Рішення № 78228245, 19.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19 листопада 2018 року № 826/19284/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Стринадко О.Г., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Грищенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

07.12.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.08.2016 №Ф-1268-17.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем сформовано вимогу від 02.08.2016 №Ф-1268-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) в сумі 17017,08 грн. Вказана недоїмка виникла у зв'язку із безпідставним нарахуванням позивачу єдиного внеску в 2013-2016 роках. Позивач зазначає, що починаючи з 01.06.2012 вона втратила статус платника єдиного податку, в той час як відповідач безпідставно нарахував їй єдиний внесок як платнику єдиного податку та виставив протиправну вимогу про сплату єдиного внеску в сумі 17017,08 грн.

Також позивач зазначає, що з 2012 року вона перебуває у декретній відпустці і відсутня база нарахування єдиного внеску.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2017 відкрито провадження у справі і призначено її до розгляду.

15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2018 справу прийнято до провадження суддею Чудак О.М. і призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав заперечення та відзив на адміністративний позов в яких вказав на відсутність підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_1 та обґрунтованість нарахування позивачу єдиного внеску в період з 01.10.2013 по 31.07.2016, оскільки позивачем єдиний внесок за 2013-2016 роки не нараховувався та до бюджету не сплачувався. Разом з цим, згідно АІС "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 у період з 01.01.2012 по 31.12.2016 була платником єдиного податку 3 групи, а тому зобов'язана сплачувати єдиний внесок.

В судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та наданих у справу доказах.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила, посилаючись на обставини, викладені у запереченнях та відзиві.

В свою чергу суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

В період з 18.07.2011 по 30.12.2016 ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно свідоцтва про сплату єдиного податку Серії НОМЕР_2 позивач з 19.08.2011 зареєстрована платником єдиного податку.

У зв'язку із тим, що в обліковій картці платника ФОП ОСОБА_1 станом на 31.07.2016 рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску в розмірі 17017,08 грн, відповідачем сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.08.2016 №Ф-1268-17 на суму 17017,08 грн.

ФОП ОСОБА_1 не погодилась із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 02.08.2016 №Ф-1268-17 та оскаржила її в адміністративному порядку шляхом подання скарги на вказану вимогу до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28.09.2016 №6312/Н/26-15-10-02-16 вказану скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.08.2016 №Ф-1268-17 - без змін.

Позивач не погоджуючись із результатом адміністративного оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.08.2016 №Ф-1268-17, вважаючи вказану вимогу протиправною, звернулася до суду із даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.

Порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464), а порядок адміністрування - Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).

Згідно пункту 1 частини першої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI недоїмкою є - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Так, відповідно до пункту третього розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449), фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:

- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;

- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

За приписами пункту четвертого розділу 6 Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.08.2016 №Ф-1268-17, слугував висновок відповідача про наявність у ФОП ОСОБА_1 станом на 31.07.2016 недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 17017,08 грн.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частина одинадцята статті 8 Закону №2464 передбачає, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка (22 відсотка з 01.01.2015) визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно облікової картки платника ФОП ОСОБА_1 та інформації, викладеної у відзиві на позовну заяву, суми єдиного внеску нараховувались ФОП ОСОБА_1 щоквартально, тобто як фізичній особі-підприємцю, яка обрала спрощену систему оподаткування.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що згідно АІС "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 у період з 01.01.2012 по 31.12.2016 була платником єдиного податку 3 групи, а тому зобов'язана сплачувати єдиний внесок.

Щодо правомірності нарахування відповідачем єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Підпункт 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 ПК України передбачає, що для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву.

Відповідно до пункту 299.1 статті 299 ПК України свідоцтво платника єдиного податку видається суб'єкту господарювання, який подав до органу державної податкової служби заяву щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" від 04.11.2011 №4014-VI (набрав чинності з 01.01.2012) установлено, що:

а) видані свідоцтва про сплату єдиного податку і патенти про сплату фіксованого податку на 2011 рік відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" є дійсними до отримання свідоцтва платника єдиного податку, передбаченого цим Законом, але не пізніше ніж до 01.06.2012;

г) суб'єкти господарювання, які були платниками єдиного податку відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" або фіксованого податку відповідно до розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", а також юридичні і фізичні особи-підприємці, які були платниками інших податків і зборів, встановлених ПК України, та прийняли рішення з 01.01.2012 перейти на спрощену систему оподаткування відповідно до норм цього Закону і відповідають вимогам статті 291 ПК України, подають відповідну заяву не пізніше 25.01.2012. Для визначення обсягу доходу, що дає право на застосування спрощеної системи оподаткування у 2012 році суб'єктами господарювання, які не були платниками єдиного чи фіксованого податку, дохід від провадження господарської діяльності, одержаний у 2011 році, перераховується з урахуванням норм статті 292 ПК України.

Отже, з 01.01.2012 особи, які були зареєстрованими платниками єдиного податку, з метою отримання статусу платника єдиного податку повинні були подати відповідну заяву до 25.01.2012. При цьому, видані свідоцтва про сплату єдиного податку і патенти про сплату фіксованого податку на 2011 рік вважались чинними до 01.06.2012.

Судом встановлено, що позивач з 01.01.2012 не подала заяви про перехід на спрощену систему оподаткування (сплату єдиного податку), отже свідоцтво про сплату єдиного податку Серії НОМЕР_2, яке видане в 2011 році, втратило чинність з 01.06.2012, тобто з 02.06.2012 відсутні підстави вважати позивача платником єдиного податку.

Тобто, ФОП ОСОБА_1 з 02.06.2012 до 30.12.2016 перебувала на загальній системі оподаткування, отже відповідач безпідставно нараховував в даний період суми єдиного внеску позивачу як фізичній особі-підприємцю платнику єдиного податку.

Крім того, інформацію, яка міститься в обліковій картці платника ФОП ОСОБА_1 суд вважає суперечливою, адже встановлено, що 30.12.2016 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, в той час як облікова картка позивача містить відомості про нарахування єдиного внеску в січні 2017 року.

Суд враховує, що за змістом наведених вище положень статті 7 Закону №2464 для фізичних осіб-підприємців, крім тих які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

З 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, згідно якого в абзаці першому пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 слова "за місяць, у якому отримано дохід (прибуток)" замінено словами "на місяць".

Тобто, до єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховувався виключно у разі отримання доходу такою особою.

Позивач зазначає, що починаючи з 2012 року вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною, база нарахування єдиного внеску - відсутня.

Відповідач не надав жодних доказів і обґрунтувань на спростування вказаних доводів позивача та не довів, що в період нарахування ФОП ОСОБА_1 єдиного внеску, позивач отримувала дохід з якого обраховується єдиний внесок.

Отже, відповідачем не доведено правомірності нарахування ФОП ОСОБА_1 єдиного внеску в період з 02.06.2012 до 30.12.2016 (в тому числі з 01.10.2013 по 31.07.2016), у зв'язку з чим відсутні підстави стверджувати про наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2016 в розмірі 17017,08 грн, що свідчить про відсутність підстав для формування та направлення ФОП ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.08.2016 №Ф-1268-17.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позову та визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.08.2016 №Ф-1268-17.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції №0.0.660655865.1 від 28.11.2016 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 551,20 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 02.08.2016 №Ф-1268-17.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в сумі 551,20 гривень (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1; ідентифікаційний код фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: НОМЕР_1).

Відповідач - Державна податкова інспекція в Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження: 02068, місто Київ, вулиця Кошиця, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39479227).

Повний текст рішення складено 29.11.2018.

Суддя О.М. Чудак