Рішення № 78252894, 21.11.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року Справа № 0440/6553/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бондар М.В.

при секретарі судового засідання Бурцевій Я.Е.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачів Чимбарь К.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним розпорядження, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Петриківському районі Дніпропетровської області, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, від 25.05.2015 року щодо закриття пенсійної справи до з'ясування в зв'язку з виїздом громадянки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсійних виплат громадянці ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулий час, а саме за період з 01.06.2015 року по 01.08.2018 року;

- зобов'язати ГУ ПФУ України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату громадянці ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, належної їй пенсії за минулий час, а саме з моменту припинення її виплати, тобто з 01.06.2015 року по 01.08.2018 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач отримує пенсію за віком на пільгових умовах та є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Позивач регулярно отримувала пенсійні виплати в Управлінні Пенсійного фонду України в Петриківському районі Дніпропетровської області, але з 01.06.2015 року без повідомлення причин припинено виплату пенсії, рішення про припинення виплати пенсії позивачем отримано не було. З 12.04.2018 року позивача було взято на облік внутрішньо переміщених осіб Управління соціальної політики Кам'янської міської ради. Не зважаючи на звернення позивача 13.04.2018 року із заявою про запит пенсійної справи та взяття на облік за новим місцем проживання, відповідач взяв на облік пенсійну справу з 01.06.2015 року, але відновив поточні пенсійні виплати, на які має право позивач лише з 01.08.2018 року. Проте, позивач зауважує, що з 01.06.2015 року по 01.08.2018 року (включно), відповідач не здійснював їй виплату пенсії. ОСОБА_3 вважає допущену відповідачем бездіяльність у вигляді невиплати пенсійних виплат, за минулий час, за період з 01.06.2015 року по 01.08.2018 року протиправною та такою, що порушують її конституційні права, тому звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 04.09.2018 року поновлено позивачу строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

21.09.2018 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову та зазначив, що пенсійним органом правомірно призупинено з 01.06.2015 року виплату позивачу пенсії, оскільки згідно розпорядження від 25.05.2015 року позивач знята з обліку та закрита пенсійна справа до з'ясування, у зв'язку з виїздом до м.Жданівка, Донецької області. Позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області як пенсіонер за віком з 01.04.2018 року, як внутрішньо переміщена особа, протокол засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 10.05.2018 року №92. На підставі рішення засідання комісії Кам'янської міської ради від 10.05.2018 року №92 пенсійні виплати відновлено, виплата пенсії розпочата з 01.08.2018 року. Окрім того, зазначено , що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ ("відкладена" доплата). Відповідачем проведений розрахунок такої доплати який здійснений з урахуванням строків статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період від часу припинення виплати пенсії, до дати "поточної" доплати. Доплата обліковується окремо та виплачується в окремому порядку. Вказано, що на теперішній час відсутній порядок ("відкладена" доплата) визначений КМУ.

Ухвалою суду від 26.09.2018 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

24.10.2018 року оголошено перерву до 21.11.2018 року для надання додаткових доказів.

За письмовою згодою сторін розгляд справи по суті відбувся 21.11.2018 року після закриття підготовчого засідання.

В судовому засіданні 21.11.2018 року представник позивача підтримав позов та просив суд задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 є пенсіонером по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2 серії НОМЕР_3, видане Пенсійним фондом України від 01.09.2009 року, та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою за НОМЕР_4 від 19.11.2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та довідкою від 12.04.2018 року НОМЕР_5 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи виданою Управлінням соціальної політики Кам'янської міської ради.

11.09.2014 року позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України в Петриківському районі із заявою про взяття на облік в зв'язку з переїздом до Петриківського районі Дніпропетровської області.

Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в Петриківському районі Дніпропетровської області від 25.05.2015 року закрито пенсійну справу до з'ясування ОСОБА_3 у зв'язку із виїздом до м.Жданівки, Донецької області.

13.04.2018 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (Кам'янського відділу обслуговування громадян) із заявою, в якій просила запросити пенсійну справу з смт.Петриківка, де вона перебувала на обліку.

Розпорядженням від 08.05.2018 року ОСОБА_3 знято з обліку та припинено виплату пенсії у зв'язку з виїздом до м. Кам'янського, згідно запиту №101/11 від 17.04.2018 року.

Відповідно до Протоколу №92 засідання міської комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Кам'янської міської ради від 10.05.2018 року, вирішено ОСОБА_3 поновити виплату пенсії з моменту її припинення згідно чинного законодавства.

Позивач, зазначає, що у період з 01.06.2015 року по 01.08.2018 року пенсію їй виплачено не було. Цей факт підтверджено в судовому засіданні і представником відповідача.

Пенсійним органом повідомлено позивача, що пенсійні виплати відновлено, виплата пенсії розпочата з 01.08.2018 року.

Не погоджуючись із розпорядженням від 25.05.2015 року щодо закриття пенсійної справи, бездіяльністю допущеною пенсійним органом у вигляді не виплати їй пенсії у період з 01.06.2015 року по 01.08.2018 року, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону №1058 законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 7 Закону України від 20.10.2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Закон №1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Так, частиною першою статті 49 Закону №1058 визначено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

- у разі смерті пенсіонера;

- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

- в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, в статті 49 Закону №1058 відсутня така підстава "до з'ясування в зв'язку з виїздом", як зазначено в листі від 10.08.2018 року №760/03-10/26 (а.с. 24).

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Незважаючи на фактичне припинення нарахування та виплати пенсії, рішення територіальним органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати позивачеві пенсії не приймалося, а було видано лише розпорядження від 08.05.2015 року про зняття позивача з обліку в зв'язку з виїздом до м.Жданівки Донецької області.

При цьому, суд звертає увагу на те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону №1058.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. При цьому повноваженнями приймати закони наділена лише Верховна Рада України (стаття 91 Конституції України). Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина 2 статті 8 Конституції України).

Конституційне поняття закон України не підлягає розширеному тлумаченню, це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Водночас, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами.

Припинення виплати пенсії на підставі положень, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення територіальними органами Пенсійного фонду не сумісне з дотриманням вимог чинного Закону №1058.

Особливу увагу слід звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідачем не надано рішення управління Пенсійного фонду України в Петриківському районі або ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про припинення виплати пенсії ОСОБА_3 з 01.06.2015 року з підстав, передбачених статтею 49 Закону №1058.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено законність підстав припинення виплати позивачеві пенсії.

Разом із тим, суд враховує, що суми невиплаченої пенсії є власністю позивача, на які не розповсюджуються строки звернення до суду.

З огляду на викладене, суд приходить висновку щодо порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини 1 статті 49 Закону №1058, оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Доводи відповідача з посиланням, як на підставу припинення пенсійних виплат, на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року, суд вважає безпідставними, оскільки Закон №1058 має вищу юридичну силу. До того ж, дана постанова Кабінету Міністрів України приймалися для забезпечення реалізації положень Закону №1706, яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Позивач підпадає під ознаки, наведені у статті 1 Закону №1706, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи.

Аналогічна правова позиція у даній категорії справ викладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 243/6391/17 (провадження № К/9901/2851/17), від 20.03.2018 року у справі № 408/2818/17-а (провадження № К/9901/2707/17), від 20.03.2018 року у справі № 573/1759/17 (провадження № К/9901/3564/18), від 20.03.2018 року у справі № 234/12389/17 (провадження № К/9901/131/17), від 15.03.2018 року у справі № 243/5484/17 (провадження № К/9901/34636/18), від 13.03.2018 року у справі № 235/4162/17 (провадження № К/9901/2387/17).

Верховним Судом прийнято рішення від 03.05.2018 року №805/402/18 (у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі), де суд дійшов висновків, зокрема: аналіз положень Закону № 1058, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статті 49 цього Закону; непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем та ін.

Постановою Великої палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі №805/402/18 апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишено без задоволення, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року залишено без змін.

За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Також судом враховано пункт 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України", у якому зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст.1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в пункті 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно всіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Петриківському районі Дніпропетровської області, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 25.05.2015 року щодо закриття пенсійної справи ОСОБА_3 до з'ясування у зв'язку з виїздом є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсійних виплат громадянці ОСОБА_3, за минулий час, а саме за період з 01.06.2015 року по 01.08.2018 року, суд зазначає наступне.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це завжди пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Як зазначалось вище, права позивача порушені розпорядженням від 25.05.2015 року щодо закриття пенсійної справи до з'ясування в зв'язку з виїздом, яке визнано судом протиправним, що виключає обставини бездіяльності відповідача.

На підставі зазначеного вище, суд відмовляє у задоволенні вимог відносно визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, припинивши виплату пенсії позивачу у період з 01.06.2015 року по 01.08.2018 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно позовних вимог, позивач також просить зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату громадянці ОСОБА_3, належної їй пенсії за минулий час, а саме з моменту припинення її виплати, тобто з 01.05.2015 року по 01.08.2018 року.

Проте, згідно протоколу 19.07.2018 року та листа відповідача від 10.08.2018 №760/03-10/26 судом встановлено, що позивачу нараховано суми належної їй пенсії за минулий час. Однак дані суми позивачу не виплачені.

З огляду на самостійне нарахування відповідачем ОСОБА_3 сум пенсії за минулий час, суд вважає у вимозі про нарахування належної позивачу пенсії за минулий час слід відмовити, а вимогу про виплату громадянину ОСОБА_3, належної їй пенсії за минулий час, а саме з моменту припинення її виплати, тобто з 01.05.2015 року по 01.08.2018 року задовольнити.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті вищенаведених норм законодавства, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3

Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Проте, суд вважає за можливе при розподілі судових витрат застосувати частину 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки фактично по своїй суті позовні вимоги задоволені.

Отже, сплачений ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427) про визнання протиправним розпорядження, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Петриківському районі Дніпропетровської області від 25.05.2015 року щодо закриття пенсійної справи для з'ясування у зв'язку з виїздом ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити громадянці ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, належної її пенсії за минулий час, а саме з моменту припинення її виплати, тобто з 01.06.2015 року по 01.08.2018 року.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду в повному обсязі складено 30.11.2018 року.

Суддя М.В. Бондар