Рішення № 78189925, 27.11.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року справа № 2340/3805/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Паламаря П.Г.,

за участю секретаря Трегулова Б.Л.,

представника позивача – ОСОБА_1В.(за ордером),

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

представника третьої особи – ОСОБА_3 (за ордером),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа – ТОВ “Власов Транс” про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

21.09.2018 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_4 (18000, АДРЕСА_1) з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м.Київ, пр. Перемоги, 14) в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно- господарського штрафу № 026581 від 19.12.2017 року.

Ухвалою суду від 14.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що про наявність оскаржуваної постанови вона довідалась 09.07.2018 з виконавчого провадження № 56417093 Придніпровського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ в Черкаській області про стягнення штрафу 1700 грн. Належний їй на праві власності автомобіль НОМЕР_1 переданий, відповідно до договору оренди № 838 від 24.03.2017 товариству з обмеженою відповідальністю “Власов Транс”. Позивач стверджує, що не використовувала автомобіль самостійно, для власних потреб, а отже і не є перевізником в розумінні положень Закону України “Про автомобільний транспорт”, тому оскаржена постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив його задовольнити.

Відповідач у поданому відзиві проти задоволення позову заперечував зазначивши, що 26.10.2017 на км 450+500 автомобільної дороги М-05, Київ-Одеса, проведений ваговий контроль автомобіля НОМЕР_2 та встановлено, що навантаження на одиночну вісь при допустимих 11,0 тон становить 12,34 тон, що є перевищенням на 12,18%. Водій ОСОБА_5 надав для перевірки документи, серед яких договір оренди транспортного засобу відсутній. Також відсутній і дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами. Той факт, що водій не надав офіційного документу про використання транспортного засобу на законних підставах наймачем (орендарем) TOB “Власов Транс”, свідчить про навмисне приховування факту передачі транспортного засобу його власником в найм (оренду) з метою ухилення від відповідальності за порушення вимог чинного законодавства як власника, так і наймача (орендаря). Крім того, відповідач зазначає, що позивач навмисне не отримував поштові відправлення відповідача про розгляд справи та про направлення постанови.

Представник відповідача у содовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з підстав зазначених у відзиві.

Представник третьої особи направив до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що не заперечує проти задоволення позову, оскільки транспортний засіб марки Renault д.н. НОМЕР_3 з 24.03.2017 перебуває в оренді ТОВ «Власов Транс».

В судовому засіданні представник третьої особи проти задоволення позову не заперечував.

Заслухавши пояснення учасників справи, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХМ №147532 ОСОБА_4 є власником транспортного засобу марки Renault Premium 430.18, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3.

24.03.2017 року між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю “Власов Транс” укладено договір оренди згаданого транспортного засобу строком на п’ять років. Договір посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №838.

Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, за результатами якої складено акт серії №ВН № 01531168 від 26.10.2017, яким зафіксовано, що на автомобільній дорозі М-05 (450км+500м), Київ-Одеса, проведений ваговий контроль автомобіля Renault Premium 430.18, реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_5 та встановлено, що навантаження на одиночну вісь при допустимих 11,0 тон становить 12,34 тон.

На підставі акту перевірки начальником управління Укртрансбезпеки в Черкаській області ОСОБА_7 прийнято постанову №026581 від 19.12.2017, якою до ФОП ОСОБА_4 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 1700 грн.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України “Про дорожній рух” від 30.06.1993 №3353-XII (далі - Закон №3353-XII) до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Статтею 33 Закону України “Про автомобільні дороги” від 08.09.2005 №2862-IV (далі - Закон №2862-IV) визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 22.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху), маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок №879).

Пунктом 1 Порядку №879, визначено, що цей Порядок визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування.

Відповідно до пп.2 п.2 Порядку №879 визначено, що вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Відповідно до п.16 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль.

За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати (п.18 Порядку №879).

Відповідно до п. 21 Порядку №879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Пункти 27 - 31-1 Порядку №879 передбачають, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників. Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту.

Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

Абзацом 18 ч. 1 ст. 1 Закону №2344-III визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Пунктом 31-1 Порядку №879 встановлено, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п’ятикратному розмірі. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III встановлено відповідальність автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт у вигляді адміністративно-господарського штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що плата за проїзд автомобільними дорогами з перевищенням вагових обмежень справляється, а штрафи накладаються виключно на автомобільного перевізника.

В контексті наведеного суд зазначає, що спірною постановою штраф застосований до позивача, як до фізичної особи-підприємця, що здійснювала рух транспортним засобом без відповідного дозволу, однак вищевказаний автомобіль переданий позивачем в оренду товариству з обмеженою відповідальністю “Власов Транс”.

Крім того, факт здійснення 26.10.2017 перевезень вантажу саме товариством з обмеженою відповідальністю “Власов Транс” вантажним транспортним засобом марки Renault Premium 430.18, реєстраційний номер НОМЕР_3 підтверджується письмовими поясненнями ТОВ “Власов Транс”, наказом про прийняття на роботу на посаду водія ОСОБА_5 №05-вк від 28.02.2017, податковими розрахунками сум доходу , нарахованого(сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум отриманого з них податку форми 1ДФ за 1, 3, 4 квартали 2017 року та 1 кв. 2018 року, видатковим касовим ордером від 28.12.2017 про внесення плати за оренду транспортного засобу за вересень, жовтень 2017 року.

З огляду на зазначене, суд погоджується з доводами позивача, що він в даному випадку не є автомобільним перевізником в розумінні абз. 18 ч. 1 ст. 1 Закону № 2344-III, що виключає можливість накладення на нього штрафу за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом.

Крім того, суд звернув увагу, що відповідачем надано до суду підтвердження направлення поштового відправлення позивачу від 22.12.2017 року та його неотримання

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В контексті перелічених положень Кодексу адміністративного судочинства України в ході судового розгляду спору відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність застосування до позивача штрафу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що використовуючи владні, управлінські функції при вирішенні питання про притягнення до відповідальності позивача, відповідач діяв всупереч вимог Закону, а тому суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина 1 ст. 139 КАС України унормовує, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Представником позивача до закінчення розгляду справи подано клопотання у якому обґрунтовувались витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1600 грн.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов’язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, позовну заяву та значення справи для сторони робить висновок, що справа не потребувала значних затрат часу на її підготовку, підготовка цієї справи не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Враховуючи викладене, беручи до уваги надані позивачем в обґрунтування своєї вимоги документи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 350 грн.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно- господарського штрафу № 026581 від 19.12.2017.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_4) судовий збір в сумі 704 грн. (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_4) судові витрати на правову допомогу в сумі 350 грн. (триста п’ятдесят) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.Г. Паламар

Повний текст рішення виготовлено 29.11.2018