Рішення № 78180740, 19.11.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

"19" листопада 2018 р. Cправа № 902/92/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1

(вул. Реміснича, 28, м. Чернігів, 14000)

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Залузький»

(вул. Молодіжна, б. 1, с. Залужжя, Теплицький район, Вінницька область, 23806)

про стягнення 1772342 грн 75 коп.,-

за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д.,

представників сторін:

позивача : не з'явився;

відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Демарк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Залузький» заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 953 844, 41 грн.; - заборгованості за строковими відсотками за користування кредитом у розмірі 46 583, 11 грн.; - пені за несвоєчасне погашення відсотків у розмірі 172 499, 77 грн.; - пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 599 415, 46 грн.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 04.02.2016 за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/92/16 з призначенням її до розгляду.

04 квітня 2016 року, рішенням Господарського суду Вінницької області було частково задоволено позов ПАТ «Банк «Демарк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до СВК «Залузький». Стягнуто з СВК «Залузький» на користь ПАТ «Банк «Демарк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 953 844, 41 грн., заборгованість за строковими відсотками у розмірі 46 583, 11 грн., пеню за несвоєчасне погашення відсотків у розмірі 137 999, 82 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 479 532, 36 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 902/92/16 рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2016 у справі № 902/92/16 скасовано в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками та заборгованості за строковими відсотками. В цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з СВК «Залузький» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23 333, 33 грн. заборгованості за простроченими відсотками та 2 888, 88 грн. заборгованості за строковими відсотками. У стягненні заборгованості за простроченими відсотками у сумі 930 511, 08 грн. та в сумі 43 694, 23 грн. заборгованості за строковими відсотками відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2016 у справі № 902/92/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016 скасовано рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 902/92/16. Справу № 902/92/16 передано на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Відповідно до автоматизованого розподілу документообігу суду справу №902/92/16 передано судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 10.11.2016 справу прийнято до провадження (суддя Яремчук Ю.О.) з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 29.11.2016.

Ухвалою суду від 29.11.2016 розгляд справи відкладено на 14.12.2016.

Ухвалою суду від 14.12.2016 продовжено строк вирішення спору у справі № 902/92/16 на 15 днів. Розгляд справи відкладено на 16.01.2017.

Ухвалою суду від 16.01.2017 розгляд справи відкладено на 30.01.2017.

На підставі заяви судді Яремчука Ю.О. від 16.01.2017, згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 16.01.2017 створено колегіальний склад суду для розгляду даної справи у складі головуючого судді Яремчука Ю.О., суддів: Матвійчук В.В., Банасько О.О.

Ухвалою суду від 17.01.2017 справу прийнято до провадження колегіальним складом суду з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 30.01.2017.

Ухвалами суду від 30.01.2017 у справі призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинено до отримання висновку судової економічної експертизи.

Розпорядженням керівника апарату суду від 23 лютого 2017 року, відповідно до автоматизованого розподілу справ, справу №902/92/16 передано на розгляд судді Матвійчуку В.В., в зв'язку з закінченням п'ятирічного строку перебування судді Яремчука Ю.О. на посаді судді та припиненням його повноважень зі здійснення правосуддя.

Ухвалою суду від 24.02.2017 справу прийнято до провадження суддею Матвійчуком В.В.

Ухвалою суду від 21.08.2018 провадження у справі поновлено. Прийнято рішення здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 10.09.2018.

При розгляді справи 10.09.2018 судом оголошено перерву до 10.10.2018 (протокольна ухвала від 10.09.2018)

В судовому засіданні 10.10.2018 судом оголошено перерву до 22.10.2018 (протокольна ухвала від 10.10.2018)

Протокольною ухвалою від 22.10.2018 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті на 19.11.2018.

На визначену судом дату представники позивача не з'явились. Пояснень причин неявки суду не повідомили. Про час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені під розписку в судовому засіданні 22.10.2018.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 19.11.2018 прийнято судове рішення.

Стислий виклад позицій учасників судового процесу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач посилається на наступне. 20.02.2013 між ПАТ «Банк «Демарк» (ОСОБА_2) та СВК «Залузький» (Позичальник) укладено Кредитний договір № 1-078, відповідно до умов якого ОСОБА_2 відкрив Позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 2 400 000,00 грн строком по 27.02.2014. В подальшому між сторонами були укладені ОСОБА_2 про внесення змін до Кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013. Свої зобов'язання за Кредитним договором ОСОБА_2 виконав в повному обсязі. Позичальник в свою чергу взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 21.01.2015 виникла заборгованість по кредиту в загальному розмірі 2 831 201,48 грн, внаслідок чого ОСОБА_2 звернувся до господарського суду з відповідним позовом. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.10.2015 позов Банку було задоволено в повному обсязі на суму 2 831 201,48 грн. Кредитна заборгованість за судовим рішення на дату подання позову сплачена в повному обсязі.

Відповідно до п. 8.1. Кредитного договору, Договір залишається чинним до дати повної сплати Позичальником заборгованості за кредитом та інших платежів відповідно до умов цього договору.

Посилаючись на положення п.п. 7.3., 7.4., 7.5 Кредитного договору, та зважаючи на суму заборгованості, яка стягнута рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.10.2015, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення заборгованість за простроченими відсотками за період з 21.01.2015 по 31.12.2015 в сумі 953 844,41 грн, заборгованість за строковими відсотками за період з 01.01.2016 по 26.01.2016 в сумі 46 583,11 грн, пеню за несвоєчасне погашення відсотків в сумі 172 499,77 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 599 415,46 грн.

16.01.2017 до суду надійшла заява Позивача № 03/07-1795 від 21.11.2016 про зменшення позовних вимог. В зазначеній заяві Позивач вказує про часткове погашення Відповідачем заборгованості за кредитом у зв'язку з чим зроблено перерахунок заборгованості, а саме: за простроченими відсотками за період з 01.02.2015 по 31.12.2015 сума заборгованості складає 927 622,20 грн, пеня за несвоєчасне погашення відсотків складає 34499,95грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту складає 119 883,10 грн. Просить стягнути з Відповідача заборгованість за Кредитним договором в сумі 1 128 588,36 грн, з яких: заборгованість за простроченими відсотками за період з 01.02.2015 по 31.12.2015 – 927 622,20 грн., заборгованість за строковими відсотками за період з 01.01.2016 по 19.01.2016 – 46 583,11 грн, пеню за несвоєчасне погашення відсотків – 34 499,95 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредиту – 119 883,10 грн. (т.2. а.с.195,196)

Вказана заява прийнята судом до розгляду, як така, що подана з дотриманням положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017).

Відтак, справа розглядається судом з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідач у відзиві б/н від 05.09.2018 заперечує про позову з наступних підстав. (т.3, а.с. 123-127)

По-перше. Розрахунок суми боргу, який викладено в заяві №03/07-1795 від 21.11.2016 року про зменшення позовних вимог не відповідає дійсним обставинам та є не вірним. Позивач при проведенні розрахунку не врахував наступних сум сплачених Відповідачем в рахунок погашення боргу. А саме: 26 222,21грн згідно платіжного доручення № 623 від 02.09. 2016; 617 532,18 грн згідно платіжного доручення № 624 від 02.09.2016; 11 972,18 грн згідно платіжного № 623 від 23.08.2016. Позивач зарахував зазначені вище суми наступним чином:

- 26 222 грн 21 коп в рахунок прострочених процентів.

- 617 532 грн 18 коп в рахунок нарахованої пені за несвоєчасне погашення відсотків та кредиту.

- 11 972 грн 18 коп в рахунок оплати за судовий збір по справі № 902/92/16.

Зазначені вище платежі були здійснені Відповідачем на виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 902/92/16, яка на момент проведення платежів вступила в законну силу і підлягала виконанню. При цьому Відповідач виконав це судове рішення, оскільки Позивачем було ініційовано відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню. Відповідач виконав судове рішення в строк наданий державним виконавцем для добровільного виконання.

Оскільки постановою Вищого господарського суду України постанова апеляційної інстанції була скасована, а справа направлена на новий розгляд то отримані Позивачем кошти від Відповідача мали б бути зараховані Позивачем в порядку встановленому пунктом 3.7.3 Кредитного договору.

Тобто 617 532,18 грн та 11 972,18 грн мають бути зараховані в рахунок сплати за відсотки за користування кредитом.

Враховуючи викладене сума боргу за процентами в розрахунку Позивача наведена невірно. А відтак і розрахунок пені за несвоєчасну сплату процентів також Позивачем здійснено не вірно.

По-друге. Відповідачем повністю виконано рішення Господарського суду Вінницької області від 22.10.2015 у справі №902/80/15 про дострокове стягнення заборгованості по кредиту. Останній платіж за вказаним судовим рішенням було проведено 19.01.2016. Відтак, з цієї дати зобов’язання по кредиту є припиненими, і отже з цього часу у Позивача відсутні підстави для нарахування заборгованості в тому числі і штрафних санкцій за кредитом.

По-третє. Для вимог про стягнення пені ст.258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність в межах одного року. Відповідач наголошує на порушенні Позивачем строків позовної давності та просить суд застосувати юридичні наслідки такого порушення. Оскільки Позивач подав заяву 21.11.2016 то строк позовної давності на стягнення пені діє в межах одного року до дня її пред’явлення. Позивач пропустив строк позовної давності до вимог по сплаті пені які виникли до 21.11.2015.

По-четверте. Позивач не мав права застосовувати підвищену процентну ставку оскільки порушення строків сплати Відповідачем відбулось з вини Позивача. За таких умов суд має застосувати положення ст.113 ЦКУ «Прострочення кредитора», ст.616 ЦКУ «Правові наслідки порушення зобов’язання з вини кредитора» та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вина Позивача в несвоєчасному виконанню Відповідачем своїх обов’язків по сплаті по кредиту полягає в тому, що Позивач закрив рахунок на який , згідно Кредитного договору, мали виплачуватись проценти та не вніс змін до Кредитного договору щодо нового рахунку на який мають сплачуватись кошти.

У відповіді на відзив № 03/07-430 від 20.09.2018 Позивач наводить свої заперечення щодо доводів Відповідача та зазначає наступне. (т.3, а.с. 143,144)

Відповідач помилково вважає, що у зв'язку з направленням Вищим господарським судом справи на новий розгляд, грошові кошти які сплачено відповідачем на виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 06 липня 2016 року, підлягають зарахуванню позивачем на відсотки, що в свою чергу є підставою для перерахунку суми заборгованості за кредитним договором. Після направлення справи на новий розгляд Позивачем подано до господарського суду заяву про зменшення позовних вимог з урахуванням часткового погашення заборгованості, а саме: за простроченими відсотками за період з 01.02.2015 р. по 31.12.2015 р. сума заборгованості складає 927622,20 грн., пеня за несвоєчасне погашення відсотків складає 34499,95 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту складає 119883,10 грн. Тобто, Банком у відповідності до норм закону зменшено суму позовних вимог. Перерахування зарахованих Банком коштів на проценти є технічно та юридично неможливим.

Доводи Відповідача, що у зв'язку з виконанням рішення Господарського суду Вінницької області від 22.10.2015 у справі № 902/80/15, зобов'язання по кредитному договору є припиненими, не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, а отже вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками та пенею є правомірними та обґрунтованими.

Не має під собою юридичного підґрунтя і твердження Відповідача про те, що він був позбавлений можливості перерахувати кошти на рахунок, вказаний в кредитному договорі, який був заблокований після введення в Банку тимчасової адміністрації, що призвело до сплати підвищеної процентної ставки в розмірі 40 %. При розгляді даної справи попередніми судами був встановлений факт письмового повідомлення Відповідача про зміну платіжних реквізитів, в зв'язку з відкриттям єдиного накопичувального рахунку.

Позиція Відповідача щодо застосування строків позовної давності до нарахування та стягнення пені, є помилковою, та не відповідає умовам ОСОБА_2 та нормам законодавства, оскільки до п.7.5 ОСОБА_2, сторони фактично погодили збільшення строку нарахування пені, ніж це передбачено ст.232 ГК України.

Відповідач з поясненнях б/н від 10.10.2018, окрім наведених вище доводів, вказує, що право вимоги за Кредитним договором, а саме вимоги щодо оплати за надану банківську послугу (кредит) з моменту відкликання банківської ліцензії може мати лише правонаступник Позивача який у процедурі ліквідації придбає у законом встановленому порядку право вимоги за договором. Що ж стосується вимог які виникли у Позивача за Кредитним договором до відкликання ліцензії то ці вимоги, на думку відповідача, повністю погашені.

Посилаючись на висновок судової експертизи в даній справі, заперечує проти вимог щодо стягнення пені. (т.3, а.с. 157-161)

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

20.02.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Демарк» (Позивач, за договором ОСОБА_2) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Залузький» (Відповідач, за договором Позичальник) укладено Кредитний договір №1-078, згідно із п. 3.1. якого ОСОБА_2 відкриває Позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 2400000,00 грн, строком по 27 лютого 2014 року та графіком зниження ліміту кредитування, визначеного Додатком №1, який є невід'ємною частиною договору. (т.1, а.с.19-24)

Згідно із п. 3.2. ОСОБА_2 кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів та забезпечення поточної діяльності.

Позичальник зобов'язаний погасити кредит у строк по 27 лютого 2014 року шляхом перерахування коштів на рахунок, вказаний у п.3.8. ОСОБА_2. Строки передбачені договором є обов'язковими для Позичальника. Позичальник за користування кредитом сплачуватиме банку відсотки у розмірі 24% річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, з розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року ( 360 днів у році) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок, підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту (п.п. 3.4-3.5.1. ОСОБА_2).

Відповідно до п.3.7.3. ОСОБА_2 якщо сума, що вноситься у рахунок погашення кредиту та сплати відсотків та інших платежів недостатня для погашення кредиту разом з відсотками та іншими платежами, то платежі за договором здійснюються у такому порядку: в першу чергу сплаті підлягаю комісійні винагороди, в другу чергу сплаті підлягають відсотки, після їх погашення сплаті підлягає сума кредиту.

У разі виникнення простроченої заборгованості по сплаті кредиту, відсотків або інших платежів то погашення здійснюється в наступному порядку:

- прострочені платежі по погашенню комісійних винагород;

- пеня за несвоєчасну сплату комісійних винагород;

- прострочені платежі по сплаті відсотків за користування кредитом;

- штрафи за порушення умов цього ОСОБА_2;

- прострочені платежі по погашенню основного боргу;

- пеня за несвоєчасне погашення основного боргу.

Згідно із п.7.3 цього ОСОБА_2, у разі порушення графіку погашення кредиту зазначеного в Додатку №1, ОСОБА_2 переносить залишок не погашеної в строк заборгованості за кредитом на рахунок прострочених кредитів, у цьому разі Позичальник сплачує банку за простроченою заборгованістю за кредитом підвищену процентну ставку - 40% річних.

Відповідно до п.7.4. ОСОБА_2 у разі порушення строків погашення кредиту, ОСОБА_2 має право стягнути з Позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму прострочених платежів за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості по дату здійснення платежу за кредитом у повному обсязі, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Пунктом 7.5. ОСОБА_2 визначено, що у разі порушення строку сплати відсотків за кредитом ОСОБА_2 має право стягнути з Позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму несплачених своєчасно відсотків із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і по дату повного погашення заборгованості по відсотках, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. 7.6. ОСОБА_2 сторонами визначено, що у разі порушення строку сплати платежів визначених п.3.9.4., 4.1 ОСОБА_2 має право стягнути з Позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму несплаченої своєчасно комісії із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і по дату повного погашення заборгованості з платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди на виконання даного Кредитного договору №1-078:

- Договір №1 від 16.042013, яким збільшено ліміт кредитної лінії до 2700000,00 грн. №4, а також встановлено, що у разі порушення графіку погашення кредиту банк переносить залишок непогашеної в строк заборгованості за кредитом на рахунок прострочених кредитів, у цьому разі позичальник сплачує банку за простроченою заборгованістю за кредитом підвищену процентну ставку - 40% річних. (т.1, а.с.25-26)

- Договір №2 від 30.01.2014, за яким зменшено ліміт кредитної лінії до 2400000,00 грн. та узгоджено графік зниження ліміту кредитування за Додатком №3; (т.1, а.с.27-29)

- Договір №3 від 17.04.2014, в якому збільшено ліміт кредитної лінії до 2800000,00 грн. строком до 30 січня 2015 року та узгоджено графік зниження ліміту кредитування за Додатком №4; (т.1, а.с.30-33)

- Договір №4 від 30.07.2014, яким збільшено з 28 липня 2014 року розмір відсоткової ставки з 24,0% до 26,0% річних, які нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. (т.1, а.с.34)

30 січня 2015 року, постановою правління Національного банку України №66 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» було відкликано банківську ліцензію та ліквідовано банк «Демарк». (т.1, а.с.12)

31 січня 2015 року, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №18 "Про початок процедури ліквідації Банку "Демарк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк" Демарк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку. (т.1, а.с.13)

Листом №05/28-420 від 12.02.2015 ОСОБА_2 повідомив СВК "Залузький" про зміну платіжних реквізитів для виконання платіжних зобов'язань перед банком.

22 жовтня 2015 року, рішенням Господарського суду Вінницької області, у справі №902/80/15, було задоволено позов ПАТ «Банк «Демарк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до СВК «Залузький» про стягнення заборгованості за Кредитним договором №1-078 від 20.02.2013 та стягнуто з СВК «Залузький» на користь Банку 400000 грн. - строкової заборгованості за кредитом, 2100000 грн. - простроченої заборгованості за кредитом, 190611,07 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, 53705,56 грн. - заборгованості за строковими відсотками, 7027,36 грн. - пені за несвоєчасне погашення відсотків, 79857,49 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту, а також стягнуто 56624,02 грн. - судового збору. (т.1, а.с.176-180)

28 січня 2016 року, ПАТ «Банк «Демарк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до СВК "Залузький" про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив стягнути з відповідача на його користь борг за Кредитним договором №1-078 від 20 лютого 2013 року, а саме: 953844,41 грн. - заборгованості за простроченими відсотками; 46583,11 грн. - заборгованості за строковими відсотками; 172499,77 грн. - пені за несвоєчасне погашення відсотків та 599415,46 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту, а всього у розмірі 1772342,75 грн. (т.1, а.с.2-6)

04 квітня 2016 року, рішенням Господарського суду Вінницької області було частково задоволено позов ПАТ «Банк «Демарк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до СВК «Залузький» про стягнення 1772342,75 грн. та стягнуто з СВК «Залузький» на користь Банку 953844,41 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, 46583,11 грн. - заборгованості за строковими відсотками, 137999,82 грн. - пені за несвоєчасне погашення відсотків, 479532,36 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту та 26585,14 грн. - судового збору і відмовлено в задоволенні 119883,10 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту та 34499,95 грн. - пені за несвоєчасне погашення відсотків. (т.1, а.с.183-187)

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 902/92/16 рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2016 у справі № 902/92/16 скасовано в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками та заборгованості за строковими відсотками. В цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з СВК "Залузький" на користь Банку 23 333, 33 грн. заборгованості за простроченими відсотками та 2 888, 88 грн. заборгованості за строковими відсотками. У стягненні заборгованості за простроченими відсотками у сумі 930 511, 08 грн. та в сумі 43 694, 23 грн. заборгованості за строковими відсотками відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2016 у справі № 902/92/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016 скасовано рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 902/92/16. Справу № 902/92/16 передано на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Скасовуючи рішення попередній інстанцій Вищий господарський суд України виходив з того, що суди попередніх інстанцій, прийшовши до висновку про наявність підстав для стягнення із Відповідача на користь Позивача заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом та заборгованості за строковими відсотками за користування кредитом за зазначений позивачем період з 21.01.2015 по 26.01.2016, не дотримались статей 47, 43 ГПК України, та не встановили день фактичного виконання Відповідачем рішення Господарського суду Вінницької області від 22.10.2015 у справі № 902/80/15, відповідно й не встановили дату припинення зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України, що враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судами всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Беручи вказане до уваги судом встановлено наступне.

Так, платіжним дорученням № 6 від 15.01.2016 СВК «Залузький» перераховано 1 500 000,00 грн, за призначенням платежу: «Погашення заборгованості згідно рішення Господарського суду Вінницької області наказ № 902/80/15 виданий 06.11.2015р. без ПДВ».

Платіжним дорученням № 7 від 19.01.2016 СВК «Залузький» перераховано 900 000,00 грн, за призначенням платежу: «Погашення заборгованості згідно рішення Господарського суду Вінницької області наказ № 902/80/15 виданий 06.11.2015р. без ПДВ».

Платіжним дорученням № 9 від 19.01.2016 СВК «Залузький» перераховано 131 201,48 грн, за призначенням платежу: «Погашення заборгованості згідно рішення Господарського суду Вінницької області наказ № 902/80/15 виданий 06.11.2015р. без ПДВ».

Платіжним дорученням № 10 від 19.01.2016 СВК «Залузький» перераховано 300 000,00 грн, за призначенням платежу: «Погашення заборгованості згідно рішення Господарського суду Вінницької області наказ № 902/80/15 виданий 06.11.2015р. без ПДВ».

З наведеного слідує, що станом на 19.01.2016 СВК «Залузький» виконано рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 902/80/15.

В розрахунку Позивача проведено нарахування заборгованості зі сплати прострочених відсотків за період з 21.01.2015 по 31.12.2015, строкових відсотків за період з 01.01.2016 по 26.01.2016, пені за несвоєчасне погашення відсотків за період з 25.07.2015 по 25.01.2016, та пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 20.07.2015 по 20.01.2016. В заяві про зменшення позовних вимог Позивач зазначає інші періоди нарахування по прострочених відсотках (з 01.02.2015 по 31.12.2015) та по строкових відсотках (з 01.01.2016 по 19.01.2016). При цьому суд зважає, зі зменшенням періоду нарахування заборгованості по строкових відсотках заявлена Позивачем сума до стягнення залишилася незмінною. До того ж, в заяві про зменшення позовних вимог Позивачем не вказано періоду нарахування пені, як за несвоєчасне погашення кредиту, так і за несвоєчасне погашення відсотків.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти розрахунку Позивача та наголошує на невідповідності розрахунку заборгованості за простроченими відсотками.

При з'ясуванні судом у представника Позивача періодів нарахування відсотків та пені останній не зміг пояснити виникнення суми нарахованих відсотків та пені та періоди їх нарахування з врахуванням часткових проплат Відповідача.

Виходячи з суперечливості пояснень представника Позивача щодо нарахування та визначення періоду пені та відсотків, з метою встановлення фактичних періодів та сум, за клопотанням відповідача, у справі призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, попередивши експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

На розгляд судово-економічної експертизи судом поставлено наступні питання, в редакції ухвали від 01.09.2017:

- чи підтверджується документально станом на 26.01.2016р. сума заборгованості за простроченими відсотками за період з 21.01.2015р. по 31.12.2015р. згідно кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 року та договорів про внесення змін до нього в розмірі 953 844,41грн.?

- чи підтверджується документально станом на 26.01.2016 сума заборгованості зі сплати строкових відсотків за період з 01.01.2016 року по 26.01.2016 року згідно кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 року та договорів про внесення змін до нього в розмірі 46 583,11грн.?

- чи підтверджується документально станом на 26.01.2016 сума пені за несвоєчасне погашення відсотків за період з 25.07.2015р. по 25.01.2016р. згідно кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 року та договорів про внесення змін до нього в розмірі 172 499,77грн.?

- чи підтверджується документально станом на 26.01.2016 сума пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 20.07.2015р. по 20.01.2016р. згідно кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 року та договорів про внесення змін до нього в розмірі 599 415,46грн.?

Господарський суд зазначає, що за положеннями ст. 73 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта є одним із засобів доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження (ст. 3 Закону України «Про судову експертизу»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (Заява №61679/00) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

Встановивши, що експертне дослідження проведено відповідно до Закону України «Про судову експертизу» кваліфікованими судовим експертом, висновок експерта відповідає вимогам, встановленим ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, сторонами будь-яких заперечень щодо висновку експерта не подано, господарський суд, оцінивши висновок за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність цього висновку, а відтак приймає його в якості належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу у розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до висновку експерта № 787/17-21 від 31.07.2018 складеного за результатами проведення судової економічної експертизи:

- по першому питанню, сума заборгованості за простроченими відсотками за період з 21.01.2015 по 31.12.2015 згідно Кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 та договорів про внесення змін до нього в розмірі 953 844,41 грн станом на 26.01.2016 документально підтверджується;

- по другому питанню, сума заборгованості зі сплати строкових відсотків за період з 01.01.2016 по 26.01.2016 згідно Кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 та договорів про внесення змін до нього в розмірі 46 583,11 грн станом на 26.01.2016 документально не підтверджується;

- по третьому питанню, сума пені за несвоєчасне погашення відсотків за період з 25.07.2015 по 25.01.2016 згідно Кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 та договорів про внесення змін до нього в розмірі 172 499,77 грн, станом на 26.01.2016 документально не підтверджується;

-по четвертому питанню, сума пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 20.07.2015 по 20.01.2016 згідно Кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 та договорів про внесення змін до нього в розмірі 599 415,46 грн, станом на 26.01.2016 документально не підтверджується.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між позивачем та Позичальником укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 Цивільного кодексу України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 Цивільного кодексу України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3 ст.202 ГК України передбачено, що господарське зобов’язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст.202-205 ГК України, ст.ст.599-601, 604-609 ЦК України.

Зокрема, згідно із положеннями ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Пунктом 7.3. ОСОБА_2 передбачено, що у разі порушення графіку погашення кредиту, ОСОБА_2 переносить залишок непогашеної в строк заборгованості за кредитним договором на рахунок прострочених кредитів, у цьому разі Позичальник сплачує Банку за простроченою заборгованістю за кредитом підвищену процентну ставку - 40% річних.

З наведеного слідує, що залишок непогашеної заборгованості переноситься на рахунок прострочених кредитів у разі порушення графіку погашення кредиту. Як наслідок такого, ОСОБА_2 застосовує підвищену процентну ставку. При цьому додаткового повідомлення боржника про застосування підвищеної процентної ставки, договором не передбачено.

Оскільки судом встановлено виконання судового рішення у справі № 902/80/15 Відповідачем 19.01.2016, суд дійшов висновку, що Позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості за простроченими відсотками за період з 01.02.2015 по 31.12.2015 в розмірі 927 622,20 грн (заява про зменшення позовних вимог № 03/07-1795 від 21.11.2016).

Наведені обставини спростовують доводи Відповідача щодо періодів нарахування та застосування підвищеної процентної ставки (40%) за кредитом.

Розглядаючи вимогу Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості по строковим відсоткам за період з 01.01.2016 по 19.01.2016 в розмірі 46 583,11 грн суд виходить з висновку експерта № 787/17-21 від 31.07.2018, відповідно до якого сума заборгованості зі сплати строкових відсотків за період з 01.01.2016 по 26.01.2016 згідно Кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 та договорів про внесення змін до нього в розмірі 46 583,11 грн станом на 26.01.2016 документально не підтверджується.

До того ж, виходячи з умов ОСОБА_2 № 3 від 17.04.2014 (п. 3.1.) строк користування кредитом встановлено до 30.01.2015.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що нарахування строкових відсотків в період з 01.01.2016 по 19.01.2016 є безпідставним, а відтак зазначена вимога не підлягає задоволенню.

Поряд з цим, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 34 499,95 грн пені за несвоєчасне погашення відсотків та 119 883,10 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту. (заява про зменшення позовних вимог № 03/07-1795 від 21.11.2016)

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно із ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.4. ОСОБА_2 визначено, що у разі порушення строків погашення кредиту, банк має право стягнути з позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму прострочених платежів за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості по дату здійснення платежу за кредитом у повному обсязі, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.5. ОСОБА_2 у разі порушення строку сплати відсотків за кредитом банк має право стягнути з позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму несплачених своєчасно відсотків із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і по дату повного погашення заборгованості по відсотках, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, пунктом 7.5. ОСОБА_2 сторони погодили збільшення строку нарахування пені, ніж визначено у ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто фактично визначили строк з моменту виникнення простроченої заборгованості по дату повного погашення заборгованості по відсотках, що спростовує доводи Відповідача про пропущення Позивачем строків позовної давності щодо зазначених вимог.

Між тим, відповідно до висновку експерта № 787/17-21 від 31.07.2018 сума пені за несвоєчасне погашення відсотків за період з 25.07.2015 по 25.01.2016 згідно Кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 та договорів про внесення змін до нього в розмірі 172 499,77 грн, станом на 26.01.2016 документально не підтверджується; сума пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 20.07.2015 по 20.01.2016 згідно Кредитного договору № 1-078 від 20.02.2013 та договорів про внесення змін до нього в розмірі 599 415,46 грн, станом на 26.01.2016 документально не підтверджується.

При цьому експерт виходив з того, що в матеріалах справи наданих на дослідження, відсутня, та на клопотання експерта не надана будь-яка інформація щодо нарахування та відображення в бухгалтерському обліку банку нарахованої суми пені, від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитними коштами.

У зв’язку з наведеним, зважаючи на відсутність в матеріалах господарської справи, та ненадання на клопотання експерта, доказів нарахування та відображення по бухгалтерському обліку банку нарахованої суми пені, від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитними коштами, з огляду на відсутність в заяві про зменшення позовних вимог № 03/07-1795 від 21.11.2016 періодів нарахування пені за несвоєчасне погашення кредиту та сплаті процентів за користування кредитними коштами, суд дійшов висновку, що зазначені вимоги Позивачем не доведені належними доказами, а відтак не вбачає правових підстав для їх задоволення.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. урахуванням наведеного, заявлений Позивачем позов з урахуванням заяви № 03/07-1795 від 21.11.2016 про зменшення позовних вимог про зменшення розміру позовних вимог, підлягає частковому задоволенню.

Доводи Відповідача щодо порушення Позивачем порядку зарахування сплачених коштів на виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у даній справі, судом не беруться до уваги, оскільки, як свідчать матеріали справи сторонами не вжито будь-яких заходів направлених на поворот виконання судового рішення, чи зарахування однорідних зустрічних вимог.

Інші заперечення Відповідача, наведені у відзиві б/н від 05.09.2018, поясненнях б/н від 10.10.2018 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходь з наступного.

В заяві про зменшення позовних вимог № 03/07-1795 від 21.11.2016 Позивач, з урахуванням часткового відшкодування Відповідачем судового збору в розмірі 11972,18 грн, на виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у даній справі, просить стягнути з Відповідача 14 612,96 грн судового збору за подання позову та 31 902,20 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Позивачем за подання касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 сплачено 31 902,20 грн судового збору (платіжне доручення № 136305701 від 29.07.2016)

Постановою Вищого господарського суду від 19.10.2016 касаційну скаргу ПАТ «Банк «Демарк» задоволено частково.

Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з того, що касаційну скаргу ПАТ «Банк «Демарк» Вищим господарським судом України задоволено частково, зважаючи на часткове задоволено позовних вимог у даній справі, суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача 15 951,11 грн судового збору за подання касаційної скарги, та 13 914,33 грн судового збору за подання позовної заяви.

Окрім того, при вирішенні питання судових витрат у даній справі суд зважає на призначення судової економічну експертизи, витрати за проведення якої віднесено на СВК «Залузький».

Відповідно до рахунку № 3728 від 15.05.2017 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз вартість експертних послуг склала 23 808,00 грн., яку СВК «Залузький» сплачено згідно платіжного доручення № 288 від 31.05.2017.

Згідно ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов'язані із проведенням експертизи.

Згідно ч. 4 ст. 127 ГПК України, розмір витрат, зокрема, на проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги те, що судом позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 927 622,20 грн, а в матеріалах справи наявні докази на підтвердження оплати судової економічної експертизи Відповідачем, з Позивача підлягає до стягнення пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь Відповідача витрат, пов'язаних із проведенням експертизи №787/17-21 від 31.07.2018 у загальній сумі 4 241,46 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 185, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Залузький» (вул. Молодіжна, б. 1, с. Залужжя, Теплицький район, Вінницька область, 23806, код 30807916) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Реміснича, 28, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 19357516) 927 622 (дев'ятсот двадцять сім тисяч шістсот двадцять дві) грн 20 коп. - заборгованості за простроченими відсотками; 15 951 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одну) грн 11 грн. - судового збору за подання касаційної скарги; 13 914 (тринадцять тисяч дев'ятсот чотирнадцять) грн 33 коп - судового збору за подання позовної заяви.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Реміснича, 28, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 19357516) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Залузький» (вул. Молодіжна, б. 1, с. Залужжя, Теплицький район, Вінницька область, 23806, код 30807916) 4 241 (чотири тисячі двісті сорок одну) грн 46 коп. – витрат, пов'язаних з проведення експертизи.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 28.11.2018

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Реміснича, 28, м. Чернігів, 14000)

3 - відповідачу (вул. Молодіжна, б. 1, с. Залужжя, Теплицький район, Вінницька область, 23806)