Постанова № 78191730, 26.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3829/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калитки О. М.

суддів: Бондара В.О. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.,

за участю представника позивача Шинкарчука А.В.,

за участю представника відповідача Квартенка О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2018, суддя І інстанції Супрун Ю.О., місце складання м. Харків, повний текст складено 27.08.18 по справі № 820/3829/18

за позовом Приватного підприємства "ГРАНД КРИСТАЛ"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "ГРАНД КРИСТАЛЛ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.05.218 року № 00000101414 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 129037,50 грн., в тому числі 103230,00 грн., за основним платежем та 25807,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки, викладені в акті перевірки від 19.01.2018 року №196/20-40-14-01-08/37578878 є хибними, не відповідають дійсності та обставинам здійснення господарських операцій, фактам сплати податкових зобов'язань. Зазначив, що діяльності підприємства надана неправомірна оцінка та зроблені невірні висновки про порушення ним податкового законодавства, у зв'язку із чим прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, як незаконне.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 року у справі № 820/3829/18 задоволено адміністративний позов Приватного підприємства "ГРАНД КРИСТАЛ" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № 00000101414 від 04.05.2018 року Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про донарахування Приватному підприємству "ГРАНД КРИСТАЛ" податку на додану вартість у сумі 103230,00 грн., та штрафних санкцій у сумі 25807,50 грн.

Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ГУ ДФС у Харківській області у період з 18.12.2017 року по 12.01.2018 року була проведена документальна планова виїзна перевірка ПП «ГРАНД КРИСТАЛЛ» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.01.2018 року № 196/20-40-14-01-08/37578878.

У висновках акту перевірки від 19.01.2018 року №196/20-40-14-01-08/37578878 зазначено про встановлення порушень, зокрема:

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (надалі за текстом - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 297056,00 грн. в т.ч.: за 2015 рік на суму -125925,00 грн., за 2016 рік на суму - 171131,00 грн.,

- п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 353929,00 грн., в т.ч. за січень 2015 року на суму 9000,00 грн., за лютий 2015 року на суму 17917,00 грн.. за березень 2015 року на суму 26932,00 грн., за квітень 2015 року на суму 65151,00 грн., за травень 2015 року на суму 16577,00 грн., за червень 2015 року на суму 11869,00 грн., за липень 2015 року на суму 11333,00 грн., за серпень 2015 року на суму 9667,00 грн., за вересень 2015 року на суму 44367,00 грн., за жовтень 2015 року на суму 5833,00 грн., за грудень 2015 року на суму 9167,00 грн., за січень 2016 року на суму 6033,00 грн., за лютий 2016 року на суму 15600,00 грн., за березень 2016 року на суму 11100,00 грн., за квітень 2016 року на суму 12917,00 грн., за травень 2016 року на суму 19550,00 грн., за червень 2016 року на суму 19333,00 грн., за липень 2016 року на суму 20250,00 грн., за серпень 2016 року на суму 21333,00 грн. , а також встановлено завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) на суму 35683,00 грн., в т.ч. за грудень 2016 року на суму 35683,00 грн.;

- п. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI, у січні-березні 2016 року занижено базу нарахування єдиного внеску на суму 2329,19 грн.;

- п. 1.1 ст. 7, п. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-УІ, внаслідок чого донараховано єдиного внеску всього на загальну суму - 889,54 гри., у тому числі за січень 2015 року у сумі 352,62 грн., за лютий 2015 року - 263,74 грн., за березень 2015 року - 273,18 грн.

На підставі вказаного акту перевірки від 19.02.2018 року № 196/20-40-14-01-08/37578878 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 00000721401 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» за податковим зобов'язанням - 297056,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 42782,75 грн., № 00000731401 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» за податковим зобов'язанням - 356929,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88482,25 грн., № 00000741401 про зменшення від'ємного значення, що зараховано до складу податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 35683,00 грн.

Позивач оскаржив вищезазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДФС України, де за наслідками розгляду скарги було прийняте рішення від 26.04.2018 року №14930/6/99-99-11-01-01-25 яким скаргу ПП «ГРАНД КРИСТАЛЛ» задоволено частково, податкове повідомлення-рішення № 00000721401 скасовано, а податкові зобов'язання за податковими повідомленнями-рішеннями № 00000731401 та № 00000741401 зменшені, внаслідок чого було винесене нове податкове повідомлення-рішення від 04.05.2018 року № 00000101414 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» за податковим зобов'язанням - 103230,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25807,50 грн.

Відповідно до акту перевірки, контролюючим органом встановлені непоодинокі випадки реалізації позивачем продукції власного виробництва нижче її собівартості. Так, за даними перевірки, позивач придбав, згідно прибуткової накладної від 10.03.2015 року № 61 у ТОВ «Скло центр Харків» ТМЦ скло 4м4 (2600*1800) у кількості 11232 кв.м. та скло 4м4 (3210*2250) у кількості 10834 кв.м. за ціною 87,50 за 1 кв.м. на загальну суму 1930775,00 грн. без ПДВ. Після переробки (сатинування) даного скла, позивачем здійснювалась реалізація власної продукції покупцям ТОВ «Торговий Дім Запад» та ТОВ «Торговий Дім Восток-Н» за ціною нижче 87,50 грн. за 1 кв.м.. При цьому, витрати на сатинування - реагенти, склала 11,51 грн. на 1 кв.м. (згідно розрахунку витрат реагентів для виробництва скла декоративного «Сатин» по ПП «ГРАНД КРИСТАЛЛ», затвердженої підприємством). Тобто ціна реалізації скла декоративного «сатин» з урахуванням витрачених реагентів повинна була складати 99,01 грн. (87,50+11,51) за 1 кв.м.

Згідно акту перевірки, контролюючим органом встановлено, що продукція яка вироблялася ПП «ГРАНД КРИСТАЛЛ» користувалась попитом на внутрішньому ринку, у зв'язку з чим у підприємства були відсутні економічні причин укладання угод за ціною нижчою за виробничу собівартість. Звичайна ціна на продукцію власного виробництва не може бути нижчою фактичній собівартості кожної партії конкретного найменування продукції за відсутністю економічних причин чи ділової мети щодо укладання збиткових договорів на поставку продукції. З огляду на вищенаведене, економічно обґрунтованою звичайною ціною у підприємств виробників є фактична собівартість.

За таких обставин, контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем всупереч приписам п. 188.1 ст. 188 ПК України від 02.12.2010 року 2755-VI з урахуванням змін та доповнень, а саме: в редакції станом на 01.01.2015 року здійснено реалізацію продукції власного виробництва нижче її собівартості, внаслідок чого було знижено базу оподаткування, що призвело до заниження ПДВ у 2015 році на суму 103230,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно застосував при визначенні собівартості продукції метод середньозваженої собівартості на час відпуску сировини у виробництво, що свідчить про відсутність порушення позивачем пункту 188.1 статті 188 ПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Отже база оподаткування операцій з постачання товарів визначається виходячи з їх договірної вартості. При цьому, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та постанови Кабінету міністрів України від 28 жовтня 1998 року № 1706 «Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів» суб'єкти господарювання зобов'язані при веденні бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності дотримуватись національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до частини 6 Розділу 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 07.02.2013 року № 73, фінансова звітність підприємства формується з дотриманням принципу історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.

Формування витрат на виробництво та придбання товарів (робіт/послуг) тобто визначення собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг здійснюється на підставі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Для визначення собівартості товарів (робіт/послуг) застосовуються Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (надалі Стандарт 9 «Запаси») та Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (надалі Стандарт 16 «Витрати»).

Згідно п. 11 Стандарту 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до п. 12 Стандарту 16 «Витрати» до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Відповідно до пункту 6 Стандарту 9 «Запаси», для цілей бухгалтерського обліку, сировина та основні матеріали які використовуються для виготовлення власної продукції відносяться до запасів. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з фактичних витрат, зокрема з сум витрат, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків (п.9 Стандарту 9 «Запаси»).

Згідно п. 16 Стандарту 9 «Запаси» при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

В пункті 19 Стандарту 9 «Запаси» зазначено, що оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватися за середньозваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції.

Відповідно до ст.ст. 1, 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає принципи, методи і процедури, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при визначенні собівартості реалізованої продукції суб'єкт господарювання має право самостійно визначити метод оцінки запасів при відпуску їх у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті.

Так, матеріалами справи встановлено, що згідно наказу № 1 від 03.01.2012 року ПП "ГРАНД КРИСТАЛЛ" "Про облікову політику на підприємстві", позивачем на підприємстві встановлено визначення первинної вартості запасів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» - по середньому. Так, позивачем на підприємстві було встановлено норми витрати реагентів для матування скла та підтвердження їх списання на виробництво. Як вбачається з даного наказу, норми витрат реагентів розраховуються в залежності від зимового або літнього періоду часу виробництва скла.

Відповідно до наявних в матеріалах справи первинних документів протягом 2015 року, позивач купував у ТОВ "Склоцентр Харків" за договором поставки № 22 від 25.06.2014 року скло 4м4 (2600*1800) та скло 4м4 (3210*2250) вартість якого за 1 кв.м. протягом 2015 року коливалась.

При цьому, з акту перевірки встановлено, що відповідачем здійснено розрахунок витрат реагентів для виробництва скла декоративного «Сатин», що склало 11,51 грн. за 1 кв.м.

Згідно додатку №11 до акту перевірки для відповідного розрахунку бралися вибіркові показники кількості виготовленого скла декоративного «Сатин» у кількості 8611,2 кв.м. та 2166,75 кв.м. та кількість витрачених реагентів для оброблення даної кількості скла.

Також розрахунок не містить загальної вартості використаних реагентів при обробці 8611,2 кв.м. та 2166,75 кв.м. скла з посиланням на первинні документи на підставі яких відповідач визначив вартість кожного виду реагенту, що було використано при обробці 1 кв.м. скла.

Натомість, згідно розрахунку витрат реагентів для виробництва скла декоративного «Сатин» позивачем протягом 2015 року було виготовлено скла у кількості 193657,565 кв.м., що підтверджується видатковими накладними на реалізацію продукції. Згідно бухгалтерського обліку позивача витрати реагентів на 1 кв.м. скла становить 8,46 грн

Крім того, відповідачем не взято до уваги первісну вартість реагентів на час їх використання при обробці скла, яка відповідно наказу № 1 від 03.01.2012 року ПП "ГРАНД КРИСТАЛЛ" "Про облікову політику на підприємстві" та Стандарту 9 "Запаси" визначається методом середньозваженої собівартості на час відпуску сировини у виробництво.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що залученими до матеріалів справи доказами належним чином спростовано висновки ДФС щодо реалізації/надання позивачем робіт та послуг нижче їх собівартості, відтак помилковими є висновки контролюючого органу щодо заниження податкових зобов'язань позивача з податку на додану вартість.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, в порушення приписів статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДФС та наявності у діях позивача порушень вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів, приходить до висновку про необґрунтованість тверджень ГУ ДФС у м. Харківській області про заниження позивачем бази оподаткування операцій з постачання самостійно виготовленої продукції в зв'язку з продажем нижче собівартості, оскільки позивач правомірно застосував при визначенні собівартості продукції метод середньозваженої собівартості на час відпуску сировини у виробництво, що свідчить про відсутність порушення позивачем пункту 188.1 статті 188 ПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судове рішення, зводяться до переоцінки належним чином проаналізованих судом першої інстанції доказів та не дають підстав вважати висновки суду помилковими, а застосування норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 року у справі № 820/3829/18 відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 по справі №820/3829/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України..

Головуючий суддя (підпис)О.М. КалиткаСудді(підпис) (підпис) В.О. Бондар З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 29.11.2018.