Рішення № 78212670, 29.11.2018, Попаснянський районний суд Луганської області

єдиний унікальний номер справи 423/3274/18

номер провадження 2/423/723/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року м.Попасна

Попаснянський районний суд Луганської області у складі

головуючої судді Лизенко І.В.,

за участі секретаря судового засідання Соловйової О.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в судовій залі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №423/3274/18 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Первомайськвугілля» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача 24.09.2018 звернулась до суду з вищевказаною позовною заявою, у якій просив стягнути з відповідача ДП «Первомайсьвугілля» на користь позивача відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, в сумі 30 000 грн.

На обґрунтування позову послалася на те, що позивач працював у ВП шахта «Тошківська» ДП «Первомайськвугілля» з 27.06.1983 по 26.04.2015, звільнений за станом здоров’я, який перешкоджає продовженню цієї роботи. 05 лютого 2014 року у позивача вперше встановлено хронічне професійне захворювання: «Хронічний бронхіт ІІ ст., пилової етіології, фаза неповної клінічної ремісії. Пневмофиброз. Емфизема легень. ЛН І (перша) ст.».Згідно довідки МСЕК позивачу було встановлено з 10.04.2018 повторно 25% втрати професійної працездатності. Захворювання виникло у зв’язку з тривалим впливом шкідливих виробничих факторів у період роботи, у зв’язку з чим позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких позивач зазнав у зв’язку з професійним захворюванням. Через хворобу був звільнений з роботи, погіршився його майновий стан, що призвело до вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках. Потребує постійного лікування.

28.09.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

23.10.2018, в межах визначеного судом строку, на позовну заяву представником відповідача було надано відзив, у якому зазначено, що позивач дійсно з 28.09.1983 по 28.04.2014 працював на шахті «Тошківська» ДП «Первомайськвугілля». Професії, на яких працював позивач, є небезпечним зі шкідливими факторами, тому він мав розуміти про негативні наслідки, які можуть виникнути у результаті його роботи, проте від працевлаштування не відмовився та свідомо обрав професію зі шкідливими умовами праці. За роботу у шкідливих умовах позивач отримував додаткові та щорічні відпустки відповідно до чинного законодавства та колективного договору, пільговий стаж при виході на пенсію, та йому були призначені страхові відшкодування у вигляді щомісячних і одноразових виплат. Позивач міг у всякий час змінити роботу. За результатами МСЕК позивачу встановлена ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 25%, група інвалідності не встановлена. Характер ушкодження здоров’я не позбавляє його можливості і далі працювати за іншими спеціальностями, а лише обмежує його право у виборі роботи зі шкідливими умовами праці. Позивач не довів, що йому спричинена моральна шкода та не обґрунтував чому сума його моральних страждань оцінюється ним у 30 000 грн. Просили суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

23.10.2018 представником позивача на відзив представника відповідача надано до суду відповідь на відзив, у якому зазначено, що умови праці позивача на шахті «Тошківська» не відповідали вимогам ст.153 КЗпП. Розмір моральної шкоди, визначений позивачем з урахуванням розумності та справедливості в сумі 30 000 грн., враховуючи тяжкість та глибину моральних страждань, виходячи з негативних наслідків, що наступили внаслідок професійного захворювання, а саме, пошкодження здоров’я, необхідність тривалого та постійного лікування, витрати коштів на лікування. Тому підтримують повністю позовні вимоги про стягнення моральної шкоди та просять задовольнити позов.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, підтвердили викладене у позовній заяві. Позивач доповнив, що у зв’язку з професійним захворюванням 2-3 рази на рік проходить лікування, не може переносити фізичні навантаження, бо важко дихати. У зв’язку з цим також не може знайти роботу.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, у вступному слові навела аргументи проти позову, які викладено у відзиві.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

У судовому засіданні з копії трудової книжки позивача (а.с.6-9) встановлено, що 28 вересня 1983 року позивач був прийнятий на роботу у ВП шахта «Тошківська» ДП «Первомайськвугілля» учнем прохідника з повним робочим днем під землею.

01.12.1983 був переведений прохідником з повним робочим днем під землею.

16.06.2004 був переведений учнем гірника з ремонту гірничих виробок, з повним робочим днем під землею.

25.06.2004 був переведений переведений гірником по ремонту гірничих виробок ІV розряду, з повним робочим днем під землею.

28 квітня 2014 позивача було звільнено на підставі наказу № 212п від 28.04.2014 за п.2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров’я, який перешкоджає продовженню цієї роботи.

Згідно медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про встановлення професійного характеру захворювання від 27.02.2018р. № 8/184 позивачу встановлено професійне захворювання: хронічний бронхіт ІІ ст. в фазі затихаючого загострення, прикореневий та базальний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ( один-два). Вперше професійний характер захворювання встановлено Лікарсько-експертною комісією Луганської обласної клінічної лікарні, протокол №7/133 від 05.02.2014 (а.с.14).

Згідно висновку МСЕК № 009890 від 10.04.2018 позивачу повторно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25% у зв'язку з професійним захворюванням (а.с.15).

Причинний зв'язок між захворюванням та шкідливими умовами праці визначений також актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21 лютого 2014 (а.с.10-13).

Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 указаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Через тривалий час роботи в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, позивач набув ряд хронічних захворювань. МСЕК встановлений зв'язок хронічних захворювань з виконанням позивачем професійних обов'язків, позивачу встановлено 25 % втрати професійної працездатності.

Згідно із висновком акту розслідування хронічного професійного захворювання від 24.02.2014, причиною професійного захворювання позивача є тривалий вплив шкідливих виробничих факторів в період роботи в підземних гірничих виробках. Встановлена вина роботодавця в пошкодженні здоров'я працівника, оскільки згідно з п. 18 з метою ліквідації і запобігання професійним захворюванням пропонується директору відокремленого підрозділу шахта «Тошківська» ДП «Первомайськвугілля» провести ряд організаційних, технічних та санітарно - гігієнічних заходів (а.с.10-11).

Внаслідок професійного захворювання пошкоджено здоров'я позивача, чим завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров'я, погіршення життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, витрат на лікування.

Факт завдання позивачу моральної шкоди підтверджується переліченими вище письмовими доказами.

Зазначене є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди відповідачем у відповідності до ст. 237-1 КЗпП України.

Оскільки професійне захворювання з втратою професійної працездатності позивачем отримано внаслідок не створення відповідачем належних умов праці, тобто з вини відповідача, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі актом розслідування професійного захворювання, і саме внаслідок вказаних дій відповідача позивачеві заподіяно моральну шкоду, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди саме від ДП «Первомайськвугілля».

Доводи представника відповідача у відзиві про добровільну та усвідомлену роботу позивача у шкідливих умовах є безпідставними, оскільки відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або на уповноважений ним орган. За частиною 4 цієї ж статті власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про страхові виплати), зазначено, що хоча і скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової шкоди) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Законом України від 23 лютого 2007 року N 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесені зміни до абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, а також виключено частину третю статті 34 вказаного Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Отже, припинення дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку не звільняє роботодавця від відшкодування зазначеної моральної шкоди відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням і ця шкода повинна бути відшкодована відповідачем як роботодавцем.

Разом з тим, виходячи з характеру шкоди, завданої здоров’ю позивача, розміру втрати працездатності (25%), що не потягло встановлення інвалідності, та характеру пов’язаних із цим моральних страждань, суд вважає обґрунтованим розмір відшкодування у сумі 20 000 грн., що відповідає вимогам розумності та справедливості.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 20 000 грн.

Позивачем за подання позовної заяви до суду помилково сплачено судовий збір у розмірі 1600 гривень.

Позов про стягнення моральної шкоди є немайновим, тому ставка судового збору згідно п.п.2 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 704 грн. 80коп.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, надміру сплачена сума судового збору, в розмірі 895 грн.20 коп., підлягає поверненню позивачеві.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі мінімальної ставки у сумі 704,80 грн.

На підставі викладеного, ст. 153, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. 259, 263-265, 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Первомайськвугілля» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля» (код 32320594, місцезнаходження: Луганська область, Попаснянський район, м.Гірське, вул. Куйбишева, 21) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) на відшкодування моральної шкоди 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Первомайськвугілля» (код 32320594, місцезнаходження: Луганська область, Попаснянський район, м.Гірське, вул. Куйбишева, 21) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) судові витрати у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Зобов’язати Управління Казначейства у Попаснянському районі повернути ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) надміру сплачений розмір судового збору у сумі 895 (вісімсот дев’яносто п’ять) гривень 20 копійок за квитанцією №28 від 14.09.2018 у ТВБВ №10012/094 ПАТ «Державний ощадний банк України», за якою сплачено 1600 гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Попаснянський районний суд Луганської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частину рішення проголошено 19.11.2018, повне рішення суду виготовлено 29.11.2018.

Суддя: І.В. Лизенко