Рішення № 78189717, 27.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2018 р. № 520/8508/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шляхової О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Молчанової О.М.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ГУ НП в Харківській області - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, третя особа: Харківський національний університет внутрішніх справ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо обчислення стажу її служби лише в 24 роки 07 місяців 21 день протиправними.

- зобов’язати Головне управління Національної поліції в Харківській області визначити стаж її служби в МВС України в 25 років 18 днів та внести відповідні зміни до наказу про звільнення № 242 о/с від 04.09.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що згідно наказу про її звільнення №242 о/с від 04.09.2018 року стаж служби в поліції на день звільнення для призначення пенсії визначено в 24 роки 07 місяців 21 день, з чим позивач не погоджується, оскільки вважає, що стаж її служби в календарному обчисленні складає 25 років 18 днів. Зазначає, що неправомірне визначення ГУНП в Харківській області вислуги лише в 24 роки 07 місяців 21 день позбавляє її права на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ на підставі Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Ухвалою суду від 05.10.2018 року по справі відкрито спрощене провадження.

Представником позивача на виконання вимог ухвали суду надано відзив на позов, в якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що Наказом ГУНП в Харківській області від 04.09.2018 № 242 о/с позивача було звільнено з поліції з 05.09.2018 за п.7 ч. І ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 22-26).

Зазначає, що стаж служби в поліції на день звільнення для встановлення позивачу надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки складає- 24 роки 07 місяців 21 день, у календарному обчисленні та для призначенні пенсії складає - 24 роки 07 місяців 21 день, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 02 роки 05 місяців 04 дня, час навчання - немає у пільговому обчисленні – немає. Із витягу з наказу ГУНП в Харківській області від 04.09.2018 № 242 о/с вбачається, що в ньому зазначено стаж служби для встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби для призначення пенсії та стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги. В кожному із зазначених випадків стаж служби обчислюється по різному у відповідності до норм Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тому, з позовних вимог не зрозуміло, визначення якого стажу служби позивач просить визнати неправомірним. Із суті позовної заяви вбачається, що позивач, вважає, що ГУНП в Харківській області неправомірно визначило її стаж служби для призначення пенсії. Зазначає, що законодавець дозволив враховувати стаж роботи в навчальних закладах до стажу служби в міліції особам, які звільнилися зі служби в міліції та продовжили працювати в навчальному закладі МВС і цей стаж повинен враховуватися тільки у разі звільнення з роботи в навчальному закладі МВС. Позивач звільнилася з посади доцента кафедри теорії та історії держави і права ХНУВС. Після звільнення не зверталася за призначенням пенсії і пенсія їй встановлена не була. Позивач поступила на службу до поліції і їй було присвоєно спеціальне звання «підполковник поліції». ОСОБА_1 була звільнена зі служби в поліції за власним бажанням. Вважає, що на час звільнення з поліції ОСОБА_1 не відносилась до осіб, визначених у пункті «ж» статті 12 Закону 2262-ХІІ, а відносилась до осіб, які мають право на пенсію визначених пунктом «б» статті 12 Закону 2262-ХІІ, тобто поліцейських, тому вислуга років та періоди часу зараховуються тільки ті, які визначені для поліцейських у статті 17 (пункти «а-й» та частина 2) і не може зараховуватись час роботи, який передбачений тільки для осіб зазначених у пункті «ж», так як ОСОБА_1 до вказаних осіб станом на день звільнення з поліції не відносилась.

Також від представника відповідача 29.10.2018 року надійшло клопотання, в якому представник відповідача просить розглядати справу за правилами загального позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін у зв’язку із необхідністю надати обґрунтовані та всебічні пояснення з приводу обставин справи.

Ухвалою суду від 30.10.2018 року задоволено клопотання представника Головного управління Національної поліції в Харківській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справу призначено до розгляду, а також залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області; залучено до участі у справі в якості третьої особи – Харківський національний університет внутрішніх справ.

Позивачем через канцелярію суду подана відповідь на відзив, в якій зазначила, що заявлені нею позовні вимоги повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 5 КАС України (а.с. 37-40). Зазначає також, що можливість захистити свої порушені права в суді визначена статтею 6 Конвенції ю захист прав людини і основоположних свобод. Вважає доводи представника відповідача про те, що її позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки не передбачені законом, є безпідставними та не узгоджуються з нормами чинних нормативно-правових актів. Зауважує, що в її позовній заяві чітко зазначено, що невизнання ГУНП в Харківській області періоду роботи з 07.11.2015 року до 31.03.2016 року на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ роботою в МВС України та незарахування цього періоду до стажу служби, в першу чергу, порушує право позивача на отримання пенсії за 25 років служби.

Через канцелярію суду представником відповідача ГУ НП в Харківській області надані додаткові письмові пояснення, в яких він зазначає, що Головне управління Національної поліції в Харківській області не є структурним підрозділом МВС України та не може визначати стаж служби в МВС. Зазначає, що Головне управління Національної поліції в Харківській області не є правонаступником Головного управління МВС України в Харківській області, що вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У судове засідання, призначене на 27 листопада 2018 року прибули позивач та представник позивача – ГУ НП в Харківській області.

Позивач підтримала доводи заявленого позову, просила суд задовольнити його з підстав, викладених у ньому.

Представник прибувшого відповідача проти позову заперечував, посилався на доводи, викладені у відзиві на позов та наданих письмових поясненнях.

Відповідач - Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, що повідомлявся належним чином про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, свого представника до участі у справі не направив, правом надання відзиву на позов – не скористався.

Третя особа: Харківський національний університет внутрішніх справ – повідомлена належним чином про дату розгляду справи, у судове засідання свого представника не направила, письмових пояснень не надав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено за матеріалами справи, 19.08.1993 року ОСОБА_1 вступила до Інституту внутрішніх справ та їй було присвоєно спеціальне звання - рядовий міліції, 30.06.1997 року, після закінчення Університету внутрішніх справ позивачу було присвоєно спеціальне звання - лейтенант міліції та вона була відкомандирована у розпорядження Університету внутрішніх справ (на теперішній час - Харківський національний університет внутрішніх справ), де і проходила службу як працівник міліції до 06.11.2015 року, остання займана посада - доцент кафедри теорії та історії держави і права ХНУВС.

07.11.2015 року, у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про національну поліцію», ОСОБА_1 була призначена за переведенням на ту ж саму посаду, про що зроблено запис в її послужному списку (а.с. 8-14).

Також з послужного списку позивача вбачається, що в ньому зазначено, що відповідно до ч. 15 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про національну поліцію» період роботи на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права ХНУВС з 07.11.2015 р. до 01.04.2016 р. підлягає зарахуванню до вислуги років для призначення пенсії за вислугою років відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 01.04.2016 року ОСОБА_1 була прийнята на службу до Національної поліції в спеціальному званні - підполковник поліції, при цьому вона продовжувала займати посаду доцента кафедри теорії та історії держави і права ХНУВС та перебувала на ній до 15.05.2018 року.

15.05.2018 року ОСОБА_1 було призначено на посаду старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Основ’янського відділу поліції ГУНП в Харківській області, на якій вона працювала до 05.09.2018 року.

Наказом ГУНП в Харківській області від 04.09.2018 № 242 о/с позивача було звільнено з поліції з 05.09.2018 за п.7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».

З копії витягу із наказу № 242 о/с від 04.09.2018 вбачається, що стаж служби в поліції на день звільнення для встановлення позивачу надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки складає - 24 роки 07 місяців 21 день, у календарному обчисленні та для призначенні пенсії складає - 24 роки 07 місяців 21 день, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 02 роки 05 місяців 04 дня, час навчання - немає у пільговому обчисленні - немає (копія витягу з наказу а.с. 15).

Позивач зазначає, що при її ознайомленні з наказом про звільнення та розрахунком вислуги років, складеним ОСОБА_3 в Харківській області, їй стало відомо, що в них відсутній період роботи ОСОБА_1 в МВС України з 07.11.2015 року по 01.04.2016 року, хоча у зазначений період позивач продовжувала працювати в Харківському національному університеті внутрішніх справ на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права.

Не погодившись з тим, що безперервна робота в навчальному закладі - Харківському національному університеті внутрішніх справ з 07.11.2015 року до 01.04.2016 року (по 31.03.2016 р. включно) не включена Головним управлінням Національної поліції в Харківській області до стажу її служби при обчисленні пенсії, що визначено у оскаржуваному наказі № 242 о/с від 04.09.2018 р. позивач звернулась із означеним позовом до суду.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне:

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначені Законом України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон 2262-ХІІ).

Статтею 12 Закону 2262-ХІІ визначено осіб, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону. Так, в абзаці 1 зазначеної статті Закону 2262-ХІІ визначено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи.

Відповідно до п. «ж» ч. 1 ст. 12 Закону 2262-ХІІ, до таких осіб віднесено державних службовців та працівників навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України або поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п’яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.

Крім того, пунктом «б» ч. 1 ст. 12 Закону 2262-ХІІ до таких осіб також законодавець відносить і осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту

Статтею 17 Закону № 2262-ХІІ визначені види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії

Частиною 3 статті 17 Закону 2262-ХІІ до вислуги років осіб, зазначених у пункті "ж" статті 12 цього Закону, додатково зараховується час безперервної роботи (з дня призначення після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (міліції) на посадах у Міністерстві внутрішніх справ України або Національній поліції (їх територіальних органах, закладах та установах), що заміщуються державними службовцями, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.

Відповідач вважає, що законодавець дозволив враховувати стаж роботи в навчальних закладах до стажу служби в міліції особам, які звільнилися зі служби в міліції та продовжили працювати в навчальному закладі МВС і цей стаж повинен враховуватися тільки у разі звільнення з роботи в навчальному закладі МВС.

В частині 2 статті 17 передбачено, що поліцейським додатково зараховується час навчання у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції.

Лише в частині 3 статті 17 Закону 2262-ХІІ передбачено, що до вислуги років осіб, зазначених у пункті "ж" статті 1-2 цього Закону, додатково зараховується час безперервної роботи (з дня призначення після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (міліції) на посадах у Міністерстві внутрішніх справ України або Національній поліції (їх територіальних органах, закладах та установах), що заміщуються державними службовцями, а в навчальних, медичних закладах та науково- дослідних установах - на будь-яких посадах»

Відповідач вважає, що на час звільнення з поліції ОСОБА_1 не відносилась до осіб, визначених у пункті «ж» статті 12 Закону 2262-ХІІ, а відносилась до осіб, які мають право на пенсію визначених пунктом «б» статті 1-2 Закону 2262-ХІІ, тобто поліцейських, тому вислуга років та періоди часу зараховуються тільки ті, які визначені для поліцейських у статті 17 (пункти «а-й» та частина 2) і їй не може зараховуватись час роботи, який передбачений тільки для осіб зазначених у пункті «ж», так як ОСОБА_1 до вказаних осіб станом на день звільнення з поліції не відносилась.

Суд з приводу зазначених тверджень вважає за необхідне зазначити, що як встановлено під час судового розгляду позивач з 07.11.2015 року по 01.04.2016 року відносилася до категорії осіб, перелічених в ч. 15 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію», якими закріплено, що працівники міліції, які на день набрання чинності Законом мали календарну вислугу не менше 5 років та продовжили службу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями (а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах), після досягнення вислуги років, що дають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом України «Про пенсійне убезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Також, у відповідності до п. «ж» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби державні службовці та працівники навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України або поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день публікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п’яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про. державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.

Як було зазначено, в статті 17 зазначеного Закону визначені види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, серед них, згідно п. «з» ч. 1 даної статті, служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції. А також, відповідно до вимог ч. 3 ст. 17 Закону до вислуги років осіб, зазначених у пункті «ж» ст. 1 цього Закону, додатково зараховується час безперервної роботи (з дня призначення після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (міліції) на посадах у Міністерстві внутрішніх справ України або Національній поліції (їх територіальних органах, закладах та установах), що заміщуються державними службовцями, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.

З аналізу норм законодавства та з урахуванням обставин справи, на погляд суду, вислуга років позивача має визначатися шляхом складання кількох періодів роботи, а саме: служба в ОВС з 19.08.1993 року до 06.11.2015 року; безперервна робота в навчальному закладі МВС України з 07.11.2015 року по 31.03.2016 року включно; служба в Національній поліції з 01.04.2016 року до 05.09.2018 року та становити 25 років 18 днів.

Невизнання ГУНП в Харківській області періоду роботи позивача з 07.11.2015 року до 01.04.2016 року на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ роботою в МВС України (що вбачається з наказу про звільнення позивача та розрахунку вислуги років), на погляд суду, суттєво порушує право позивача на отримання пенсії за 25 років служби, що також суперечить практиці Європейського суду із захисту прав людини.

Відповідачем у судовому засіданні не заперечувався той факт, що позивач з 07.11.2015 року до 01.04.2016 року безперервно працювала на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права ХНУВС.

Проте, суд критично ставиться до пояснень представника суб’єкта владних повноважень стосовно того, що якби позивач звільнялась на пенсію саме з цієї посади, то зазначений період часу враховувався би позивачу до пенсії, але оскільки при звільненні з цієї посади вона за призначенням пенсії не звернулась, а продовжила службу в органах Нацполіції на посаді , то в такому випадку період роботи з 07.11.2015 року до 01.04.2016 позивачу не повинен враховуватись.

З приводу цих тверджень суд зазначає, що в законодавстві не має й посилання на те, що для осіб, які визначені в п. «ж» ч. 1 ст.12 Закону, в разі їх прийняття на службу до Національної поліції, має викреслюватися, не зараховуватися до стажу служби, період роботи в МВС.

З огляду на викладені обставини суд приходить до висновку, що така позиція відповідача суттєво порушує права позивача та не узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Суд додатково вважає за необхідне зазначити, що процес формування підрозділів Національної поліції розпочався з 02.07.2015 року, а фактично з 07.11.2015 року. У зв’язку з цим законодавцем були надані гарантії збереження права на пенсію для окремих категорій осіб, зокрема працівників навчальних закладів МВС, до моменту визначення їх остаточного статусу, що було відображено в п. «ж» ч. 1 ст. 12 та ч. З ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Важливо, що п. «ж» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» стосується лише тих працівників, зокрема навчальних закладів, які станом на день опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ. Тому, п. «ж» ч. 1 ст. 12 та ч. З ст. 17 Закону не можуть розповсюджуватися на осіб, які, наприклад, спочатку проходили службу в поліції, а потім були призначені на цивільну посаду в навчальному закладі МВС.

Зважаючи на це, суд погоджується із доводами позивача, що з 07.11.2015 року по 31.03.2016 року ОСОБА_1 відносилася до категорії осіб, зазначених в п. «ж» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З урахуванням цього, на неї має розповсюджуватися дія ч. З ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме - до безперервної роботи в навчальному закладі МВС України з 07.11.2015 року по 31.03.2016 року має додатково зараховуватися служба в Національній поліції.

Отже, у даному випадку задоволення позовних вимог щодо зобов’язання Головне управління Національної поліції в Харківській області внести відповідні зміни до наказу про звільнення № 242 о/с від 04.09.2018 року стосовно ОСОБА_1 є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде вирішений.

За таких обставин суд вважає за доцільним вийти за межі позовних вимог задля забезпечення захисту прав позивача та зобов’язати Головне управління Національної поліції в Харківській області внести зміни до наказу про звільнення ОСОБА_1 від 04.09.2018 №242 о/с, виклавши абзац щодо стажу роботи позивача наступним чином: «Стаж служби в поліції на день звільнення для встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки складає – 25 років 00 місяців 18 днів, у календарному обчисленні та для призначення пенсії складає - 25 років 00 місяців 18 днів, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає – 02 роки 05 місяців 04 дні, час навчання – немає, у пільговому обчисленні – не має.».

Щодо частини позовних вимог про зобов’язання Головне управління Національної поліції в Харківській області визначити позивачу стаж служби в МВС України в 25 років 18 днів суд зазначає наступне:

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.

Таким чином на даний час триває ліквідаційна процедура ГУМВС України в Харківській області.

07.11.2015 набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію".

Головне управління Національної поліції в Харківській області було створено як юридична особа на підставі Постанови Кабінету Міністрів "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" та зареєстровано як юридична особа 07.11.2015.

Суд зазначає, що Головне управління Національної поліції в Харківській області не є правонаступником Головного управління МВС України в Харківській області, що вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Статтею 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 № 641 «Про утворення Національної поліції України» визначено: «Утворити Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Пунктом 1 Положення про Головне управління Національної поліції в Харківській області, затвердженого наказом Національної поліції від 06.11.2015 № 37 зазначено, що Головне управління Національної поліції в Харківській області є територіальним органом Національної поліції та згідно із законодавством України реалізовує повноваження Національної поліції на території Харківської області.

Законом України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» (далі - Закон 2925-ІІІ) визначено структуру МВС. Головне управління Національної поліції Харківській області не входить до структури МВС.

Отже, оскільки Головне управління Національної поліції в Харківській області не є структурним підрозділом МВС України та не може впливати на визначення стажу служби в МВС, судом робиться висновок про те, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Між тим, Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затверджено наказом МВС від 23.11.2016 № 1235 (далі - Наказ № 1235).

Так, пунктом 10 розділу III Наказу № 1235 зазначено, що у випадку видання наказу про звільнення працівника зі служби в поліції в наказі органу поліції зазначаються стаж служби в поліції, вислуга років для призначення пенсії (у тому числі на пільгових умовах), необхідність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати.

Суд вважає, що у відповідача достатньо повноважень щодо внесення змін до наказу про звільнення ОСОБА_1 від 04.09.2018 №242 о/с, включивши до стажу служби в поліції на день звільнення період безперервної роботи в навчальному закладі МВС України з 07.11.2015 року по 31.03.2016 року включно. Крім того, оскільки останнім місцем роботи позивача було ГУНП в Харківській області, то саме воно, а не ХНУВС, має провести остаточний розрахунок стажу служби для призначення пенсії.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1; 61157,АДРЕСА_1) до Головного управління Національної поліції в Харківській області, (61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5), Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, б.5, м. Харків, 61002), третя особа: Харківський національний університет внутрішніх справ (проспект Льва Ландау, буд. 27, м. Харків, 61080) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо обчислення стажу служби лише в 24 роки 07 місяців 21 день неправомірними.

Зобов’язати Головне управління Національної поліції в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років для призначення пенсії службу в органах внутрішніх справ, поліції період роботи на посаді доцента кафедри теорії історії держави та права Харківського національного університету внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 31.03.2016.

Зобов’язати Головне управління Національної поліції в Харківській області внести зміни до наказу про звільнення ОСОБА_1 від 04.09.2018 №242 о/с, вказавши: «Стаж служби в поліції на день звільнення для встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки складає – 25 років 00 місяців 18 днів, у календарному обчисленні та для призначення пенсії складає - 25 років 00 місяців 18 днів, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає – 02 роки 05 місяців 04 дні, час навчання – немає, у пільговому обчисленні – не має.».

У решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1; 61157,АДРЕСА_1) судові витрати в розмірі 352,40 (триста п'ятдесят дві гривні 40 коп.) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002, код 40108599).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 29 листопада 2018 року.

Суддя О.М. Шляхова