Рішення № 78253161, 22.11.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року Справа № 0440/6151/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Олійник В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН-805/268/АВ/П/ТД-ФС/439 від 16.07.2018 року прл накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 у розмірі 111 690,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач, зазначив, що відповідачем неправомірно застосовано штрафну санкцію, оскільки її винесено на підставі необґрунтованих висновків, які були виявлені у ході перевірки порушення законодавства про працю. Позивач вважає, що постанова про накладення штрафу є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки не відповідає чинному законодавству та прийнята на підставі хибних висновків, до яких дійшов відповідач в ході проведення перевірки.

21.08.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 160 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали 21.08.2018 року позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

04.10.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

05.11.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області була проведена перевірка позивача, в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства. За наслідками встановлених порушень відповідачем складено акт перевірки та винесено оскаржувану постанову. Відповідач вважає, що оскаржувана постанова є правомірною, та такою, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим, підстави для її скасування відсутні.

07.11.2018 року від позивача надійшло клопотання про залучення в якості третьої особи Соборний відділ державної виконавчої служби м.Дніпра Головного територіального управління юстицію у Дніпропетровській області та щодо зупинення виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.10.2018 року ВП №57458268 до винесення судом рішення по даній справі.

08.11.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду вищевказане клопотання було повернуто позивачу, у зв'язку з тим, що клопотання подано без додержання вимог статті 152 КАС України.

08.11.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення третьої особи та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

09.11.2018 року від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН-805/268/АВ/П/ТД-ФС/439 від 16.07.2018 року та заборони Соборному відділу державної виконавчої служби м.Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області вчиняти дії щодо арешту рухомого та нерухомого майна та стягнення з позивача суми штрафу у розмірі 111690,00 грн. на підставі постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН-805/268/АВ/П/ТД-ФС/439 від 16.07.2018 року.

09.11.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було задоволено заяву позивача про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 16.07.2018 року №ДН-805/268/АВ/П/ТД-ФС/439 про накладення штрафу у розмірі 111690,00 грн. до надрання законної сили рішення по даній справі.

16.11.2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що позивач заперечує всі доводи наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву також було зазначено, що до повноважень відповідача не входить право оцінки або тлумачення змісту правочину, визнання його недійсним або нікчемним.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги, при цьому посилаючись на доводи наведені у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, при цьому посилаючись на доводи наведені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 22.06.2018 року по 23.06.2018 року на підставі наказу №517-і від 21.06.2018 року та направлення на перевірку №56/4.3-Н від 22.06.2018 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю ФОП ОСОБА_3, за результатами якої було складено акт перевірки № ДН-805/286/АВ від 23.06.2018 року (далі-Акт перевірки).

Під час перевірки встановлено, що у період з 04.04.2018 року по 31.05.2018 року ОСОБА_4 працювала у ФОП ОСОБА_3 за цивільно-правовим договором, а саме виконувала роботу продавця консультанта, у посадові обов'язки якої входила викладка товару, презентація товару і відчуження товару, при цьому прийнята на роботу лише 31.05.2018 року, у зв'язку з чим відповідачем було встановлено порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України і постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу».

16.07.2018 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області було прийнято постанову №ДН-805/268/АВ/П/ТД-ФС/439 про накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 штраф у сумі 111 690,00 грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважає вказану постанову про накладення штрафу необґрунтованою та такою, що не відповідає чинному законодавству, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

У відповідності до пп.6 п.4 Положення, Управління Держпраці, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно з пп.5 п.6 Положення Управління Держпраці має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.

Відповідно до статей 21, 23, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.626 та ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти). Визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 ст.265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Суд зазначає, що законодавчими нормами КЗпП України фізичним особам-підприємцям не забороняється використовувати найману працю, залучати осіб для виконання певних робіт та робіт певного характеру. Передбачена можливість залучення для виконання певних робіт працівників на певний проміжок часу та для виконання певних замовлених послуг.

З матеріалів справи вбачається, що відносини ФОП ОСОБА_3 та найманого робітника ОСОБА_4, у період з 04.04.2018 року по 31.05.2018 року, не мали ознак трудових відносин, що підтверджується укладеним між ними цивільно-правовим договором, оскільки договір має певний строк найму працівниці та передбачає виконання певних замовлених послуг. Характерною відмінністю такого договору є оплата виконаних ОСОБА_4 робіт, оскільки оплата передбачена за фактично надані роботи, а не за весь час перебування ОСОБА_4 у відносинах з ФОП ОСОБА_3

Згідно п.2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року за №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

З системного аналізу статей 21, 23, 24 КЗпП України та статей 626, 628 ЦК України вбачається, що законодавством передбачено основні положення трудового договору та цивільного договору. Відносини позивача з громадянкою ОСОБА_4 є цивільно-правовими, при яких виконавець послуг надає певні передбачені договором послуги.

Суд зазначає, що відповідач при винесенні постанови по накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю повиннен був врахувати відмінність поняття трудового та цивільно-правового договору, врахувати, що відносини ФОП ОСОБА_3 з громадянкою ОСОБА_4, яка відповідно до договору надавала замовлені послуги не є трудовими.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 19 Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Загальні питання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. №295 (далі Порядок № 295) за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Згідно з п 27 цього Порядку № 295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Положення, що містяться в цих нормах, свідчать про те, що реагуванням на виявленні порушення законодавства про працю є припис про їх усунення, при цьому ці порушення характеризуються їх наявністю на час перевірки. З вказаного вбачається те, що в розумінні Порядку, порушенням законодавства про працю є таке порушення, яке безпосередньо існує на момент перевірки, оскільки воно повинно бути наявним та обов'язковим реагуванням на нього повинен бути припис про його усунення.

Згідно з п. 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Отже, заходи щодо притягнення об'єкта відвідування до відповідальності за недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Проте зазначеною нормою, не передбачено застосування таких заходів у разі виявлення порушень, усунутих до інспекційного відвідування.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що на час інспекційного відвідування позивача були відсутні порушення ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України і постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», оскільки дія цивільно-правового договору закінчилась та відповідно до наказу №1-к від 31.05.2018 року ОСОБА_4 було прийнято на роботу, про що також вчасно було повідомлено ДПІ у Соборному районі м.Дніпра відповідно до квитанції №2 від 31.05.2018 року. Суд звертає увагу на те, що прийняття на роботу ОСОБА_4 на трудових умовах оформлено до прийняття рішення про проведення перевірки.

Щодо розміру санкцій застосованих до позивача за наслідком розгляду матеріалів перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 235 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 17 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі (далі Конвенція), ратифікованою Законом України Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі від 08.09.2014 року № 1985-ІV інспектори праці можуть на свій розсуд вирішити питання щодо того, чи слід робити попередження або давати пораду замість того, щоб порушувати або рекомендувати порушити переслідування.

Частина 1 статті 9 Конституції України встановлює, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України у разі розбіжності правил міжнародного договору України з правилами внутрішнього законодавства України слід застосовувати правила міжнародного договору.

Отже, при вирішення питання про застосування штрафу у розмірі 111 690,00 грн. до позивача, відповідач мав право та повинен був вирішити питання щодо того, чи слід робити попередження або давати пораду замість того, щоб порушувати або рекомендувати порушити переслідування, як це передбачено Конвенцією Міжнародної організації праці № 81, 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі.

Проте, згідно з постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами ДН-805/268/АВ/П/ТД-ФС/439 від 16.07.2018 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області безальтернативно було застосовано максимальну суму штрафу, передбачену абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП, без жодного обґрунтування того, чому застосовується саме таке переслідування замість можливого застосування попередження або поради.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 53 Рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 вересня 2014 року, першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Легітимною метою вважається національна та громадська безпека, запобігання злочинам або заворушенням, забезпечення економічного добробуту, захист здоров'я і моралі, прав і свобод інших осіб, захист репутації, запобігання розголошення конференційної інформації, підтримка авторитету та безсторонності суду, контроль за користуванням майном відповідно до суспільних інтересів, забезпечення сплати податків, чи інших зборів або штрафів.

Згідно з п.47,49 Рішення ЄСПЛ у справі «Україна-Тюмень» проти України (Ukraine-Tyumen v. Ukraine) від 22 листопада 2007 року, заява 22603/02, стаття 1 Першого протоколу (994_535) містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.... Ці норми не є окремими, а є пов'язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі.

Згідно із п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів.

Суд, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Крім того, суд звертає увагу на те, що основним завданням відповідача, є в першу чергу контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, мета якого безпосередньо полягає у захисті прав працівників.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 31.05.2018 року є єдиним працівником позивача, виконує обов'язки продавця та відповідно до трудового договору отримує заробітну плату у розмірі 3723,00 грн. на місяць. Відсутність з боку ОСОБА_4 будь-яких скарг чи заяв залишено відповідачем поза увагою, що на думку суду суперечить основній меті діяльності відповідача.

Таким чином, на думку суду не можна вважати пропорційним рішення про застосування штрафу у розмірі 111690,00 грн., оскільки розмір такого покарання не відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав та основоположних свобод людини та порушує принцип мирного володіння майном.

Таке втручання у право власності не забезпечує справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи, хоча і здійснено на підставі закону.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)…

Натомість, на думку суду, оскаржіване рішення відповідача зазначеним принципам не відповідає, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1762,00 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1106807778.1 від 13.08.2018 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 1762,00 грн. підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України,суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (49000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, м.Дніпро, вул.Казакова, 3, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН-805/268/АВ/П/ТД-ФС/439 від 16.07.2018 року про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 у розмірі 111 690,00 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (49000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпроопетровській області судовий збір у сумі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 28.11.2018 року.

Суддя М.В. Дєєв