Вирок № 78241916, 30.11.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

В И Р О К

І М ' Я М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2018 р.

м. Київ

Справа № 755/3570/13-к

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Бірси О.В.,

секретаря судових засідань Ярмак І.В.,

за участю сторін:

прокурорів Доценко Т.І., Морунова Д.В.,

захисника/адвоката Левченка І.І.,

підсудної ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Києва, громадянки України, з вищою освітою, не працюючої, не заміжньої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 377 КК України, встановив :

Суть питання, що вирішується судом

Згідно обвинувального висновку складеного 25.05.2012 старшим слідчим прокуратури Деснянського району м. Києва Добривечір М.А. та затвердженого 28.05.2012 заступником прокурора Деснянського району м. Києва, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні умисного заподіяння судді легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, тобто злочині передбаченому ч. 2 ст. 377 КК України.

Позиція сторін

В ході судового розгляду прокурори висунуте обвинувачення підтримали, як дійсне, яке, на їх переконання, підтверджується зібраними та дослідженими в суді доказами з числа регламентованих ст. 65 КПК України, у той час, як захисник та підсудна, з огляду на положення ст. 62 Конституції України, висловили позицію про те, що за наслідками розгляду справи прокурурор не довів факту того, що у діях ОСОБА_3 наявний склад вказаного злочину, адже надані докази в своїй сукупності є неналежними та недопустимими на підтвердження цього факту.

Так,допитана, у судовому засіданні підсудна/обвинувачена ОСОБА_3 пояснила, що всі докази у справі є сфабрикованими, тобто її вина ґрунтується на припущеннях, що згідно ст. 62 Конституції України свідчить про необхідність її виправдання.

Також, підсудна/обвинувачена зауважила, що вона була позивачем у цивільній справі № 2а-335/12 до відповідача Деснянського районного центру зайнятості, яка розглядалась в Деснянському районному суді м. Києва суддею ОСОБА_7. щодо відміни рішення про зняття її з обліку у Деснянському районному центрі зайнятості.

14.02.2012 суддею ОСОБА_7. було прийнято постанову про відмову в задоволенні її позову.

Будучи незадоволеною таким рішенням суду, вона 15.02.2012 звернулась із апеляційною скаргою через указаний місцевий суд до Київського адміністративного апеляційного суду, як суду апеляційної інстанції.

02.04.2012 у вказаному суді апеляційної інстанції зранку підсудна дізналася з об'яви, що на той час реєструвалися скарги, що надійшли у вересні місяці до суду. Підсудна підрахувала, що якщо у суді реєструють станом на указану дату тільки скарги за вересень місяць, то у неї виникло питання, коли ж будуть реєструвати скарги, які надійшли в квітні місяці, та вона шляхом відповідних підрахунків з'ясувала для себе, що це буде, десь, через рік. В кінцевому етапі, станом на сьогодні, можливо беззаперечно говорити, що судом апеляційної інстанції справа була розглянута лише через півтора року і це враховуючи те, що вона скаржилась з даного питання.

Дізнавшись ці обставини вона була дуже незадоволена рішенням судді, але розуміла, що є процес оскарження і вона на нього надіялась, а коли побачила, що правосуддя її просто ввело в оману та що ніякого процесу оскарження насправді немає, була дійсно злою.

Того ж дня підсудна зверталась в прокуратуру, але їй повідомили, що «суд своя держава», прокуратура своя і вони не можуть вплинути на суд. І от вона їхала з прокуратури м. Києва додому (мікрорайон Троєщина) на велосипеді декілька годин та думала, що ж їй робити, так як законних способів вирішити це питання не було. Оскільки це для неї було життєво важливе питання то вирішила, що потрібно вчинити «дебош», адже це приверне увагу та почнуть з'ясовувати що стало причиною і з'ясують, що вона не задоволена тим, що справа не направлена до Київського адміністративного апеляційного суду та застосують відповідні заходи. З цих передумов, вона вирішила зробити щось таке, щоб прийшла міліція і зафіксувала це порушення (норм права у її справі: 1) суддя ОСОБА_7. прийняла незаконне рішення, 2) апеляційна скарга направлена до суду апеляційної інстанції із порушенням строків) і тоді на це зреагують, врегулюють питання.

З цією метою (влаштувати діяння, яке приверне увагу до її проблеми) 02.04.12 приблизно о 15.20-15.25 год. годині, вона приїхала в Деснянський районний суд. Була обурена на суддю ОСОБА_7., оскільки вона не мала постійного джерела прибутку, так як Деснянський центр зайнятості зняв її з обліку, так і не підшукавши їй роботу, яка б її влаштовувала і відповідала спеціальності й досвіду, суддя відмовила в її позові та справа не була своєчасно направлена до апеляційної інстанції.

На прохідній пред'явила свій паспорт і повідомила, що вона іде в 25 кабінет до судді ОСОБА_7. Про ціль її візиту у неї ніхто не запитував. Вона пройшла до вищевказаного кабінету, який розташований на другому поверсі.

Розташування кабінету знала, оскільки раніше під час розгляду її позову, вона неодноразово була в даному кабінеті, де ОСОБА_7 безпосередньо проводила судовий розгляд її справи.

Коли, зайшла до кабінету, то не мала намірів бити потерпілу (суддю, яка розглядала її справу в місцевому суді та відмовила у позові), а тільки потрясла суддю за одяг, насправді сказала що вона «дєвка продажна». Потім мала намір «поляскати» потерпілу по щокам. Коли вона смикала потерпілу, остання вирішила, що потрібно викликати охоронця. Потерпіла сиділа за робочим столом та намагалась дотягнутися до кнопки виклику охорони. І тоді підсудна пішла в її робочу зону, так як у неї по плану далі було «плескати її по щокам», що вона і почали реалізовувати, а саме зі спини ляскати останню по щокам, але і це бажання реалізувати у повній мірі не вдалося, тому що зі спини це було неможливо.

У цей же час, потерпіла стала кликати на поміч, прибігла інша суддя, але вона підсудну не відтягувала, оскільки робоча зона судді дуже маленька, там не було куди відтягувати і тоді вже і не треба було відтягувати, оскільки, коли інша суддя (свідок) прийшла, ОСОБА_3 зрозуміла що про це дізнались, осягнула те, що вона зробила шоу і хтось побачив, що вона власне дебоширить, з огляду на що вона перестала взагалі торкатися потерпілої.

Інша суддя (свідок) почала запитувати що коїться, що взагалі вона собі дозволяє, тож вона стала їй розповідати, що і як, відбувалося. Вони стали спокійно спілкуватися. Потім прийшла охорона. Охоронець вивів підсудну з кабінету потерпілої, привів до себе, одягнув кайданки та вони чекали поліцію.

Також, підсудна підтвердила у ході судового розгляду справи, що була незадоволена рішенням потерпілої, як судді в її справі, та, у той же час, як цивілізована людина, подала на нього апеляційну скаргу, та надіялась, що, як і написано в законі, апеляційна скарга буде розглянута у строк протягом місяця після закінчення строку подачі апеляції, як і те, що матеріали справи будуть направлені до апеляційного суду з місцевого суду також у строк визначений КАСУ.

До цього, підсудна взагалі не зв'язувалась з правосуддям, тож вірила у верховенство права. Все, що читала в законі, сприймала буквально. Так, вона прочитала багато літератури, де написано, що закони обов'язкові для виконання, що правосуддя керується вимогами закону, тому й вважала, що, як там написано, то так все і буде.

Додала, що аби отримати відповіді на свої запитання, також зверталася і до місцевого суду, з запитанням про те чому їй з суду апеляційної інстанції нічого не надходить та в канцелярії дізналась, що справу ще не направляли до апеляційного суду, як і про те, що справа до них (канцелярії), ще навіть не надходила від судді (потерпілої). З огляду на ці установлені обставини, вона написала скаргу на ім'я голови суду з метою з'ясування того, що взагалі відбувається. Десь через неділю отримала інформацію, що справа направлена до апеляційного суду.

На уточнюючі запитання підсудна пояснила, що свої дії сприймає, як дрібне правопорушення у розрізі норм КУпАП, яке вона дійсно спланувала.

Також, підсудна у ході судового розгляду справи указувала, що все досудове слідство провела в лікарні, представники правоохоронних органів їй сказали, що її адвокат хворіє, та запропонував писати відмову і тоді слідство призначить іншого адвоката, якого вона бачила тільки на обранні запобіжного заходу, все досудове слідство, фактично не мала правової допомоги.

Мотиви, з яких суд виходив при постановленні вироку, і положення закону, яким він керувався

Суд заслухавши доводи сторін, провівши судовий розгляд лише в межах пред'явлено обвинувачення (ст. 275 КПК України) відповідно до обвинувального висновку оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, у світлі того, що ніякі докази не мають наперед встановленої сили (ст. 67 КПК України), приходить до наступного.

Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах (ст. 1 КПК України), через призму того, що останнє в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину (ст. 3 КПК України).

Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і

до їх покарання (ст.ст. 4, 22 КПК України).

З урахуванням того, що відповідно до ст. 16-1 КПК України, розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і

користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.

У цій справі, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом з наданням останнім рівних прав на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, безпосередньо дослідивши усі докази та інші матеріали, у порядку ст. 67 КПК України, приходить таких висновків щодо висунутого обвинувачення за ч. 2 ст. 377 КК України.

Згідно ст. 64 КПК України при розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню , у тому числі, 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину (ст. 64 КПК України).

Положення ст. 66 КПК України, указують, що доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для справи. Таке, збирання доказів здійснюється сторонами у порядку, передбаченому цим Кодексом через призму норм указаної статті зазаченого Кодексу.

Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами (ст. 65 КПК України ).

У світлі того, що з рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року слідує, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналіз змісту положень КПК України свідчить, що у ньому належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі передбачені ст. 64, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні вироку. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Докази, на яких грунтується висновок суду з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази

У рамках цієї справи судом було досліджено, надані наступні фактичні дані, на підставі яких кожна із сторін просить суд встановити наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для провадження та підлягають доказуванню у ньому, як-то:

І. Показання

І.І. Будучи допитаною з дотриманням правил передбачених ст.ст 72, 267, 302, 303, 308 КПК України, у судовому засіданні та попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання потерпіла ОСОБА_7 указала, що працює суддею Деснянського районного суду м. Києва та надала суду показання в яких підтвердила обставини вчинення злочину відносно себе, у розрізі суті питання, яке вирішується судом відповідно до ст. 64 КПК України.

Також судом за згодою сторін, на виконання вимог ст.ст. 4, 22 КПК України, було оголошено показання ОСОБА_7 під час досудового слідства надані нею у різних статусах (свідка та потерпілої), які за своєю стутю зводяться до того, що приблизно на початку січня 2012 року, відповідно до розподілу справ їй на розгляд надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Деснянського районного центру зайнятості про скасування рішення про відмову у наданні статусу безробітного ОСОБА_3 та знятті її з обліку.

За результатами розгляду вказаного позову 14.02.12 нею прийнято рішення по відмову у його задоволенні.

Позов ОСОБА_3 не підлягав задоволенню так як позивач у порушення Закону України «Про зайнятість населення» відмовилась від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації її у службі зайнятості. В подальшому ОСОБА_3 було подано апеляційну скаргу, у зв'язку, з чим справу підготовлено відповідним чином та у порядку черговості направлено до Київського апеляційного адміністративного суду.

30.03.12 на адресу ОСОБА_3 направлено повідомлення про направлення справи за її позовом до Київського апеляційного адміністративного суду.

Під час розгляду нею справи за позовом ОСОБА_3, остання вела себе взагалі коректно, деколи підвищувала голос, але на її та секретаря зауваження реагувала адекватно, правильно їх сприймала та заспокоювалась. Будь-яких конфліктів між нею та останньою не виникало. Поза розглядом вказаної справи з ОСОБА_3 вона спілкувалась лише один раз 20.02.12 під час вручення їй повного тексту постанови Після вручення вказаної постанови, остання будь-яких обурень у її бік не висловлювала. В цей же день, дещо раніше ОСОБА_3О, зайшла до її службового кабінету та звернулась з проханням у отриманні вказаної постанови, але не змогла її отримати, тому як вона слухала іншу справу. У зв'язку з цим ОСОБА_3 подала до канцелярії заяву про негайне вручення їй копії постанови. Як вона вже зазначала, в цей же день вона і вручила їй копію повного тексту постанови.

ЇЇ кабінет розташований на другому поверсі за вказаною адресою, має розміри приблизно 3х3 метри. Особисте робоче місце розташоване за кутовим столом прямо напроти дверей.

02.04.12, приблизно о 15.30 год. вона перебувала у своєму службовому кабінеті № 25, разом з нею у вказаному кабінеті перебувала її секретар ОСОБА_8. У вказаний час до кабінету зайшла ОСОБА_3, яка йдучи промовила у її бік наступні слова: «Девка продажная» та інші брутальні слова, яких на даний час вона пригадати вже не може. Потім зі словами «Я тебе покажу» пройшла між її столом та столом секретаря, підійшла до неї з лівого боку і, скоріше за все, правою рукою схопила її за праве плече та почала її повертати до себе, як вона зрозуміла, для нанесення їй ударів. В цей момент по відношенню до ОСОБА_3 вона розташовувалась лівим боком, тому як вона повернулась від неї, ховаючи таким чином своє обличчя. Після цього, вона відразу потяглась до кнопки виклику охорони та почала кликати охорону, в цей час ОСОБА_3 продовжувала її тримати за праве плече трясла намагаючись розвернути до себе, іншою рукою, скоріше за все лівою. Поряд з цим ОСОБА_3 почала наносити їй удари в область лівого боку шиї, дещо нижче потилиці. Декілька ударів вона спробувала нанести їй безпосередньо в потилицю, але ці удари пройшли поверхнево та виявились незначними, тому як вона чинила їй супротив та намагалась їх уникнути.

Наносячи удари ОСОБА_3 щось кричала, що саме вона не запам'ятала, так як була шокована.

В той час, коли ОСОБА_3 їй наносила удари ОСОБА_8 вибігла з кабінету та побігла за охоронцем. Чи чинила ОСОБА_8 спроби самостійно зупинити ОСОБА_3, вона не бачила.

У певний момент, до кабінету забігла суддя Бобко В.В. та почала відтягувати ОСОБА_3 від неї тримаючи її за одяг, і вже після цього до кабінету забіг охоронець, який вивів ОСОБА_3 з кабінету.

Відповідно до направлення врученого їй працівниками Деснянського РУ вона пройшла медичне освідування у КМБ СМЕ під час якого у неї виявлені тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості.

Потерпіла указала, що оголошенні показання відповідають дійсності, є більш повними, деталізованими та обширними щодо алгоритмів дій її та обвинуваченої так як тоді ліпше пам'ятала обставини справи у розрізі часу, який минув з моменту події до сьогодні.

На уточнюючі запитання у суді потерпіла прямо указала, що сприймала дії підсудної, як такі, що пов'язані з її діяльністю, адже вона розглядала справу останньої, а у ході нанесення тілесних ушкоджень потерпіла указувала про справу, її ненаправлення до суду апеляційної інстанції, саму суть рішення, а саме неправосудність останньо та інше.

І.ІІ. Будучи допитаною, у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст.ст. 68, 69-1 - 71, 303-307 КПК України, та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_8 указала, що, у період подій вона працювала секретарем судових засідань у Деснянському районному суді м. Києва, на цей час працює помічником судді у тому ж місцевому суді.

Як секретар судових засідань увесь час вона була закріплена за суддею ОСОБА_7. Робоче місце знаходиться у службовому кабінеті судді ОСОБА_7. за № 25 на другому поверсі.

В частині самих обставин свідок у своїх показаннях та відповідях на питання підтвердила обставини вчинення злочину відносно потерпілої, у розрізі суті питання, яке вирішується судом відповдно до ст. 64 КПК України, які вона сприймала особисто.

Також, судом у порядку ст. 306 КПК України за згодою сторін у справі оголошено показання данного свідка надані на етапі досудового слідства, з яких слідує, що 02.04.12 приблизно о 15.30 год. свідок разом з потерпілою перебувала у кабінеті № 25 Деснянського районного суду м. Києва. В цей же час до кабінету зайшла жінка, яку вона впізнала, як обвинувачену. ОСОБА_3 свідок знає, оскільки суддя ОСОБА_7. 14.02.12 розглядала її позов до Центру зайнятості Деснянського району м. Києва та вона була присутня, як секретар судового засідання, при цьому розгляді.

Коли ОСОБА_3 зайшла до кабінету, то одразу почала обходити стіл судді ОСОБА_7. та наближатися до судді і казала: «Я прийшла сюда, чтобы показать как суд надо вершить». Суддя ОСОБА_7. в цей час сиділа за столом на стільці. Коли ОСОБА_3 підійшла до потерпілої, то почала її своєю правою рукою бити по голові, шиї, висловлюючись нецензурною лайкою.

Свідок з першу злякалась, але відразу підбігла, зі спини, до обвинуваченої та почала її відтягувати, але, нажаль, їй це зробити не вдалося. Паралельно, увесь цей час ОСОБА_3 тримала потерпілу намагаючись наносити їй удари.

Після цього, свідок з проханнями про допомогу вибігла з кабінету та почала кликати охорону. Повернувшись до кабінету, побачила, що суддя Бабко В.В. відтягнула обвинувачену від потерпілої, тримаючи її.

Надалі, до кабінету зайшов охоронець та вивів з кабінету підсудну. У цей період потерпіла перебувала у шоковому стані, її лице було все червоне та вона трималась за шию, куди її била ОСОБА_3

Також, свідок указала, що 02.04.12 ОСОБА_3 до судді ОСОБА_7. не викликалась. Справа обвинуваченої слухалась 14.02.12 і потерпіла відмовила їй у задоволенні позову. Приблизно 19.02.12 ОСОБА_3 знов приходила до судді та отримала копію прийнятого рішення.

Свідок указала, що оголошенні показання відповідають дійсності, є більш повними, деталізованими та обширними щодо алгоритмів дій потерпілої та обвинуваченої так, як тоді ліпше пам'ятала обставини справи у розрізі часу, який минув з моменту події до сьогодні.

І.ІІІ. Будучи допитаною, у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст.ст. 68, 69-1 - 71, 303-307 КПК України, та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_9, зауважила, що з 2011 року працює суддею у Деснянському районному суді м. Києва. Її робоче місце знаходиться у кабінеті що розташований на 2 поверсі суду та поруч з її кабінетом знаходився кабінет, який є службовим кабінетом потерпілої. У цьому ж кабінеті разом з суддею ОСОБА_7. працювала секретар судових засідань ОСОБА_8

Щодо самої події свідок у своїх вільних поясненнях указала, що того дня під час перебування в судовому засіданні, у себе в кабінеті, у певний момент почула голосні крики потерпілої, яка кричала щоб їй допомогли, та, оскільки, крик був таким, що неможливо було не вийти, вона перервала судове засідання, яке проводила, й направилася до кабінету потерпілої, де зупинила удар обвинуваченої спрямований на потерпілу, розвертаючи її обличчя та корпус на себе.

На уточнюючі запитання свідок зазначила, що у момент цих подій за вікном було світло, був день.

З моменту коли почула крики до того, як була на місце події пройшли лічені секунди.

Коли свідок зайшла до кабінету потерпіла знаходилася обличчям до дверей, спиною до вікна, бо так був розташований її стіл, там вона власне і слухала свої справи. До її столу максимальна відстань - метр, туди поміщалось два стільця. Підсудна стояла по ліву руку від потерпілої, але по її праву руку, лицем до потерпілої. Саме тому, оскільки у свідка було дуже зручне становище вона мала змогу розвернути підсудну на себе.

Щодо самого алгоритму розташування потерпілої та обвинуваченої свідок указала, що коли забігла до кабінету підсудна стояла ліворуч від потерпілої, в напівповернутому стані. Потерпіла стояла.

Забігла вона в той момент коли удар тільки заносився та відразу ж схопила своєю лівою рукою правуруку підсудної, таким чином розвернувши її корпус на себе. Закінчення удару, у її присутності, як такого не було, так як вона його особисто попередила. На її переконання, удар завдавався не кулаком, а ребром долоні на шийні хребці, там де не залишається слід, вище атланта.

Свідок особисто вхопила підсудну за зап'ястя, при цьому акцентувала увагу на тому, що коли хапаєш людину за зап'ястя, рука в будь-якому випадку розслабляється, тому сказати чи був кулак чи ні, неможливо.

Утримати руку підсудної свідку вдалося, лише, завдяки відповідній фізичній підготовці.

Після подій свідок запитувала у потерпілої, що сталося та остання указала, що перед цим був удар, який прийшовся на шию, та коли підняла їй коси, побачила почервоніння ліворуч від атланта розміром від 3 до 5 сантиметрів.

Також, судом у порядку ст. 306 КПК України за згодою сторін у справі оголошено показання даного свідка надані на етапі досудового слідства, з яких слідує, що 02.04.12, приблизно о 15.20-15.30 год. свідок перебувала у своєму службовому кабінеті та у певний момент вийшла, бо почула крики потерпілої. Коли вона зайшла до кабінету № 25, то помітила, що потерпіла знаходилась за своїм робочим місце - вона сиділа за столом на стільці, а біля неї стояла якась жінка і тримала її, замахуючись, щоб її вдарити, а ОСОБА_7 сидячі на стільці намагалась ухились від удару. Коли вона це побачила, то підбігла до цієї жінки та почала її відтягувати від потерпілої і їй це вдалося. Одразу ж до кабінету забіг охоронець та вивів вказану жінку з кабінету судді ОСОБА_7.

Коли обвинувачена була у кабінеті потерпілої, то вона виражалась у грубій формі у бік судді ОСОБА_7., а коли її вивів з кабінету охоронець, потерпіла перебувала в шоковому стані, її лице було все червоне, та вона трималась за свою шию. На запитання, що сталося, потерпіла, указала свідку, що жінка, яка наносила удари, тобто обвинувачена, є заявницею по адміністративній справі, яку вона слухала і сьогодні вона прийшла до неї в кабінет, почала ображати, так як вона не задовольнила її позов та нанесла декілька ударів по голові та шиї.

Свідок указала, що оголошенні показання відповідають дійсності, є більш повними, деталізованими та обширними щодо алгоритмів дій потерпілої та обвинуваченої так, як тоді ліпше пам'ятала обставини справи у розрізі часу, який минув з моменту події до сьогодні.

При цьому, суд відмічає, що показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту обвинуваченим чи підсудним, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальній справі, що мають значення для неї.

У ході даного судового розгляду кримінальної справи з проаналізованих судом показів потерпілої та свідків, які визнані судом належними та допустими доказами, обставин того, що вони містять в собі істотні суперечності між показаннями, які вони давали на суді і під час досудового слідства або дізнання встановлено не було.

Так, останні надали суду цілком логічні та послідовні показання, щодо події злочину, а саме їх часу, місця, способу вчинення та інших обставин.

Будь-яких істотних змін в них судом не виявлено та сторонами таких фактів не доведено.

Щодо наявних змін в свідченнях в частині певних другорядних факторів, як-то того, в якій послідовності наносилися удари, та інші, то вони за своєю суттю не впливають на кваліфікацію дій підсудної та не є такими, які змінили сутність обставин, які підягають доказуванню, а саме часу, місця та ПІБ конкретної особи, які вчиняла цей злочин. У цій ситуації, судом враховується часовий проміжок який минув між наданням таких показань, а саме фактично понад 5 років.

Так, як на час слідства, так і у ході судового розгляду, показання вказаних осіб цілком послідовні та логічні за своєю суттю.

Тож, суд надаючи оцінку показам указаних свідків та потерпілої визнає їх належними оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даній кримінальній справі, та інших обставин, які мають значення для справи, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів та допустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку встановленому КПК України.

Загалом, даних передбачених КПК України відносно допитаних судом свідків для доведення недостовірності їх показань, як то показання, документи, які підтверджують їх репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність останніх в ході судового розгляду встановлено не було.

Тим самим, цими показаннями, у їх сукупності підтверджуються обставини регламентовані ст. 64 КПК України, щодо дати, часу, місця, способу учинення злочину.

Показання потерпілої та свідків є послідовними та сталими між собою, з часу початку слідства у цій справ до тепер.

Самі свідки, як у суді, та і під час досудового слідства, були поінформовані про їх права та перед допитомпопереджені про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, з огляд на що, відсутні правові підстави для визнання їх показів, як доказів, неналежними та недопустимими щодо обставин вчинення цього злочину, які вони повідомили у суді так, як сприймали і розуміли їх.

ІІ. Протоколи слідчих дій та інші документи

ІІ.І. З протоколу усної заяви (повідомлення) про злочин здійсненого 02.04.2012 убачається, що потерпіла повідомила про те, що 02.04.2012 приблизно о 13:30 год. за адресою: м. Київ, пр-т Маяковського, 5-В підсудна нанесла їй тілесні ушкодження, чим спрчинила фізичну біль.

Тобто, ним підверджується сама подія злочину, а саме: час, місце та спосіб вчинення.

ІІ.ІІ. З протоколу огляду місця події від 02.04.2012 слідує, що у вказаний день у період з 15:50 год. до 16:15 год. було оглянуто службовий кабінет потерпілої у Деснянському районному суді м. Києва та у ході огляду установлено розташування предметів у вказаному кабінеті, а саме робочого стола потерпілої, її особистого робочого місця, вікна, що кореспондується з наданими показаннями у суді потерпілої та свідка ОСОБА_9

ІІ.ІІІ. З наявних копій позовної заяви підсудної до суду, постанови суду від 14.02.2012 у справі № 2а-335/2012 слідує, що потерпіла, дійсно, як суддя Деснянського районного суду м. Києва, розглядала позов підсудної до центру зайнятості та за наслідками указаного розгляду у задоволенні такого позову відмовила.

Те, що потерпіла перебувала, у період подій, на посаді судді слідує з копії наказу голови Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_10 від 11.02.2010 № 29.

Тим самим, цими фактичними даними підтверджуються інші обставини які мають значення у провадженні.

Вказані докази суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки вони підверджують обставини визначені ст. 64 КПК України та відповідають вимогам КПК України, а безпосередньо порушень імперативних вимог даного Кодексу судом не встановлено та сторонами не доведено.

Загалом, у ході судового розгляду відомостей про те, що докази, які визнані судом належними та допустими були отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, установлений не був.

ІІІ. Висновки експертиз та пояснення експертів стосовно них

ІІІ.І. З висновку експерта №105/І від 06.04.2012 - 24.04.12, убачається, що ОСОБА_7 спричинено підшкірний крововилив на задній поверхні шиї зліва від серединної лінії у верхній третині, який відносяться до легких тілесних ушкоджень.

ІІІ.ІІ. З акту судово-медичного дослідження (обстеження) № 1644 слідує, що описане ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров»я відноситься до легкого тілесного ушкодження.

ІІІ.ІІІ. З акту стаціонарної комісійної комплексної судової психолого психіатричної експертизи № 178 від 15.05.12 слідує, що, на період часу, до якого відноситься інкриміновані їй дії (02.04.12) ОСОБА_3 виявляла ознаки змішаного розладу особистості, стан декомпенсації, які суттєво вплинули на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними, обмежуючи її. За своїм психічним станом на період часу, до якого відноситься інкриміновані їй дії, ОСОБА_3 не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_3 виявляє ознаки змішаного розладу особистості, за своїм психічним станом може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом на теперішній час не потребує застосування по відношенню до неї примусових заходів медичного характеру.

Самі експертизи проведено на підставі процесуальних рішень слідчого.

Вимоги ст. 197 КПК України виконані, про що свідчать дані протоколів щодо оголошення про призначення судово-медичної експертизи та судово психолого-психіатричної експертизи, згідно яких слідчий ознайомив підсудну з такими постановами про призначення експертиз, довів до відома права. При цьому, суд відмічає, що ця стаття наведеного Кодексу не містить конкретного строку протягом якого має бути учинена передбачена нею дія, а тому говорити про те, що її вчинення у розрізі строків було здійснено слідчим з порушенням вимог указаного Кодексу підстав немає.

Надалі, слідчий ознайомив підсудну та її захисника з результатами експертизи, а саме її висновком, тобто вимоги ст. 202 КПК України дотримані.

Порушень положень Глави 18 КПК України в ході судового розгляду сторонами не доведено та судом не встановлено, а в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження маючи можливість для доведення або спростування достовірності висновків експерта правом надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.

У цій справі, будучи допитаним, у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 311 КПК України експерти ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, кожен окремо, зазначили суду, що здійснювали на підставі постанови слідчого стаціонарну комісійну комплексну судово психолого психіатричної експертизу. Експертизу було проведено у відповідності до положень законодавства України. Зроблені висновки цілком і повністю відповідають дійсності, тобто за своєю суттю є правдивими.

Експерт ОСОБА_16зазначив суду, що здійснював на підставі постанови слідчого судово-медчину експертизу. Експертизу було проведено у відповідності до положень законодавства України. Зроблені висновки цілком і повністю відповідають дійсності, тобто за своєю суттю є правдивими. Як і те, що ОСОБА_7 спричинено підшкірний крововилив на задній поверхні шиї зліва від серединної лінії у верхній третині, який відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, зазначені докази суд визнає належними і допустимими, оскільки вони містять в собі докладні описи проведених досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на поставлені запитання, які ґрунтуються на відомостях, які сприймалися безпосередньо та, які стали відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження, тобто в повній мірі відповідають вимогам КПК України.

З аналогічних передумов, суд сприймає, як прийнятті і показання експертів у цьому провадженні, та внаслідок чого відкидає, як неприйнятні доводи сторін в частині недопустимості наведених висновків.

У той же час, суд у світлі даних акту стаціонарної комісійної комплексної судової психолого психіатричної експертизи № 178 від 15.05.12, уважає дійсним факт того, що, у ракурсі норм ст. 20 КК України, підсудна є обмежено осудною особою, а тому, з урахуванням норм указаної статті зазначеного Кодексу, вона підлягає кримінальній відповідальності.

ІV. Інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти безпосередньо в частині доказів, які прямо стосуються фактів справи

Верховний Суд колегією Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 20.03.2018 в справі № 753/11828/13-к указав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

Також, як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких даних.

Враховуюяи те, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), ? це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.

У цій справі ці кроки дотримані, про що власне указують матеріали досудового розслідування наявні у першомі томі справи в своїй сукупності.

Дій з боку слідства, які б указували, що під час досудового розслідування було допущено порушенням норм КПК України установлено не було.

V. Мотиви неврахування окремих доказів та доводів сторін

V.І. З протоколу відтворення обстановки та обставин події від 05.04.12, слідує, що ОСОБА_3 показала свої дії у кабінеті потерпілої, які у своєму алгоритмі кореспондуються з показаннями потерпілої та свідків в частині, у якій кожен із свідків сприймав обставини особисто.

Ця дія фіксувалася на відеозапис, однак у матеріалах справи таке відео відсутнє.

Відповідно до ст.ст. 85-1, 85-2 КПК України звукозапис може застосовуватися при відтворенні обстановки і обставин події під час досудового розслідування. Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. Фонограма повинна та відбивати весь хід слідчої дії. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.

У цій справі наявний протокол перегляду відеозапису від 05.04.2012, але у справі відсутня сама фонограма в опечатаному вигляді.

Це унеможливило перегляд судом указаного відеозапису. Та є порушенням вимог ст. 85-1 КПК України.

З огляду на, що суд не може говорити про те, що протокол, при відсутності фонограми, в дійсності, реально відбиває весь хід слідчої дії саме так, як вона мала місце.

На цей час, відображений алгоритм подій указаний у протоколі зі слів підсудної, не кореспондується з її показаннями у суді.

А тому, з метою недопущення порушення прав та свобод підсудної суд відхиляє цей доказ, як такий, що певною мірою доводить ті чи інші обставини у світлі норм ст.ст. 64, 65 КПК України.

V.ІІ. Щодо письмової явки з повинною підсудної від 02.04.2012, то суд відмічає таке.

Згідно ст. 96 КПК України явка з повинною - це особисте, добровільне письмове чи усне

повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним. Письмова заява про явку з повинною має бути підписана заявником і посадовою особою органу дізнання, дізнавачем, слідчим або прокурором, якими прийнята заява, із зазначенням на заяві дати її прийняття.

У звязку з чим, дана явка є недопустимим доказом на переконання суду, так як цей доказ отриманий з порушенням порядку встановленого ст. 96 КПК України, а саме її абзацу 3, з огляду на те, що не містить дати прийняття такої явки та ПІБ особи, яка її прийняла.

V.ІІ. Оголошені у суді, у порядку ст. 306 КПК України, показання свідка ОСОБА_17, який є братом підсудної, та у своїй показаннях характеризує підсудну з негативної сторони, суд відхиляє, з огляду на те, що ці показання свідка узагалі не стосуються обставин події, яка мала місце та підлягає доказуванню у справі.

V.ІІІ. Щодо доводів підсудної про доцільність сприйняття самої справи в цілому, як її переслідування з певною метою, не передбаченою законом, з боку влади, з огляду на статус та зв"язки потерпілої в органі, який розслідував справу, то вони є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому не можуть сприйматися, як дійсні, адже вся структура кримінально-процесуального законодавства України лежить на загальному припущенні, що державні органи діють сумлінно. Дійсно, будь-яка державна політика або окремі заходи можуть мати «приховані цілі», і презумпція сумлінності є спростовною. Однак, заявники, стверджуючи, що їх права і свободи були обмежені з неправильною метою повинні переконливо довести, що реальною метою влади було не те ж саме, що вона проголосила (чи яку можна логічно вивести з контексту її дій). Простої підозри, що влада використала свої повноваження для деяких інших цілей, окрім тих, які визначені Кодексом, не достатньо, щоб довести протилежне.

У цій справі такі факти не доведені.

V.ІV. Відповідно до висновку додаткової амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 793 від 21 серпня 2012 року з якого вбачається, що на теперішній час ОСОБА_3 страждає змішаним розладом особистості, стан декомпенсації (F61.0 згідно з МКХ-10), за своїм психічним станом не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; у період часу, до якого відноситься інкриміновані дії, ОСОБА_3 страждала змішаним розладом особистості, стан декомпенсації (F61.0 згідно з МКХ-10), які суттєво впливали на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними, обмежуючи її. За своїм психічним станом на період часу, до якого відносяться інкриміновані дії, ОСОБА_3 не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними; на теперішній час ОСОБА_3 за своїм психічним станом потребує застосування по відношенню до неї примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.

Допитані, у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 311 КПК України експерти ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_14,кожен окремо, зазначили суду, що здійснювали на підставі постанови суду додаткову амбулаторну судово-психіатричну експертизу. Експертизу було проведено у відповідності до положень законодавства України. Зроблені висновки цілком і повністю відповідають дійсності, тобто за своєю суттю є правдивими.

Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 29.08.2017 зазначив на те, що ухвалою того ж суду від 30 січня 2013 року було скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 18 вересня 2012 року, а справу повернуто на новий судовий розгляд, з огляду на допущені судом першої інстанції при розгляді даної справи істотні порушення кримінально-процесуального закону, в т.ч. і порушення права підсудної на захист, зокрема - при призначенні додаткової амбулаторної судово-психіатричної експертизи, внаслідок чого даний висновок додаткової амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 793 від 21 серпня 2012 року був сприйнятий судом апеляційної інстанції, як недопустимий доказ.

З абз. 7 ст. 374 КПК України слідує, що вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку є обов'язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

За таких умов, враховуючи висновки і мотиви наведені в указаних ухвалах Апеляційного суду м. Києва від 30.01.2013 та 29.08.2017, через призму положеньабз. 7 ст. 374 КПК України, вважає за необхідне, погодитися з указними виснвквами та, як наслідок сприймає цей висновок, як недопустимий доказ з вищенаведених передумов, що указані в ухвалі суду апеляційної інстанції від 30.01.2013.

Також, з огляду на те, що суд сприйняв сам висновок, як недопустимий доказ, автоматично судом у такому ж ключі сприймаються і показання експертів, які стосувалися цього висновку, у суді, адже, у силу норм ст. 311 КПК України, експертові можуть задаватися питання для розяснення і доповнення його висновку.

V.V. Щодо доводів про порушення права на захист під час досудового слідства, то слід відмітити таке.

02.04.2012 слідчим прийнято постанову про порушення кримінальної справи щодо підсудної. Дану постанову вручено підсудній того ж дня, відповідно до протоколу про вручення.

Того ж дня підсудна надавала пояснення у справі.

Цього ж дня сформовано протокол затримання підсудної.

02.04.2012 призначено до участі в цій справі, як захисника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_20І.(свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3898). Відповідно до протоколу про забезпечення підозрюваному права на захист від 02.04.2012 ОСОБА_3 було роз'яснено зміст норм ст.ст. 44, 46, 47 КПК України та остання у протоколі відмітила, що їй її права роз'яснені та зрозумілі, вона не заперечує, аби її представляв адвокат ОСОБА_20

У вказаний день, у період з 20:35 год. до 21:15 год., було допитано підсудну, як підозрювану, за участю захисника ОСОБА_20

05.04.2012 підсудну притягнуто, як обвинувачену. Про що складено постанову та вручено її копію ОСОБА_3 та ОСОБА_20 та пред»явлено саме обвинувачення, згідно протоколу від 05.04.2012 підсудній.

У вказаний день підсудна також надала згоду, аби її, як обвинувачену, представляв захисник ОСОБА_20

За участю указаного захисника, підсудну, як обвинувачену, було допитано 05.04.2012 у період з 12:30 год. до 12:40 год.

Постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.04.2012 ОСОБА_21 підсудній, за участю захисника, обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.

23.05.2012 підсудна подала заяву про відмову від захисника ОСОБА_20, яка (відмова) була прийнята постановою слідчого від 23.05.2012.

Того ж дня, постановою слідчого підсудній призначено, як захисника, адвоката ОСОБА_22 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3579).

23.05.2012 підсудній вчергове роз'яснено права визначені ст.ст. 44, 46, 47 КПК України. У ході таких дій остання від послуг захисника ОСОБА_22 не відмовлялася.

23.05.2012 підсудну притягнуто, як обвинуваченому. Того ж дня указану постанову вручено ОСОБА_3 та ОСОБА_22 та пред»явлено саме обвинувачення, згідно протоколу від 23.05.2012.

За участю указаного захисника, підсудну, як обвинувачену, було допитано 23.05.2012 у період з 16:10 год. до 16:25 год.

У ході слідства слідчим розглядалися по суті та вирішувалися, як клопотання підсудної, так і її захисника, про що свідчать відповідні постанови слідчого наявні у справі, а тому мова не може йти про здійснення захисником захисту, який сприймався б, як символічний.

У подальшому підсудній та її захиснику ОСОБА_22 було відкрито матеріали справи.

Тим самим, є дійсним факт того, що у ході усього слідства, з моменту його початку і до самого закінчення підсудній кілька разів роз'яснювалися її права у різних статусах (підозрюваний, обвинувачений), остання користувася своїми правами, щодо вибору захисника, зокрема, відмовилася від одного, та визначилася з відсутністю підстав для відмови від іншого.

У світлі цих факторів, суд відхиляє наведені вище доводи захисту.

VІ. Обставини, які перевірялися місцевим судом на виконання вказівок суду апеляційної інстанції.

VІ.І. 12.10.2017 в провадження суду надійшла дана кримінальна справа з суду апеляційної інстанції після скасування постанови місцевого суду від 23.05.2014, якою застосовано до підсудної примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, з переданням справи на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.

Постановою суду від 17.10.2017 дану кримінальну справу прийнято до провадження головуючим суддею та призначено її до судового розгляду в загальному порядку, регламентованому Кримінально-процесуальним Кодексом України, зі стадії підготовчої частини до судового розгляду (Глави 24-28 Розділ 3 КПК України), бо у ній судом уже проведено 27.06.2012 її попередній розгляд за результатами якого призначенно судовий розгляд (а.с. 174 том І).

При цьому, суд першої інстанції призначаючи справу до розгляду у загальному порядку ураховував те, що Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 29.08.2017 указав на те, що не було забезпечено виконання обов'язкової вказівки апеляційного суду щодо всебічної перевірки психічного стану ОСОБА_3 на час нового розгляду справи судом на виконання вимог ст.ст. 204, 310 КПК України (1960 року) і фактично без належного висновку судово-психіатричної експертизи, який би вказував на наявність у неї тяжкого психічного розладу, внаслідок якого вона б потребувала застосування примусових заходів медичного характеру, що є необхідним для прийняття рішення, необґрунтовано застосував до неї примусові заходи медичного характеру з порушенням приписів ст. 316 КПК України (1960 року), без прийняття постанови про розгляд справи, що надійшла до суду з обвинувальним висновком, в порядку глави 34 КПК України (1960 року), а відтак, суд першої інстанції і не забезпечив розгляд справи в порядку глав 25-28 КПК України (1960 року), (а.с. 259-266 том № V).

В ухвалі від 30.01.2013 суд апеляційної інстанції вказав на те, що питання про призначення додаткової чи повторної експертизи, відповідно до вимог ст.ст. 310-312 КПК України, може бути поставлено після з'ясування обставин, що мають значення для висновку експерта, в тому числі після допиту підсудної, а також після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо (а.с. 137-141 том № ІІ).

Також, Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 29.08.2017 зазначив на те, що необхідно врахувати і, отримані вже після прийняття судом рішення 23 травня 2014 року, відповіді заступника директора з наукової роботи і судової психіатрії та експертизи від 08 жовтня 2014 року та ТМО "Психіатрія" у м. Києві від 10 вересня 2014 року, надані на виконання доручення Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та на запит прокуратури м. Києва відповідно, з яких слідує, що підсудна не виявляє ознак тяжкого психічного розладу, який потребує лікування в умовах стаціонару, а виявлений у неї психічний розлад не позбавляє особу можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Місцевий суд виконав указані вказівки та з урахуванням наведенного розглянув цю справу, як таку, що надійшла до суду з обвинувальним висновком в порядку Глав 24-28 Розділ 3 КПК України.

Суд відмічає що за наслідками розгляду справи відстуні об'єктивні обставини у справі, які б указували про доцільність її розгляду в порядку глави 34 КПК України.

Адже, суд сприйняв висновок додаткової амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 793 від 21 серпня 2012 року, як недопустимий доказ, а відповідно до висновку стаціонарної комісійної комплексної судово психолого-психіатричної експертизи № 178 від 15 травня 2012 року, ОСОБА_3 за своїм психічним станом не потребує застосування по відношенню до неї примусових заходів медичного характеру.

Тобто, є дійсним факт, що підсудна не виявляє ознак тяжкого психічного розладу, який потребує лікування в умовах стаціонару, а виявлений у неї психічний розлад не позбавляє особу можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З метою виконання указівок суду апеляційної інстанції щодо установлення психічного стану підсудної судом було детально проаналізовано наявні у справі висновки експертиз, допитано низку експертів, які їх проводили та за наслідками такого аналізу, чітко указано, який з висновків суд сприймає, як належний і допустимий на підтвердження стану підсудної, а який відхиляє, як недопустимий, і чому.

При цьому, суд відмічає, з огляду на позицію підсудної про те, що у рамках цієї справи суд має установити питання законності застосування до неї заходів примусового лікування, що не у його компетенції надавати відповідь на питання того, а чи законними були дії суддів при ухваленні судових рішень про застосування до неї примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, та чи були обгрунтованими та доцільними ці заходи у ракурсі їх сприйняття через призму законості, пропорційності та доцільності, однак суд має проаналізувати, чи містять у собі дії підсудної ознаки складу злочину, у розрізі з висунутим обвинуваченням, тобто утворюють склад злочину, і все.

Спосіб захисту своїх прав з цього питання підсудна має реалізовувати в порядку цивільного судочинства через призму того, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Також, суд відмічає, що інші доводи захисту щодо однобічності та неповноти під час розлідування кримінального провадження, суд вважає необґрунтованими, з підстав того, що вони не ґрунтуються на матеріалах справи в частині питання доказів, які суд спийняв, як належні та допустимі, та за виключенням тих, які він відхилив, про що прямо указує в цьому судовому рішенні, оскільки як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18.07.2006 в справі «Проніна проти України», «за змістом п. 1 ст. 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтовувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру схвалюваного рішення» (п.п.23-25). У даній справі усі доводи сторони захисту, відповіді на які могли б суттєво вплинути на висновки суду щодо винуватості особи судом розв'язані.

Наявні відомості у протоколах допиту інших осіб суд не аналізує, оскільки в додатку до обвинувального висновку у відповідності до п. 1 абз. 1 ст. 224 КПК України у списку осіб, які підлягають виклику у судове засідання вказані особи не значаться, а в ході судового розгляду, ані прокурор, ані сторона захисту (підсудний, адвокат), клопотань про їх допит не заявляли, тож суд, враховуючи імперативні вимоги ст. 16-1 КПК України, позбавлений змоги врахувати останні.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України,суду надано не було.

При цьому, суд, у відповідності до положень ст. 275 КПК України здійснивши, розгляд справи в межах пред'явленого обвинувачення, вважає, що в ході судового слідства обставини зазначені підсудною та захисником у ході судового розгляду свого підтвердження не віднайшли, враховуючи таке.

Обставин визначених ст. 64 КПК України, які б свідчили про те, що було порушено норми ст. 62 Конституції України в частині того, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, встановлено не було.

Зокрема у ході судового розгляду стороною захисту не було надано суду будь-яких доводів, які б свідчили про те, що показання свідків та документи, які визнані як належні та допустимі докази, не є такими, що не відповідають у певній мірі нормам КПК України.

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину

Оцінивши наведені докази, у порядку ст. 67 КПК України, суд визнає доведеним, що ОСОБА_3 23.01.2012, у зв'язку зі зняттям з обліку Деснянським районним центром зайнятості населення в м. Києві звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Деснянського районного центру зайнятості в м. Києві про скасування рішення про відмову у наданні їй статусу безробітного та знятті з обліку.

Постановою від 14.02.2012 судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_7. у адміністративній справі № 2а-335/12 за позовом ОСОБА_3 до Деснянського районного центру зайнятості населення в м. Києві у задоволенні позовних вимогах ОСОБА_3 відмовлено.

02.04.2012 приблизно о 14.30 год. ОСОБА_3 будучи незадоволеною прийнятим вищезазначеним рішенням судді ОСОБА_7. не на її користь та тим, що, на її думку, подану нею апеляцію було занадто пізно направлено до суду апеляційної інстанції, діючи умисно, з мотивів особистої неприязні до судді ОСОБА_7. й маючи на меті нанести їй тілесні ушкодження прибула до її службового кабінету № 25, що у приміщенні Деснянського районного суду міста Києва, що за адресою: Київ, пр-т. Маяковського, 5-в.

Надалі, реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на спричинення судді ОСОБА_7. тілесних ушкоджень ОСОБА_3 висловлюючись на адресу останньої зневажливими словами швидко пройшла за межі її робочого столу, обійшовши її ззаду, та продовжуючи висловлювання указаного характеру вхопила її правою рукою за праве плече та почала намагатись розвернути до себе обличчям для нанесення ударів.

Разом з тим, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 не вдалось розвернути до себе обличчям потерпілу та у світлі того, що остання почала кликати на допомогу ОСОБА_3 почала наносити удари у доступні для неї ділянки її тіла, а саме в область лівого боку шиї, дещо нижче потилиці. Також, декілька ударів ОСОБА_3 спробувала нанести безпосередньо в потилицю, але ці удари пройшли поверхнево, так як ОСОБА_7 їх намагалась уникнути.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за злочин, винним у вчиненні якого визнається підсудний

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Так, у цій ситуації, основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя в частині діяльності, у тому числі, судді. Додатковим обов'язковим його об'єктом виступає психічна та фізична недоторканність особи, а додатковим факультативним - її здоров'я.

Потерпілим від злочину може бути, зокрема, суддя.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні суспільно небезпечних дій чи бездіяльності і може виражатися в умисному заподіянні, зокрема, судді побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 377). Ці діяння вчиняються у зв'язку з його діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя.

Цей злочин за часом свого здійснення може бути вчинений: а) до виконання потерпілим діяльності щодо здійснення правосуддя (з метою недопущення такої діяльності); б) у процесі її виконання (з метою протидії, перешкоджання такій діяльності); в) після її виконання (із мотивів помсти за таку діяльінсть). Проте у всіх випадках обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є наявність зв'язку між діями винного (психічним чи фізичним насилсьвом)і діяльінстю потерпілого щодо здійснення правосуддя.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 377, вважається закінченим з моменту заподіяння відповідних тілесних ушкоджень. Вчинення насильницьких дій у вигляді побоїв є закінченим з моменту їх завдання.

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Обов'язковою ознакою умислу винного є усвідомлення ним соціального статусу потерпілого, а також зв'язку його дій з діяльністю потерпілого, пов'язаною із здійснення ним або його близьким родичем правосуддя.

Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити певні дії судді або помста за діяльність.

Також, слід відмітити, що у світлі норм КК, вони у певних ситуаціях співвідносяться як спеціальна і загальна. Згідно з правилами кваліфікації злочинів, якщо діяння, вчинене винною особою, одночасно підпадає під ознаки двох чи більше кримінально-правових норм, має місце конкуренція останніх. Завжди повинна застосовуватися та норма, яка охоплює з найбільшою повнотою всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Вона має перевагу перед нормою, яка передбачає лише частину того, що вчинив злочинець.

Отже, за нанесення тілесних ушкоджень судді з мотивів позвяних з відправленням нею правосуддя, законодавець передбачив спеціальну норму кримінального закону - статтю 377 КК, яка має перевагу над загальною нормою кримінального закону - статтею 125 КК, а тому належить застосувати спеціальну норму кримінального закону.

Також, у світлі наведеного, вірним є висновок слідчого, відображений у постанові від 22.05.2012 про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками ч. 1 ст. 296 КК України.

З огляду на, що суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 377 КК України, так як вона вчинила умисне заподіяння судді легких тілесних ушкоджень, у зв'язку з її діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя.

Мотиви призначення відповідного покарання

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченій суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, обставиною, що пом'якшують покарання є психічний стан ОСОБА_3, згідно акту № 178.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачена на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, але знаходиться обліку у лікаря-психіатра з діагнозом гострий поліморфний психотичний розлад; наявність постійного місця проживання, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (раніше не судима, не працює на цей час, не заміжня, стан здоров'я, характеристики), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію потерпілої та прокурора щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; її поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статей 377 КК України у виді позбавлення волі.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до підсудної, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання саме у цій ситуації, та обставин при яких було вчинено злочин, сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як таке, що не забезпечить виконання мети регламентованої ст. 50 КК України.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2018 у справі № 663/537/17 сформувала правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання) таким чином, що якщо особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч. 1 ст. 5 КК України).

У світлі чого, у строк відбування покарання у виді позбавлення волі підсудній слід зарахувати період попереднього ув'язнення з 02.04.2012 до 29.08.2014 згідно ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавленні волі), зі звільненням її від відбування покарання у виді позбавлення волі безпосередньо по його повному відбуттю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України, п. 11 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України (у редакції 2012 року), суд

з а с у д и в :

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 377 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

В силу ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII) зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання термін її попереднього ув"язнення, а саме з 02.04.2012 до 29.08.2014 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнити останню від відбування покарання у виді позбавлення волі безпосередньо по його повному відбуттю.

Вирок суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 15 діб через Дніпровський районний суд м. Києва.

С у д д я : О.В. Бірса