Рішення № 78226367, 26.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

26 листопада 2018 р. справа №520/8689/18

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого – судді Мар'єнко Л.М.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просив суд:

- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність ОСОБА_2 об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Харків щодо припинення виплати пенсії за віком з березня 2016 року ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1;

- зобов'язати Індустріальне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Харків поновити виплату пенсії та виплати заборгованість по пенсії за віком з березня 2016 року ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в ОСОБА_2 ОУПФ України м. Харкова, до 01.03.2016 отримувала пенсію, проте починаючи з 01.03.2016 відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії. З вказаними обставинами позивач не погоджується, через що звернулася до суду.

Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - голови комісії з припинення управління - начальника ОСОБА_2 ОУПФ України м. Харкова - ОСОБА_3 через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством. Також представник відповідача зазначила, що з 01.03.2016 відповідачем призупинено виплату пенсії позивачу згідно даних, отриманих в результаті обміну інформацією УП та СЗН адміністрації Орджонікідзевського (ОСОБА_2) району ХМР.

Водночас, представник відповідача зазначила, посилалася на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду.

Також представником відповідача - головою комісії з припинення управління - начальником ОСОБА_2 ОУПФ України м. Харкова - ОСОБА_3 заявлено клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради.

Вирішуючи вказане клопотання представника відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов’язки.

З огляду на викладене, враховуючи зміст позовних вимог, а саме правомірність припинення виплати пенсії позивачу та зобовязання поновити її виплату, виплатити заборгованості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи положення ч.11 ст.126 КАС, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 - є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення №2012602082 (а.с. 8).

На підтвердження того, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, нею надано довідку від 10.02.2015 №6332007035 (а.с.5).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на час спірних правовідносин перебувала на пенсійному обліку в ОСОБА_2 ОУПФ України м. Харкова та отримувала пенсію. Проте, починаючи з 01.03.2016, позивачу призупинено виплату пенсії.

ОСОБА_2 ОУПФ України м. Харкова від 27.04.2018 №2706/П-14 (а.с.10) роз'яснено порядок поновлення виплату пенсії.

Не погоджуючись з тим, що відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Стосовно дотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду, суд зазначає, що згідно положень ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1 ст. 122 КАС України).

Таким чином, діюче законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст. 122 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З наведених норм законодавства вбачається, що за загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, відповідно ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави вважати, що позивачем пропущено строк на звернення до суду.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 та п. 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 пенсії внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання, незалежно від факту реєстрації місця проживання /перебування.

Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Так, положеннями ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд зазначає, що право позивача на нарахування та виплату пенсії, підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значені цього положення, отже, непризначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Сук проти України" від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Водночас, суд зазначає, що правова норма, яка міститься у другому реченні першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" визначає, що позбавити майна дозволяється лише "на умовах, передбачених законом". При цьому, другий пункт ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", який визначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів", не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" на нарахування та виплату пенсії.

Водночас, суд зауважує, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили на підставі постанови ОСОБА_4 Верховного Суду від 04.09.2018.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд зауважує, що відповідач, обґрунтовуючи підстави призупинення виплати позивачу пенсії, посилався на інформацію УП та СЗН адміністрації Орджонікідзевського (ОСОБА_2) району ХМР.

Проте, суд зазначає, що вказана інформація не є належним та допустимим доказом щодо підстав припинення виплати пенсії. Будь – яких інших належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016, відповідачем не надано.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи зі змісту позовних вимог, позивачем заявлено, зокрема, позовні вимоги про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність ОСОБА_2 об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Харків щодо припинення виплати пенсії за віком з березня 2016 року ОСОБА_1

Так, згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд зазначає, що фактично, як вбачається з позовної заяви, предметом позову є оскарження бездіяльності відповідача, яка пов'язані з невиплатою пенсії з 01.03.2016.

Таким чином, зазначений позов не є позовом щодо спору, пов'язаного з дискримінацією.

Крім того, будь - яких доказів того, що припинення виплати позивачу пенсії носило дискримінаційний характер, сторонами суду не надано, судом при офіційному з'ясуванні обставин у справі не встановлено.

Отже, у задоволенні позовних вимог щодо визнання бездіяльності дискримінаційною - належить відмовити.

З огляду на те, що відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, не доведено правомірності бездіяльності щодо невиплати пенсії позивачу з 01.03.2016, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 01.03.2016, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким, чином, враховуючи положення ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.03.2016, підлягають задоволенню.

Отже, позов ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297, 371 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Харків щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з березня 2016 року.

Зобов'язати Індустріальне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Харків поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість по пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з березня 2016 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 листопада 2018 року.

Суддя Мар'єнко Л.М.