Ухвала суду № 78252903, 03.12.2018, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 180/1209/16-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Янжули О.С.,

секретар судового засідання Котова Н.С.,

з участю заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку виконання заяву відповідача ОСОБА_1, заінтересовані особи Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління, Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Біловол Віталій Олексійович про розстрочку виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2018 року по цивільній справі №180/1209/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про розстрочку виконання судового рішення, в якій просив суд розстрочити виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії №1297/2 від 04.04.2006 року станом на 03.04.2009 року в загальному розмірі 292046,24 грн. та судових витрат в сумі 4380,69 грн. наступним чином: заборгованість у сумі 262046,24 грн. - рівними частинами, щомісячно до 10 числа кожного місяця, по 21837,17 грн. кожен місяць строком один рік, врахувавши, що ним добровільно сплачено частину заборгованості у сумі 30 000 грн.

28 листопада 2018 року до суду надійшла заява від ОСОБА_1, в якій він уточнив вимоги та просив розстрочити виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії №1297/2 від 04.04.2006 року станом на 03.04.2009 року в загальному розмірі 292046,24 грн. та судових витрат в сумі 4380,69 грн. наступним чином: заборгованість у сумі 216426,93 грн. - рівними частинами, щомісячно до 10 числа кожного місяця, по 17670,52 грн. кожен місяць строком один рік, врахувавши, що ним добровільно сплачено ще частину заборгованості у сумі 50 000 грн.

В обґрунтування вимог заявник зазначив, що має намір добровільно виконати судове рішення однак на теперішній час не має фінансової можливості погасити заборгованість одноразово. Підставою для звернення до суду з цією заявою є його матеріальний стан та вина банку у виникненні заборгованості.

Він являється приватним підприємцем, що підтверджується Випискою з ЄДРПОУ. Перебуває на обліку в органах фіскальної служби як підприємець, що обрав спрощену систему оподаткування. Відповідно до податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця його дохід за 1 півріччя 2018 року склав 73098,43 грн. Зазначає, що спрощена система оподаткування це спеціальний податковий режим, який характеризується спрощеним бухгалтерським обліком та звітністю. Згідно з ст. 296.5.4 Податкового кодексу України - платники єдиного податку третьої групи (юридичні особи) у податковій декларації окремо відображають:

1)обсяг доходу, що оподаткований за відповідною ставкою єдиного податку, встановленою для таких платників пунктом 293.3 статті 293 цього Кодексу;

2)обсяг доходу, що оподаткований за подвійною ставкою єдиного податку, встановленою для таких платників пунктом 293.3 статті 293 цього Кодексу (у разі перевищення обсягу доходу).

Тобто, витрати, пов'язані з підприємницкою діяльністю, в податковій декларації не відображаються і не враховуються при нарахуванні єдиного податку.

Відтак, його середньо-місячний дохід складає близько 12000 грн і не враховує витрати, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності. Значних заощаджень не має, тому на теперішній час позбавлений можливості виконати судове рішення одноразовим платежем.

При розгляді заяви просить суд врахувати ступінь вини сторін у виникненні спору, обставини якого досліджувалися апеляційним судом Дніпропетровської області та відображені в постанові від 11 вересня 2018 року, а саме:

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року скасовано рішення Марганецького міського суду від 28 грудня 2015 року з ухваленням нового рішення; відмовлено у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.

Аналізуючи докази у справі, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що у сторін виник спір щодо нарахування банком відсотків за користування кредитом на грошові кошти, які банком позичальнику фактично не надавались. Банк не перерахував відсотки за користування кредитом, які позичальник сплатив за не отриману суму кредиту. У зв'язку із даним спором позичальник припинив сплату кредитних коштів.

Ухвалюючи рішення, колегія суддів виходила з того, що нараховані банком відсотки суперечать вимогам закону, оскільки відсотки за користування кредитом сплачує позичальник лише на суму отриманого кредиту (ст.ст.1054. 1049. 1048 ЦК України) з урахуванням обставин справи щодо необхідного перерахування розміру сплачених відсотків; нарахування штрафних санкцій у вигляді пені та застосування ст.625 ЦК України до спірних правовідносин є незаконним, оскільки несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за кредитним договором виникло не з вини позичальника, а за причиною того, що банк неналежно виконав свої зобов'язання за кредитним договором (не надав позичальнику обумовлену договором суму кредиту, нараховував проценти за користування кредитом, виходячи із суми кредиту, яку не отримав позичальник); нарахована комісія, заборгованість за супроводження кредиту, які суд першої інстанції стягнув з позичальника, суперечать вимогам чинного законодавства, згідно якого банки не мають права встановлювати платежі, які споживач фінансових послуг має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

01 липня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк», повторно звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Наслідком судового розгляду стало ухвалення постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2018 року, відповідно до якої з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 09305480) стягнуто заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №1297/2 від 04.04.2006 року, станом на 03.04.2009 року, в загальному розмірі 292046 (двісті дев'яносто дві тисячі сорок шість) грн. 24 коп., що складається з тіла кредиту в сумі 220000,00 грн., відсотків за користування кредитом в сумі 66546,24 грн. та комісії в сумі 5500,00 грн.

Просить суд врахувати його бажання добровільно виконати судове рішення. Так, 07 листопада 2018 року за рахунок власних заощаджень ним було сплачено заборгованість в розмірі 30000 грн, та 27 листопада 2018 року за рахунок власних заощаджень ним було сплачено заборгованість в розмірі 50000 грн, що підтверджується відповідними квитанціями, копії яких додано до заяви. Здійснення платежу в розмірі, що орієнтовно складає його квартальний дохід, свідчить про реальність наміру виконати судове рішення.

Заявник в судовому засіданні підтримав свою заяву, та просив суд задовільнити її у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, надав заперечення на заяву, відповідно до яких просила суд заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення. В запереченнях посилається на те, що заявник не обґрунтував та не підтвердив наявності виняткових обставин, у зв'язку з якими слід би було розстрочити виконання судового рішення. Крім того, в забезпечення договору відновлювальної кредитної лінії №1297/2 від 04.04.2006 року ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме нежиле приміщення, автостанція загальною площею 448,70 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 і складається з А- будівлі автостанції; А-1 - навісу; А-2 - навісу; А-3 - навісу.

Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Біловол Віталій Олексійович в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

За даних обставин з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи суд вважає за можливе заяву про розстрочку виконання рішення суду розглянути за відсутності заінтересованих осіб, оскільки їх неявка в силу ст.435 ЦПК України не перешкоджає цьому.

Суд, вислухавши заявника, дослідивши вимоги заяви, письмові матеріали цивільної справи, приходить до наступного висновку.

Положеннями ч.1, ч.2 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, при набранні рішенням законної сили воно є обов'язковим до виконання на всій території України, а державна виконавча служба або приватні виконавці як органи примусового виконання зобов'язані прийняти всі необхідні заходи для його виконання.

За змістом ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи -тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Зазначена процесуальна норма кореспондується з приписами ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» та пов'язує можливість розстрочення виконання рішення у «виняткових випадках» за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять це неможливим у певний строк. Вказаний інститут призначений для захисту інтересів боржника.

У п.10 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 року №14 передбачено, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). При цьому Верховний Суд України не дає чітких роз'яснень щодо цих підстав, підкреслюючи роль судового розсуду в оцінці цих обставин, що, у свою чергу, не сприяє забезпеченню правильного й однакового застосування відповідного законодавства.

Згідно загальних правових засад, розстрочення передбачає виконання судового рішення протягом певних визначених проміжків часу у відповідних частинах. Строки виконання кожної частки також повинен визначити суд. При цьому необхідно зазначити, що розстрочення можливе при виконанні рішення, яке стосується предметів, які діляться (зокрема, грошей).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право на справедливий суд, що означає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

Звертаючись до суду із заявою про розстрочку виконання судового рішення, в якій просив суд розстрочити виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2018 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 посилався на те, що він має намір добровільно виплачувати грошові кошти в рахунок виконання судового рішення, однак у зв'язку з наявними у нього фінансовими труднощами не в змозі одразу виплатити всю суму, та зазначав, що заборгованість виникла не з його вини.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 являється приватним підприємцем, що підтверджується Випискою з ЄДРПОУ. Перебуває на обліку в органах фіскальної служби як підприємець, що обрав спрощену систему оподаткування. Відповідно до податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця його дохід за 1 півріччя 2018 року склав 73098,43 грн., що підтверджується податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи.

Крім того, суд бере до уваги і той факт, що ухвалюючи рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року, колегія суддів аналізуючи докази у справі, дійшла висновку про те, що Банк належним чином не виконав умови кредитного договору. Позичальник своєчасно сплачував відсотки за користування кредитом. У ОСОБА_1 в червні 2007 року виникла необхідність в отримані залишку овердрафту в розмірі 30 000 грн., однак працівники банку йому повідомили, що кредитні кошти він вже повністю отримав. У зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся в прокуратуру м. Марганець із заявою про факт підробки його підпису на розрахункових банківських документах, за яким 07 вересня 2007 року було порушено кримінальну справу в ході якої було проведено почеркознавчу експертизу, за висновком експерта від 07.08.2007 року (а.с. 14- 17 том 1) підписи в графі «підпис отримувача» в заявках на видачу грошових коштів № 6 від 28 квітня 2006 року та № 6 від 01 червня 2006 року - виконанні не ОСОБА_1, а іншою особою з підробкою підпису ОСОБА_1 (а.с.18-25 томі). На підставі зазначених фактів 20 вересня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до банку з проханням провести перерахунок відсотків та нарахувати відсотки на ті кошти, які він отримав, оскільки на протязі вказаного часу позичальник своєчасно відповідно до умов договору сплачував відсотки за користування кредитом на ту суму, яку він фактично не отримував, за нарахованими банком сумами. Банк відмовив позичальнику листом від 28 вересня 2007 року.

Отже у сторін виник спір щодо нарахування банком відсотків за користування кредитом на грошові кошти, які банком позичальнику фактично не надавались. Банк не перерахував відсотки за користування кредитом, які позичальник сплатив за не отриману суму кредиту. У зв'язку із даним спором позичальник припинив сплату кредитних коштів. Вказані обставини суд розцінює в контексті доведеності вини саме банку у виникненні спору.

Посилання представника заінтересованої особи - Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на те, що в забезпечення договору відновлювальної кредитної лінії №1297/2 від 04.04.2006 року ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме нежиле приміщення, автостанція загальною площею 448,70 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, суд не вважає підставою для відмови в задоволенні заяви, оскільки рішенням суду з боржника в рахунок погашення заборгованості стягнуто саме кошти, у сумі 292046 грн. 24 коп., а не звернуто стягнення на майно що знаходиться в іпотеці.

Вирішуючи питання про розстрочення виконання судового рішення, суд бере до уваги і той факт, що ОСОБА_1 на виконання рішення суду здійснено два платежі по заборгованості у розмірі 30 000 гривень та 50 000 гривень, що підтверджується відповідними квитанціями від 07.11.2018 року та від 27.11.2018 року, дані обставини суд розцінює, як підтвердження вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на добровільне виконання рішення.

Імперативним приписом ч.5 ст.435 ЦПК України встановлено, що розстрочка виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Виходячи з викладеного, враховуючи матеріальні інтереси сторін, фінансовий стан відповідача ОСОБА_1, ступінь вини стягувача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, намір добровільно виконати ним судове рішення, суд приходить до висновку про наявність підстав для розстрочки виконання рішення суду від 11.09.2018 року, однак виключно в межах одного року з моменту ухвалення рішення відповідно до ч.5 ст.435 ЦПК України, тобто до 11.09.2019 року, що становить 10 місяців з моменту постановлення даної ухвали, з урахуванням добровільно погашеної суми заборгованості, шляхом внесення щомісячних платежів до 10 числа кожного місяця, по 21204,62 грн. до вересня 2019 року включно ( (292046,24-80000) : 10 = 21204,62 грн.). За даних обставин заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Суд зауважує, що такий порядок розстрочки виконання рішення суду має місце до 11.09.2019 року у випадку дійсності наміру відповідача виконати його добровільно.

Керуючись ст.ст.260, 435, п.15 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління, Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Біловол Віталій Олексійович про розстрочку виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2018 року задовольнити частково.

Розстрочити виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2018 року по цивільній справі №180/1209/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом сплати суми боргу рівними частинами до 10 числа кожного місяця розстрочки, по 21204,62 грн. з кінцевим терміном погашення 11 вересня 2019 року включно.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського Апеляційного суду через Марганецький міський суд Дніпропетровської області протягом 15-ти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: О. С. Янжула