Рішення № 78254077, 03.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2018 р. Справа№200/10913/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код 13486010, 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3). Просив визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії з 1 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року; зобов'язати виплатити пенсію по інвалідності за період з 01.05.2018 по 30.09.2018.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, про що видана довідка, при цьому відповідачем безпідставно в порушення вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не здійснено виплату пенсії.

24 жовтня 2018 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13 листопада 2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву позивача, у якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на необхідність врахування нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України при здійснення пенсійних виплат внутрішньо переміщених осіб та зазначив, що відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку. Тому, відповідач зазначив, що пенсію за період з 01.05.2018 року по 30.09.2018 року буде виплачено після прийняття відповідної постанови, яка на теперішній час відсутня. На підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідачем суду надані наступні документи: довідка про виплату пенсії ОСОБА_1 за період жовтень-листопад 2018 року, копія витягу з протоколу № 33 від 13.08.2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам департаменту соцзахисту населення Маріупольської міської ради про призначення (відновлення) соціальних виплат, копія рішення відповідача про припинення виплати пенсії позивачу з 01.05.2018 року (протокол від 24.04.2018 року № 2539/03), копія листа Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 20.03.2018 року № 56.12-13284-56.1 про направлення витягу, витяг з протоколу № 13 від 19.03.2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам департаменту соцзахисту населення Маріупольської міської ради про відмову в призначенні соціальної виплати ВПО.

Також, відповідачем суду заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши заявлене клопотання відповідача, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Положеннями пункту 20 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно норм статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За приписами частини шостої зазначеної статті справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Суд зазначає, що положеннями частини четвертої статті 260 КАС України передбачено, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Проте, відповідно до частини сьомої статті 260 КАС України частина друга-шоста цієї статті не застосовується до справ визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу. Так, пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності, зокрема, визначено справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

За таких обставин, враховуючи, що порядок розгляду даної справи безпосередньо визначений нормами законодавства та зазначеними нормами не передбачено право відповідача на подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залишає без задоволення заявлене клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

23 листопада 2018 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив на позов Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у якому зауважив, що невиплата пенсії з підстав, зазначених відповідачем суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Також, відповідач зазначив, що не здійснюючи виплату пенсії за минулий час, відповідач порушує норми законодавства, а заперечення відповідача не заслуговують на увагу та не доказують правомірності бездіяльності відповідача.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України; місце реєстрації, згідно паспортних даних м. Донецьк; зареєстрований, як внутрішньо переміщена особа в м. Маріуполі.

Як встановлено судом, підтверджено наявними матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач є пенсіонером по інвалідності, призначеної відповідно до вимог Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон № 2262) та перебуває на обліку .в головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.

03 квітня 2018 року на адресу відповідача надійшов лист Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 20.03.2018 року № 56.12-13284-56.1, до якого долучено витяг з протоколу № 13 від 19.03.2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам департаменту соцзахисту населення Маріупольської міської ради про відмову в призначенні соціальної виплати ВПО ОСОБА_1 На підставі зазначеного листа та витягу відповідачем прийнято рішення (протокол від 24.04.2018 року № 2539/04), яким позивачу припинено виплату пенсії з 01 травня 2018 року через не підтвердження фактичного місця проживання.

На звернення позивача листом від 23.07.2018 року вих. № 2631-Ф-01 відповідач повідомив, що за інформацією департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради йому було відмовлено в призначенні (поновленні) соціальних виплат, у зв'язку з не проживанням за адресою: 87551, АДРЕСА_2. Також, позивача було поінформовано, що на його заяву про поновлення виплати пенсії головним управлінням направлено запит для підтвердження факту його проживання.

07 вересня 2018 року на адресу відповідача надійшов лист Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 14.08.2018 року № 56.12-48017-56.1 та витяг з протоколу № 33 від 13.08.2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам департаменту соцзахисту населення Маріупольської міської ради про призначення (поновлення) соціальної виплати ВПО ОСОБА_1 та виплата позивачеві поновлена з 01 жовтня 2018 року.

Спірним питанням у справі є припинення виплати пенсії позивачу та правомірність невиплати пенсії за минулий час.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон № 2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до положень статті 1-1 зазначеного Закону законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закону № 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку Верховного Суду.

Судом встановлено, що відповідачем було прийнято рішення про припинення виплати позивачу пенсії на підставі витягу з протоколу № 13 від 19.03.2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам департаменту соцзахисту населення Маріупольської міської ради про не підтвердження факту проживання заявника, який задекларував фактичне місце мешкання.

Суд зауважує, що норми ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такої підстави не містять. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Отже, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, у звязку з непідтвердженням фактичного місця проживання пенсіонера є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.

У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Конституцією України закріплено право кожного громадянина щодо свободи пересування. Таким чином, не знаходження позивача за місцем проживання/перебування не може бути підставою для припинення виплати пенсії.

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.

Також, безпідставним є посилання відповідача на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

За таких обставин, беручи до уваги надані позивачем докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Окрім того, суд зазначає, що позивач у просив суд звернути постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до норм пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи те, що судом не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішувалось питання щодо зобов'язання вчинити дії по її виплаті, така вимога не підлягає задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору як інвалід ІІ групи на підставі Закону України «Про судовий збір», тому відповідно до норм пункту 9 частини першої статті 39 КАС питання про розподіл судових витрат не розглядається.

Керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код 13486010, 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3) виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 87520, АДРЕСА_1) заборгованість пенсії по інвалідності за період з 01 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кошкош О.О.