Рішення № 78247420, 22.11.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2018 р. м. Житомир Справа № 906/561/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Артеменко А.В., довіреність № 05/74 від 09.01.18 (приймала участь в судовому засіданні 31.10.2018р),

від відповідача-1: Герасименко Ю.М., виконуючий обов'язки директора (наказ №11-к/к від 13.02.2017р);

від відповідача-1: Києнко Д.О., довіреність № б/н від 04.09.18 (приймав участь в судовому засіданні 31.10.2018р),

від відповідач-2: Войналович А.А., підприємець, виписка з ЄДР від 22.02.2016р;

від відповідача-2: Кушніренко А.В., довіреність № б/у від 13.09.18,

від прокуратури: Слівінський О.О., посвідчення №048138 від 04.10.2017;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (м.Житомир)

до 1) Державного підприємства "Коростишівський завод "Реммашторф" (м.Коростишів, Житомирська область)

2) Фізичної особи-підприємця Войналовича Артура Анатолійовича (м.Коростишів, Житомирська область)

про визнання недійсним договору зберігання та зобов'язання повернення майна.

В судовому засіданні 31.10.2018р оголошувалась перерва до 22.11.2018р.

У провадженні Господарського суду Житомирської області знаходиться справа за позовом Коростишівської місцевої прокуратури в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф" та Фізичної особи-підприємця Войналовича Артура Анатолійовича, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог №06-37/6841вих18 від 14.09.2018р, про:

- визнання недійсним договору від 03.05.2017р, укладеного між ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" та ФОП Войналовичем А.А. щодо надання послуг по розміщенню та зберіганню сировини та виробів з каменю в приміщенні гранцеху та на прилеглій території;

- зобов'язання ФОП Войналовича А.А. повернути ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" приміщення гранцеху площею 463кв.м.

Розгляд даної справи в підготовчому провадженні неодноразово відкладався.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.09.2018р, зокрема, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено до 09.10.2018р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 09.10.2018р до 12.10.2018р.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.10.2018р закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.10.2018р.

В судовому засіданні 31.10.2018р оголошувалась перерва до 22.11.2018р.

Прокурор в судових засіданнях 31.10.2018р та 22.11.2018р позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, відповіді на відзив №06-37/6241вих18 від 16.08.2018р (а.с.124-129), заяві про уточнення позовних вимог №06-37/6841вих18 від 14.09.2018р (а.с.164-166) та просив позов задовольнити у повному обсязі. Зокрема зазначив, що при передачі державного майна в оренду ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" необхідно було отримати погодження Фонду державного майна України. Оскільки передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його погодження, ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" при укладенні договору перевищило свої повноваження як балансоутримувача майна.

Представник позивача в судовому засіданні 31.10.2018р позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у письмових поясненнях №05/3032 від 08.10.2018р та додаткових поясненнях №05/3057 від 10.10.2018р (а.с.196, 213). Зокрема вказала, що договір від 03.05.2017р містить ознаки договору оренди, який мав укладатись за погодженням Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями та представництвами. При цьому зазначила, що спірний договорі укладено без погодження з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області, а тому його необхідно визнати недійсним.

Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області в судове засідання 22.11.2018р уповноваженого представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить підпис представника позивача, що міститься в розписці від 31.10.2018р (а.с.237).

Представники відповідача-1 в судових засіданнях 31.10.2018р та 22.11.2018р заперечили проти позовних вимог та просили у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у відзиві (а.с.143-144) та відзиві №98 від 22.10.2018р (а.с.226-230). Зазначили, що заявлені прокуратурою позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Вказали, що прокурор не мав права звертатись до суду з позовною заявою в інтересах держави, оскільки суб'єктом управління майна є Міністерство енергетики та вугільної промисловості. Крім того вказали, що ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" має два приміщення, які є об'єктами незавершеного будівництва: гранцех площею 463кв.м. та цех по обробці граніту площею 263кв.м. Зазначили, що приміщення гранцеху є об'єктом незавершеного будівництва, а тому воно не може бути об'єктом оренди.

Відповідач-2 та його представник в судових засіданнях 31.10.2018р та 22.11.2018р заперечили проти позовних вимог та просили у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву від 01.08.2018р (а.с.102-110), запереченнях на відповідь на відзив від 23.08.2018р (а.с.126-139). Зазначили, що прокуратурою не доведено наявність у спірному договорі від 03.05.2017р, а також діях відповідачів ознак удаваного правочину, адже підтверджень користування ФОП Войналовичем А.А. частиною штампувального цеху площею 50кв.м. не доведено взагалі; майно відповідача-2 розміщено у приміщенні гранцеху з невстановленою конкретною площею, адже це є об'єкт незавершеного будівництва, який не може бути об'єктом оренди.

16.11.2018р від Коростишівської місцевої прокуратури на адресу суду надійшла відповідь на відзив №06-37/8087вх18 від 03.11.2018р, в якій наведено обґрунтування щодо наявності повноважень прокурора представляти інтереси держави у даній справі.

В засіданні суду 22.11.2018р прокурор просив прийняти до розгляду подану відповідь на відзив №06-37/8087вх18 від 03.11.2018р та врахувати її при постановлені рішення. Прокурор зазначив, що ним було отримано відзив №98 від 22.10.2018р відповідача-1 після закриття підготовчого провадження, тобто у нього не було об'єктивної можливості надати відповіді на відзив №06-37/8087вх18 від 03.11.2018р щодо наявності повноважень прокурора представляти інтереси держави у даній справі в підготовчому провадженні.

Представники відповідачів не заперечували проти прийняття до розгляду поданої прокурором відповіді на відзив №06-37/8087вх18 від 03.11.2018р.

Суд вважає наведені прокурором обставини пропуску строку на подання відповіді на відзив поважними та приймає до розгляду відповідь на відзив №06-37/8087вх18 від 03.11.2018р прокуратури на стадії розгляду справи по суті.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, 03.05.2017р між ДП Коростишівський завод "Реммашторф" (завод/відповідач-1) та ФОП Войналовичем А.А. (споживач/ відповідач-2) підписано договір (далі-договір), згідно з п.1.1 якого, завод надає споживачу послуги по розміщенню та зберіганню сировини та виробів з каменю в приміщенні гранцеху та на прилеглій території(а.с.67).

Відповідно до пункту 1.2. договору споживач зобов'язується вчасно сплачувати заводу за надані послуги 13596грн 00коп (включаючи ПДВ 20%) на кожний місяць до 7-го числа після звітного місяця.

При невиконанні п.1.2. даного договору, завод має право на одностороннє розірвання даного договору, заборону допуску працівників, сировини та виробів з каменю споживача на територію підприємства (пункт 1.3 договору).

Згідно з пунктом 1.4 договору після закінчення терміну дії, або розірвання даного договору, згідно п.1.3. та п.2.1, споживач зобов'язується повністю звільнити та прибрати з території цеху та прилеглої території вироби, сировину та відходи з каменю на протязі 10 днів.

Відповідно до пункту 2.1 договору термін дії договору з "03" травня 2017р по "31" грудня 2017р.

За згодою сторін договір може бути пролонгований (пункт 2.2 договору).

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Представники відповідачів в судовому засіданні підтвердили, що станом на час розгляду справи договір від 03.05.2017р є діючим.

Крім того, матеріали справи містять укладені 03.05.2017р між відповідачами договір оренди обладнання - станків та договір про надання послуг електроенергії (а.с.118-121).

Коростишівська місцева прокуратура в позовній заяві посилається на те, що договір від 03.05.2017р між ДП Коростишівський завод "Реммашторф" та ФОП Войналовичем А.А. є удаваним, оскільки за своїм правовим змістом фактично даний договір є довгостроковим договором оренди майна, у зв'язку з чим просить визнати його недійсним та зобов'язати повернути Державному підприємству Коростишівський завод "Реммашторф" приміщення гранцеху площею 463кв.м.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Згідно зі ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Згідно із частиною 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Пунктом 3 частини 3 статті 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В судовому засіданні представники відповідача вказали, що договір від 03.05.2017р є договором зберігання і на його виконання відповідачем-2 передавалась на зберігання відповідачу-1 сировина та виробів з каменю, кількість якої постійно змінювалась, а тому в договорі не було визначено її кількості.

Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст.944 ЦК України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

У статті 946 Цивільного кодексу України також передбачається, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно положень цивільного законодавства, зберігальне зобов'язання може бути як самостійним предметом договірного зобов'язання так і додатковим обов'язком іншого зобов'язання.

Дійсна правова природа зберігання полягає у спрямуванні волі і волевиявлення сторін на зберігання речі, при цьому послугу надає зберігач, а оплачує поклажодавець (власник чи інший титулований володілець майна), а у договорі майнового найму послугу оплачує наймач, який користується майном.

Таким чином, правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, адже правовою метою такого договору є забезпечення зберігання речі та повернення її непошкодженою, оскільки така річ перебуває у володінні зберігача, але не у користуванні. Право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму.

Якщо ж сторони оформлюють договором зберігання відносини оренди, слід застосувати положення про удаваний правочин.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Із змісту договору підписаного 03.05.2017р між ДП Коростишівський завод "Реммашторф" та ФОП Войналовичем А.А. договору вбачається, що цей договір містить ознаки оренди. Так, з умов п.1.1 договору вбачається, що послуги по розміщенню та зберіганню сировини та виробів з каменю надаються в приміщенні гранцеху та на прилеглій території. В пункті п.1.3 договору передбачено, що при невиконанні п.1.2. даного договору, завод має право на одностороннє розірвання даного договору, заборону допуску працівників, сировини та виробів з каменю споживача на територію підприємства.

При цьому, даний договір передбачає не тільки користування майном, а саме приміщенням гранцеху та його прилеглою територією, а й щомісячну плату за користування в розмірі 13596грн 00коп (включаючи ПДВ 20%) (п.1.2 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору від 03.05.2017р сторонами складались акти надання послуг: №48 від 31.05.2017р, №22 від 28.02.2018р, №33 від 31.03.2018р, №85 від 31.08.2017р, №71 від 31.07.2017р, №101 від 31.10.2017р, №58 від 30.06.2017р, №9 від 31.01.2018р, №74 від 31.07.2017р, №114 від 30.11.2017р, №135 від 31.12.2017р, №93 від 30.09.2017р(а.с.68-73), в які ДП Коростишівський завод "Реммашторф" включались послуги по зберіганню, оренді обладнання, послуги по обслуговуванню 20% та послуги з використання електроенергії (а.с.68-73).

Як вбачається з матеріалів справи ФОП Войналович А.А. щомісяця подавались ДП Коростишівський завод "Реммашторф" звіти про використання електроенергії, зокрема, за травень 2017р, за лютий 2018р, за березень 2018р, за серпень 2017р, за липень 2017р, за жовтень 2017р, за червень 2017р, за січень 2018р, за листопад 2017р, за грудень 2017р, за вересень 2017р (а.с.68-73).

На виконання умов договору від 03.05.2017р ДП Коростишівський завод "Реммашторф" щомісяця виставляло ФОП Войналовичу А.А. рахунки на оплату: №5 від 03.05.2017р, №64 від 04.06.2018р, №65 від 04.06.2018р, №108 від 25.10.2017р, №132 від 29.11.2017р, №13 від 23.01.2018р, №95 від 28.09.2017р, №14 від 22.05.2017р, № 69 від 21.09.2017р, №32 від 31.05.2017р, №8 від 04.01.2018р, №83 від 30.08.2017р, №73 від 28.08.2017р, №139 від 21.12.2017р, №140 від 21.12.2017р, №90 від 22.09.2017р, №50 від 30.06.2017р, №36 від 08.06.2017р, №125 від 29.11.2017р, №66 від 03.08.2017р, №56 від 26.07.2017р, №103 від 03.10.2017р, №86 від 21.09.2017р, №36 від 08.06.2017р (а.с.74-85).

Судом також встановлено, що ФОП Войналовичем А.А. здійснювались проплати за договором від 03.05.2017р, що підтверджується дублікатами чеків: №0854-3618-9260-0250 від 04.05.2017р, №0875-4885-7926-9354 від 25.05.2017р, №0887-4189-3318-3490 від 06.06.2017р, №0912-3425-8875-0212 від 01.07.2017р, №0928-3519-6343-3665 від 17.07.2017р, №0932-4056-9207-0300 від 21.07.2017р, №0940-3836-2270-5444 від 29.07.2017р, №0945-4117-4489-1543 від 03.08.2017р, №0949-3481-0593-2461 від 07.08.2017р, №0952-7616-5370-0541 від 10.08.2017р, №0965-3594-7991-8437 від 23.08.2017р, №0973-4295-6960-9415 від 31.08.2017р, №0997-3400-9388-4105 від 24.09.2017р, №1005-3288-3499-7664 від 02.10.2017р, №1007-4594-4880-0193 від 04.10.2017р, №1012-3250-2696-4127 від 09.10.2017р, №1019-4479-1387-9198 від 16.10.2017р, №1035-3300-2772-0680 від 01.11.2017р, №1044-3214-7411-5278 від 10.11.2017р, №1065-4705-8274-3896 від 01.12.2017р, №1078-5092-9892-4069 від 14.12.2017р, №1089-6666-5498-0886 від 25.12.2017р, №1098-3832-5754-8994 від 03.01.2018р, №6105-2506-4716-5796 від 10.01.2018р, №1128-6274-3793-3521 від 02.02.2018р, №1148-6560-6898-8439 від 22.02.2018, №1159-6084-2880-2684 від 05.03.2018р, №1161-3235-7958-0595 від 07.03.2018р, №1175-4357-7493-5778 від 21.03.2018р, №1184-5362-4853-7431 від 30.03.2018р, №1184-5352-3128-8676 від 30.03.2018р, №1189-5030-6367-7557 від 04.04.2018р, №1209-5162-1881-0594 від 24.04.2018р, №1218-6291-4895-1138 від 03.05.2018р, №1226-4976-1255-8882 від 11.05.2018р, №1201-4284-9562-3810 від 16.04.2018р (а.с.86-90).

Згідно із ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 5 статті 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої визначається договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм (ст.775 ЦК України).

Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського кодексу України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно з пунктом 1.1 Статуту ДП "Коростишівський завод "Реммашторф", ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та входить до складу Державного концерну "Укрторф" відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 03.05.2007 року №689 (а.с.48-51).

Відповідно до п.4.1 Статуту, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

За приписами ст.287 Господарського кодексу України та ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" єдиним орендодавцем державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Отже, здійснивши аналіз норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини та умови договору від 03.05.2017р суд встановив, що цей договір за своєю суттю є договором оренди об'єкта незавершеного будівництва державного підприємства. Користування майном за плату є кваліфікуючими ознаками найму (оренди).

Таким чином, у даному випадку мають місце правовідносини найму за ознаками оплатного користування, які сторони визначили в договорі від 03.05.2017р.

При цьому, зі змісту приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину, настання його мети приховати інший правочин бажають досягнути обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Згідно з частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України, якщо буде установлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За приписами ч.ч.1,2 ст.284 Господарського кодексу України - істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (зі змінами та доповненнями) істотними умовами договору оренди є, зокрема, об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).

Отже, за змістом наведених норм, однією з істотних умов договору оренди є об'єкт оренди.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", об'єктом оренди за цим Законом може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Частиною 1 статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Прокурор у позові та в судовому засіданні посилається на те, що 25.05.2018р під час проведення обшуку на території ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" зафіксовано розміщення матеріальних цінностей за даним договором, зокрема, у приміщенні гранцеху площею 463кв.м., яке відповідач-2 використовує при здійсненні ним підприємницької діяльності. Вказав, що саме така площа зазначена в протоколі обшуку від 25.05.2018р.

В додаткових поясненнях від 10.10.2018р Регіональне відділення ФДМ України по Житомирській області посилається на те, що відповідно до інформації, наданої Фондом державного майна України, за ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" обліковується нерухоме майно, а саме цех по обробці граніту, який прокуратура просить повернути (а.с.213).

Представник відповідача-1, заперечуючи проти позову, вказав, що ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" має два приміщення, які є об'єктами незавершеного будівництва: гранцех площею 463кв.м. та цех по обробці граніту площею 263кв.м.; гранцех і цех по обробці граніту це різні приміщення. Зазначив, що приміщення гранцеху являється об'єктом незавершеного будівництва, який в силу положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не може бути об'єктом оренди, а цех по обробці граніту за договором оренди №3 від 17.10.2002р було надано в оренду ДП "УкрСіЛБЕТ". Вказав, що Регіональним відділенням ФДМУ надано відповідь Фонду державного майна на приміщення цеху по обробці граніту, тобто подано інформацію на інше приміщення ДП "Коростишівський завод "Реммашторф", а саме площею 278,7кв.м., яке перебуває в оренді ДП "УкрСіЛБЕТ".

Частиною 2 статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Всі об'єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва, підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такої позиції дотримується Верховний Суд України, що знайшло відображення у висновках з деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ від 01.07.2013р.

Як уже зазначалось, в оспорюваному договорі зазначено про розміщення та зберігання сировини та виробів в приміщенні гранцеху.

Судом встановлено за поданими до справи документами, що об'єкт оренди іменований в договорі як приміщення гранцеху (за доводами прокуратури площею 463кв.м), як основний засіб за ДП Коростишівський завод "Реммашторф" не обліковується, а є об'єктом незавершеного будівництва і цей об'єкт не введено в експлуатацію, що підтверджується довідкою ДП Коростишівський завод "Реммашторф" №88 від 09.10.2018р, інвентаризаційним описом основних засобів від 19.06.2018р, а також Довідкою за результатами дослідження ефективності діяльності Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф" щодо виробництва інших машин і устаткування спеціального призначення, максимального використання внутрішніх резервів за період з 01.01.2013 по 01.09.2017 (а.с.25-47, 170-179, 232).

Так, в Довідці за результатами дослідження ефективності діяльності Державного підприємства Коростишівський завод "Реммашторф" щодо виробництва інших машин і устаткування спеціального призначення, максимального використання внутрішніх резервів за період з 01.01.2013 по 01.09.2017, комісією було зазначено, що укладення договору від 03.05.2017р відповідального зберігання суперечить вимогам законодавства з огляду на те, що предметом договору визначено зберігання майна поклажодавця у будівлі, що є об'єктом незавершеного будівництва, тобто не може бути об'єктом оренди відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-12, зі змінами, де визначено, що об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств. Оскільки об'єкт незавершеного будівництва не може бути розглянутим, як об'єкт майна через відсутність на нього права власності, що може бути оформлено лише після введення такого об'єкту в експлуатацію.

В листі Фонду державного майна України від 30.08.2018р №10-15-17778 зазначено, що за даними, які надані до Фонду Міністерством енергетики та вугільної промисловості, в Реєстрі обліковується нерухоме державне майно (будівлі, споруди, об'єкти незавершеного будівництва), яке перебуває на балансі ДП Коростишівський завод "Реммашторф" (а.с.217). З довідки, яка додана до вказаного листа ФДМУ та названа Інформація про нерухоме майно (будівлі, споруди, об'єкти незавершеного будівництва), яке перебуває на балансі ДП Коростишівський завод "Реммашторф" (далі Інформація), вбачається, що в позиції 27 зазначено: інвентарний номер 28, цех по обробці граніту, місцезнаходження майна - Житомирська область Коростишівський район, м.Коростишів, вул.19-та буддільниця (а.с.218).

Судом досліджено та встановлено, що Інформація не містить відомостей щодо площі цеху по обробці граніту, а тому неможливо достовірно стверджувати, що це саме той цех, який є предметом договору від 03.05.2017р та який прокуратура просить повернути.

Судом також враховується, що як вбачається з наданого відповідачем-1 договору оренди №3 від 17.10.2000р, укладеного між ДП Коростишівський завод "Реммашторф" та ДП "УкрСіЛБЕТ", його предметом є окреме індивідуально визначене майно: приміщення цеху по розпилюванню граніту загальною площею 278,7кв.м. (а.с.233-236).

Доказів того, що приміщення гранцеху площею 463кв.м. введено в експлуатацію, зареєстровано право власності на нього та перебуває на обліку в Фонді державного майна України, матеріали справи не містять.

Господарським судом також приймається до уваги, що перебування майна на балансі підприємства (організації) не є підставою виникнення права власності балансоутримувача на майно, так як баланс підприємства (організації) є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату, та не є доказом права власності.

У звіті про фінансовий стан (баланс) ДП Коростишівський завод "Реммашторф" на 31 грудня 2017 року містяться позиція: "незавершені капітальні інвестиції" з балансовою вартістю 120 тис. грн.

Незавершені капітальні інвестиції є лише витратами з будівництва (виготовлення), придбання і поліпшення об'єктів основних засобів з початку і до закінчення зазначених робіт та введення об'єкта в експлуатацію, а оскільки гранцех обліковується у ДП Коростишівський завод "Реммашторф" як незавершені капітальні інвестиції та є об'єктом незавершеного будівництва, тобто, об'єктом, не введеним в експлуатацію, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, у зв'язку з чим воно не може бути об'єктом оренди.

Частинами 2-4 статті 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

З огляду на вищевикладене, договір від 03.05.2017р, що за своєю суттю та ознаками є договором оренди, не містить такої істотної умови договору оренди як об'єкт оренди, а відтак, в силу імперативних вимог ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.180 ГК України, є неукладеним.

У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

З даного приводу суд зауважує, що, незважаючи на фактичне виконання сторонами умов договору від 03.05.2017р., суд визначає даний договір як неукладений, з огляду на те, що оскільки об'єкт оренди за даним договором не був визначений шляхом введення в експлуатацію та державної реєстрації права власності, право оплатного користування даним об'єктом не могло бути ні відчужено, ні набуто.

При цьому, сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом).

Відповідно до ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, за результатами аналізу умов договору від 03.05.2017р та норм чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов до висновку про необґрунтованість доводів прокурора про недійсність даного договору з підстав удаваності оспорюваного договору, оскільки приміщення гранцеху, яке зазначене в договорі від 03.05.2017р не введено в експлуатацію, а є об'єктом незавершеного будівництва, що виключає можливість бути об'єктом договору оренди державного майна.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що прокурором у встановленому законом порядку не доведено факту порушення прав і законних інтересів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області укладенням оспорюваного договору від 03.05.2017р, що, в свою чергу, свідчить про відсутність порушеного права та неможливість його захисту у судовому порядку.

З огляду на викладене, оскільки у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору від 03.05.2017р суд відмовляє, відповідно, не підлягає задоволенню й похідна позовна вимога про зобов'язання повернення приміщення гранцеху площею 463кв.м, яке розташоване за адресою: м.Коростишів, 19-та буддільниця.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, прокурором не доведено обставин, покладених в основу заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору від 03.05.2017р та зобов'язання повернути приміщення гранцеху площею 463кв.м, яке розташоване за адресою: м.Коростишів, 19-та буд дільниця, у зв'язку з чим суд відмовляє в позові повністю.

Судові витрати, відповідно до ст.129 ГПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог покладаються на прокуратуру.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (10008, м.Житомир, вул.С.Ріхтера, 20, код ЄДРПОУ 13578893) до: 1) Державного підприємства "Коростишівський завод "Реммашторф" (12525, Житомирська область, м.Коростишів, 19-та будівельна дільниця, код ЄДРПОУ 02968160), 2) Фізичної особи-підприємця Войналовича Артура Анатолійовича (АДРЕСА_1, ід.код. НОМЕР_1):

- про визнання недійсним договору від 03.05.2017р, укладеного між ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" в особі в.о. директора Герасименко Ю.М. та фізичною особою-підприємцем Войналовичем Артуром Анатолійовичем, щодо надання послуг по розміщенню та зберіганню сировини та виробів з каменю в приміщенні гранцеху та на прилеглій території;

- про зобов'язання фізичну особу-підприємця Войналовича Артура Анатолійовича повернути ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" приміщення гранцеху площею 463кв.м., яке розташоване за адресою: м.Коростишів, 19-та буддільниця, - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 03.12.18

Суддя Кравець С.Г.

Друк:

1 - в справу,

2- позивачу (рек. з пов.),

3- Коростишівській місцевій прокуратурі (рек. з пов.),

4 - прокуратурі Житомирської області (рек. з пов.),

5,6 - відповідачам (рек. з пов.).