Ухвала суду № 78202573, 29.11.2018, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

29.11.2018

Справа № 642/968/16-ц

Провадження №2др/642/15/18

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Грінчук О.П.,

за участі секретаря Сузанського О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-і особи ОСОБА_4, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування, укладеного, замість договору довічного утримання, укладеного під впливом обману, недійсним та визнання права власності в частині позовних вимог – про захист цивільного права громадянки ОСОБА_2 шляхом визнання права власності на квартиру, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-і особи ОСОБА_4, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування, укладеного, замість договору довічного утримання, укладеного під впливом обману, недійсним та визнання права власності в частині позовних вимог – про захист цивільного права громадянки ОСОБА_2 шляхом визнання права власності на квартиру, яку обґрунтовує тим, що в резолютивній частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14.11.2017р. не міститься ухвалення висновку суду стосовно визнання права власності на квартиру за позивачем. Крім цього, під час апеляційного перегляду вказаного рішення суду, апеляційна інстанція залишила зазначену позовну вимогу поза увагою, оскільки в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Представник позивача ОСОБА_1 подану заяву підтримав та просив її задовольнити з підстав викладених у заяві.

ОСОБА_3 в судове засідання з’явився, заперечував проти винесення додаткового рішення. Крім того, вказав на те, що на даний час в провадженні Ленінського районного суду м. Харкова на розгляді знаходиться цивільна справа за його позовом до позивачки про визнання права власності на підставі договору дарування. Крім цього, зазначив, що на даний час спірна квартира позивачкою перереєстрована на іншу особу, тобто позивачка розпорядилась спірним майном.

3-я особа ОСОБА_4 заперечував проти задоволення заяви та винесення додаткового рішення.

3-я особа приватний нотаріус ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилась надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Поклалась на розсуд суду.

Відповідно до положень ст. 270 ЦПК України неприбуття у судове засідання осіб, які належним чином повідомлені по дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Враховуючи вказане, суд приходить до висновку про можливість розгляду заяви у відсутність нез’явившихся.

Вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення виходячи з наступного:

Відповідно до положень ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Згідно роз’яснень, наданих у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (ч.5 ст.270 ЦПК України).

Так, судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14.11.2017р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

Вказане рішення стало предметом апеляційного оскарження. Так, ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02.02.2018р. вищевказана цивільна справа була повернута до Ленінського районного суду м. Харкова для усунення недоліків.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 21.02.2018р. заява про виправлення описок, задоволена. Ухвалено про виправлення у рішенні суду від 14.11.2017р. у справі №642/968/16ц предмет позову, відповідно до уточненої позовної заяви ОСОБА_2 від 03.05.2017р., а саме зазначено предметом позову: «про захист цивільного права громадянки ОСОБА_2 шляхом визнання договору дарування, укладеного замість договору довічного утримання під впливом обману, недійсним та визнання права власності на квартиру», а справа повернута до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги по суті.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 31.05.2018р. апеляційна скарга представника ОСОБА_2 – ОСОБА_1 – залишена без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14.11.2017р. – залишено без змін. Так, згідно вказаної постанови вбачається, що апеляційною інстанцією було розглянуто апеляційну скаргу та переглянуто рішення Ленінського районного суду м. Харкова в частині розглянутих позовних вимог, щодо визнання договору дарування, укладеного замість договору довічного утримання, недійсним.

Враховуючи вищевикладене, вбачається, що рішенням від 14.11.2017р. не ухвалено рішення, щодо позовної вимоги про визнання права власності, тоді як, з цього приводу сторони подавали докази і давали пояснення, а тому заява про винесення додаткового рішення підлягає задоволенню.

Так, представник позивача вказує на те, що підставою для визнання права власності за позивачкою є те, що примірник оригіналу оспорюваного договору дарування завжди перебував у позивачки ОСОБА_2 Право власності на квартиру в органах державної реєстрації відповідачем та його сином, ОСОБА_4 здійснено не було. Крім цього, фактичної передачі квартири не відбулося, ключі від квартири позивачка після укладення спірного договору обдарованому не передавала, а сама продовжує проживати в своїй квартирі та самостійно сплачувати комунальні послуги. Крім цього, вважає, що відповідачем дарунок не прийнято, право власності на квартиру до нього та його сина не перейшло.

Відповідно до положень ч.1 ст.4 ЦПК України, вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Враховуючи надані представником позивача письмові докази, а саме: дублікат свідоцтво про право власності на житло від 13.02.2018р. (а.с.96т.2); витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданого 14.02.2018р. (а.с.97т.2) вбачається, що на час розгляду справи та на даний час спірна квартира зареєстрована на позивачку. Будь-яких перешкод в отриманні дубліката свідоцтва про право власності, у позивачки не виникло. Із пояснень представника позивача, вбачається, що позивачка у спірній квартирі проживає, сплачує комунальні послуги, оригінали всіх правовстановлюючих документів знаходяться у неї.

Крім викладеного, відповідачем повідомлено суд, що на даний час позивачка спірною квартирою розпорядилась уклавши відповідний договір. У зв’язку з чим, в провадженні Ленінського районного суду м. Харкова знаходиться його позов до ОСОБА_2 про визнання права власності на підставі договору дарування.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах – учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006р.). Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання права власності задоволенню не підлягає за недоведеністю. Так, представником позивача не доведено та не надано будь-яких доказів, на підтвердження порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи законних інтересів позивачки.

Керуючись ст. ст.4, 270 ЦПК України, суд,-

вирішив:

позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в частині позовних вимог – про захист цивільного права громадянки ОСОБА_2 шляхом визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: