Рішення № 78188208, 21.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2018 р. № 520/8502/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Шляхової О.М.

при секретарі судового засідання - Молчанової О.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА НАІРІ" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА НАІРІ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.09.2018 р. та № НОМЕР_2 від 19.09.2018 р. прийняті Головним управлінням ДФС у Харківській області;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладено в акті перевірки, про нереальність здійснення господарських операцій зі спірними контрагентами, наполягав на правильності обчислення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, так як позивач не допускав порушень вимог Податкового кодексу України. Також зазначає, що висновки перевірки, на підставі яких було винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення, ґрунтуються лише на припущеннях та спростовуються наявними у нього первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які, в свою чергу, свідчать про реальне здійснення спірних господарських операцій. Таким чином, позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2018 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач проти позову заперечував, через канцелярію суду представником відповідача направлено відзив на позов, в якому зазначив, що зважаючи на наявність матеріалів податкової інформації щодо контрагентів позивача та з наданих до перевірки документів, які, серед іншого, містять в собі певні недоліки, було встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що свідчить про те, що діяльність останнього спрямована на надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту. Зазначає, що відповідно до наданих до перевірки документів, додатково до договорів не залучалися до виконання умов договорів інші особи шляхом укладання договору субпідряду. Вважає, що фактично здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з надання послуг і складено первинні документи всупереч норм частини першої ст.9 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 р. закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті за згодою сторін на розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Відповідач, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки №3685/20-40-14-19-08/31947092 від 03.09.2018р., висновки якого стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

За матеріалами справи судом встановлено, що фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма «Наірі" з метою дослідження питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх, передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період з 01.06.2015 по 30.06.2018, перевірку правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за період 3 01.01.2011 по 30.06.2018 р.

Результати перевірки оформлені актом №3685/20-40-14-19-08/31947092 від 03.09.2018р. (т. 1 а.с. 15-75; т. 2 а.с. 11-70), яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, а саме:

пп. 44.1 ст. 44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 п.201.1, абз.17 п.201.10, п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ із змінами та доповненнями (в редакції чинній в перевіреному періоді), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 209651 грн. та завищення від’ємного значення з ПДВ у сумі 2562610 грн.;

- пп.168.1.2, пп.168.1.5, п. 168.1, пп. 168.4.1, 168.4.4 п. 168.4 ст.168 п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.21010р. №2755-VI із змінами та доповненнями, в частині несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_2, відповідно до якого встановлено порушення ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» п. 198,1 ст. 198, п. 192.2 ст. 192 ст. 192 Податкового кодексу України і зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 2 562 610 грн. (т.1 а.с. 114);

- № НОМЕР_1 відповідно до якого ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 262063,75 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням 209651 грн., та за штрафними санкціями 52412,75 грн. (т.1 а.с. 113).

Позивач, не погодившись з зазначеними рішеннями, звернувся до суду за їх оскарженням.

По суті виявлених порушень суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для встановлення в акті перевірки порушень позивачем податкового законодавства та як наслідок прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки про неправомірне декларування у перевіряємому періоді Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «БК «КАРТІ» та ТОВ «БМУ БУРСПЕЦСТРОЙМОНТАЖ».

Так, ГУ ДФС у Харківський області прийшло до висновку про неможливість реального здійснення платником податку господарських операцій з «ризиковими» постачальниками з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або послуг; а також фактично нездійснення «ризиковими» постачальниками підприємницької діяльності саме в період операцій з ТОВ «Агрофірма «НАІРІ», який перевіряється, відсутності у ТОВ «БК «КАРТІ» та ТОВ «БМУ БУРСПЕЦСТРОЙМОНТАЖ» саме в цей період фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення дій, що становлять зміст господарських операцій із платником, який перевіряється.

Таким чином, на думку контролюючого органу, господарські операції між ТОВ «БК «КАРТІ» та ТОВ «БМУ БУРСПЕЦСТРОЙМОНТАЖ» та покупцями мають ознаки безтоварного характеру та відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з покупцями без мети реального настання правових наслідків.

Суд зазначає, що відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (згідно із Законом №1724-VIII від 03.11.2016).

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (згідно із Законом №1724-VIII від 03.11.2016).

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (згідно з Наказом Міністерства фінансів № 427 від 11.04.2017, до внесення змін з Наказом Міністерства фінансів № 427 від 11.04.2017 в наступній редакції - первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції).

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Виходячи з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України (в редакції після внесення змін Законом № 1797-VIII від 21.12.2016).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (в редакції після внесення змін Законом № 1797-VIII від 21.12.2016).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд також зазначає, що відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Перевіряючи висновки перевірки та, як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на предмет їх відповідності положенням ч.2 ст. 2 КАС України, в розрізі господарських операцій позивача та його контрагентів у перевіряємому періоду, суд зазначає наступне.

Як встановлено за матеріалами справи, у перевіряємому періоді позивач, зокрема, мав господарські взаємовідносини з ТОВ «БМУ БУРСПЕЦСТРОЙМОНТАЖ» та ТОВ «БК «КАРТІ».

Щодо господарських операцій між ТОВ «БМУ БУРСПЕЦСТРОЙМОНТАЖ» судом встановлено наступне:

Як встановлено під час судового розгляду, для збільшення розвитку виробництва сільськогосподарської продукції керівництвом ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» в 2017 р. було прийнято рішення про будівництво теплиці для вирощування овочів у зв’язку із чим 23.10.2017 р. між ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» та ТОВ «БМУ «БУРСПЕЦСТРОЙМОНТАЖ» було укладено договір № 102017 (т.1 а.с. 116-118).

Відповідно до п. 1.1. даного договору ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» доручило, а ТОВ «БМУ «БУРСПЕЦСТРОЙМОНТАЖ» взяло на себе зобов'язання із матеріалів Замовника чи третіх осіб, виконати монтаж промислових машин та обладнання згідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору.

Між сторонами даного Договору були підписані наступні Специфікації (т.1 а.с. 119-122):

№ 1 від 01.03.2018 р. на виконання робіт по улаштуванню фундаменту на теплицю 1 га - вартість робіт - 2791564,67 грн.

№ 2 від 02.03.2018 р. на виконання робіт з монтажу металоконструкцій теплиці 1 га - вартість робіт 1 617001,85 грн.

№ 3 від 03.03.2018 р. на виконання робіт з монтажу металоконструкцій теплиці (улаштування даху) 1 га - вартість робіт 2 070 000,00 грн.

№ 4 від 04.03.2018 р. на виконання робіт з монтажу металоконструкцій теплиці (улаштування даху) 1 га - вартість робіт 2 070 000.00 грн.

Дані роботи були виконі в повному обсязі та прийняті ТОВ «Агрофірма «НАІРІ», що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 01.03.2018 р., № 2 від 02.03.2018 р., № 3 від 03.03.2018 р. та № 4 від 04.03.2018 р. (т. 1 а.с. 123-126)

У зв’язку із проведенням між сторонами договору господарських операцій були виписані податкові накладні (т.1 а.с. 127-130).

Зобов'язання по оплаті наданих послуг були виконані в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 131-133).

Позивач зазначає, що теплиця, відповідно до акту № тепл.сч. 103 від 31.03.2018 р. була введена в експлуатацію (т.1 а.с. 134).

Судом зясовано, що дана теплиця була вироблена із матеріалів ТОВ «Агрофірма «НАІРІ», що підтверджується Актом списання № 205на 151 від 31.03.2018 р.

Відповідачем зазначається, що аналізом баз даних контролюючого органу встановлено, що у березні 2018 року постачальником послуг з Монтажу сталевих конструкцій та бетонні роботи за адресою: Харківська обл., Лозівський район, селище Надеждівка, вул. Механізаторська, буд. 5 для ТОВ «Агрофірми «НАІРІ» було ТОВ «БМУ БУРСПЕЦСТРОЙМОНТАЖ», у зв’язку із чим ТОВ «Агрофірми «НАІРІ» у березні 2018 року документально оформлено отримання у ТОВ «БМУ БУРСПЕЦСТРОЙМОНТАЖ» послуг з Монтажу сталевих конструкцій та бетонні роботи території за адресою: селище Надеждівка, вул. Механізаторська, буд. 5 на загальну суму 8548566,52 грн., у тему числі ПДВ 1424761,09 грн.

Щодо господарських операцій між ТОВ «Агрофірми «НАІРІ» та ТОВ «БК «КАРТІ» судом встановлено наступне:

Як встановлено під час судового розгляду для експлуатації теплиці, яка була збудована ТОВ «БМУ «БУРСПЕЦСТРОЙМОНТАЖ», підприємству позивача необхідно було виконати роботи по монтажу дренажної системи, монтажу енергоакумулятора до системи опалення тепличного комплексу та монтажу тепломеханічної та гідравлічної системи теплозабезпечення тепличного комплексу. Для виконання даних робіт ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» залучила ТОВ «БК «КАРТІ».

З матеріалів справи вбачається, що 03.07.2017 р. між ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» та ТОВ «БК «КАРТІ» (Замовник) був укладений договір № 03/07 (т.1 а.с. 181-183).

Відповідно до умов укладеного договору ТОВ «БК «Карті» взяло на себе зобов'язання із матеріалів Замовника чи третіх осіб, виконати монтаж промислових машин та обладнання згідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору.

На виконання умов даного договору між сторонами були підписані наступні специфікації: № 3 на монтаж енергоакумулятора до системи опалення тепличного комплексу на загальну суму - 2499960.00 грн.; № 4 на монтаж тепломеханічної та гідравлічної системи теплозабезпечення тепличного комплексу на загальну суму 932796.00 грн.

Дані роботи були виконані в повному обсязі та прийняті ТОВ «Агрофірма «НАІРІ», що підтверджується Актом № 3 приймання виконаних монтувальних робіт за серпень 2017 р. та Актом № 4 приймання виконаних монтувальних робіт за серпень 2017 р.

Також прийняття даних робіт підтверджується актами вводу в експлуатацію основних засобів та актами списання матеріалів.

Крім того між ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» та ТОВ «БК «КАРТІ» 06.08.2017 р. був підписаний договір № 06/08 (т.1 а.с. 162-164). До даного договору сторонами була підписана специфікація № 1. відповідно до якої ТОВ «БК «КАРТІ» зобов'язався виконати роботи по монтажу дренажної системи на теплиці 1 га - вартість робі склала 3000000.00 гри.

Виконання даних робіт підтверджується Актом №2 приймання виконаних монтувальних робіт за жовтень 2017 р. Дренажна система була прийнята в експлуатацію відповідно до акту вводу в експлуатацію основних засобів.

Всі роботи були оплачені в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що між ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» та ТОВ «Керуюча компанія «Дунаєвецький ливарно- механічний завод» 28.11.2016 р. було укладено договір № 281116 (т.1. ас. 171-173). Відповідно до умов даного договору ТОВ «Керуюча компанія «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» зобов'язалась поставити на адресу ТОВ «Агрофірма «Р1АІРІ» зернову сушарку Дунаївчанка 12 без теплогенератора в комплектації згідно Специфікації №1.

Дане обладнання було поставлено на адресу ТОВ «Агрофірма «НАІРИ» відповідно до видаткової накладної № КК-0000020 від 24.03.2017 р. Для використання цього обладнання необхідний був його монтаж. Для виконання монтажу зернової сушарки також було залучено ТОВ «БК «Карті».

Роботи по монтажу даного обладнання були виконані в рамках договору № 03/07 від

03.07.2017р., що підтверджується специфікацією № 1 до даного договору та актом №1 приймання виконаних монтувальних робіт за серпень 2017 р.

Зернова сушарка була введена в експлуатацію на підставі акту вводу в експлуатацію основних засобів від 30.09.2017 р.

Відповідно до договору постачання № 1-042017 від 05.04.2017 р., укладеного між ПП «НЕРЕКС» та ТОВ «Агрофірма «НАІРІ» на адресу останнього було поставлено встаткування й матеріали системи очищення води та ультрафільтрації (аспирація до зерноочисної машини БСХ- 200).

Монтаж даного обладнання також виконало ТОВ «БК «Карті» в рамках договору №03/07 від 03.07.2017 р., що підтверджується специфікацією № 2 до даного договору та актом №2 приймання виконаних монтувальних робіт за серпень 2017 р. Об'єкт було введено в експлуатацію на підставі акту вводу в експлуатацію основних засобів від 30.09.2017 р.

Всі вище перелічені роботи були оплачені в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 90 КАС України, суд зазначає, що такі укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Отже, дані договори визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.77 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

При цьому, суд зазначає, що відсутність актів за формою КБ-2 жодним чином не вказує на ту обставину чи були виконані роботи.

Також відповідач посилається на ту обставину, що на момент здійснення господарських операцій на ТОВ «БМУ Бурспецмонтах» працювала 1 особа, у зв’язку з чим роботи для ТОВ «АГРОФІРМА НАІРІ» не могли бути виконані.

Суд зазначає, що само по собі дана обставина не може вказувати на незаконність зарахування податкового кредиту та врахована як доказ нереальності господарської операції.

Щодо тверджень податкового органу стосовно того, що на момент здійснення господарських правовідносин на ТОВ «БК Карті» фактично здійснювала господарську діяльність 1 особа, суд зазначає, що у позивача не виникає обов’язку перевіряти, яким саме чином були оформлені на ТОВ «БК Карті» працівники, які виконували роботи відповідно до вищезгаданих договорів.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Таким чином, факт ризиковості контрагентів позивача та недоліки в оформленні деяких не первинних документів не суперечить вимогам діючого законодавства України та не може свідчити про безтоварність проведених операцій.

Матеріали даної справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 9 КАС України не виявлено.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за договорами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж отримання прибутку та поставлений товар.

З приводу наявної у податкового органу інформації щодо сумнівності та ризиковості контрагентів позивача суд зазначає, що така інформація містить лише загальну оцінку господарської діяльності таких контрагентів, без оцінки їх спільної діяльності, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій.

Окрім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені покупцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Суд також зазначає, що принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України. Так, відповідно до статті 47 Податкового кодексу України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Отже, суд не може покласти в основу судового рішення документи та обґрунтування контролюючого органу щодо обставин нереальності господарських операцій, оскільки такі ґрунтуються виключно на припущеннях і у своїй сукупності не можуть беззаперечно підтверджувати такі обставини.

Крім того, суд зазначає, що норми п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вищезазначених норм були складені податкові накладні та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. В свою чергу, ці податкові накладні складені на підставі договорів та відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Жодних зауважень щодо правильності оформлення податкових накладних, які виписувалися позивачем, а також щодо належної реєстрації цих податкових накладних в ЄРПН, в акті перевірки не має та не висловлювалось у судовому засіданні представником відповідача.

Таким чином, посилаючись на порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України податковим органом не надано достатніх доказів неправомірного декларування спірних господарських операцій з боку позивача та його посадових осіб.

Встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.

Відповідно до Роз'яснень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Виходячи з вищевказаного, суд вважає, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на його підставі, - протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності винесення відносно ТОВ "Агрофірма Наірі" податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 від 19.09.2018 р. та № НОМЕР_2 від 19.09.2018 р.

Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином формування податкового кредиту та податкового зобов’язання платником ПДВ здійснено відповідно до вимог Податкового кодексу України за правилом першої події.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від №0000271419 від 19.09.2018 р. та № НОМЕР_2 від 19.09.2018 р. підлягають скасуванню, а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА НАІРІ" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА НАІРІ" (64680, Харківська обл., Лозівський район, с Надеждівка, вул. Механізаторська, будинок 5 код ЄДРПОУ 31947092) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, Харківська обл., місто Харків, вул. Пушкінська, будинок 46; код ЄДРПОУ 39599198) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № НОМЕР_1 від 19.09.2018 р. та № НОМЕР_2 від 19.09.2018 р., винесені відносно Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА НАІРІ".

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА НАІРІ" (64680, Харківська обл., Лозівський район, с Надеждівка, вул. Механізаторська, будинок 5; код ЄДРПОУ 31947092) сплачену суму судового збору в розмірі 42370,12 грн. (сорок дві тисячі триста сімдесят гривень 12 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198, адреса: 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29 листопада 2018 року.

Суддя Шляхова О.М.