Рішення № 78219309, 29.11.2018, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 174/612/18

п/с № 2/174/381/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Данилюк Т.М.,

за участю: секретаря – Шарапової О.О.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Вільногірськ, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», про стягнення заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ПАТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», про стягнення заробітної плати, в обґрунтування позову посилається на те, що згідно безстрокового трудового договору укладеного між ним та відповідачем він працює інженером-конструктором 2 категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва.

24.05.2016 року, директором філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ПАТ «ОГХК» видано наказ № 123, яким йому встановлено з 25.05.2016 року, простій за місцем його основної роботи, не з його вини, з оплатою на час простою у розмірі 2/3 встановленого йому окладу. Тобто щомісячно, з 25.05.2016 року йому не доплачується 1/3 частка його окладу.

Позивач вважає, що відповідачем безпідставно оплачується йому час простою на виробництві з розрахунку 66 відсотків від його окладу, замість 100 відсотків, за період з травня 2016 року по червень 2018 року, так як відповідно до п.3.17 та п.3.18 колективних договорів на 2015-2016 роки, на 2016-2017 роки, на 2017-2018 роки, укладеними між адміністрацією та трудовим колективом філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ПАТ «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» було передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку 100 відсотків його тарифної ставки, встановленого працівнику розряду (окладу), якщо працівник письмово не відмовлявся від його переведення на час простою за основною або іншою професією (посадою), не протипоказаною йому за станом здоров'я. Таким чином для того, щоб відповідачу не застосовувати норму колективного договору в частині оплати простою працівника в розмірі 100 % його окладу, необхідно дві умови, по-перше, щоб працівник, письмово відмовився від переходу на іншу роботу, по-друге, щоб така робота не була протипоказана працівнику за станом його здоров'я.

В свою чергу, він жодного разу письмово не відмовлявся від переводу на іншу роботу на час простою, а навпаки, коли 15.12.2016 року він погодився бути переведеним на час простою на посаду експерта технічного з промислової безпеки лабораторії технічної діагностики служби головного механіка, яка була йому запропонована відповідачем, відповідач йому своїм листом від 22.12.2016 року № 01-32/198, відмовив у переводі на вищезазначену посаду. Крім цього, жодного разу відповідач надаючи перелік робіт на вибір для переводу на час простою, не враховував його стан здоров'я, тому просить задовольнити позов та виплатити йому заробітну плату за час простою за період з травня 2016 року по червень 2018 року в загальному розмірі 44 247,96 грн.

Ухвалою від 30 липня 2018 року, було відкрито спрощене позовне провадження по даній справі з повідомленням (викликом) сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позов з доказами його обґрунтування. Копію ухвали та копію позовної заяви із додатками було надіслано відповідачеві за адресою його реєстрації.

23.08.2018 року, представником відповідача подано відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову не погоджуючись з доводами позивача по наступним підставам. Так, позивач дійсно працює інженером-конструктором II категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» публічного акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія». 25.05.2016 року на підставі наказу №123 від 24.05.2016 року «Про простій ОСОБА_1С.», встановлений простій за місцем його роботи, не з його вини, з оплатою на час простою у розмірі 2/3 встановленого йому окладу. Відповідно до п. 3.17. Колективного договору філії на 2015-2016 роки адміністрація зобов'язується час простою не з вини працівника оплачувати з розрахунку 100 відсотків тарифної ставки встановленої працівникові розряду (окладу). Відповідності до п. 3.18. Колективного договору філії на 2015-2016 роки, у випадку письмової відмови працівника від його переведення на час простою з основною або іншою професією (посадою), не протипоказаною йому за станом здоров'я, в цьому підрозділі чи до іншого, оплачувати час простою в розмірі двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

Наказом по філії «Вільногірський ГМК» ДП «ОГХК» № 18 від 18.01.2016 року було заплановано з 01 квітня 2016 року виключення зі схем організаційних структур, штатних розпису посад службовців та розстановки чисельності робітників підрозділів певних штатних одиниць, до яких увійшла і посада інженера-конструктора II категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва, яку на момент видання цього наказу займав Позивач.

Відповідно до наказу №143 від 31.03.2016 року позивач, був звільнений з філії «Вільногірський ГМК» ДП «ОГХК» на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. На виконання рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2016 року у справі №174/236/16-ц про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 було поновлено на посаді інженера- конструктора II категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва філії «ВГМК» ДП «ОГХК» з 01 квітня 2016 року. Після поновлення на роботі позивача посаду інженера-конструктора II категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва було знову введено до штатного розпису посад службовців.

Керівник збагачувального виробництва службовою запискою № 03-01/528 від 20.05.2016 повідомив директора філії «ВГМК» ПАТ «ОГХК» про відсутність обсягів робіт за посадою інженера-конструктора II категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва та неможливості надати роботу ОСОБА_1 в цьому підрозділі. 23.05.2016 року комісією було складено акт про встановлення простою для позивача з 24.05.2016 до усунення причин та умов, що спричинили відсутність роботи.

На виконання п.3.15 діючого Колективного договору філії на 2015-2016 роки, листом № 01-19/2880 від 23.05.2016 позивачу, у зв'язку з відсутністю роботи та можливості виконувати попередні посадові обов'язки, на підставі вищезазначеного акту, було запропоновано з метою запобігання простою, тимчасово, з 24.05.2016 до усунення причин та умов, які спричинили відсутність роботи, перейти до одного з підрозділів філії та запропоновано ряд вакансій. Відповідач відмовився письмово на вказаному вище листі зазначити про свою незгоду на переведення його з метою запобігання простою до інших підрозділів за іншими професіями, про що було складено відповідний акт від 24.05.2016, в якому також було зафіксовано, що позивач усно надав відповідь про незгоду на своє переведення.

З метою запобігання простою позивача філією «ВГМК» ПАТ «ОГХК» було вжито заходів до збереження його зайнятості, оскільки йому неодноразово пропонувалася інша робота на філії, з доплатою до тарифу за основним місцем роботи, на яку він жодного разу не погодився.

Свою згоду на переведення на іншу посаду він надав не у зв'язку з отриманням пропозицій, викладених у наведених вище листах, а у зв'язку з отриманням попередження № 01-32-5838 від 03.11.2016 про наступне вивільнення на підставі наказу № 314 від 31.10.2016 «Про зміни штатного розпису посад службовців та скорочення штату працівників збагачувального виробництва».

Так 16.12.2016 поштою від позивача надійшла заява (додаток 8 до відзиву), в якій він давав згоду на переведення його на посаду експерта технічного з промислової безпеки лабораторії технічної діагностики служби головного механіка. Листом № 01-32/198 від 22.12.2016 (додаток 2 до позовної заяви), який позивач отримав 26.12.2016, його було повідомлено про неможливість задовольнити його заяву оскільки посада експерта технічного з промислової безпеки лабораторії технічної діагностики служби головного механіка виключена зі штатного розпису посад службовців філії.

Доводи, викладені в позовній заяві позивача є необгрунтованими та спростовуються наведеними вище фактами, тому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

03.09.2018 року, позивачем подано відповідь на відзив, в обґрунтування якого зазначено, що поданим відзивом відповідач не спростував правомірність його позовної вимоги та не надав належних доказів, на підставі яких його позов задоволенню не підлягає, і навпаки фактично визнав деякі факти, наприклад факт того, що умови колективних договорів на 2015-2016 роки, на 2016-2017 роки, на 2017-2018 роки, укладених між адміністрацією та трудовим колективом філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ПАТ «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» щодо того, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку 100 відсотків його тарифної ставки, встановленого працівнику розряду (окладу), якщо працівник письмово не відмовлявся від його переведення на час простою за основною або іншою професією (посадою), не протипоказаною йому за станом здоров'я, не змінювалися до цього часу. При цьому вищевказані умови колективних договорів містять імперативний припис про те, що відмова працівника від проведення на час простою на іншу роботу, повинна бути зроблена працівником виключно в письмової формі, і навпаки не містять жодного виключення з цього правила, а саме, що у деяких випадках дозволяється складення роботодавцем будь-яких актів про відмову працівника від переводів на іншу роботу, і ці акти можуть замінити собою вищевказану письмову відмову працівника.

Приймаючі до уваги зазначене, надані відповідачем акти про начебто надання ним усної відмови від переводу на іншу роботу, не можуть замінити собою письмові докази про його письмову відмову від переводу на іншу роботу, а тому не спростовують факт відсутності підстав передбачених колективними договорами на невиплату йому відповідачем заробітної плати з розрахунку 100 відсотків від його окладу.

12.09.2018 року представник позивача надав заперечення на відповідь на відзив, де зазначив, що на даний час єдиним діючим на підприємстві є колективний договір на 2015-2016 роки інших колективних договір відповідачем затверджено не було. В контексті викладених норм КЗпП України єдиною та дійсною імперативною формою волевиявлення працівника на іншу роботу є саме письмово згода, а не письмова незгода, як вбачається, форма волевиявлення працівника у переведенні на іншу роботу, що закріплена колективним договором у вигляді письмової відмови не є додатковою в порівнянні з чинним законодавством. Посилання позивача на імперативний характер відповідних положень є безпідставним, необґрунтованим та протиправним.

Сторони будь-яких заяв та клопотань не заявляли.

Позивач та представник позивача, в судовому засіданні позов та обставини викладені в ньому підтримали в повному обсязі та надали пояснення аналогічні тим, що викладені в позові та відповіді на відзив, в подальшому в судове засідання не з’явилися, своїми заявами просили розглядати справу без їх участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Представник відповідача, в судовому засіданні позов не визнала в повному обсязі та надала пояснення аналогічні тим, що містяться у відзиві та запереченні на відповідь на відзив. Додатково зазначила, що дійсно на даний час на підприємстві, інтереси якого вона представляє діє колективний договір, який передбачає, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку 100 відсотків його тарифної ставки, встановленого працівнику розряду (окладу), якщо працівник письмово не відмовлявся від його переведення на час простою за основною або іншою професією (посадою), не протипоказаною йому за станом здоров'я, який не змінювався до цього часу. В подальшому, в судове засідання не з'явилася надала заяву, в якій просить справу розглядати та закінчувати без її участі, в позові відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України)

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В свою чергу, ст. 2 КЗпП України, одночасно передбачає і право громадянина на працю і право на отримання за працю заробітної плати не нижче встановленого державою мінімального розміру. Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Виходячи з правовідносин, які склалися між сторонами, керуючись вимогами законодавства наведених вище, судом встановлено, що наказом за підписом директора філії «ВГМК» ДП «ОГХК» від 24.05.2016 року за № 123, встановлено простій ОСОБА_1, у зв’язку з не наданням ним згоди на переведення на іншу роботу, початок простою з 25.05.2016 року до усунення причин та умов, які спричинили відсутність роботи. Визначено місце простою в навчальному класі № 2 на другому поверсі в будівлі «Відділ технічного навчання» - за графіком роботи № 1 «Однозмінна робота, з 40 годинним п’ятиденний робочим тижнем, тривалістю щоденної роботи 8 годин, із двома вихідними днями (субота та неділя). Оплата часу простою встановлена на підставі листків простою в розмірі двох третин установленого окладу (а.с. 3).

Своєю заявою від 15.12.2016 року ОСОБА_1, дав згоду на переведення на іншу посаду – експерта технічного промислової безпеки лабораторії технічної діагностики (а.с.86).

Відповідно до копії листа від 22.12.2016 р. № 01-32/198, за підписом директора філії, «ВГМК» ДП «ОГХК повідомляє позивача, про неможливість задоволення його заяви про переведення на посаду експерта технічного з промислової безпеки лабораторії технічної діагностики служби головного механіка, оскільки ця посада виключена із штатного розпису (а.с.4).

Відповідно до службової записки від 20.05.2016 року за вих. № 03-01/528 про відсутність обсягів робіт, після проведеного скорочення чисельності працівників ЗВ, роботу яку раніше виконував інженер-конструктор ІІ категорії відділу головного механіка збагачувального виробництва ОСОБА_1 (а саме: розробка робочої документації, виконання компонувальних креслень, виконання необхідних розрахунків, конструювання деталей, вузлів та простих деталей), виконують за необхідності, майстри з ремонту устаткування старші та механік ВГМ ЗВ (ескізи простих вузлів та деталей) та працівників проектно-конструкторського відділу управління комбінату (виконання компонувальних креслень, необхідних розрахунків, розробка робочої документації та ін.). Роботи виконуються без затримки, якісно і в строк (а.с. 26).

На підставі вказаної вище службової записки, 23.05.2016 року комісією у складі шести осіб складено акт про встановлення простою позивачу і запропоновано з 24.05.2016 року до усунення причин та умов, що спричини відсутність роботи, встановити простій (а.с.28).

Згідно довідок про доходи № 1081 від 11.07.2018 р, № 1082 від 11.07.2018 р. № 1083 від 11.07.2018 р, розмір виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 в період з травня 2016 року по червень 2018 року становить - 88496,04 грн.( а.с.5-7).

Листом від 23.05.2016 року № 01-19/2880, у зв’язку з відсутність роботи та можливості виконання ним попередній посадових обов’язків, на підставі акту про встановлення простою, позивачу запропоновано перейти з одного підрозділу філії за запропонованими професіями. (а.с. 28).

Актом від 24.05.2016 року підтверджується той факт, що ОСОБА_1 оголошено лист № 01-19/2880 від 23.05.2016 року з пропозиціями про переведення його на іншу роботу на період простою (а.с. 29).

Листом від 03.11.2016 року ОСОБА_1, був попереджений про наступне вивільнення (а.с.85).

На підтвердження неодноразового звернення адміністрації підприємства до позивача з пропозиціями перейти з одного підрозділу філії до іншого за запропонованими професіями, відповідачем надані листи адресовані позивачу ( а.с.32-84).

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу ОСОБА_1, з травня 2016 по червень 2018 р., був присутній на роботі ( а.с. 122-147) та відповідно до Довідки № 1215 від 15.08.2018 р. про фактичне нарахування та виплачену суму заробітної плати ОСОБА_1 йому нараховувалась заробітна плата (а.с.87).

Колективний договір (а.с. 89-102), що є додатком до Колективного договору філії «ВГМК» ДП «ОГХК на 2015-2016 роки є внутрішнім нормативним документом відповідача і його положення мають враховуватись судом при вирішенні трудового спору.

Згідно абз. 1 п. 3.17 Колективного договору, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку 100 відсотків тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Статтею. 34 КЗпП України, передбачено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що у справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст.113 КЗпП України, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, що оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.

Згідно ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 року за № 3356-X-II, умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Однак, вищий рівень оплати часу простою не з вини працівника підприємство може встановити в колективному договорі та взагалі покращити становище робітника порівняно з чинним законодавством.

Як вбачається з абз. 1 п. 3.17 Колективного договору, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку 100 відсотків тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Вказане положення Колективного договору суттєво покращує становище працівника щодо оплати часу простою і не містить вимоги про обов’язковість попередження працівником власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб про початок простою. А відтак, наявність або відсутність факту простою конкретного працівника не з його вини в даному випадку також не залежить від такого повідомлення.

Якщо простій виник не з вини працівника, то час простою необхідно оплачувати працівникам відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

При цьому якщо у колективному договорі передбачено більший розмір оплати у разі простою, то така оплата здійснюється у розмірі, передбаченому колективним договором, оскільки при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим

актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований

виданим пізніше загальним актом.

Згідно п. 3.18 Колективного договору, у випадку письмової відмови працівника від його переведення на час простою за основною або іншою професією (посадою), не протипоказаною йому за станом здоров'я в цьому підрозділі чи до іншого, оплачувати час простою в розмірі двох третин тарифи ставки встановленого йому розряду (окладу).

Вимогами ч.4 ст. 82 ЦПК України регламентовано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як було встановлено раніше рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року, по справі 174/507/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ДП «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», третя особа – первинна профспілка «Свободу Праці» ДП «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» (а.с.117-120), -позивач не надав письмової відмови від переведення на іншу роботу та не погодився на переведення на іншу роботу, отже визначення оплати часу простою працівнику за відсутності його письмової відмови згідно п. 3.18 Колективного договору протирічить вказаному вище положенню, хоча і не протирічить прямо положенням КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем неправомірно недовиплачено ОСОБА_1 доплату, відповідно до колективного договору , тому позиція відповідача не має належного обґрунтування, побудована виключно на його припущеннях та підтверджуються документами, що не відповідають діючим законодавчим актам.

Дослідивши усі докази наявні в матеріалах справи, оцінивши їх в сукупності, суд приходить до остаточного висновку про обґрунтованість та доведеність доказами позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають до задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позовних вимог позивача, з відповідача підлягають стягненню на користь держави , у відшкодування витрат по сплаті судового збору в загальній сумі 704 гривень 80 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 34, 113 КЗпП; ст.ст. ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», про стягнення заробітної плати – задовольнити.

Стягнути з ПАТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» на користь позивача - ОСОБА_1, недоплачену йому заробітну плату за час простою в період з травня 2016 року по червень 2018 року в загальному розмірі 44 247,96 грн.

Стягнути з ПАТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» (ЄДРПОУ 36716128, 03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3), на користь держави Україна судові витрати в сумі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

В свою чергу, у відповідності до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України 2017 р., до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Вільногірського міського суду

Дніпропетровської області ОСОБА_4