Вирок № 78206815, 29.11.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/29594/18

Провадження №1-кп/127/1076/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.

сторони обвинувачення: прокурора Шестопада Д.О.,

потерпілого ОСОБА_1,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.10.2018 р. за № 12018020120003944, за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, працюючого пакувальником джгутів в ДП «Електричні системи», проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 186 КК України,

ВСТАНОВИВ:

07.10.2018 р. біля 13.30 год. ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, разом з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, яка тримала на поводку собаку бійцівської породи чорного окрасу, неподалік зупинки громадського транспорту «вул. Цимлянська» по однойменній вулиці в м. Вінниці, помітили раніше не знайомого ОСОБА_1

В цей час у ОСОБА_2 та особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, з хуліганських спонукань, з мотивів явної неповаги до суспільства, тобто з прагнення протиставити себе суспільству, показати зневагу до оточуючих та виявити свою грубу силу, самоствердитися за рахунок приниження іншої особи, виник злочинний умисел на грубе порушення громадського порядку. Реалізовуючи свій злочинний умисел, нехтуючи загальноприйнятими нормами співжиття, правилами моралі, демонструючи свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки, протиставляючи себе іншим громадянам з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, ОСОБА_2 та особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, почали словесно ображати ОСОБА_1 Після цього особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, почала погрожувати, що спустить собаку на ОСОБА_1, на що останній жодним чином не реагував та відходив від ОСОБА_2 та особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, на безпечну відстань. В подальшому особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, спустила свою собаку бійцівської породи чорного окрасу та скерувала її на ОСОБА_1, який, уникаючи переслідування собаки, забіг до продуктового магазину, розташованого на зупинці громадського транспорту «вул. Цимлянська» в м. Вінниці, без номера.

ОСОБА_2, побачивши дії ОСОБА_1, продовжуючи реалізацію спільного з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, умислу, прагнучи показати свою зневагу до оточуючих та виявити свою грубу силу, самоствердитися за рахунок приниження іншої особи, діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, зайшов до приміщення зазначеного магазину. В подальшому за допомогою заздалегідь заготовленого предмету для нанесення тілесних ушкоджень, сходим на кастет, який згідно з висновком експерта № 339 від 01.11.2018 р. не являється холодною зброєю, який він тримав у правій руці, усвідомлюючи, що знаходиться в громадському місці, грубо порушуючи громадський порядок в присутності продавця зазначеного магазину, накинувся на ОСОБА_1 та завдав йому дев’ять ударів в область тім’яної ділянки голови та чотири удари правою ногою по тулубу, після чого залишив місце вчинення злочину.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1301 від 05.11.2018 р. своїми умисними діями ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді забитої поверхневої рани голови, підапоневричної гематоми голови, садна голови, лівого передпліччя, які належать до легких тілесних ушкоджень та виникли від дії тупого твердого предмета.

Крім цього, 07.10.2018 р. біля 13.38 год. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, після завершення вчинення хуліганських дій стосовно ОСОБА_1, продовжуючи свою злочинну діяльність, маючи умисел на викрадення належного ОСОБА_1 майна, повернувся до продуктового магазину, розташованого на зупинці громадського транспорту «вул. Цимлянська» в м. Вінниці по однойменній вулиці без номера, де на той час знаходився ОСОБА_1

Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, підбурюваний жагою до особистої наживи та незаконного збагачення, діючи відкрито, в присутності потерпілого та двох працівників магазину, ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_1, після чого відкрито, шляхом ривка з рук заволодів належним ОСОБА_1 мобільним телефоном марки «Huawei», вартість якого згідно з висновком експерта № 691 від 25.10.2018 р. складає 1062,50 грн. Після цього ОСОБА_2 з місця вчинення злочину зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, спричинивши ОСОБА_5 матеріальної шкоди на суму 1062,50 грн.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав та суду пояснив, що вчинив їх за обставин, викладених у обвинувальному акті.

Потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що 07.10.2018 р. він вийшов з дому і пішов на зупинку громадського транспорту. На перехресті він побачив Хвостікова з собакою, який почав його обзивати та чіплятись до нього. Він не реагував і йшов далі до магазину. В цей час до Хвостікова підійшов ОСОБА_2, вони переговорили і Хвостіков знов почав до нього кричати. Він не реагував і подовжував йти до магазину. Коли до магазину залишилось метрів 100-150, він побачив, що Хвостіков спустив собаку і вона біжить до нього, тому він почав тікати і заховався у магазині. За ним до магазину забіг ОСОБА_2 і почав його бити. Хвостіков у цей час залишився на вулиці та ловив собаку. Від нанесених ударів він впав і коли ОСОБА_2 вийшов з магазину, попросив у продавців дозволу вмитись. Потім до магазину знов забіг ОСОБА_2 і запитав, чи є у нього телефон. Він дістав з кишені телефон і ОСОБА_2 вихопив його і вибіг з магазину.

Судом згідно з приписами частини третьої статті 26 КПК України, якою регламентовано, що суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, відповідно до клопотань сторін кримінального провадження було досліджено й інші докази, а саме:

-висновок експерта № 691 від 25.10.2018 р., відповідно до якого ринкова вартість мобільного телефону марки «Huawei» на момент вчинення злочину, а саме: 07.10.2018 р. могла становити 1062,50 грн.;

-висновок експерта № 1301 від 07.11.2018 р., згідно з яким у ОСОБА_1 було виявлено тілесні ушкодження: забита поверхнева рана голови, підапоневрична гематома голови, садна голови, лівого передпліччя; вказані тілесні ушкодження у ОСОБА_1 належать до легких тілесних ушкоджень, виникли від дії тупого твердого предмета (предметів), по давності утворення відповідають терміну, вказаному в ухвалі про призначення експертизи – 07.10.2018 р.

Аналізуючи показання обвинуваченого, потерпілого, надані сторонами кримінального провадження докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, розпочала конфлікт з потерпілим, після чого спустила на останнього свою собаку, яка почала бігти в напрямку потерпілого. З метою самозахисту потерпілий розпочав тікати та заховався у приміщенні продуктового магазину. Сторони кримінального провадження в судовому засіданні даної обставини не оспорювали. В судовому засіданні також встановлено, що після того, як потерпілий забіг до приміщення магазину, туди забіг обвинувачений та почав наносити потерпілому удари: дев’ять ударів рукою в голову і чотири удари ногою по тулубу потерпілого. Обвинувачений даної обставини в судовому засіданні не заперечував. Також в судовому засіданні було встановлено, що в правій руці обвинуваченого на час нанесення ударів потерпілому знаходився предмет, схожий на кастет. Дана обставина, окрім її визнання обвинуваченим, була підтверджена і показаннями потерпілого. Разом з тим, згідно з наданими стороною обвинувачення висновком експерта та постановою про закриття кримінального провадження, предмет, за допомогою якого обвинувачений наносив удари потерпілому, до холодної зброї не відноситься.

Відповідно до роз’яснень, наданих у пункті третьому постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22.12.2006 р. «Про судову практику у справах про хуліганство» , згідно з якими при вирішенні питання про відмежування кримінально караного хуліганства від дрібного слід виходити з того, що відповідно до частини першої ст. 296 КК хуліганство – це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

У пункті п’ятому зазначеної Постанови дано роз’яснення, відповідно до яких за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.

При цьому Пленумом Верховного Суду України у пункті четвертому зазначеної Постанови зроблено застереження, згідно з яким суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.

Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Відповідно до правового висновку, сформульованим Верховним Судом України у постанові від 04.10.2012 р. (справа № 5-17кв12) в основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров’я, крім інших ознак, перебувають об’єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного з цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб’єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії, як слідує з наведеної Постанови, завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені об’єкти захисту. Висновки про зміст і спрямованість цього діяння роблять із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.

Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Наміри вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов’язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

Потерпілий в судовому засіданні повідомив, що він візуально знайомий з обвинуваченим, однак ні дружніх, ні неприязних стосунків з останнім не підтримував. Також потерпілий в судовому засіданні повідомив, що конфлікт з ним розпочала особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження. Обвинувачений на час провокування конфлікту перебував на певній відстані від них. Коли обвинувачений підійшов до особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, між ними відбулась розмова, після чого особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, продовжила образливе чіпляння до потерпілого. Після цього особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, спустила собаку на потерпілого, внаслідок чого останній почав тікати і в подальшому переховувався в магазині. Сторони кримінального провадження в судовому засіданні даної обставини не заперечували. Також сторони кримінального провадження в судовому засіданні згідно з приписами частини третьої статті 26 КПК України не надали доказів наявності між обвинуваченим та потерпілим неприязних стосунків. Таким чином, здійснюючи розгляд кримінального провадження відповідно до вимог частини першої статті 337 КПК України, суд приходить до переконання, що в діях обвинуваченого при спричиненні потерпілому тілесних ушкоджень наявні ознаки саме кримінально караного хуліганства. Суд враховує, що відповідно до висновку проведеної судово-медичної експертизи у потерпілого ОСОБА_1 було виявлено легкі тілесні ушкодження.

Таким чином, суд приходить до переконання, що дії обвинуваченого ОСОБА_2 за фактом спричинення потерпілому тілесних ушкоджень слід кваліфікувати за частиною четвертою статті 296 КК України за ознаками грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю (хуліганство), кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину групою осіб та із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

В судовому засіданні також встановлено, що після вчинення обвинуваченим ОСОБА_2 хуліганським дій стосовно потерпілого ОСОБА_1 обвинувачений залишив приміщення магазину. Однак, в подальшому обвинувачений повернувся до магазину і запитав у потерпілого, чи є в нього мобільний телефон, на що потерпілий дістав свій мобільний телефон, який обвинувачений вихопив у нього з рук і залишив приміщення магазину. Дані обставини в судовому засіданні сторонами кримінального провадження не оспорювались. Суд враховує, що на час перебігу зазначених подій (повернення обвинуваченого та заволодіння мобільним телефоном потерпілого) в приміщенні магазину перебувало два його працівника.

Сторона захисту в судовому засіданні посилалась на ту обставину, що обвинувачений в ході спричинення потерпілому тілесний ушкоджень загубив свій телефон. Разом з тим, сторонами кримінального провадження клопотання про дослідження додаткових доказів щодо зазначених обставин заявлено не було, а тому відповідно до положень частини третьої статті 26 та частини першої статті 337 КПК України суд вирішує лише ті питання, які винесені сторонами кримінального провадження на розгляду суду і лише в межах пред’явленого обвинувачення. Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні при цьому зазначив, що мобільний телефон, який він забрав у приміщенні магазину, де перебував потерпілий, він в подальшому передав особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження. Отже, твердження сторони захисту про те, що обвинувачений загубив свій мобільний телефон суд оцінює критично, як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході допиту обвинуваченого та потерпілого в судовому засіданні.

Таким чином, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_2 за фактом заволодіння мобільним телефоном потерпілого охоплюються складом злочину, передбаченого частиною першою статті 186 КК України, за ознаками відкритого викрадення чужого майна (грабіж).

При обранні виду та міри покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_2 вчинив злочин середньої тяжкості та тяжкий злочин в стані алкогольного сп’яніння, проте раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. Суд враховує, що потерпілий претензій до обвинуваченого не має.

Обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та добровільне відшкодування потерпілому завданої шкоду.

Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого, є вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз’яснення, надані в пункті другому Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту першого частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

При цьому Верховним Судом зазначено, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, – тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті третьому частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті третьому постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005 р., щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив злочин середньої тяжкості та тяжкий злочин в стані алкогольного сп’яніння, проте раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. Суд враховує, що потерпілий претензій до обвинуваченого не має. Також обвинувачений в судовому засіданні повідомив з ким вчинив інкримінований йому злочин.

Таким чином, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 і попередження вчинення ним нових злочинів, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 положень частини першої статті 75 КК України, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 26.04.2018 р. ( справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_2 у вчиненому розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, під час досудового розслідування добровільно відшкодував потерпілому завдану останньому матеріальну шкоду і останній в судовому засіданні повідомив, що претензій до обвинуваченого не має і просить застосувати до обвинуваченого покарання, не пов’язане з позбавленням волі, обвинувачений за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, суд приходить до переконання, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому останнього слід звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК України.

Згідно з частиною першою статті 124 КПК України судові витрати слід покласти на обвинуваченого.

Керуючись ст. ст. 371, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 186 КК України, та призначити покарання:

- за ч. 4 ст. 296 КК України у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі,

- за ч. 1 ст. 186 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Згідно з ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 76 КК України зобов’язати ОСОБА_2 періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили змінити з утримання під вартою на особисте зобов’язання, звільнивши його з-під варти із зали суду.

Зобов’язати ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили, але не пізніше, ніж до 26.01.2019 р., не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Речові докази, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження, – залишити в матеріалах справи.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави 1144 (одну тисячу сто сорок чотири) витрат на залучення експертів.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: