Рішення № 78229467, 22.11.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

22.11.2018

Справа №489/5610/18

Провадження №2/489/2500/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань - Животовою А.В.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, та ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом про визнання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_2. Свої вимоги мотивувала тим, що відповідач ОСОБА_4 за дозволом її батька, була зареєстрована у житловому будинку, та після народження її дітей доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 також було зареєстровано їх місце проживання за адресою житлового будинку з підстав ч.2, ст.156 ЖК України, якою встановлено, на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Однак хоча й відповідачі зареєстрували своє місце проживання у житловому будинку, останні в нього не вселялись й ніколи не проживали в ньому.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням будинком АДРЕСА_2.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, на позовних вимогах наполягає, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

На підставі договору дарування від 11.10.2008 р. посвідченого ОСОБА_8 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу зареєстрованого в реєстрі за №787, ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_2

За вказаним договором дарувальником був рідний батько позивача ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 р., що підтверджується свідоцтвом про смерть від 13.03.2012 р. серія НОМЕР_3.

Про родинні відносини з дарувальником свідчать Свідоцтво про народження (повторне) видане від 23.11.2007 р. серія НОМЕР_4, де в графі «Батько», зазначено ОСОБА_9, а також Свідоцтво про шлюб видане (повторне) від 23.11.2007 р. серія НОМЕР_5, з якого вбачається, що позивач змінила дівоче прізвище «ОСОБА_4» на прізвище чоловіка «ОСОБА_4».

Позивач зазначає, що після смерті її батька ОСОБА_9, з 2012 року по сьогодні, вона постійно проживає за адресою розташування житлового будинку, який її батько їй подарував у 2008 році.

Станом на сьогодні під час оформлення документів для продажу житлового будинку, з'ясувалось, що в останньому зареєстровані відповідачі. Про вказане свідчить лист Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 29.08.2018 р. №19.02.02.10/10749/18.

Позивач стверджує, що відповідач за дозволом її батька, була зареєстрована у житловому будинку, та після народження її дітей доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 також було зареєстровано їх місце проживання за адресою житлового будинку з підстав ч.2, ст.156 ЖК України, якою встановлено, на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Як вбачається з акту про не проживання, підписаного сусідами позивачки від 10.09.2018 року, відповідачі за адресою: АДРЕСА_2 не проживали з моменту реєстрації (а.с. 13).

Відповідно до висновку виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29.10.2018 року за вих. №2478/02.02.01-22, орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради вважає за доцільним визнати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_2.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України, фізична оссоба, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

На підставі ч. 3 ст. 29 ЦК УКраїни, місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опіку або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоровя тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Разом з тим, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Отже, місцем проживання неповнолітніх дітей є фактичне місце проживання їх батьків або одного з них, з ким вони дійсно проживають. Крім того, місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не є безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.

ОСОБА_4 є матір'ю ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження.

При дослідженні висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, встановлено, що 26 вересня 2018 року ОСОБА_4 пояснила службі у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, що проживає зі своїми дітьми за адресою: АДРЕСА_1.

За змістом зазначених норм матеріального права за умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закон України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

А отже обов'язок і відповідальність за створення належних умов для проживання дитини покладається на її сім'ю, тобто в даному випадку батьків.

Відповідно до ч.1 ст. 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.

Відповідно до ч.2 ст. 405 Цивільного кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За змістом ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні та розпорядженні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року в справі №6-709цс16 зазначив, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.

Згідно із ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності з ст. 150 Житлового кодексу Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року в справі №6-709цс16.

За таких обставин, оскільки відповідачі не проживають в спірному будинку, витрати на його утримання не несуть, не є власниками будинку та не проживають у ньому з моменту реєстрації, крім того, орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради вважають за доцільним визнати неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд вважає, що фактично реєстрація відповідачів в будинку позивача порушує його права як власника, а тому позов підлягає задоволенню.

Вимоги про розподіл судових витрат позивачем не ставилось, тому витрати пов'язані з судовим розглядом цивільної справи покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, та ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, такими, що втратили право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_2.

Судові витрати пов'язані з розглядом цивільної справи покладаються на сторони відповідно до їх фактичного понесення.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_3, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, РНКОПП НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_4, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, РНКОПП НОМЕР_2, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження.

Третя особа: Служба у справах дітей Адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, місце знаходження за адресою: м.Миколаї, пр.Богоявленський,1, Код ЄДРПОУ 22437186.

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум'янцева

Повний текст судового рішення складено «22» листопада 2018 року.