Рішення № 78223347, 20.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 р. Справа№0540/6078/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В.,

при секретарі судового засідання Скрипник К.О.,

позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці про стягнення грошового забезпечення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці з позовними вимогами:

- стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, у тому числі, за час затримки виконання рішення про поновлення у розмірі 26323,86 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014, 2015, 2016, 2017 роки в загальній сумі 39621,48 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний відпрацьований календарний рік служби у розмірі 79785,72 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.12.2017 року по день винесення рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебував на службі в органах внутрішніх справ МВС України та його було неодноразово звільнено зі служби.

Вказує на те, що згідно з п.п. 10,11 розділу 11 Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, вирішено вважати позивача звільненим з 06.11.2015 року в запас Збройних сил України за пунктом “г” (через скорочення штатів). Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.09.2017 року визнано протиправними та скасовано наказ МВС України №1222 о/с від 21.12.2016 року в частині звільнення позивача за п.64 «г» (через скорочення штатів), поновлено на посаді, як підполковника міліції, на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов’янськ Управління України на Донецькій залізниці з 06.11.2015 року. Зазначає, що лист з вимогою про прибуття до МВС України отримав у вересні 2017 року, з наказом про поновлення відповідно до рішення суду був ознайомлений 04.10.2017 року. Вважає, що оскільки наказ МВС України № 893 о/с від 29.08.2017 року про його поновлення було видано та ознайомлено із затримкою, то на його користь потрібно стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки в розмірі 26323,86 грн.

Також зазначає, що у період з часу 04.10.2017 року по 05.12.2017 року в порушення діючого законодавства про працю відповідачем не забезпечено позивача роботою, у зв’язку з чим, цей час є вимушеним прогулом позивача, тому відповідач повинен сплатити на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 26323,86 грн.

Крім того, позивачем в позову зазначено, що ним не було використано 15 діб відпустки в 2014 році, 45 діб в 2015 році, 45 діб в 2016 році, та 41 добу в 2017 році, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки після звільнення не отримував, отже вважає, що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки підлягає стягненню на його користь з відповідача у розмірі 39621,48 грн.

Посилаючись на п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення і виплати пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби за контрактом, особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» вважає, що відповідач повинен був сплатити на його користь одноразову грошову допомогу в розмірі 79785,72 грн., оскільки у позивача на день звільнення вислуга років складала 28 років 2 місяці 9 днів.

Позивач зазначає, що звернувся до відповідача з вимогою про нарахування та виплату належних сум після звільнення, проте, всупереч норм чинного законодавства не отримав повного розрахунку при звільненні або відповіді щодо його проведення.

З урахуванням наведеного, вважає дії відповідача такими, що суперечать нормам діючого законодавства та звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначає, що під час апеляційного провадження у справі №805/318/18-а встановлено, що позивачем не доведено вимушений прогул з вини відповідача з 20.07.2017 року, за таких підстав вимога ОСОБА_1 про стягнення на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає.

Також відповідач зазначає, що вимога позивача про стягнення коштів за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає, оскільки позивач з 2014 року отримує пенсію.

Стосовно вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку у 2014-2017 роках, зазначає, що виплата грошової компенсації за невикористану відпустку в іншому році, ніж у році звільнення працівника міліції, законодавством, що регламентує діяльність органів внутрішніх справ, не передбачена. З наданої інформації Ліквідаційної комісії УМВС України на Донецькій залізниці невикористана частина відпустки позивача за 2017 рік складає 41 добу, компенсація за невикористану відпустку у 2017 році складає 7418,13 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний відпрацьований календарний рік служби у розмірі 79785,72 грн., відповідач зазначає, що зазначена сума складає 78525,30 грн.(середньомісячне грошове забезпечення 5608,95 грн. х 50% х 28 календарних років вислуги).

Стосовно стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.12.2017 по день винесення рішення у справі, відповідач зазначає, що спеціальним законодавством не передбачено право звільненого працівника міліції на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати грошових коштів при звільненні згідно зі ст.117 КЗпП України, отже вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач вважає, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 180,93 грн., доводи позивача про те, що грошові виплати йому повинні нараховуватися з розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 271,38 грн., є такими, що суперечать законодавству.

На підставі вищевикладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 30.07.2018 року прийнято позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 14.08.2018 року о 16:30 год.

Ухвалою суду від 14.08.2018 року відкладено підготовче засідання на 25.09.2018 року на 15:00 год.

Ухвалою суду від 17.09.2018 року у задоволенні клопотання представника Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці про участь у судовому засіданні 25.09.2018 року о 15-00 в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою суду від 25.09.2018 року продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву до 09.10.2018 року до 14:00 год.

Ухвалою суду від 01.10.2018 року у задоволенні клопотання представника Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці про участь у судовому засіданні 09.10.2018 року о 14:00 в режимі відеоконференції відмовлено.

У судовому засіданні 09.10.2018 року суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 09.10.2018 року продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 23.10.2018 року до 15:00.

Ухвалою суду від 16.10.2018 року задоволено клопотання представника Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці про участь у судовому засіданні 23.10.2018 року до 15:00 в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 23.10.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 20.11.2018 року о 12:00.

Ухвалою суду від 30.10.2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці про участь у судовому засіданні 20.11.2018 року о 12:00 в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 20.11.2018 року позивач позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача до судового засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як вбачається з копії паспорта громадянина України, серії ВВ 788754, виданого Слов’янським МВ УМВС України в Донецькій області 27 квітня 1999 року, ідентифікаційний номер згідно до довідки НОМЕР_1.

Наказом МВС України від 05.08.2014 року №1498о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2016 року по справі №808/5768/14, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016 року, визнано незаконними та скасовано накази Міністерства внутрішніх справ України від 05.08.2014 року № 852, № 1498 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ. Поновлено позивача на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці з 06.08.2014 року.

Наказом МВС України від 21.12.2016 року №1222о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України “Про Національну поліцію” та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ вирішено вважати звільненим з 06.11.2015 року в запас Збройних Сил України за пунктом 64 “г” (через скорочення штатів) підполковника міліції ОСОБА_1, начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року по справі №805/1738/17-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1222 о/с від 21.12.2016 року “По особовому складу” в частині звільнення позивача за п.64 “г” (через скорочення штатів) та поновлено на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 07.11.2015 року.

Наказом МВС України від 29.08.2017 року № 893 о/с “По особовому складу” на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 9.07.2017 року, винесеної у справі № 805/1738/17-а скасовано наказ МВС від 21.12.2016 року №1222о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України “Про Національну поліцію” та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_1, начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці та поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 06.11.2015 року.

Листом від 08.09.2017 року №22/1/1-3836 відповідач з метою вирішення питання подальшого працевлаштування та підстав звільнення з органів внутрішніх справ просив повідомити, чи звертався позивач з рапортами (заявами) до МВС України (територіальних органів МВС України) про прийняття на службу до Національної поліції України та результати їх розгляду. Для належного оформлення прийнятого рішення відповідач просив позивача прибути найближчим часом до Міністерства внутрішніх справ України при собі мати оригінал трудової книжки та інші особисті документи.

04.10.2017 року в приміщенні МВС України позивач отримав акт про майбутнє вивільнення та довідку про наявні у МВС України вакантні посади працівників станом на 04.10.2017 року.

04.10.2017 року відповідачем складено акт попередження про майбутнє вивільнення, в якому зазначено, що після закінчення 2-х місячного терміну з моменту одержання персонального попередження, позивач підлягає звільненню з органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил за п.64 “г” (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з дотриманням вимог чинного законодавства України, наданням пільг та компенсацій згідно з Законом.

Наказом МВС України від 05.12.2017 року № 1302 о/с “По особовому складу” відповідно до п.п. 10,11 розділу ІХ Закону України “Про Національну поліцію” та Положення про проходження служби особовим складом внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за пунктом 64 “г” (через скорочення штатів), з 05.12.2017 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 року по справі №805/318/18-а, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 року, у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відмовлено у повному обсязі.

07.12.2017 року позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив нарахувати та сплатити йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді з 20.07.2018 року і по момент звільнення, одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік його служби, компенсацію за невикористану відпустку у 2014 -2017 роках.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, у тому числі за час затримки виконання рішення про поновлення у розмірі 26323,86 грн. з 20.07.2017 року по 05.12.2017 року, суд зазначає наступне.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Разом з тим, положеннями ст.ст. 14 та 255 КАС України встановлено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 235 КЗпП України, прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Згідно ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, згідно ст. 236 КЗпП проводиться виплата заробітної плати за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Як свідчать матеріали справи, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року по справі №805/1738/17-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1222 о/с від 21.12.2016 року “По особовому складу” в частині звільнення позивача за п.64 “г” (через скорочення штатів) та поновлено на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 07.11.2015 року.

Наказом МВС України від 29.08.2017 року № 893 о/с “По особовому складу” на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 9.07.2017 року, винесеної у справі № 805/1738/17-а поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 06.11.2015 року.

Таким чином, виконання постанови суду від 19.07.2017 року про поновлення на роботі, незважаючи на негайне виконання, відбулося лише 29.08.2017 року.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п.2 ст. 257 КАС України, судові рішення, які набрали чинності або підлягають негайному виконанню, є підставою для його виконання.

До даних фактичних обставин порядок примусового виконання рішень суду не повинен застосовуватись, оскільки відповідно до норм процесуального закону судове рішення підлягало виконанню негайно.

В свою чергу, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом відповідного наказу.

В даному випадку, період з дня ухвалення Донецьким окружним адміністративним судом постанови (19.07.2017 року) по день фактичного поновлення позивача на посаді (29.08.2018 року) є часом затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, тобто є часом затримки в поновленні позивача на посаді в органах МВС України.

Питання вимушеного прогулу з 29.08.2017 року по 05.12.2017 року, тобто з моменту поновлення на посаді по звільнення позивача в запас Збройних сил України, було предметом розгляду у справі № 805/318/18-а.

Як вже встановлено судом, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 року у справі № 805/318/18-а, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.07.2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Під час апеляційного провадження суд, приймаючи до уваги, що наказ МВС України від 05.12.2017 року №1302 о/с “По особовому складу” яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за пунктом 64 “г” (через скорочення штатів), був виданий відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства, дійшов висновку, що позивачем не доведено вимушений прогул з вини відповідача, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову про зобов’язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 20.07.2017 року по дату постановлення судового рішення.

Отже вимоги позивача про стягнення з відповідача грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час затримки виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 805/1738/17-а.

Стосовно розрахунку суми стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час затримки виконання рішення про поновлення, суд посилається на наступне.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2016 року по справі №808/5768/14, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016 року та постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року по справі №805/1738/17-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року, встановлено наступне.

Згідно з довідкою середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 на час звільнення за останні два місяці склало 5698,93 грн (грошове забезпечення за останні два місяці 11397,86 грн., в тому числі за червень 2014 року – 5718,80 грн., за липень 2014 року – 5679,06 грн.) (т. 2, а.с.10).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік” кількість робочих днів у червні 2014 року становить 19 днів, у липні 2014 року – 23 днів.

Так, середньоденна заробітна плата складає: 5718,80 грн. (червень 2014 року) + 5679,06 грн. (липень 2014 року) : 42 робочі дні за два місяці (19 робочих днів у червні 2014 року та 23 робочі дні у липні 2014 року) = 271 грн. 38 коп.

Отже, розмір середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 5698,93 грн., та середньоденна заробітна плата складає 271,38 грн. З урахуванням ч. 4 ст.78 КАС України, ці обставини встановлені рішенням суду що набрало законної сили, та не доказуються при розгляді цієї справи, оскільки в ній беруть участь ті самі особи.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача на розмір середньоденного грошового забезпечення позивача - 180,93 грн., середньомісячне грошове забезпечення – 5608,95 грн.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік” кількість робочих днів з 20.07.2017 року до 29.08.2017 року складає 26 робочих днів.

Таким чином, за час затримки виконання судового рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 805/1738/17-а з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь позивача підлягає стягненню сума 7055,88 грн. (26 робочих днів х 271,38 грн.), у зв’язку з чим, вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014 - 2017 роки в загальній сумі 39621,48 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п.56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Оскільки грошова компенсація передбачена за невикористану відпустку лише в році звільнення, відтак підстави для її виплати за 2014-2016 роках відсутні.

Крім того, пп. 3.4.8 Наказу МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», за правилами якого за бажанням особи їй надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку в разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства.

З наданої інформації Ліквідаційної комісії УМВС України на Донецькій залізниці невикористана частина відпустки позивача за 2017 рік складає 41 добу в розмірі 7418,13 грн.

Суд зазначає, що відповідачем невірно зазначено розмір компенсації за невикористану частину відпустки позивача за 2017 рік, оскільки середньоденне грошове забезпечення позивача складає не 180,93 грн., а 271,38 грн.

Відтак при звільненні позивачу необхідно було виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки у 2017 році у розмірі (41 доба х 271 грн. 38 коп.) = 11126,58 грн., що не було зроблено, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний відпрацьований календарний рік служби у розмірі 79785,72 грн., суд дійшов висновку про наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу у міліції, з 19 березня 2012 року, начальником лінійного відділу на станції Слов’янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці.

Порядок, умови проходження та звільнення з якої, у тому числі, і у частині оплати праці, врегульовані законодавством України, зокрема, але не виключно: Законом України від 20 грудня 1992 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин); Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114; Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499).

Так, ч. 1 ст. 19 Закону № 565-ХІІ передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно ст. 18 Закону № 565-ХІІ порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української PCP.

Відповідно до п.п. 12, 13 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством. Особи рядового і начальницького складу та члени їх сімей користуються відповідно до законодавства правами і пільгами при переїзді залізничним, водним, автомобільним транспортом, медичному обслуговуванні, державному страхуванні, оплаті житлового приміщення, а також мають інші гарантії.

Такі гарантії особам рядового та офіцерського складу, зокрема, при звільненні зі служби визначені у Законі України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанові Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

Стаття 9 вказаного Закону передбачає, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракт), у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка мас дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» також визначає, що особам начальницького складу органів внутрішніх справ звільненим з органів внутрішніх справ у зв'язку із скороченням штатів за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50-відсотків місячного і грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яка затверджена наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» в розрахунок місячного грошового забезпечення включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення постійного характеру в розмірах, що були встановлені наказами керівника органу чи підрозділу внутрішніх справ на день звільнення зі служби.

В своїй постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Таким чином, у даному випадку пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Таким чином, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, тобто рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, крім випадків, коли відповідні питання не унормовані спеціальним законодавством.

Аналогічна правова позиція також зазначена в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Враховуючи, що питання щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні врегульовано спеціальними нормами Закону № 2262 та постанови № 393, підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 є безпідставним.

Таким чином, одноразова грошова допомога підлягає розрахунку в розмірі 50 відсотків саме місячного грошового забезпечення, а не середньої заробітної плати за останні 2 місяці перед звільненням, як це передбачено Порядком № 100.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 804/16182/15.

Позивач просить суд стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний відпрацьований календарний рік служби у розмірі 79785,72 грн.

Відповідач у відзиві зазначив, що одноразова грошова допомога позивача складає 78525,30 грн. (середньомісячне грошове забезпечення позивача 5608,95 грн. х 50 % х 28 календарних років вислуги позивача).

Проте суд не погоджується з викладеним розрахунком відповідача у відзиві, оскільки судом встановлено та не потребує додаткового доказування середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 на час звільнення за останні два місяці склало 5698,93 грн., та 271,38 грн.

Отже, одноразова грошова допомога позивача складає 79785,02 грн. (середньомісячне грошове забезпечення позивача 5698,93 грн. х 50 % х 28 календарних років вислуги позивача).

Позивач у судовому засіданні 20.11.2018 року зазначив про технічну помилку у визначенні розміру одноразової грошової допомоги, а саме 5698,98 грн., замість вірних 5698,93 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо виплати належних при звільненні сум та затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідач у відзиві посилається на те, що спеціальним законодавством, яке розповсюджується на спірні правовідносини, не передбачено право звільненого працівника міліції на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати грошових коштів при звільненні згідно зі ст..117 КЗпП України.

Відповідно до п. 1.18. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 31 грудня 2007 року № 499, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Разом з тим, а ні Законом України “Про Національну поліцію”, а ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) – не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідну позицію наведено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року №К/9901/6887/18 (справа № 805/2928/16).

За приписами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в органах внутрішніх справ 05.12.2017 року у відповідності до наказу МВС України по особовому складу № 1302 о/с від 05.12.2017 року.

Крім того, станом на момент розгляду цієї справи позивачу не виплачено компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки та одноразову грошову допомогу при звільненні.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік” та листа Мінсоцполітики «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік» у періоді з 01.01.2018 року по 20.11.2018 року кількість робочих днів склала 236 днів. На підставі ч. 4 ст. 78 КАС України, суд враховує як розрахункову величину середньоденної заробітної плати позивача суму 271,38 грн. Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 64045,68 грн., та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, твердження представника відповідача щодо відсутності його фінансування, суд визнає необґрунтованими з огляду на те, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не перерахунку та не виплати особі гарантованих виплат.

Так, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. 2, ст. 8-15, ст.19-21, ст. 72-78, ст. 90, ст. 139, ст. 199-228, ст. 241-255, ст. 293, ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (84100, АДРЕСА_1, паспорт ВВ № 788754, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці (Код ЄДРПОУ 08602371, адреса: 87510, Донецька область, м. Маріуполь, вул.Паровозна, 14) про стягнення грошового забезпечення – задовольнити частково.

Стягнути з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 805/1738/17-а в сумі 7055,88 грн.

Стягнути з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014, 2015, 2016, 2017 роки в загальній сумі 11126,58 грн.

Стягнути з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний відпрацьований календарний рік служби у розмірі 79785,02 грн.

Стягнути з Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Донецькій залізниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.12.2017 року по день винесення рішення у справі у розмірі 64045,68 грн.

В задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення в частині та стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.12.2017 року по день винесення рішення у справі у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5698,93 грн. допустити до негайного виконання.

Рішення прийняте в нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 20.11.2018 року.

Повний текст рішення виготовлено 30.11.2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Загацька Т. В.