Рішення № 78252798, 01.11.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року Справа № 0440/5101/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бондар М.В.

при секретарі судового засідання Бурцевій Я.Е.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачів Малишевої А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі- ОСОБА_3, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.04.2018 року №0598440-1316-0410.

В обґрунтування позову зазначено, що 20.06.2018 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення від 12.04.2018 року №0598440-1316-0410, яким йому нараховано податок на нерухоме майно у сумі 95614,4 грн. Позивач вважає податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, яке є будівлею промисловості та яке не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Ухвалою суду від 13.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

ГУ ДФС у Дніпропетровській області надано до суду відзив на позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову та в обґрунтування своєї позиції зазначив, що об'єкти нерухомості фізичних осіб, в тому числі тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, не визначені підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, як об'єкти нерухомості, що не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Отже, відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, тому податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим та законним.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що не погоджується з доводами відповідача, оскільки підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових приміщень.

Представником відповідача надано до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач підтримав позицію, що викладена у відзиві на позов.

09.08.2018 року перенесено підготовче засідання на 06.09.2018 року на підставі розпорядження Дніпропетровського окружного адміністративного суду №77; 06.09.2018 року продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та оголошено перерву до 24.09.2018 року; 24.09.2018 року у підготовчому засіданні оголошено перерву до 22.10.2018 року для надання додаткових доказів; 22.10.2018 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 30.10.2018 року; 30.10.2018 року за письмовою згодою сторін розгляд справи по суті розпочався 30.10.2018 року, в судовому засіданні оголошено перерву до 01.11.2018 року.

В судовому засіданні 01.11.2018 року представник позивача підтримав позов та просив суд задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову та просила суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець 21.07.2005 року та перебуває на обліку у Західно-Донбаській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Видами діяльності позивача є, зокрема, за КВЕД 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі, 31.09 Виробництво інших меблів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу на підставі договору дарування від 12.10.2017 року (а.с. 21-22) на праві приватної власності належить цех з виробництва меблів та складська будівля з адміністративними приміщеннями загальною площею 5975,9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, яке знаходиться на земельній ділянці площею 0,3600 га.

12.04.2018 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення №0598440-1316-0410, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 95614,4 грн. (а.с. 14).

Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" внесено низку змін до Податкового кодексу України (далі - ПК України), в тому числі викладено в новій редакції статтю 266 ПК України, а саме: введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості. Даний Закон набрав чинності 01.01.2015 року.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).

Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 року № 530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі №806/2461/17.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, аналіз вказаних правових норм дозволяє зробити висновок, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних правовідносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення.

Відтак, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Таким чином, позивач як власник об'єктів нежитлової нерухомості: цеху з виробництва меблів та складської будівлі з адміністративними приміщеннями, є платником податку.

Водночас, підпунктом 266.8.1 пункту 266.8 статті 266 ПК України визначено, що у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач набув право власності на цех з виробництва меблів та складську будівлю з адміністративними приміщеннями загальною площею 5975,9 кв.м. - 12.10.2017 року згідно договору дарування.

З розрахунку до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вбачається, що контролюючим органом визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки за весь 2017 рік.

Проте, в силу приписів підпункту 266.8.1 пункту 266.8 статті 266 ПК України, позивач є платником вказаного податку з моменту набуття права власності на нерухоме майна, тобто з жовтня 2017 року.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 12.04.2018 року №0598440-1316-0410 в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно в сумі 71710, 87 грн. (за січень-вересень 2017 року) є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 956,14 грн. згідно квитанції №032810155 від 03.07.2018 року.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог у розмірі 717,11 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 12.04.2018 року №0598440-1316-0410 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно в сумі 71710 гривень 87 копійок.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 717 (сімсот сімнадцять) гривень 11 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду в повному обсязі складено 19.11.2018 року (у зв'язку з перебуванням судді Бондар М.В. у щорічній відпустці з 03.11.2018 року по 18.11.2018 року включно).

Суддя М.В. Бондар