Рішення № 78189572, 29.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

29 листопада 2018 р. № 520/9282/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан ОСОБА_1 Сотні, буд. 36 корпус 2,м. Харків,61050, код ЄДРПОУ26281249) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (вул. Ярослава Мудрого, буд. 16,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ34859512) про скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ОСОБА_2 від 05.10.2018 року у ВП№57317049 про стягнення виконавчого збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.10.2018 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_2 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження ВП№573171049, яка не відповідає приписам ст.27 ЗУ "Про виконавче провадження" та покладає на ТУ ДСА у Харківській області додаткові фінансові зобов'язання.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2018 року залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання прибув представник позивача - ОСОБА_3 (довіреність від 28.11.2017р. №06-27/28/17). Склав заяву, в якій просив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, повідомлений судом про дату, час та місце судового засідання належним чином.

У письмовому відзиві відповідач (а.с. 27-30) зазначив, що позовні вимоги позивача безпідставні, необґрунтовані, оскільки державний виконавець при прийнятті спірної постанови про стягнення виконавчого збору ВП№57317049 від 05.10.2018 року діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України "Про виконавче провадження", а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Суд, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VIII (далі по тексту – Закон № 1404) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Спірні правовідносини склались з приводу виконання рішення суду, а відтак при розв'язанні спору слід виходити з положень Закону України “Про виконавче провадження”, згідно зі ст. 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом встановлено, що 05.10.2018 року за заявою ОСОБА_4, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження ВП№57317049 з примусового виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду №820/3223/17 від 11.12.2017 року про зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області з 01 січня 2017 року по червень 2017 року перерахувати судді Київського районного суду м.Харкова Попрас Віктору Олексійовичу суддівську винагороду виходячи з посадового окладу в сумі 32000,00 грн. та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум (а.с.34-37).

Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, відповідачем прийнято спірну постанову про стягнення з позивача виконавчого збору ВП№57317049 від 05.10.2018 року у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати, що становить 14892,00 грн. (а.с.38) та направлено на адресу ТУ ДСА у Харківській області.

Не погоджуючись зі спірним рішенням державного виконавця про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог частин 1 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно ч. 5 статті 26 Закону України №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною 2 статті 27 Закону України №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 27 Закону України №1404-VIII, виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Так, відповідно до Бюджетного кодексу України, видатки бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів здійснюються у чіткій відповідності до кодів економічної класифікації видатків бюджету (далі - КЕКВ). Економічна класифікація видатків бюджету забезпечує єдиний підхід до всіх учасників бюджетного процесу з точки зору виконання бюджету.

Відповідно до підпункту 24 підпункту 2.5.3 пункту 2.5 глави 2 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333, виплати, що здійснюються на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством належать до КЕКВ 2730.

З метою дотримання вимог бюджетного законодавства та дотримання принципу цільового використання державних коштів, територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області визначено код економічної класифікації видатків 2730 "Інші виплати населенню". Даний КЕКВ відноситься до коду програмної класифікації видатків бюджету КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними та вищими спеціалізованими судами".

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.2011 року №845.

Пунктом 25 Порядку №845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку. У разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Водночас, Державна судова адміністрація України здійснює внутрішній контроль за використанням бюджетних коштів, матеріальних ресурсів у судах, територіальних управліннях, на підприємствах, установах, організаціях, що належать до сфери управління ДСА України, аналізує ефективність використання бюджетних коштів їх розпорядниками нижчого рівня та одержувачами на основі поданих звітів. Крім того, є відповідальним виконавцем щодо бюджетної програми "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".

З аналізу вищевикладених норм вбачається та підтверджується матеріалами справи, що у Законі України "Про Державний бюджет України" визначена програма за кодом програмної класифікації видатків 0501150 - виконання рішень судів на користь суддів та працівників, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Згідно абзацу 2 пункту 25 розділу 25 "Безспірне списання коштів з рахунків боржника" постанови КМУ від 03 серпня 2011р. № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку про доведеність представником позивача доводів в обґрунтування позовних вимог щодо неправомірності прийнятої державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору від 05.10.2018 року в рамках виконавчого провадження ВП№57317049, оскільки в розпорядженні ДСА України існує бюджетна програма - виконання рішень судів на користь суддів та працівників, головним розпорядником.

В силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зауважує, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, не надано до суду належних та допустимих доказів правомірності стягнення виконавчого збору в даному випадку.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_3 проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що надання судом оцінки обґрунтованості та вмотивованості такого рішення не є втручанням у здійснення дискреційних повноважень відповідача, оскільки суд при цьому не підміняє орган, який вже прийняв рішення.

Так, як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету ОСОБА_5 Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Тобто, рішення, прийняте в рамках дискреційних повноважень, але з порушенням принципів ефективного захисту прав громадян та справедливості, було визнано порушенням Конвенції.

У рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Тобто, з метою дотримання принципу верховенства права суб'єкти владних повноважень, приймаючи рішення владно-управлінського характеру, мають належним чином його мотивувати. Мотивація прийняття рішення суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій має оцінюватися судом при здійсненні контролю за виконанням судових рішень.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог Територіального управління Державної судової адміністрації у Харківській області.

Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованими, отже, постанова державного виконавця ВПВР УДКС ГТУЮ у Харківській області ВП№57317049 від 05.10.2018 року про стягнення з позивача виконавчого збору підлягає скасуванню, а адміністративний позов підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про скасування постанови, - задовольнити.

Скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_2 від 05.10.2018 року у ВП№57317049 про стягнення виконавчого збору.

Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (вул. Ярослава Мудрого, буд. 16,м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 34859512) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан ОСОБА_1 Сотні, буд. 36 корпус 2,м. Харків,61050, код ЄДРПОУ 26281249) у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду. Або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко