Рішення № 78239484, 27.11.2018, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/8434/18

Провадження № 2/750/2155/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2018 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Литвиненко І.В.

за участі секретаря судового засідання Юрченко І. В.,

за участю позивачів, відповідача, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1, представника третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

треті особи – орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради, Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Льотна 43»,

в с т а н о в и в:

14.08.2018 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою 131 будинку 43 по вул.. Льотній в м. Чернігові. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що батька дитини позбавлено батьківських прав відносно ОСОБА_1, фактично малолітня особа ніколи не вселялась в житлове приміщення, ніколи не проживала і не проживає наданий час, внаслідок чого позивачі просять визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Позивачі в судовому засіданні просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, яка діє інтересах малолітньої дитини просила відмовити у задоволенні позову, так як ні у дитини, ні у неї немає на праві власності іншого житла, хоча визнала той факт, що дитина з 25.07.2009 року не проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позову так як це порушить право малолітньої особи на житло.

Судом встановлено,в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_7, що підтверджується копією довідки від 13.08.2018 року № 214 (а.с. 21).

Також цією довідкою встановлено, що ОСОБА_1 не проживає цій квартирі з жовтня 2009 року. Так як цей факт визнається сторонами, він не підлягає доказуванню.

Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розірваний рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.02.2011 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 жовтня 2011 року ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Деснянського районного суду від 11.05.2012 року ОСОБА_6 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою 131 будинку 43 по вул.. Червоногвардійській в м. Чернігові.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цим кодексом.

Згідно ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців..

Відповідно до ст.. 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отож, право дитини на користування житловим приміщенням є похідним від права користування на житлове приміщення її батька, та не припиняється із позбавленням батьківських прав відносно неї.

Стаття 8 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» передбачає:

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього прав, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших.

У рішенні Європейського Суду від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява №39948/06, п.п.47,48, Суд зазначив, що втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що передбачені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві». Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним в демократичному суспільстві», Суд повинен оцінити у контексті всієї справи загалом, чи були мотиви, наведені для виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 18 Конвенції про права дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Отож, з огляду на викладене, враховуючи те, що у дитини відсутнє інше житло, ніж те, в якому зареєстрований його батько, право дитини на житло є похідним від права користування його батька, а отже суд вважає, що немає підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 12, 81, 141, 258-260, 263-265, 268, 281-283 ЦПК України, статтями 71,72 ЖК України, статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства», суд

в и р і ш и в:

у задоволені позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Литвиненко