Рішення № 78185733, 29.11.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року м. Житомир справа № 240/5017/18

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0281 про визнання дій протиправними, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплат, -

встановив:

ОСОБА_1 25.10.2018 звернувся із позовом до Військової частини А0281, у якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини А0281 щодо звільнення його без повного розрахунку;

- зобов'язати Військову частину А0281 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати - за період з 10.03.2016 до 22.08.2018 шляхом множення 367,69 грн (середньоденний розмір) на кількість днів затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.05.2018 позивачу перераховано належне недоплачене грошове забезпечення, а саме грошову допомогу при звільненні. Враховуючи, що остаточний розрахунок по виплатам проведений із позивачем лише 22.08.2018, останній звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.03.2016 до 22.08.2018, однак В/ч А 0281 відмовлено позивачу у відповідній виплаті. Зазначає, що відповідач діяв у порушення вимог чинного законодавства, оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Таким чином, у разі, якщо військовослужбовцю у день звільнення не сплачені всі належні від підприємства суми, відповідно до вимог ст.117 Кодексу законів про працю України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку за рахунок роботодавця.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу термін для подання відзиву на адміністративний позов.

Відповідач вимоги ухвали суду від 30.10.2018 у частині надіслання відзиву на адміністративний позов не виконав.

Згідно з ч.4 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді навідника аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти військової частини - польова пошта В2010 (далі в/ч В2010), яка знаходиться на фінансовому забезпеченні у військовій частині А0281 (далі в/ч А0281).

Як видно з витягу з наказу командира із окремого аеромобільного батальйону (по особовому складу) від 19.02.2016 №3-РС, відповідно до ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" солдата ОСОБА_1 навідника аеромобільного взводу аеромобільної роти звільнено з військової служби у відставку за п."б" (за станом здоров'я) (а.с. 14).

Наказом командира в/ч В2010 від 10.03.2016 №50 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу в/ч В2010 з 10.03.2016 (а.с. 13).

У зв'язку з тим, що на день звільнення ОСОБА_1 не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме йому не було виплачено грошову допомогу при звільненні, позивач у квітні 2018 року звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10.05.2018 в адміністративній справі №806/1891/18, яке набрало законної сили 16.06.2018, позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0281 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні. Зобов'язано Військову частину А0281 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 9099,60 грн (а.с.22-24).

22.08.2018 на виконання вказаного рішення суду позивачу перераховано грошову допомогу при звільненні, шляхом зарахування коштів на особистий картковий рахунок, що підтверджується випискою по рахунку (а.с. 15).

У подальшому, позивач 31.08.2018 звернувся до відповідача із заявою щодо виплати останньому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.03.2016 до 22.08.2018 (а.с. 16-17).

На вказане звернення відповідь позивачем не отримано, виплату середнього заробітку не здійснено.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення №114), що визначає порядок проходження служби, а також права і обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до яких належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ та яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

При цьому Положенням №114 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи видно, що позивача звільнено з військової служби у відставку відповідно до наказу командира 13 окремого аеромобільного батальйону від 19.02.2016 №3-РС, тоді як, фактичний розрахунок (виплату грошової допомоги при звільненні) проведено 22.08.2018.

Однак, позивач вважаючи розрахунок неправомірним, звертався до суду з позовом, який стосувався належних виплат звільненому працівникові.

Згідно з вимогами ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що їх положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Натомість, спірні правовідносини за своєю суттю є спором, що виник внаслідок невиконання судового рішення, що виключає можливість застосування положень ст.117 КЗпП України.

Таким чином положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Таким чином, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №807/1502/15 та від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.

Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що у діях відповідача відсутні ознаки протиправності.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись статтями 77, 90, 241-246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 10012, РНОКПП НОМЕР_1) до Військової частини А0281 (пр-т Миру, 39, м. Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) про визнання дій протиправними, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплат - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено: 29 листопада 2018 року.

Суддя О.В. Єфіменко