Вирок № 78191366, 29.11.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/4501/2017

1-кп/336/26/2018

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

з участю прокурора Тамаркова Є.Р.,

представників потерпілого ОСОБА_1, ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженого, непрацюючого, що зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, судимого:

- вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2001 року за ч. 3 ст. 81 КК України в редакції 1960 року до трьох років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на два роки;

- вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14.11.2001 року за ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК України до трьох років одного місяця позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 5 березня 2003 року умовно-достроково з невідбутим строком покарання в один рік шість місяців чотирнадцять днів;

- вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2003 року за ч. 3 ст. 185 КК України до трьох років трьох місяців позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 1 червня 2006 року умовно-достроково з невідбутим строком в два місяці десять днів;

- вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2009 року за ч. 1 ст. 296 КК України до одного року обмеження волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням тривалістю в один рік;

- вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2010 року за ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України до одного року семи місяців позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 5 травня 2011 року у зв’язку з відбуттям строку покарання;

- вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2013 року за ч. 2 ст. 185 КК України до одного року позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням тривалістю в один рік;

- обвинуваченого за ч. 2 ст. 185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачений, який має судимості за вчинення корисливих злочинів, кримінально каране діяння проти громадського порядку, вчинив злочинне посягання проти чужої власності за таких обставин.

Близько 12-00 години 19 лютого 2016 року обвинувачений, керуючись умислом на крадіжку, з місця зберігання телекомунікаційних мереж публічного акціонерного товариства «Укртелеком», куди він проник через відкритий люк в отворі шахти біля будинку № 107 по вул. Чарівній в м. Запоріжжі, таємно викрав 130 метрів мідного кабелю ТППеп 10х2х0,4, які відрізав від телекомунікаційних мереж з двох боків.

Описаними діями потерпілому – публічному акціонерному товариству «Укртелеком» - спричинено майнову шкоду у сумі 436 грн. 94 коп.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений повністю визнав винуватість у вчиненні таємного заволодіння чужим майном за вказаних в обвинуваченні обставин і дав показання про мотиви і фактичні обставини вчинення кримінально караного діяння.

Пояснив, що вчинив крадіжку, оскільки випробовував гострі фінансові проблеми. З метою вчинення крадіжки вийшов в той день з житла. В зазначеному в обвинуваченні місці скрізь незачинений люк проник до теплотраси, де з обох боків відрізав телекомунікаційний кабель, згорнув його в рулон, але розпорядитися предметом викрадення не зміг, так як за 70-80 метрів від місця викрадення був затриманий співробітниками поліції, а кабель, яким він протиправно заволодів, у нього вилучили.

У вчиненні злочину щиро розкаявся. Пояснив, що повністю усвідомив протиправність вчиненого і жалкує про те, що сталося.

Цивільний позов потерпілого у сумі 2069 грн. 57 коп. визнав повністю.

Представник потерпілого, не оспорюючи фактичні обставини вчинення злочину, клопочеться про надання іншої правової оцінки діям обвинуваченого, оскільки за способом вчинення викрадення, яке інкриміновано обвинуваченому, поєднане з проникненням до підземних технічних приміщень кабельної каналізації та тунелів і колекторів тепломережі, які в розумінні ч. 3 ст. 185 КК України є приміщеннями і сховищами з обмеженим доступом, що припускає право проникнення до них лише уповноважених на обслуговування телекомунікаційних мереж осіб.

Зі згоди учасників кримінального провадження в силу ч. 3 ст. 349 КПК України інші докази щодо обставин, які ніким не оспорюються, при з’ясуванні обставин справи не досліджувалися, при цьому суд з’ясував, чи правильно розуміють учасники провадження ці обставини, чи добровільна їх позиція, а також роз’яснив наслідки дослідження доказів в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України і переконався в правильності усвідомлення ними цих наслідків.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого:

- за ч. 2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, і не вбачає підстав для зміни правової кваліфікації дій обвинуваченого в бік погіршення його становища, виходячи з такого.

Завданням кримінального провадження в силу ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Однією з засад кримінального судочинства є диспозитивність процесу, відповідно до якої суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ст. 26 КПК України).

Правосуддя у кримінальному провадженні здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченим Кримінальним процесуальним кодексом України.

Межі здійснення правосуддя в конкретному кримінальному провадженні визначені статтею 337 КПК України, за змістом якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Виключенням з цього правила є встановлені наведеною статтею кримінального процесуального законодавства випадки, коли суд вправі вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, і таке право суду простирається лише на зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, і таке посягання на межі судового розгляду продиктовано метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод (ч. 3 ст. 337 КПК України).

За змістом ч. 2 ст. 337 КПК України під час судового розгляду прокурор може, зокрема, змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення.

Проти ОСОБА_3 висунуте обвинувачення про вчинення кримінально караного діяння середньої тяжкості (ч. 2 ст. 185 КК України).

Правом змінити обвинувачення в суді прокурор не скористався.

Обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України вочевидь погіршило б становище особи, підданої кримінальному переслідуванню, оскільки передбачений частиною 3 ст. 185 КК України злочин Законом України про кримінальну відповідальність віднесений до категорії тяжких кримінально караних посягань.

З урахуванням наведених положень закону, лише якому підпорядковується суд у здійсненні правосуддя, такий вихід за межі висунутого обвинувачення є неприпустимим.

При призначенні покарання суд у відповідності до ст. 65 КК України виходить із ступеня тяжкості вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом’якшують та обтяжують його покарання.

Як випливає із змісту ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

За змістом роз’яснення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання. а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.

Питання звільнення від відбування покарання з випробуванням внормоване статтею 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З урахуванням наведених положень законодавства при призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_3 скоїв злочин середньої тяжкості.

Враховує суд і наявність у обвинуваченого судимостей за вчинення корисливих злочинів, кримінально караного діяння проти громадського порядку що характеризують його як особу, схильну до вчинення кримінально караних діянь, та свідчать про певний ступінь його соціальної небезпеки.

Разом з цим суд бере до уваги і зміст обвинувачення, яке утворює один епізод крадіжки, а також ту обставину, що предмет викрадення, визнаний речовим доказом, хоча й ушкоджений, чия споживча якість у зв’язку з цим значно знижена, проте переданий представнику потерпілого на зберігання (а. с. 80, 81) і в силу ст. 374 КПК України буде повернений потерпілому за належністю.

Бере до уваги суд і спосіб вчинення зазначеної крадіжки, яка не поєднана із псуванням запорів, пошкодженням майна для досягнення мети доступу до нього, а вчинена шляхом вільного доступу до матеріальних цінностей через незамкнений люк в отворі, що веде до технічних приміщень, в яких знаходилися телекомунікаційні мережі.

У вчиненому обвинувачений щиро покаявся, активно сприяв суду у встановленні фактичних обставин справи, через повернення потерпілому викраденої речі буде частково усунено спричинено шкоду.

Перелічені обставини суд визнає такими, що пом’якшують покарання обвинуваченого.

Сукупність згаданих пом’якшуючих обставин, відомості про особу винного, який має постійне місце проживання, роботу, хоча й у відсутність офіційного працевлаштування, проживає в сім’ї, де виховуються двоє дітей, один з яких біологічно походить від ОСОБА_3, що свідчить про достатній рівень його соціалізації, дають суду підстави при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції частини статті обвинувачення звільнити винну особу від відбування покарання з випробуванням.

Застосування згаданого інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання з урахуванням таких міркувань.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з ст. 61 Конституції, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у своєму Рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».

Вимога додержувати справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Наведені міркування дають суду підстави дійти висновку про недоцільність застосування до обвинуваченого за вироком найбільш суворого заходу примусу, без надання особі можливості виправлення без ізоляції від суспільства.

У зв’язку з викладеним суд не погоджується з думкою представників потерпілого про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання.

Незастосування ж звільнення від покарання з випробуванням лише з мотивів непрацевлаштованості обвинуваченого та паразитичного способу життя є таким, що суперечить засадам кримінального провадження, які проголошують верховенство права, законність, справедливість.

На користь вказаних міркувань враховує суд і захист інтересів потерпілого, які в силу наведеної статті 2 КПК України також є об’єктом судового захисту при здійсненні кримінального провадження, шляхом вирішення в кримінальному провадженні цивільного позову, який повністю визнає обвинувачений, що тягне задоволення позову судовим рішення іменем держави, яке за Основним Законом є обов’язковим до виконання.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_3, є рецидив злочинів, тобто наявність судимостей за інші кримінально карані діяння.

Визнана речовим доказом викрадена річ підлягає поверненню

потерпілому.

Процесуальні витрати з проведення судової криміналістичної експертизи в сумі 527 грн. 76 коп. відповідно до ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого в доход держави.

У відсутність клопотань учасників кримінального провадження щодо застосування до обвинуваченого запобіжного заходу суд вважає за можливе не застосовувати до ОСОБА_3 запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, що передбачений ч. 2 ст. 185 КК України, та призначити покарання у вигляді двох років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнити, якщо обвинувачений протягом іспитового строку тривалістю в один рік не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього в силу ст. 76 КК України обов’язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Запобіжний захід до обвинуваченого до набрання вироком законної сили не застосовувати.

Цивільний позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства «Укртелеком», код ЄДРПОУ 01184385, у відшкодування майнової шкоди 2069 грн. 57 коп.

Стягнути з ОСОБА_3, персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в особі управління Державної казначейської служби України в Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області судові витрати з проведення судової експертизи в сумі 527 грн. 76 коп.

Речовий доказ – 130 метрів мідного кабелю ТППеп 10х2х0,4, переданих на зберігання представнику публічного акціонерного товариства «Укртелеком», - повернути публічному акціонерному товариству «Укртелеком» за належністю.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Щаслива