Ухвала суду № 78253666, 30.11.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3547/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2018 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді: Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., прокурора Соколов А.В., обвинуваченого ОСОБА_1, його захисників Пархоменко В.В., Лисничка І.П., обвинуваченого ОСОБА_4 його захисника Марина В.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні, матеріали обвинувального акту по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017070000000289 від 09.08.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.2 ст.369-2 КК України та ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357 КК України-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває на розгляді кримінальне провадження внесене у Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42017070000000289 від 09.08.2017 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України та по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачає.

Захисники обвинуваченого ОСОБА_1 - Пархоменко В.В. та Лисничка І.П., у підготовчому судовому засіданні клопотали про повернення вказаного обвинувального акту прокурору для усунення недоліків передбачених КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку своїх захисників.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - Марина В.Г. враховуючи подане клопотання захисників Пархоменко В.В. та Лисничка І.П., вважав що необхідно повернути вказаний обвинувальний акт прокурору для усунення недоліків передбачених КПК України

Потерпілий ОСОБА_6 у судове засідання не зявився повторно, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Вислухавши думку учасників судового провадження щодо можливості призначення судового розгляду, думку прокурора, який заперечив проти клопотання обвинувачених та їх захисників, суд, приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.3 ч.3ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Згідно ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам передбаченим ст.291 КПК України.

У відповідності до положень ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.

З положень вказаної статті слідує, що формулювання обвинувачення має міститись у обвинувальному акті після викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому, поняття «формулювання обвинувачення» неможливо ототожнювати з поняттям «фактичні обставини кримінального правопорушення». Формулювання обвинувачення, окрімвказівки статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується підозрюваний, обов'язково має містити зазначення місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів, тобто обвинувачення слід формулювати так, щоб не було упущено жодну із вказанихістотних обставин вчинення злочинуі водночас без зазначення фактів, які не мають правового значення у справі та є зайвими подробицями.

Обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту (п.5 ч.1 ст.3 КПК України).

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч.1, 2 ст.8 КПК України).

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобовязані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч.1, 5 ст.9 КПК України).

Відповідно дост.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема, відноситься законність.

В силу ч. 2ст.9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобовязані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що помякшують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

В силу імперативного припису, викладеного у п. «а» ч.3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Відповідно до зазначеного обвинувального акту вказані фактичні обставини кримінального правопорушення та у обвинувальному акті зазначена правова кваліфікація, що умисними діями ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 369-2 КК України (із змінами, внесеними згідно із Законами № 221-УИ від 18.04.2013, № 222-УИ від 18.04.2013, № 1261-УІІ від 13.05.2014, № 770-VIII від 10.11.2015), кваліфікуючими ознаками якого є одержання неправомірної вигоди для себе за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а умисними діями ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 357 КК України, тобто викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження, кваліфікуючими ознаками якого є незаконне заволодіння будь-яким способом іншим важливим особистим документом.

Разом з тим, вказуючи в обвинувальному акті про умисні дії ОСОБА_1, слідчим не враховано, що ч. 1 ст. 357 КК України передбачено кримінальну відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах та ч.3 ст. 357 КК України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом.

За конструкцією та змістом склади цього злочину, в тому числі й кваліфіковані, є так званими складами з кількома альтернативними діяннями, що мають різний «предметний» зміст. Тобто диспозиція цієї норми закону про кримінальну відповідальність перелічує кілька альтернативних діянь, кожне з яких як самостійно, так і в їх сукупності, причому у будь-якій кількості й поєднанні, становлять єдиний (одиничний) злочин.

Тобто, наявна неконкретність предявленого обвинувачення, та обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 не відповідає вимогам його складання, що передбачені та встановлені ст. 291 КПК України, оскільки зміст обвинувачення в ньому викладений суперечливо.

В судовому засіданні прокурор не зміг пояснити вказані розбіжності в тексті обвинувального акту. Крім того, прокурор не навів обґрунтованих доводів відсутності формулювання обвинувачення в самому обвинувальному акті.

Дані факти свідчать про неконкретність викладення фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 та відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» № 8 від 24.10.2003 року про порушення права обвинуваченого на захист.

Суд вважає, що при складанні обвинувального акту вказано ознаки підозри та не сформульоване обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, що є порушенням п.5 ч.2 ст.291КПК України та унеможливлює подальший розгляд справи.

Фактичні обставини та формулювання обвинувачення повинні бути викладені з урахуванням вимог ст.ст. 91, 374 КПК України, якими визначено перелік обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, тобто, виходячи із системного аналізу кримінального процесуального законодавства, обвинувальний акт повинен складатися з описової та резолютивної частин. В описовій частині зазначаються дані, які стали приводом та підставами початку досудового розслідування, обставини кримінальної події та під ознаки якого кримінального закону підпадають дії особи. В резолютивній частині підводяться підсумки кримінального розслідування, тобто особі висувається обвинувачення, яке відповідно до ст.369, 374 КПК Українимає бути вирішено у вироку суду.

При цьому, формулювання обвинувачення має бути конкретним, тобто в ньому повинно бути детально описано місце вчинення злочину, час, спосіб вчинення, зокрема конкретні дії (бездіяльність), які були скоєні обвинуваченим, ознаки суб'єктивної сторони злочину (форма вини, мотив, мета) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, так як зазначені обставини, відповідно до положеньст. 91 КПК України, підлягають доказуваннюу кримінальному провадженні.

Разом з тим, органом досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 вищезазначені вимоги закону недотримані.

Виклад фактичних обставин не може одночасно вважатись й підміняти собою формулювання обвинувачення, як помилково дійшов висновку слідчий, яким складено обвинувальний акт, та прокурор, який його погоджував і підписував, оскільки як вбачається з обвинувального акту, події, які прокурор вважає встановленими та формулювання обвинувачення є тотожними.

У відповідності до положень п.(а) ч.3 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення проти нього.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу розясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави предявленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», № 9783/82, п.79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП], № 25444/94, п.52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п.58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Відсутність формулювання фактичних обставин, чіткого та конкретного формулювання обвинувачення є не тільки порушенням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а й порушенням конституційного права обвинуваченого на захист, оскільки обвинувачений позбавлений можливості захищатися належним чином в звязку з висуненням йому неконкретного обвинувачення, а суд позбавлений належним чином роз'яснити обвинуваченому суть обвинувачення відповідно до вимог ч.1ст.348 КПК України, встановити істину у провадженні, повно та всебічно розглянути кримінальне провадження, а також провести і завершити судовий розгляд протягом розумного строку.

Закріплення в КПК України вимог до обвинувального акту є однією із форм реалізації на національному рівні положень статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини, яка гарантує право на справедливий суд, закріплюючи принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство. При цьому, при визначені справедливості судового розгляду необхідно розглядати кримінальне провадження в цілому, оскільки справедливий характер розгляду може суттєво зачіпатися, якщо на початкових етапах слідства такі вимоги не дотримані (Imbrioscia v. Switzerland, 24 November 1993). В даній ситуації виклад фактичних обставин справи і формулювання конкретного обвинувачення охоплюється положеннями підпунктів а та b п. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини, які гарантують право обвинуваченого бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього та мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Крім того, із пункту 3 частини 2 статті 291 КПК України слідує, що обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство). Згідно ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні № 42017070000000289 від 09.08.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.2 ст.369-2 КК України та ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357 КК України потерпілим вказано ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1

З метою належного повідомлення потерпілого про призначення підготовчого судового засідання неодноразово на вищевказану адресу були направлені судові повістки. Проте, потерпілий в зазначені судові засідання не з'явився. Місце проживання потерпілого, вказано невірно, оскільки повістки про виклик до суду потерпілий не отримує, такі повертаються до суду без вручення адресату, тобто за адресою вказаною в обвинувальному акті, потерпілий не проживає.

Будь-яких інших засобів зв'язку з потерпілим (адреса електронної пошти чи факсимільного або телефонного зв'язку) в обвинувальному акті не вказано, що взагалі робить неможливим здійснити виклик потерпілого до суду та мати належне підтвердження про отримання особою повідомлення про його виклик.

Крім того, в судовому засіданні прокурор повідомив, що будь-які інші засоби зв'язку з потерпілою (адреса електронної пошти чи факсимільного або телефонного зв'язку) відсутні. Наданий в судовому засіданні прокурором лист СБУ стосовного того, що ОСОБА_6 на даний час перебуває в Чеській Республіці, суд не може взяти до уваги враховуючи, що такий лист не є офіційним підтвердженням перетину кордону України фізичною особою або підтвердженням тимчасової відсутності проживання за вказаною в обвинувальному акті адресою.

Відсутність засобів телефонного, електронного зв'язку з потерпілим, вказує не тільки на невідповідність обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України, але й на те, що за таких обставин суд позбавлений можливості здійснити виклик потерпілого у судове засідання для судового розгляду кримінального провадження у розумні строки та забезпечити рівність процесуальних можливостей сторін кримінального провадження.

Відповідно до ч.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства»).

Вищезазначені обставини свідчить, що місце проживання потерпілого органом досудового розслідування є фактично не встановленим, відтак, зазначене у обвинувальному акті місце проживання ОСОБА_6 не відповідає дійсності та потребує уточнення, у зв'язку із чим органу досудового розслідування необхідно встановити відомості щодо його фактичного місця проживання.

З огляду на те, що кримінальним процесуальним законом встановлено вичерпний перелік документів, які надаються суду до початку судового розгляду кримінального провадження, і на підставі яких судом вирішуються питання, пов'язані з підготовкою до судового розгляду, наявність будь-яких недоліків або суперечностей є недопустимим.

Згідно з ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд справи проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, який є важливим процесуальним документом і основою для захисту обвинуваченого в суді. Тобто, обвинувальний акт є тим підсумковим документом досудового розслідування, який не може містити в собі жодних внутрішніх суперечностей, а всі складові частини цього документу повинні бути узгоджені між собою; висунуте обвинувачення має бути конкретним, що є прямим обовязком органу досудового розслідування та невід»ємною частиною права обвинуваченого на захист.

Відповідно до розяснень, що містяться в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 223-1430/0/4-12 від 03.10.2012 року «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд. Тому в даному випадку зазначені вище порушення можуть бути розцінені як порушення права обвинуваченого на захист, тобто як істотне порушення норм кримінального процесуального закону, яке в майбутньому перешкодить чи може перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що свідчить про наявність у обвинувальному акті таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Враховуючи вищевикладене, суд вбачає підстави для повернення обвинувального акту прокурору, який його затверджував, для усунення порушень вимог КПК України. Суд звертає увагу, що зазначені висновки суду є результатом розгляду обвинувального акту та доданих до нього документів, а не результатом дослідження доказів.

Таким чином, приймаючи до уваги, що ст.314 КПКУкраїни передбачено вичерпний перелік рішень, який може прийняти суд у підготовчому судовому засіданні, що не підлягає розширеному тлумаченню, суд, приходить до висновку про неможливість призначення обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні до судового розгляду, у зв'язку із його невідповідністю вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Гл.28 КПК України, якою врегульовано процедуру судового розгляду, не передбачено процедури виправлення недоліків обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування.

Залишення ж у матеріалах кримінального провадження обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування з недоліками є неприпустим. Єдиним процесуальним шляхом виправлення недоліків обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування, передбаченим КПК України, є повернення обвинувального акту прокурору з метою усунення ним недоліків протягом розумного строку.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, приймаючи до уваги, що ст.314 КПК України передбачено вичерпний перелік рішень, який може прийняти суд, що не підлягає розширеному тлумаченню, суд приходить до висновку про неможливість призначення обвинувального акту та додатків до нього у цьому кримінальному провадженні до судового розгляду, у зв'язку із їх невідповідністю вимогам Кримінального процесуального кодексу України, а також про необхідність у зв'язку із наведеними фактами істотних порушень вимог КПК України повернення обвинувального акту по матеріалам кримінального провадження, прокурору для усунення недоліків у зв'язку з невідповідністю вимогам діючого законодавства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 109, 176-178, 183, 199, 314, 372 КПК України,суд -

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017070000000289 від 09.08.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України та по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України - повернути прокурору, для усунення порушень вимог КПК України, протягом місяця з дня отримання матеріалів кримінального провадження.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського Апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош