Постанова № 78191851, 27.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 820/11591/15

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Гуцала М.І.

суддів: Бенедик А.П. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 (повний текст рішення складено 20.09.2018), суддя І інстанції Єгупенко В.В. по справі № 820/11591/15

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб , треті особи - Публічне акціонерне товариство "Актабанк" , Публічне акціонерне товариство "АКТАБАНК" в особі Відділення №11"Харківське регіональне управління "ПАТ "АКТАБАНК"

про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач/ОСОБА_1В.) звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків (далі – уповноважена особа Фонду), треті особи - Публічне акціонерне товариство “АКТАБАНК” в особі відділення № 11 “Харківське регіональне управління” ПАТ “АКТАБАНК”, Публічне акціонерне товариство “АКТАБАНК”(далі – ПАТ “АКТАБАНК”), у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просив:

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду внести ОСОБА_1 до списку вкладників за договорами банківського вкладу ПАТ “АКТАБАНК”;

- стягнути з Фонду на користь ОСОБА_1 гарантовану суму відшкодування вкладу разом із нарахованими процентами в розмірі 199 тис. 324 грн. за банківським вкладом на депозитному рахунку № 26301001630507, який відкритий у ПАТ “АКТАБАНК” згідно договору банківського вкладу “Універсальний” від 05.08.2014 № В11-0571/Т630507.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що має право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду та здійснення виплати гарантованої суми відшкодування, а відмова у розгляді його звернень щодо повернення коштів з його депозитного рахунку порушує право позивача, гарантоване Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон № 4452-VI).

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 11.04.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016, закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній на момент постановлення вказаних ухвал, оскільки справа не підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постановою ОСОБА_2 Верховного Сулу від 12.04.2018 ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 було скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.

Відповідач, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, відповідач вказує на пріоритетність Закону № 4452-VI, яким не передбачено стягнення коштів в процесі розпочатої процедури ліквідації банку. Зазначає, що отримав від Уповноваженої особи Реєстр вкладників для здійснення гарантованих виплат, в якому відомості про позивача відсутні. Стверджує, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не узгоджується з положеннями Закону № 4452-VI. Також, на підтвердження висновків про недійсність правочинів неплатоспроможного банку, які містять ознаки нікчемності, посилається на норми ст. 38 Закону № 4452-VI, запевняючи про вчинення (укладання) спірних трансакцій у період, коли банк фактично не міг виконувати свої зобов’язання перед клієнтами.

Зважаючи на те, що представники сторін в судове засідання не з’явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу, з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В ході судового розгляду було встановлено, що 05.08.2014 між позивачем та Публічним акціонерним товариством “АКТАБАНК” був укладений договір банківського вкладу “Універсальний” № В11-0571/Т/630507, згідно якого позивач передав, а банк прийняв грошові кошти в сумі 193 000 грн. 00 коп. терміном на 3 місяці з 05.08.2014 по 05.11.2014 включно (а.с.12— 14, том № 1).

Відповідно до умов укладеного договору відповідачем було відкрито вкладний (депозитний) рахунок № 26301001630507.

05.08.2014 на вказаний вище депозитний рахунок позивача ОСОБА_3 було зараховано 193 000 грн. 00 коп., що підтверджується меморіальним ордером № 118457 (а.с.15, том № 1).

Згідно умови п. 1 договору, днем надходження вкладу в банк є 05.08.2014, а днем закінчення строку вкладу та днем розрахунку вважається останній день строку вкладу - 05.11.2014.

25.09.2014 позивачем було подано до відділу № 19 ПАТ “АКТАБАНК” заяву, в якій він просив видати через касу належні йому готівкові грошові кошти з депозитного рахунку в розмірі 193 000 грн. 00 коп. (а.с.16, том № 1).

Встановлений договором банківського вкладу термін виконання банком його зобов’язань по поверненню вкладу позивачу та сплаті процентів за користування ним скінчився 05.11.2014.

Сума належного до повернення позивачу банківського вкладу складає 193000,00 гривень.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 15.01.2015 за № 19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКТАБАНК», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 16.01.2015 за № 6 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКТАБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКТАБАНК» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування коштів за вкладами фізичних осіб та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4 строком на 1 рік з 16.01.2015 по 15.01.2016 включно (а.с.29 – зворот, том № 1).

16.02.2015 позивач надіслав на ім’я уповноваженої особи Фонду гарантування на ліквідацію ПАТ “АКТАБАНК” ОСОБА_4 заяву, в якій просив прийняти до розгляду раніше подану його заяву від 25.09.2014 про повернення коштів за договором банківського вкладу та невідкладно повідомити про прийняте за цією заявою рішення. Крім того, позивач також просив включити його до переліку вкладників за договорами банківського вкладу ПАТ “АКТАБАНК” та повідомити, коли і де він зможе отримати кошти з його депозитного рахунку (а.с.18, 19-20, том № 1).

Проте, відповідачем не надано відповіді на звернення позивача за вищевказаними заявами, кошти вкладом позивачу, як вкладнику не відшкодовані.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що уповноваженою особою, як суб'єктом владних повноважень, не наведено дійсних обставин, за наявності яких можливо стверджувати про нікчемність досліджуваних операцій. Відповідно, за висновком суду, є протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків щодо невключення ОСОБА_1 до списку вкладників за договорами банківського вкладу ПАТ «АКТАБАНК».

Колегія судів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон України № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 вищевказаного Закону визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України № 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону України № 4452-VI, уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах “Урядовий кур'єр”, “Голос України” та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Таким чином, неправомірна бездіяльність відповідача – Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК", проявилася в тому, що всупереч імперативним вимогам частини третьої статті 26 Закону України № 4452-VI України відповідач у триденний термін не сформував переліку вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.10.2018 року по справі №804/6992/15.

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Отже, Закон України № 4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах “Урядовий кур'єр”, “Голос України” та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Як вбачається з матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 16.09.2014 № 576 “Про віднесення ПАТ “АКТАБАНК” до категорії неплатоспроможних” на депозитному рахунку позивача, відкритому відповідно до укладеного з ПАТ “АКТАБАНК” договору банківського вкладу “Універсальний” № В11-0571/Т/630507 від 05.08.2014, знаходилась сума 193 000,00 грн.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані 05.08.2014, тобто до прийняття Національним банком України рішення № 576 “Про віднесення ПАТ “АКТАБАНК” до категорії неплатоспроможних” (до 16.09.2014).

Закон України № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладів, за якими особи мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону України № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону України № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України № 4452-VI).

Виходячи із системного аналізу вказаних положень Закону, колегія суддів дійшла висновку, що п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України № 4452-VI не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ “АКТАБАНК”. Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору. Однак, як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору позивачем не отримано жодних переваг від ПАТ “АКТАБАНК”, банк не здійснив жодного платежу на користь позивача, а лише отримав кошти як вклад у банку.

Відтак, метою п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України № 4452-VI, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/14681/17, від 30.05.2018 у справі №910/23036/16.

Колегія суддів також звертає увагу, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася 12.08.2015 одночасно з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку” від 16.07.2015 № 629-VIII.

Цим Законом ч. 3 ст. 38 Закону України № 4452-VI доповнено спеціальним п. 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих,"договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту цього закону: Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку (реєстраційний № 2045а від 08.06.2015), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховного Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16.07.2015.

Договір банківського вкладу характеризується особливим суб'єктним складом - однією зі сторін договору завжди є банківська установа, тобто юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати залучення грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, операції щодо залучення грошових коштів у вигляді депозиту належать виключно до банківських операцій, здійснення яких можливе за умови отримання банківської ліцензії (стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”).

Відповідно до Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ № 516 від 03.12.2003 року, укладення договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися також відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності дозволу, наданого головним банком цього підрозділу, погодженого з територіальним управлінням Національного банку України, та за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів (пункт 2.9 Глави 2).

Іншою стороною даного договору є вкладник, тобто будь-яка фізична або юридична особа, що надає грошову суму банківській установі на підставі договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором відповідно до частини другої статті 1058 ЦК України.

Правило про публічний характер договору банківського вкладу має обмежений характер, тобто діє лише щодо договорів, що укладаються з фізичними особами на одних і тих самих умовах. У залежності від суми вкладу, його виду, строку дії договору банківського вкладу (депозиту) та інших істотних умов відсоткові ставки банку можуть відповідно коригуватися, однак у цьому випадку ці особливості повинні бути чітко передбачені внутрішніми документами банку. У іншому ж випадку договір банківського вкладу (депозиту), укладений із фізичною особою-вкладником (публічний договір) з наданням йому переваг, зокрема, у формі встановлення більшої відсоткової ставки, перед іншими вкладниками, за умов однакової суми їх вкладів, видів цих вкладів, строків дії відповідних договорів, якщо законом йому не надані відповідні пільги, може вважатися нікчемним на підставі положень пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України №4452-VI, згідно з яким нікчемним є укладений банком правочин, у тому числі договір, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку про те, що підстава нікчемності правочинів, визначена пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України № 4452-VI, може бути застосована лише до тих договорів банківського вкладу, відповідно до умов яких встановлені певні переваги перед іншими вкладниками, зокрема, щодо строку, розміру відсотків та інших умов, які відрізняються від умов інших договорів вкладу та ставлять особу - вкладника у більш вигідне становище у порівнянні з іншими вкладниками.

На момент укладення договору позивач не знав і не міг знати, що ПАТ “АКТАБАНК” Постановою Правління Національного банку України від 16.09.2014 № 576 “Про віднесення ПАТ “АКТАБАНК” до категорії неплатоспроможних” буде віднесено до проблемного або стосовно нього було прийнято рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, оскільки у силу ч. 3 ст. 75 Закону України “Про банки і банківську діяльність” рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних на дату укладення правочину прийнято не було.

Таким чином, відповідно до ч.3 ст. 38 Закону України № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції Україн відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Застосовуючи ст. 38 Закону України 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Натомість, у цій справі, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ “АКТАБАНК” щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував у чому така перевага полягала.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (ч. 1 ст. 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Відповідна правова позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03.07.2015 № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена.

Враховуючи вищенаведене, зміст ст. 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, так як гарантований конституційний принцип непорушності (приватної власності). Фізична особа (вкладник) є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності, в силу ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, є непорушним.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі “Золотас проти Греції” стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі “Капітал Банк АД проти Болгарії” (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин “законне сподівання” на отримання “активу” також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має “законне сподівання”, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу позивача нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом України № 4452-VI, для невключення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу наведених норм вбачається, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону України №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України №4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення ст. 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, Верховного Суду постанови від 10.05.2018 у справі №826/20429/14, від 21.06.2018 у справі № 802/4016 та від 21.06.2018 у справі №821/3601/15-а.

Частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена ч. 3 ст. 38 Закону України № 4452-VI, відтак, застосування ст. 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.

Як наслідок, положення ст. 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійснення власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку ст. 38 Закону України № 4452-VI.

В свою чергу, правочин є нікчемним відповідно до Закону, а не рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і видане відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Вказана правова позиція викладена у постановах ОСОБА_2 Верховного Суду у справах №820/1648/17 від 04.07.2018, №910/12294/16 від 11.04.2018, №910/24198/16 від 16.05.2018 та №910/17448/16 від 16.05.2018.

Таким чином, оскільки рішення є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього рішення.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно п. 4 ч. 1 статті 5 КАС України, способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Оскільки під час судового розгляду справи встановлено, що Уповноваженою особою Фонду у спірних правовідносинах допущено бездіяльність щодо невключення інформації про банківський вклад позивача до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та визнання вказаної бездіяльності протиправною.

Також, враховуючи встановлений під час судового розгляду справи факт протиправної бездіяльності, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов’язання у судовому порядку Уповноважену особу Фонду вчинити дії щодо включення інформації про банківський вклад позивача до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду для забезпечення отримання коштів в межах гарантованої суми відшкодування.

Зазначений спосіб захисту відповідає нормам ст. 27 Закону № 4452-VI, якими передбачено складання Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, а не список вкладників, як помилково було вказано у резолютивній частині рішення судом першої інстанції.

Крім того, суд першої інстанції дійшов необгрунтованих висновків про наявність у справі підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Фонду на користь ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування вкладу разом із нарахованими процентами в розмірі 199324, 00 грн. за банківським вкладом на депозитному рахунку № 26301001630507, який відкритий у ПАТ “АКТАБАНК” згідно договору банківського вкладу “Універсальний” від 05.08.2014 № В11-0571/Т630507. Адже, такий спосіб захисту теж не відповідає встановленій Законом № 4452-VI процедурі виплати гарантованих сум за рахунок Фонду. Зокрема, згідно ч. 3 ст. 27 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. В подальшому, відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону № 4452-VI, Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).

Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення з Фонду гарантованої суми відшкодування є передчасними, оскільки вчинення дій з виплати гарантованою державою сум банківського вкладу належить до повноважень Фонду, які можуть бути реалізовані ним лише після отримання зазначених вище відомостей від Уповноваженої особи про позивача як вкладника банку. Зважаючи на те, що дані про вклад позивача не були включені до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів, відповідні позовні вимоги про стягнення таких коштів з фонду задоволенню не підлягають, оскільки грунтуються лише на припущеннях про можливу подальшу відмову у здійсненні таких виплат у встановленому законодавством порядку.

В зв'язку з вищевикладеними порушеннями судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність у справі підстав лише для часткового задоволення позовних вимог, що зумовлює необхідність скасування судового рішення та часткове задоволення заявлених вимог апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст.317 КАС України

Зважаючи на вимоги ч.ч.3, 6 ст. 139 КАС України щодо покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог при частковому задоволенні позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 704,8 грн. підлягають відшкодуванню шляхом стягнення сплачених сум за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК".

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 по справі №820/11591/17 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб , треті особи - Публічне акціонерне товариство "Актабанк", Публічне акціонерне товариство "АКТАБАНК" в особі Відділення №11" Харківське регіональне управління "ПАТ "АКТАБАНК" про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК" щодо невключення інформації про банківський вклад ОСОБА_1 до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК" вчинити дії щодо включення інформації про банківський вклад ОСОБА_1 до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для забезпечення отримання коштів в межах гарантованої суми відшкодування.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 (61166, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_5Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_7

Повний текст постанови складено 29.11.2018.