Рішення № 78226564, 14.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2018 р. № 2040/7783/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Панова М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Кравчені Т.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача та третьої особи - ОСОБА_2В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 Самі до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 Самі звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2018 №322-18; зобов'язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки - ОСОБА_3 Самі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення винесено всупереч вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а дії відповідача є протипраними.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що рішення є правомірними та прийнятими з дотриманням вимог законодавства, а його дії законними.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач є громадянином ОСОБА_4 Арабської Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_1, за етичним походженням - курд, мусульманин-суніт за релігійними переконаннями, одружений, освіта - незакінчена вища.

Місце народження - м. Алеппо, Сирійська Арабська Республіка, місце постійного проживання - м. Кобані.

Прибув в Україну 07.09.2011 авіасполученням легально, на підставі компетентного дозволу.

Громадянин ОСОБА_5 Арабської Республіки ОСОБА_3 Самі звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області вдруге із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вперше він звернувся 22 жовтня 2015 року. Причиною звернення за захистом заявник зазначав побоювання переслідування з боку ІДІЛ, в ОСОБА_6 відбувалися воєнні дії проти мирного населення, особливо в курдських містах.

Державна міграційна служба України рішенням від 25.02.2016 №107-16 відмовила заявнику у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Заявник оскаржив вищевказане рішення до Харківського окружного адміністративного суду, який постановою від 19.05.2016 у справі №820/1463/16 задовольнив адміністративний позов, та скасував рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2016 №107-16, зобов'язав Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 Самі про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання рішення суду ДМС України прийняло рішення від 24.05.2016 №14-16 про зобов'язання ГУ ДМС України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 Самі про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до вищезазначеного рішення ДМС України наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 22.06.2016 №91, заяву ОСОБА_3 Самі про визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято до повторного розгляду.

За результатами розгляду особової справи №2015КН0042, ДМС України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 12.08.2016 №411-16, про що заявника повідомлено 09.09.2016.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, заявник звернувся до Харківського окружного адміністративного суду, який постановою від 16.11.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2016, адміністративний позов ОСОБА_3 Самі до Державної міграційної служби України, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Служби безпеки України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, залишив без задоволення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.01.2017 було відмовлено у відкритті касаційного провадження, так як касаційна скарга заявника до ВАСУ необґрунтована, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Матеріали справи повторного звернення від 27.04.2017 свідчать про відсутність конкретних фактів переслідування заявника із зазначених ним підстав. Причини, які має заявник щоб залишитись в Україні, не пов’язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суд зазначає, що місто Кобані знаходиться на території ОСОБА_4 Курдистану. ОСОБА_4 курди, вже після початку військових дій у ОСОБА_6, створили на землях ОСОБА_4 Курдистану власну автономію - Рожава.

Під час співбесіди від 28.03.2018 позивач на питання (мовою оригіналу з протоколу співбесіди) «там, где живёт Ваша семья, кто преимущественно проживает?», заявник відповів: «сейчас они живут в основном там, где 99,9% их окружают курды. Это в Кобани» (протокол співбесіди від 28.03.2018).

«Проголошення акту про автономію супроводжувалося самостійним захистом курдських земель загонами самооборони курдів (УРО). ОСОБА_4 влада була вимушена змиритися із цим фактом, оскільки була не спроможна силою вплинути на політику курдів та воліла домовитися з ними, що вони можуть самостійно захищати свої землі. Інформація по країні походження підтверджує створення курдських загонів самооборони, які боронять ОСОБА_4 Курдистан та місця компактного проживання курдів в Алеппо, але відсутня інформація про примусовий призов молодих курдів до цих загонів».

Позивач також повідомив, що його брат та сестра з чоловіком проживають у місті Кобані. При цьому важливо відмітити, що близькі рідні заявника перебувають в регіоні, де присутні повідомлення про покращення ситуації, та будь які прояви ІГІЛ взагалі відсутні. Під час співбесіди від 31.05.2018 заявник зазначає, що в разі повернення, він може мати фінансові труднощі, але не повідомляє про небезпеку під час повернення: (мовою оригіналу з протоколу співбесіди) «дорога, если что можно попасть, но если комнату снимать, то дорого, я не могу обеспечивать себя там. Брат получает жалование в армии, достаточно, чтобы жить, муж сестры врачом работает в международной организации «Врачи без границ», там достаточно получает - 600 долларов » (протокол співбесіди від-31.05.2018).

Загрози для позивача з боку ІДІЛ, а саме можливість постраждати від рук бойовиків ісламської радикальної організації «Ісламська держава» через його приналежність до курдів зараз немає, оскільки район, де проживав заявник у ОСОБА_6, звільнений від ІДІЛ. Таким чином, у заявника є всі можливості для повернення до своїх рідних, що підтверджує відсутність небезпеки переслідування за національною ознакою з боку ІДІЛ.

Крім того, сам позивач під час співбесіди від 31.05.2018 на питання: (мовою оригіналу з протоколу співбесіди) «угрожает ли Вам на родине что-то из-за того, что Вы курд или суннит?», відповів «суннит не угрожает, курд тоже», на питання: «существуют ли сейчас угрозы для Вас в Вашем родной городе? Какие? Опишите их?» заявник повідомив, що «никаких угроз нет», та на питання: «что с Вами случится, если Вы вернётесь в ОСОБА_6?», зазначив, що «ничего не случится» (протокол співбесіди від 31.05.2018).

Отже, позивач не довів, що існує загроза для нього у разі повернення на батьківщину через те, що він є курдом. Інформація по країні походження це підтверджує, оскільки місто Кобані, де проживають рідні позивач, знаходиться на території ОСОБА_4 Курдистану та там відсутні взагалі прояви ІДІЛ, а сам заявник під час співбесід повідомляє про відсутність небезпеки для себе в разі повернення.

Позивач вказує, що однією з причин, чому він не може та не бажає повертатися до ОСОБА_6 є те, що він військовозобов’язаний та його можуть призвати на службу до урядової армії або ж до курдських загонів самооборони, оскільки він курд. Позивач зазначає, що в ОСОБА_6 обов’язкова служба в армії, та його при поверненні до країни можуть відразу забрати для проходження військової служби до лав курдської армії.

Під час співбесіди, проведеної із позивачем 11.04.2018, на питання: (мовою оригіналу з протоколу співбесіди) «вы военнообязанный?», відповів: «для курдской армии - да», «...у режима ОСОБА_7 я не воєннообязан, потому что тогда из-за ноги меня не забрали» (протокол співбесіди від 11.04.2108).

Щодо побоювання заявника бути призваним до служби в армії, інформація по країні походження (Інформаційна підбірка підготована офісом УВКБ ООН у Києві) вказує наступне: «Обов’язкове здійснення військової служби вказано у Національному ОСОБА_8 1953 року. Усі чоловіки віком від 18 до 40 років є військовозобов’язаними за виключенням тих курдів, які є особами без громадянства...».

З аналізу матеріалів справи судом встановлено, та під час співбесід, позивач вказував, що він курд. За інформацією по країні походження: ОСОБА_4 курди, вже після початку військових дій у ОСОБА_6, створили на землях ОСОБА_4 Курдистану власну автономію - Рожава. Проголошення акту про автономію супроводжувалося самостійним захистом курдських земель загонами самооборони курдів (УРО). ОСОБА_4 влада була змушена змиритися із цим фактом, оскільки була не спроможна силою вплинути на політику курдів та воліла домовитися з ними, що вони можуть самостійно захищати своєї землі. ІКП підтверджує створення курдських загонів самооборони, які боронять ОСОБА_4 Курдистан та місця компактного проживання курдів, але відсутня інформація про примусовий призов молодих курдів до цих загонів. За існуючою інформацією молодь, в тому числі і молоді жінки добровільно вступають до цих загонів.

Позивач під час співбесіди 28.03.2018 вказує, що (мовою оригіналу з протоколу співбесіди) «Меня заберут в армию, буду с братом вместе. В загони берут всех, даже девушек берут» (протокол співбесіди від 28.03.2018).

3 метою уточнення причин небажання проходити військову службу, як в урядовій армії ОСОБА_6, так і в курдських загонах самооборони, ОСОБА_3 Самі повідомив: (мовою оригіналу з протоколу співбесіди) «я не хочу воевать, я мирный человек, в конце концов я учился.., я стал врачом, чтобы спасать людей, а не участвовать в их боевых действиях. Я просто не хочу спасать людей там. Если у меня будет возможность - я пойду, сейчас не хочу» (протокол співбесіди від 28.03.2018).

Тобто із зазначеного вбачається, що у позивача відсутні суперечність його політичних, релігійних або моральних переконань чи то обґрунтованих міркувань совісті, а нести військову службу він не планує виключно через небажання, хоча він розглядає для себе в подальшому можливість участі в подіях на батьківщині в якості лікаря. Окрім того, заявник зазначив, що він є аполітичним, таким чином з вищевикладеного вбачається, що заявник уникає проходження військової служби будь-яким способом, що згідно з п. 167 глави V Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, відповідно до Конвенції 1951 року й Протоколу 1967 року щодо статусу біженців, факт ухилення від військової служби чи дезертирство є кримінальним злочином. Отже, викладений заявником факт не розглядається як обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань.

Отже, у зв’язку з відсутністю інформації про примусовий призов молодих курдів до курдських загонів самооборони у разі повернення до ОСОБА_4 Курдистану, твердження позивача щодо обов’язкового призову малоймовірні. Що стосується факту примусового вербування заявника до збройних сил ОСОБА_5 Арабської Республіки спростовується, оскільки з вищевикладеної інформації встановлено, що в країні проходження військової служби є обов’язковим, однак в країні можливе отримання відстрочки від армії, як це робив заявник за станом здоров'я та за інформацією встановлено, що особа, яка знаходиться за межами держави більше 5 років, звільняється від примусової служби в армії. Заявником не доведено, що відмова від несення військової служби суперечить його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркуванням совісті, а небажанням нести службу.

Встановлено, що ОСОБА_3 Самі виїхав з ОСОБА_4 Арабської Республіки до України в 2011 році на навчання. Ситуація в країні його громадянської належності за час перебування в Україні змінилася. Позивачем була долучена ІКП, яка містить загальну інформацію по ситуації в ОСОБА_6.

Заявник у заяві-анкеті повідомляє, що він з міста Алеппо, селище Бураз біля Кобані, де і на даний час проживають його рідні (батьки заявника проживають у Туреччині). Під час співбесіди від 11.04.2018 позивач вказує, що (мовою оригіналу з протоколу співбесіди) «...у нас огород, оливки надо собирать» (протокол співбесіди від 11.04.2018), під час співбесіди заявник розповідає про сестру: «ОСОБА_2 с мужем живёт, тоже нормально живут как все люди. Она домохозяйка, муж у неё врач, работает в организации, которые сейчас есть в Кобани, я точно не знаю. Занимаются сельским хозяйством, есть участок земли, им хватает, дети есть у них: две девочки и четыре мальчика. Брат, который в армии служит, тоже женился в позапрошлом году, есть сын у него сейчас. Жена тоже домохозяйка, у нас же огород есть, они выращивают урожай. Им хватает» (протокол співбесіди від 28.03.2018).

Кваліфікація для надання додаткового захисту полягає у встановленні ризиків зазнати серйозної шкоди у випадку повернення заявника до країни походження. Відповідно до положень статті 15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/EU серйозної шкоди (кваліфікаційна умова додаткового захисту) включає в себе: (А) смертну кару або приведення її у виконання; (В) тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання для заявників в країні походження; (С) серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів. Вказане, в свою чергу, кореспондується з умовами, які містяться в пункті 13 частини першої статті 1 Закону.

Посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може само по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності заявнику буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського, або принизливого поводження чи покарання.

Враховуючи проаналізовану інформацію по країні походження заявника, ОСОБА_3 Самі має змогу повернутися до місця постійного проживання, яке знаходиться під контролем курдів, тобто життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Тобто, позивач не має підстав для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону.

Таким чином, враховуючи інформацію по країні походження, слід дійти висновку, що у разі повернення до ОСОБА_6 (на територію, яку не контролюють терористичні угрупування), життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме надання додаткового захисту.

Слід врахувати, що заявник на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявнику в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.

Враховуючи викладене, ситуація в країні громадянської належності ОСОБА_3 Самі не є підставою для надання особі додаткового захисту в Україні, приймаючи до уваги відсутність конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі його повернення на батьківщину.

Отже, як зазначено вище, відповідно до інформації по країні походження, місто Алеппо, де народився позивач, та місто Кобані, де проживають його рідні, знаходяться під контролем курдів, в ОСОБА_6 продовжується процес деескалації та відсутнє збройне протистояння урядових сил країни з терористичним угрупування ІДІЛ, так як відповідна територія країни знаходиться під контролем державної влади.

Таким чином, позивач не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та в разі повернення до ОСОБА_6, а саме, на територію, що не контролюються терористичними угрупуваннями, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту.

Також суд зазначає, що за час перебування в Україні, позивач звертався до посольства ОСОБА_6 в Україні (м. Київ) для продовження терміну дії свого національного паспорта. Позивач повідомив, що до України вперше прибув у 2011 році на підставі паспорту ОСОБА_5 Арабської Республіки №002984849, в якому була проставлена студентська віза. Даний паспортний документ виданий 12.08.2007, в Алепо-Центрі, з терміном дії до 11.08.2009, строк дії якого поновлювався в посольстві ОСОБА_4 Арабської Республіці в м. Києві з 20.01.2009 до 11.08.2013.Згідно з п.п. 99-100 глави II Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію). Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін «не бажає» виноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою «внаслідок таких побоювань». Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, несумісне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни «в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань».

Заявник впевнений, що його призвуть до військової служби, в разі повернення до батьківщини, але він відмовляється бути причетним до збройного конфлікту, через небажання вбивати людей. Згідно з п. 167 глави V Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, відповідно до Конвенції 1951 року й Протоколу 1967 року щодо статусу біженців, факт ухилення від військової служби чи дезертирство є кримінальним злочином. Отже, викладений заявником факт не розглядається як обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань.

Отже, позивач не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону.

Позивач на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався. У своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та під час співбесід вказав, що причиною виїзду з країни його громадянської належності було навчання.

Також суд звертає увагу на те, що позивач не одразу звертався за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту: так, прибувши з метою навчання в Україну у 2011 році, заявник звернувся вперше до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УСІ ОБГ ГУ ДМС України в Харківській області лише у жовтні 2015 року, вдруге - у квітні 2017 року. За обліками ГУ ДМС України в Харківській області перебуває на обліку як громадянин ОСОБА_6 ОСОБА_3 Самі, ІНФОРМАЦІЯ_2, який 13.09.2012 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії ХР №7068/2012, терміном дії до 11.07.2013 за клопотанням ХИМУ. 25.06.2013 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії ТР 040222, терміном дії до 28.01.2016 за клопотанням ХМАПО. Відрахований з ВНЗ, наказ №383-3 від 25. 08.2015, скасовано.

Під час співбесіди 28.03.2018 року, позивач розповів: (мовою оригіналу з протоколу співбесіди) «я приехал сначала учиться, учился на подготовительном факультете в 2007-2008 году, в 2008 году я поступил в Харьковский национальный медицинский университет, в 2014 году закончил, поступил в Харьковскую медицинскую академию последипломного образования, в 2015 в сентябре я пытался убегать из Украины, потому что была возможность попасть в Европу, они всех принимали... Но я не смог попасть, на территории Венгрии меня поймали пограничники, после этого были там 3-4 дня, потом был суд Берегово возле Мукачево (Западная Украина), отправили в Киев. Освободили нас после суда, я приехал сюда, узнал, что меня отчислили в конце сентября 2015 года. Когда вернулся в Харьков, я узнал, что скасували мою посвидку и решил, что подам на беженца, чтобы легально находиться на Украине. Я хотел доучиться в Германии и строить там жизнь». Заявник порушив вимоги статті 5 Закону щодо порядку звернення особи із заявою. Слід зазначити, що вказана стаття не встановлює будь-яких санкцій за порушення строку подання заяви. Водночас, відображає рівень побоювань заявника зазнати переслідувань чи серйозної шкоди.

Таким чином, як тільки заявник втратив підстави легального перебування на території України (скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні), з метою подальшого перебування на території України, заявник 27.04.2017 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (редакція від 15 травня 2014 року): «значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим...». Тобто, несвоєчасне звернення заявника за захистом в Україні свідчить про відсутність у нього реальних побоювань зазнати переслідування на батьківщині.

Таким чином, значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Тому, враховуючи те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну, суд приходить до висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 14.03.2018 (справа №820/1502/17).

Згідно з п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань. Як вбачається з матеріалів справи, звернення заявника за захистом пов’язане з його небажанням служити в армії, однак заявником не доведено, що відмова від несення військової служби суперечить його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркуванням совісті.

За інформацією по країні походження заявника, на даний час, не на всій території країни відбуваються військові дії, через відсутність на цих територій терористичної організації «Ісламська держава» та подібних до неї організацій, а також сил, опозиційних державній владі, та, як слідство, відсутність збройного протистояння між останніми та урядовими силами країни. Зокрема, ряд великих міст країни (ОСОБА_1, Алеппо, Хама, Хомс та ін.), знаходяться під контролем державної влади. Заявник під час співбесід також підтверджує цю інформацію за результатами розмов з рідними, які залишились на батьківщині заявника (протоколи співбесід від 11.04.2018, 04.05.2018, 31.05.2018). Брат заявника проходить службу в Кобані та повідомляє, що (мовою оригіналу з протоколу співбесіди) «сейчас более-менее спокойно там. Не стреляют», (протокол співбесіди від 04.05.2018).

За матеріалами справи ознак того, що позивач міг бути причетним до подій, які могли б підвести його під дію положень про виключення, що містяться в підпункті а), b) або з) пункту F статті 1 Конвеції 1951 року не виявлено.

За даними управління Служби безпеки України в Харківській області, відділу Інтерполу та Європолу ГУ Національної поліції в Харківській області обставин, за яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не виявлено.

Cуд також звертає увагу на те, що позивач протягом тривалого часу з початку конфлікту в ОСОБА_6 за захистом не звернувся, він це зробив тільки після втрати легального статусу в Україні. Як вбачається з матеріалів справи, до ГУ ДМС України в Харківській області він звернувся з метою легалізації. Таким чином позивач є мігрантом, а не біженцем. (Згідно з п. 62 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру)».

Під час співбесід позивач неодноразово підтверджує вищезазначене.

Одночасно, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що у разі повернення до ОСОБА_4 Арабської Республіки (міста ОСОБА_1, Алеппо, Хомс та ін.), тобто на території, що не контролюються терористичними угрупуваннями, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту.

На виконання постанови ХОАС від 24 жовтня 2017 року №820/4180/17, ухвали ХААС 26 січня 2018 року м. Харків №820/4180/17, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем встановлено, що заявнику, громадянину ОСОБА_4 Арабської Республіки ОСОБА_3 Самі, при поверненні до країни громадянської належності, не існує об’єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини. На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», було відмовлено громадянину ОСОБА_4 Арабської Республіки ОСОБА_3 Самі у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 Самі задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 Самі (АДРЕСА_1, 61168, НОМЕР_1) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 37508470), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 26 листопада 2018 року.

Суддя М.М.Панов