Ухвала суду № 78252920, 30.11.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

30 листопада 2018 р. Справа № 120/4306/18-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Поліщук Ірина Миколаївна розглянувши матеріали позовної заяви:

за позовом: ОСОБА_1

до: Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України

про: визнання протиправним та скасування рішення про переведення засудженого

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України та Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення про переведення засудженого.

За правилами п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Відповідно пункту 2 частини 2 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Як слідує із позовних матеріалів, предметом заявленого позову є оскарження рішень Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України та Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про переведення позивача до Сокирянської виправної колонії.

Розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, до установ виконання покарань здійснюється на підставі статей 11, 18, 19, 86, 87, 92, 93, 101, 138, 140, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України за відповідними індивідуальними та персональними нарядами.

Згідно із ч.1 ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, зокрема: інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку (пункт 14).

При цьому, судом враховано, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення доступу до правосуддя осіб, які утримуються в установах попереднього ув'язнення та виконання покарань» № 1491-VIII від 7 вересня 2016 року, який набрав чинності 08 жовтня 2016 року, у ст. ст. 537 та 539 КПК України внесені зміни, зокрема, ч. 1 ст. 537 КПК України доповнена п. 13-1: про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань, а ст. 539 доповнена ч. 9 наступного змісту: розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

Із аналізу наведених положень слідує, що в порядку адміністративного судочинства здійснюється розгляд справ про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом.

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії) (ч. 3 ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України).

В даному ж випадку, предметом оскарження в межах даного позову є рішення Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України та Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, які не є установами виконання покарань в розумінні ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Таким чином, можна дійти висновку, що положення п. 13-1 ч. 1 ст. 537 та ч. 9 ст. 539 КПК України не розповсюджуються на спірні правовідносини, що виникли між позивачем та Адміністрацією Державної кримінально-виконавчої служби України та Центрально-Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, адже останні не є установами виконання покарань в розумінні ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Крім того, у позовній заяві представник позивача самостійно зазначає, що Центральна комісія Державної кримінально-виконавчої служби України не входить до системи органів за ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України і її рішення не є рішенням адміністрації установи виконання покарань, однак, вказує на те, що її рішення є рішеннями суб'єкта владних повноважень, а тому його оскарження підсудне адміністративному суду.

Разом із тим, такі твердження представника позивача є помилковими, адже положення ст. 537 та 539 КПК України не містять жодного розмежування справ по підсудності виходячи саме із суб'єктного складу сторін, а вказують на належність розгляду справи певним судом, в залежності від питання, яке необхідно вирішувати.

При цьому, ч. 9 ст. 539 КПК України чітко визначає, що в порядку адміністративного судочинства здійснюється розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, тобто, про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

В той же час, як уже зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, зокрема: інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку (пункт 14).

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

Крім того, слід також враховувати, що зазначений у ч. 1. ст. 537 КПК України перелік питань, які можуть бути вирішені під час виконання вироків, не може вважатись вичерпним, оскільки п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України передбачає можливість вирішення інших питань про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, які також стосуються виконання вироку.

В даному ж випадку, спірні правовідносини фактично зумовлені незгодою позивача із його переведенням до іншої виправної колонії, що свідчить про належність їх розгляду в порядку, визначеному для вирішення питань, передбачених п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України.

Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що спірні правовідносини, що є предметом даного позову, виникли не з приводу реалізації відповідачами своїх управлінських функції, як суб'єктів владних повноважень, а у зв'язку з незгодою позивача із зміною місця відбування покарання, тобто порядку виконання вироку у кримінальному провадженні, тому такий спір не є публічно-правовим спором в розумінні КАС України і його необхідно вирішувати за правилами КПК України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в даній адміністративній справі.

Керуючись ст.ст. 170, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення про переведення засудженого.

2. Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

3. Роз'яснити позивачу, що розгляд поданої ним позовної заяви належить здійснювати за правилами кримінального судочинства.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено 30.11.2018 року.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна