Рішення № 78181269, 16.10.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.10.2018 м. Харків Справа № 905/1440/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,

при секретарі судового засідання Гайдар М.А.,

розглянувши справу №905/1440/18

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгово – промислова компанія «Ясинуватський машинобудівний завод»

до відповідача ОСОБА_1 з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська»

про стягнення 7 994 797,40 грн., -

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, за довіреністю №б/н від 25.06.2018р.

від відповідача: ОСОБА_3, за довіреністю №ББУ/ОДО95/СЛ/17 від 11.12.2017р.

Суть спору: ТОВ «ТПК «ЯМЗ» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить суд стягнути з ТДВ «Шахта «Білозерська» 8 070 808,79 грн., з яких: 6 860 000 грн. - основний борг, 343 000 грн. - пеня, 196 214,79 грн. - 3% річних, 671 594 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №1664-ШБ від 02.02.2015р. в частині оплати отриманої продукції.

06.08.2018р. господарським судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі №905/1440/18 та розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

30.08.2018р. господарським судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 11.09.2018р. в т.ч. у зв’язку із задоволенням клопотання відповідача за вх. № 17696/18 від 28.08.2018р. про відкладення підготовчого засідання.

11.09.2018р. за вх. №18735/18 господарським судом одержано відзив відповідача, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що позивачем порушено строк поставки продукції, встановлений специфікацією до договору та не надано повного пакету документів у порядку та строки, передбачені умовами п. 4.3 договору. Внаслідок таких порушень, відповідачем нараховано штрафні санкції та направлено позивачу відповідну претензію про їх сплату. При цьому, відповідачем правомірно затримано оплату продукції на підставі п. 4.5 договору, оскільки позивачем не надано повного пакету документів. Тобто, на даний час у відповідача не виникло зобов’язання щодо сплати залишку грошових коштів за отриману продукцію з огляду на умови п. 5.9 договору. Крім того, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимог в частині стягнення пені.

11.09.2018р. за вх. №18736/18 господарським судом одержано додаткові пояснення позивача, згідно з якими всі товаросупровідні документи, передбачені умовами договору, передавалися водієм довіреній особі покупця під час відвантаження товару.

11.09.2018р. за вх. № 19142/18 господарським судом одержано заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою останній просить суд стягнути з відповідача 7 994 797,40 грн., з яких: 6 860 000 грн. – основний борг, 289 811,51 грн. – 3% річних, 844 985,89 грн. – інфляційні втрати, а також залишити позовну вимогу про стягнення пені без розгляду.

11.09.2018р. господарським судом постановлено ухвалу про поновлення ТДВ «Шахта «Білозерська» строку для подання відзиву і доданих до нього документів; прийняття до розгляду відзиву ТДВ «Шахта «Білозерська» і доданих до нього документів.

У підготовчому засіданні 11.09.2018р. за участю представників сторін оголошено перерву до 17.09.2018р.

17.09.2018р. за вх. №19051/18 господарським судом одержано відповідь позивача на відзив, згідно з якою останній посилається на те, що всі товаросупровідні документи одержані відповідачем разом з продукцією, а також на те, що відповідно до Інструкції «Про приймання продукції виробничо – технічного призначення і товарів народного споживання по кількості», «Про порядок приймання продукції виробничо – технічного призначення і товарів народного споживання по якості» передбачено складання акту про відсутність товаросупровідної документації, який відповідачем складений не був. Крім того, відповідно до п.4.4 договору відповідач мав право відмовитися від прийняття продукції у разі відсутності відповідної документації, яким відповідач також не скористався. Товар прийнятий відповідачем без жодних застережень щодо відсутності необхідних документів, а отже у відповідача відсутні підстави для затримання оплати. Поряд з цим, позивач посилається на пропуск відповідачем позовної давності щодо штрафних санкцій, нарахованих на підставі п.п. 6.2, 6.7 договору. До того ж, такі вимоги не є предметом розгляду даної справи та відповідач не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом.

17.09.2018р. за вх. №19043/18 господарським судом одержано додаткові пояснення відповідача, в яких останній посилається на те, що сума штрафних санкцій позивачем не оплачена, у зв’язку з чим відповідачем застосовано оперативно – господарську санкцію на підставі п. 5.9 договору, про що направлено позивачу відповідну заяву. Залишок суми за поставлену продукцію затримано відповідачем правомірно, оскільки позивачем не надано повного пакету документів.

У підготовчому засіданні 17.09.2018р. за участю представників сторін оголошено перерву до 25.09.2018р.

25.09.2018р. за вх. №19653/18 господарським судом одержано заперечення відповідача на відповідь на відзив, згідно з якими відсутність підписаного уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі документів, визначених п.4.3 договору надає підстави відповідачу затримати оплату за продукцію відповідно до п.4.5 договору. Також відповідач зазначив, що штрафні санкції та оперативно – господарська санкції не є тотожними поняттями та до останніх не застосовуються положення ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо спеціальної позовної давності в 1 рік.

25.09.2018р. господарським судом постановлено ухвалу про прийняття до розгляду заяви позивача за вх. № 19142/18 від 17.09.2018р. в частині збільшення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат; задоволення заяви позивача за вх. № 19142/18 від 17.09.2018р. в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені; залишення без розгляду позову в частині стягнення пені; закриття підготовчого провадження та призначення справи №905/1440/18 до судового розгляду по суті на 16.10.2018р. При цьому, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог за вх. № 19142/18 від 17.09.2018р. розцінена господарським судом як заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та заява про залишення позову без розгляду в частині вимог про стягнення пені, про що зазначено в ухвалі суду від 25.09.2018р.

Представник позивача у судовому засіданні 16.10.2018р. підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.10.2018р. заперечив проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні.

На підставі ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 16.10.2018р. за участю представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

02.02.2015р. між ТОВ «ТПК «ЯМЗ» (постачальник, позивач) та ТДВ «Шахта «Білозерська» (покупець, відповідач) укладено договір поставки №1664-ШБ, відповідно до порядку та умов якого постачальник зобов’язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у цьому договорі та специфікаціях, що є невід’ємними частинами до цього договору (п.1.1 договору).

Покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлену в його власність продукцію згідно з умовами даного договору (п.1.2 договору).

Згідно з п. 2.6 договору продукція приймається покупцем на підставі даних:

- по фактичній кількості продукції, поставленої у відповідне місце призначення поставки, відповідно даним, вказаним у видаткових накладних;

- по якості - у відповідності з якісними показниками, вказаними в сертифікаті якості заводу-виробника, паспорті, а також відповідно до технічних характеристик та інших додаткових вимог до даної продукції, обумовленої сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, узгоджені сторонами в специфікаціях до договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яка супроводжується одним документом про якість, та/або одним товаросупровідним документом.

Умовами п. 4.2 договору визначено умови поставки продукції - EXW, згідно «Інкотермс – 2010», з урахуванням умов та застережень, що містяться у цьому договорі та/або відповідних специфікаціях до договору. При цьому, сторони мають право у відповідних специфікаціях передбачити інші умови поставки, окрім термінів DAT, DAP, DDP. Місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору. Постачальник несе усі витрати, пов’язані з поставкою продукції, до моменту її поставки в узгоджене місце призначення поставки.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що постачальник зобов'язується надати покупцю наступні документи:

- рахунок;

- податкову накладну;

- видаткову накладну;

- відповідні товаросупроводжувальні накладні (залізнична/товарно-транспортна накладна);

- сертифікат якості заводу-виробника та/або паспорт;

- сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації);

- дозвіл Держгірпромнагляд (у випадку, якщо отримання даного документа є обов’язковим згідно норм чинного законодавства);

- інструкцію по експлуатації (у випадку, якщо даний документ передбачений);

- технічна документація, передбачена п. 2.4 договору.

Документи, обумовлені у даному пункті договору (крім податкових накладних постачальник зобов’язується надати покупцю разом з поставленою продукцією не пізніше дати поставки продукції.

У випадку поставки продукції без товаросупровідної документації, що призведе до неможливості здійснити приймання продукції по кількості, якості, асортименту, комплектності, покупець має право відмовитися від приймання такої продукції (п.4.4 договору).

Датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником (п.4.7 договору).

Обов'язки постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки в асортименті, кількості, в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до нього. Обов'язки покупця вважаються виконаними з моменту прийняття та оплати поставленої продукції (п.4.8 договору).

Право власності на продукцію, ризики втрати або пошкодження продукції переходять від постачальника до покупця з дати поставки продукції (п.4.9 договору).

Згідно з умовами п.п.5.1, 5.2 договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій до договору, але не повинна перевищувати 52 000 000 грн. з урахуванням ПДВ на дату підписання договору.

Ціни на поставлену постачальником продукцію встановлюється сторонами у відповідних специфікаціях до договору (п.5.3 договору).

За умовами п.5.4 договору в редакції додаткової угоди №б/н від 11.03.2016р. до нього, розрахунки за поставлену постачальником продукції за цим договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 90 календарних днів з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної та документів, передбачених розділом 4 цього договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк договору встановлюється до 31.12.2016р. включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.8.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що сторонами підписано специфікацію від 20.10.2016р. до договору №1664-ШБ від 02.02.2015р., в якій вони узгодили поставку комбайну прохідницького КСП-32.00.00.000-22, у кількості 1 шт., вартістю 6 860 000 грн. з ПДВ та строк поставки – до 30.12.2016р.

На виконання умов договору та специфікації до нього позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 6 860 000 грн., що підтверджується видатковою накладною №4 від 18.01.2017р. та товарно –транспортними накладними № 251 від 16.01.2017р., № 250 від 17.01.2017р., № 252 від 18.01.2017р. Вказані накладні підписані відповідачем без жодних заперечень та зауважень та засвідчені печаткою останнього.

Між тим, відповідач не здійснив оплату товару, що і зумовило звернення позивача до суду з даним позовом, в якому останній просить суд стягнути з відповідача, крім 6 860 000 грн. основного боргу, також і 289 811,51 грн. 3% річних, 844 985,89 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов висновку про задоволення позову, з огляду на наступне:

Відповідно до вимог ч. 1 ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між сторонами договір №1664-ШБ від 02.02.2015р. зі специфікацією до нього від 20.10.2016р. є належною підставою для виникнення у них зобов'язань, визначених його умовами, зокрема у позивача - поставити продукцію, а у відповідача – прийняти та оплатити її.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать вищевстановлені обставини справи, на виконання умов договору та специфікації до нього позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на суму 6 860 000 грн. В свою чергу, оплату продукції відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим у відповідача виник борг у розмірі 6 860 000 грн.

При цьому, посилання відповідача на обставини щодо затримання оплати за поставлену продукцію на підставі п. 4.5 договору у зв’язку з ненаданням позивачем повного пакету документів згідно п. 4.3 договору є безпідставними з огляду на наступне:

За умовами п.4.5 договору покупець вправі затримати оплату за продукцію при не наданні та/або несвоєчасному наданні оригіналів рахунків, податкових накладних, а також інших документів, надання або передача яких постачальником є обов’язковим в силу договору, при цьому, покупець не несе відповідальності за таку затримку оплати.

Відповідно до ст.662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з умовами п.4.3. договору товаросупровідні документи повинні надаватись покупцю одночасно з продукцією.

Водночас, у 2.2 договору сторонами обумовлено застосування норм Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. №П-7 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. №П-6.

Згідно з п. 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. №П-7, приймання продукції по якості і комплектності виробляється у точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність продукції що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація тощо). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється по транспортним і супровідним документам (рахункові-фактурі, специфікації, описові, пакувальним ярликам і ін.) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Тобто, відсутність товаросупровідної документації (певної її частини) має оформлюватися відповідним актом.

Крім того, згідно з ч.ч. 1,2 ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

У п. 4.4 договору сторони погодили, що у випадку поставки продукції без товаросупровідної документації, що потягне за собою неможливість здійснити прийомку продукції за кількістю, якістю, асортименту, комплектності, покупець має право відмовитись від приймання такої продукції.

Тобто, у разі ненадання позивачем товаросупровідної документації, положення наведеного законодавства та умови договору передбачають право відповідача встановити позивачу розумний строк для надання такої документації, після спливу якого (у разі ненадання документації) відмовитися від договору та повернути товар, або відмовитися від приймання товару.

Отже, враховуючи те, що матеріали справи не містять акту про відсутність товаросупровідної документації (певної її частини), доказів, що підтверджують наявність претензій відповідача щодо відсутності такої документації при прийманні продукції та встановлення позивачу строку для її надання, відмови відповідача від договору та повернення продукції за наслідками спливу такого строку, приймаючи до уваги, що відповідач не відмовився від прийняття продукції, а прийняв її без жодних зауважень, господарський суд вважає, що всі передбачені договором документи відповідачем були отримані, та, відповідно, підстави для затримання оплати продукції відсутні.

Крім того, виставлення рахунків за змістом означених положень договору не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 ЦК України. За своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.09.2009р. у справі №3-3902к09, від 29.09.2009р. у справі №37/405, а також у постанові Верховного Суду від №910/9472/17 від 23.01.2018р., згідно з якою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати певні кошти та ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити за надані послуги.

В той же час, з урахуванням наведеного, сам по собі факт не підписання сторонами акту приймання-передачі документів жодним чином не свідчить про не передання товаросупровідної документації разом з поставленою продукцією.

Враховуючи наведене, а також умови п.5.4 договору в редакції додаткової угоди №б/н від 11.03.2016р. до нього, суд дійшов висновку про те, що строк оплати продукції є таким, що настав 18.04.2017р., а отже, і про виникнення обов’язку відповідача її оплатити у такий строк.

Водночас, посилання відповідача на застосування оперативно – господарської санкції до позивача на підставі п. 5.9 договору є також безпідставними з огляду на наступне:

Згідно з ч. ч. 1,2 ст.235 ГК України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції застосування яких передбачено договором.

Перелік видів оперативно – господарських санкцій встановлений у ч. 1 ст. 236 ГК України. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 236 ГК України такий перелік не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно –господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому поряд ку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно- господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватись одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій (ст. 237 ГК України).

Відповідно до п. 6.2. договору у разі не поставки (в тому числі недопоставки та/ або поставки некомплектної) продукції або поставки (в тому числі, допоставки, якої бракує та/або некомплектної) продукції з порушенням строків, передбачених в договорі або відповідній специфікації, постачальник, на письмову вимогу покупця, сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, що поставляється за відповідною специфікацією. У разі порушення постачальником своїх зобов'язань згідно з цим пунктом понад 10 (десять) календарних днів, постачальник додатково, на письмову вимогу покупця, сплачує неустойку в розмірі 0,1% від вартості не поставленої (недопоставленої та/або некомплектної) продукції або поставленої (допоставленої та/або некомплектної) продукції з порушенням строків, за кожен день прострочення. Крім цього, постачальник відшкодовує всі збитки покупця, завдані затримкою виконання постачальником зобов'язань за цим договором.

Згідно з п.5.7. договору в разі порушення постачальником строків поставки, обумовлених у специфікації (-ях) по даному договору, покупець має право направити постачальнику розрахунок штрафних санкції та/або збитків та до їх оплати постачальником затримати оплату за поставлену продукцію на суму штрафних санкцій та/або збитків. Постачальник зобов'язується провести оплату штрафних санкцій та/або збитків на протязі 5 календарних днів з моменту направлення розрахунку штрафних санкцій та/або збитків постачальнику. При цьому покупець має право сплатити постачальнику вартість поставленої продукції до сплати останнім покупцю штрафних санкцій та/або відшкодування збитків.

Відповідно до умов п. 5.8 договору перерахування покупцем грошових коштів за поставлену продукцію до сплати постачальником штрафних санкцій та/або відшкодування збитків не звільняє постачальника від зобов'язань по сплаті штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язаний по поставці продукції в обумовлені сторонами строки. При несплаті постачальником штрафних санкцій та збитків, покупець має право застосувати до постачальника оперативно-господарську санкцію, відповідно п. 5.9. договору.

Згідно з умовами п.5.9. договору зобов’язання постачальника здійснити поставку у відповідності до умов договору, специфікацій до договору забезпечуються оперативно-господарською санкцією. Під оперативно-господарською санкцією розуміється право покупця отримати суму нарахованих штрафних санкцій, завданих невиконанням договору та збитків з сум, які підлягають сплаті постачальнику. Оперативно-господарська санкція застосовується до постачальника після того, як він не сплатив в строк, направлений на його адресу розрахунок штрафних санкцій та/або збитків, згідно умов даного договору. Про застосування оперативно-господарської санкції покупець зобов’язаний письмово повідомити постачальника.

Таким чином, у договорі поставки сторонами забезпечено виконання зобов’язання позивача щодо поставки продукції у передбачені строки шляхом встановлення права відповідача отримати суму нарахованих штрафних санкцій з суми, яка підлягає виплаті позивачу. В той же час, умов щодо права застосовування такої оперативно-господарської санкції, як затримання оплати отриманої продукції, договір не містить.

Також умовами договору передбачено і те, що про застосування оперативно-господарської санкції відповідач зобов’язаний письмово повідомити позивача, але певного строку такого повідомлення не встановлено. Виходячи із таких основних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, суд вважає, що такий строк повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції має бути розумним, та у будь-якому випадку відповідне повідомлення мало бути здійснено до звернення позивача до суду з позовом про стягнення боргу за поставлену продукцію.

Це обумовлюється також тим, що позивачу, як особі, до якої застосовується оперативно-господарська санкція, надано право не погодитися із санкцією та оскаржити її до суду, а отже позивач має бути обізнаний з рішенням відповідача про її застосування у розумний строк.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що претензія №б/н від 06.09.2018р. із розрахунком штрафних санкцій та заява про застосування оперативно-господарської санкції надіслані відповідачем на адресу позивача лише 06.09.2018р. та 14.09.2018р. відповідно, тобто більш ніж через півтора року з дати настання строку поставки – 30.12.2016р. та дати поставки – 18.01.2017р. та після звернення позивача до суду з даним позовом – 31.07.2018р.

Такі дії відповідача жодним чином не відповідають меті встановлення оперативно-господарської санкції - припинення або попередження повторення порушення зобов'язання.

Крім того, згідно із вказаними претензією та заявою, загальна сума штрафних санкцій складає 3 609 299 грн., з яких штраф - 34 300 грн., неустойка – 397 880 грн., нараховані за порушення строків поставки продукції на підставі п. 6.2 договору, 3 211 419,34 грн. – неустойка, нарахована за несвоєчасне надання товаросупровідних документів на підставі п. 6.7 договору. В свою чергу, у розумінні умов п.п. 5.7 – 5.9, 6.2 договору, останні передбачають право відповідача на отримання із суми, яка підлягає сплаті позивачу, суми штрафних санкцій, нарахованих лише за порушення строків поставки продукції, а не за будь – які інші порушення.

Отже, суд дійшов висновку, про те, що, у даному випадку, відповідачем не дотримано встановлений умовами договору та вимогами чинного законодавства порядок застосування оперативно-господарської санкції, передбаченої п. 5.9 договору, та, відповідно, про безпідставність такого застосування.

До того ж, згідно ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідачем не були виконані зобов'язання з оплати продукції, доказів припинення відповідних зобов'язань перед позивачем у будь-який інший передбачений законом спосіб, матеріали справи не містять.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 6 860 000 грн., а отже і про їх задоволення.

Заява позивача про застосування строку позовної давності до оперативно – господарської санкції відхилена господарським судом, з огляду на висновки суду про безпідставність застосування до позивача оперативно – господарської санкції у цих правовідносинах.

Поряд з цим, господарський суд звертає увагу на те, що відповідач не звертався до суду із зустрічним позовом про стягнення штрафу та неустойки за порушення позивачем строків поставки продукції відповідно до п. 6.2 договору в порядку ст. ст. 46, 180 ГПК України, та на те, що такі вимоги можуть бути предметом розгляду іншого позову, з яким відповідач має право звернутися до суду в загальному порядку.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, вимогами ч.1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Розрахунок 3% річних, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір нарахованих відповідачу 3% річних за період з 19.04.2017р. по 14.09.2018р. становить 289 811,51 грн., перевірений господарським судом та встановлено, що вказаний розрахунок є арифметично вірним та відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача.

Розрахунок інфляційних втрат, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір нарахованих відповідачу інфляційних втрат за період з травня 2017 року по серпень 2018 року становить 844 985,89 грн., перевірений господарським судом та встановлено, що вказаний розрахунок є арифметично вірним та відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 289 811,51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 844 985,89 грн., а отже і про їх задоволення.

Заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені не розглядається по суті господарським судом, оскільки ухвалою суду від 25.09.2018р. такі вимоги залишені без розгляду на підставі п.5 ч. 1 ст. 226 ГПК України та, відповідно, не є предметом розгляду даної справи.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У ч. 1 ст. 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру – 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018р. встановлений на рівні 1 762 грн.

Виходячи з ціни позову 8 070 808,79 грн. (6 860 000 грн. - основний борг, 343 000 грн. - пеня, 196 214,79 грн. - 3% річних, 671 594 грн. - інфляційні втрати), розмір судового збору, який мав бути сплачений позивачем, складає 121 062,13 грн. (8 070 808,79 грн. х 1,5%).

Згідно платіжного доручення №35 від 30.07.2018р. при поданні даного позову позивачем сплачений судовий збір у розмірі 121 062,14 грн.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою останній просив суд стягнути з відповідача 7 994 797,40 грн., з яких: 6 860 000 грн. – основний борг, 289 811,51 грн. – 3% річних, 844 985,89 грн. – інфляційні втрати, а також залишити позовну вимогу про стягнення пені без розгляду.

Вказана заява розцінена господарським судом як заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та заява про залишення позову без розгляду в частині вимог про стягнення пені, та ухвалою суду від 25.09.2018р. заяву позивача в частині збільшення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат прийнято до розгляду, а заяву позивача в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені задоволено та позов в цій частині залишено без розгляду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням). Отже, судовий збір щодо вимог про стягнення пені підлягає покладенню на позивача у розмірі 5 145 грн. (343 000 грн. х 1,5 %).

Виходячи з нової ціни позову, розмір судового збору, який мав бути сплачений позивачем, складає 119 921,96 грн. (7 994 797,40 грн. х 1,5%).

За таких обставин, з огляду на встановлений законом розмір судового збору, який мав бути сплачений щодо збільшених позовних вимог у розмірі 119 921,96 грн. та враховуючи покладення на позивача судового збору щодо вимог про стягнення пені у розмірі 5 145 грн., доплаті підлягав судовий збір у розмірі 4 004,82 грн. (119 921,96 грн. – 115 917,14 грн. (121 062,14 грн. – 5 145 грн.) = 4 004,82 грн.). Доказів доплати суми судового збору позивачем суду не надано, у зв’язку з чим стягненню з позивача на користь Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 4 004,82 грн.

Водночас, приймаючи до уваги, що позов задоволений повністю, судовий збір покладається на відповідача у розмірі 119 921,96 грн. на підставі п. 1 ч. 2 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгово – промислова компанія «Ясинуватський машинобудівний завод» задовольнити.

2.Стягнути з ОСОБА_1 з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (85013, Донецька обл., м. Добропілля, м.Білозерське, вул. Строїтельна, 17, код ЄДРПОУ 36028628) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгово – промислова компанія «Ясинуватський машинобудівний завод» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, оф. 256, код ЄДРПОУ 39564741) основний борг у розмірі 6 860 000 (шість мільйонів вісімсот шістдесят тисяч) грн., 3% річних у розмірі 289 811 (двісті вісімдесят дев’ять тисяч вісімсот одинадцять) грн. 51 коп., інфляційні втрати у розмірі 844 985 (вісімсот сорок чотири тисячі дев’ятсот вісімдесят п’ять) грн. 89 коп., судовий збір у розмірі 119 921 (сто дев’ятнадцять тисяч дев’ятсот двадцять одна) грн. 96 коп.

3.Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгово – промислова компанія «Ясинуватський машинобудівний завод» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, оф. 256, код ЄДРПОУ 39564741) в дохід Державного бюджету України (стягувач – Державна судова адміністрація України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795); отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 4 004 (чотири тисячі чотири) грн. 82 коп.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду через господарський суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 17 жовтня 2018 року.

Суддя Л.В. Ніколаєва