Рішення № 78175270, 26.11.2018, Окнянський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Красноокнянський районний суд Одеської області)

Красноокнянський районний суд Одеської області

Справа № 506/336/18

Провадження № 2/506/220/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.11.2018 року с.м.т. Окни

Красноокнянський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Чеботаренко О.Л.

за участю секретаря судового засідання Нечитайло Є.О.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с.м.т. Окни цивільну справу за позовом

Акціонерного Товариства Комерційного Банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 34959,16 грн., -

В С Т А Н О В И В:

20 червня 2018 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Згідно автоматизованого розподілу, зазначена справа розподілена на суддю Криворучка П.В.

26 червня 2018 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі.

08 серпня 2018 року судом постановлено ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою судді Криворучка П.В. від 31.08.2018 року продовжено строк підготовчого провадження до 26 вересня 2018 року та справа передана до канцелярії суду для здійснення повторного автоматизованого розподілу в порядку, передбаченому ч.7 ст.33 ЦПК України, так як, у зв’язку з перебуванням головуючого у відпустці, розгляд справи не зможе продовжуватися більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені ЦПК України.

Згідно повторного автоматизованого розподілу, справа розподілена на суддю Чеботаренко О.Л. та ухвалою від 05.09.2018 року прийнята до провадження.

14 вересня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

03 жовтня 2018 року провадження у справі було зупинено відповідно до п.2 ч.1 ст.252, п.7 ч.1 ст.253 ЦПК України на час хвороби відповідача. Ухвалою від 16 листопада 2018 року провадження у справі поновлено.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно укладеного договору між позивачем та відповідачем №б/н від 08.11.2010 року, відповідач отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач підтвердила, що ознайомилася з Умовами і Правилами надання банківських послуг та тарифами ПриватБанку.

Однак відповідач свої зобов’язання за договором належним чином не виконувала, у зв’язку з чим допустила заборгованість на загальну суму 34959,16 грн., з них: заборгованість за процентами за користування кредитом – 2200,08 грн., пеня – 30793,73 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - фіксована частина; 1640,91 грн. – процентна складова. Тому позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати.

Відповідач подала відзив на позов, в якому посилалася на недопустимість притягнення її до подвійної відповідальності у виді стягнення пені та штрафу одночасно; на порушення строку позовної давності щодо стягнення штрафів і пені, так як останнє погашення заборгованості було здійснене ще 10.01.2017 року і з даного моменту банк мав усі можливості зафіксувати факт порушення виконання нею зобов’язань, повідомити її про це або звернутися до суду. Крім того, після неповернення перших частин кредиту позивач не звертався до неї з вимогою про дострокове погашення кредитного зобов’язання, а тому сприяв збільшенню розміру збитків, так як навмисно нараховувались відсотки, штрафи, неустойки. Про наявність заборгованості вона дізналась лише з позовної заяви, яка стала для неї несподіванкою. Крім того, вона вважає, що позивачем необґрунтовано завищена сума пені, так як відповідно до п.1.1.5.25 Умов та Правил надання банківських послуг зазначено що «за несвоєчасну оплату послуг, передбачених цим Договором, Умовами і Правилами Клієнт платить Банку по кожному випадку порушення пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості… за кожен день прострочення», однак позивачем при розрахунку пені брався не 0,1% від суми заборгованості, а набагато вище. За її розрахунками розмір пені за період з 06.06.2017 року по 23.05.2018 року складає 5803,40 грн. Крім того, вона просила взяти до уваги її скрутне матеріальне становище, оскільки вона проживає одна, її заробітна плата, яку вона отримує на руки, складає близько 3800 грн., жодної соціальної допомоги від держави вона не отримує. З урахуванням викладеного, відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог, а у разі винесення рішення про стягнення з неї заборгованості – відмовити у стягненні з неї штрафів; стягнути пеню лише за період з 06.06.2017 року по 23.05.2018 року з урахуванням наданого нею розрахунку пені та зменшити розмір нарахованої пені, а також розстрочити виконання вказаного рішення до 8 місяців.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що заперечення відповідача про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу є помилковим. Так, постановою ж ВСУ по справі №6-2003цс15 визначено, що одночасне застосування пені та штрафу є порушенням норм ст.61 Конституції України лише у разі їх одночасного застосування за одне і те ж порушення. Разом з тим, за договором, штраф застосовується за різні порушення. Щодо позовної давності, то так порушення зобов’язання триває, то підстав для застосування позовної давності щодо стягнення пені немає. Щодо вини кредитора у збільшенні розміру заборгованості, то законом та договором встановлено право, а не обов’язок звертатися до суду з позовом щодо дострокового стягнення заборгованості у випадку порушення боржником зобов’язань за договором. При цьому відповідач не надала доказів того, що саме поведінка банку унеможливила виконання нею своїх зобов’язань, що призвело до збільшення обсягу загальної заборгованості за кредитом, як і доказів того, що кредитор відмовився прийняти належне виконання зобов’язання, запропоноване боржником. Крім того, при укладанні договору банком надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання договору. Крім того, відповідач фактично прийняла пропозицію до укладення договору дією – шляхом отримання кредиту та сплати періодичних платежів. Крім того, відповідач до певного часу виконувала зобов’язання за договором, що також свідчить про прийняття нею умов договору. Що стосується наданого відповідачем власного розрахунку заборгованості по пені, то відповідач не має спеціальних знань та належної освіти в даній сфері для компетентного проведення розрахунку заборгованості за кредитом, у зв’язку з чим зазначений розрахунок не може вважатися належним. Щодо розстрочення рішення, то воно не буде мати значного ефекту для боржника за причиною продовження дії кредитних правовідносин. Тому позивач просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Однак від нього до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. На задоволенні позову наполягає /а.с.33/. Тому справа розглянута у відсутність представника позивача, що відповідає положенням ст.223 ЦПК України.

Відповідач в судовому засіданні позов визнала частково, підтримавши свою позицію, визначену у відзиві на позов та додала, що вона здійснювала платежі на погашення заборгованості за кредитом поки мала таку можливість, а потім перестала платити. Крім того, банком самостійно перераховувались кошти на погашення заборгованості із її заробітної плати. Тому вона вважала, що її заборгованість вже погашена. На даний час вона не може сплатити ту суму, яку позивач просить у позовній заяві. Тому вона просила при винесенні рішення врахувати її скрутне матеріальне становище та зменшити розмір нарахованої пені до 3000 грн., так як вона хворіє, є вдовою, а розмір заробітної плати, яку вона отримує, складає не більше 4000 грн. на місяць.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

08 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає між нею та банком договір. При укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, відповідно до положень якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Підписавши зазначену анкету-заяву, відповідач підтвердила, що ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Приватбанку.

Згідно наказу Міністерства фінансів України від 21.05.2018 року №519 «Про рішення акціонера публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»» змінено тип банку з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство та затверджено нове найменування Банку: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (АТ КБ «Приватбанк») /а.с.42/.

Таким чином, ОСОБА_1 уклала з позивачем кредитний договір №б/н від 08.11.2010 року, за яким отримала кредит в сумі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що відповідає вимогам ст.1054 ЦК України /а.с.5-7, 8, 9, 10-24/.

Відповідно до п.п.2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, процентах за його користування, по перевитратах кредитного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. У випадку невиконання зобов'язань за договором, на вимогу кредитора виконати зобов'язання по поверненню кредиту /в тому числі простроченого кредиту і Овердрафту/, сплатити винагороду банку /а.с.19/.

П.2.1.1.12.4 зазначених Умов та Правил встановлено, що термін внесення мінімального обов’язкового платежу по Кредиту, а також Овердрафту – до 1-го числа місяця, наступного за розрахунковим, в розмірі, розрахованому згідно Тарифу від суми поточних боргових зобов’язань. Платіж включає відсотки за користування Кредитом, частину заборгованості по тілу кредиту, штраф згідно цих Умов.

Згідно з п.2.1.1.12.2.2 Умов та Правил надання банківських послуг встановлено, що у разі виникнення прострочених зобов’язань із терміном прострочки понад 90 днів, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірах, зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування. При цьому відсотки за користування Кредитом Клієнт не сплачує.

Крім того, п.2.1.1.12.6.1 зазначених Умов та правил, у разі виникнення прострочених зобов’язань за борговими зобов’язаннями на суму від 100 грн., Клієнт сплачує Банку пеню, відповідно до встановлених тарифів. Пеня нараховується в день нарахування процентів по кредиту /а.с.21/.

Згідно витягу з тарифів, пеня = 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 50 грн. щоразу, коли виникає прострочення по кредиту або процентам на суму від 100 грн. Пеня = 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 100 грн. щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн. другий місяць поспіль і більше /а.с.9/.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, позивач вважає, що станом на 23 травня 2018 року заборгованість відповідача по кредитному договору склала 34959,16 грн., з них: заборгованість за процентами за користування кредитом – 2200,08 грн., пеня – 30793,73 грн., штраф – 2140,91 грн. /а.с.6-7/.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно п.п.2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг, ст.ст.526, 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов’язаний належним чином виконувати взяті зобов’язання, повернути кредит та сплатити проценти, в строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов’язання, або не виконав його в строк, передбачений договором.

Крім того, відповідно до вимог ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Таким чином, так як відповідач не виконала зобов’язання в строк, передбачений кредитним договором, то позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідач у відзиві на позов посилалася на порушення позивачем строку позовної давності в частині стягнення пені та штрафів /а.с.54-58/.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

П.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що термін позовної давності щодо вимог Банку з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів, витрат Банку складає 50 років.

Останній платіж на погашення заборгованості відповідачем було здійснено 10.01.2017 року, тобто вчинено дію, що свідчить про визнання нею свого боргу /а.с.8/.

Таким чином, оскільки кредитним договором збільшено строк позовної давності до 50 років і вказаний строк з дати останнього платежу (10.07.2017 року) до моменту звернення до суду з позовом (14.06.2018 р.) не пропущено, то підстав для застосування строку позовної давності немає.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, розмір заборгованості за відсотками складає 2200,08 грн., а розмір нарахованої пені – 30793,73 грн., що значно перевищує сам розмір прямих збитків.

Відповідач у відзиві на позов просила зменшити розмір пені.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-100цс14 (Постанова №6-100цс14), з якою погодився і Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 року у справі № 202/3351/14-ц (провадження N 61-4338св18), частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, оскільки розмір пені значно перевищує розмір збитків, виходячи із засад розумності, справедливості, враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов’язань за договором, а саме, що у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту, а також беручи до уваги матеріальне становище відповідача, яка хворіє та після вирахування обов’язкових платежів отримує заробітну плату близько 4000 грн. на місяць, що підтверджується довідкою про доходи /а.с.72/, суд вважає, що позовні вимоги, щодо стягнення заборгованості за пенею слід задовольнити частково, зменшивши розмір пені з 30793,73 грн. до 4000 грн.

Щодо штрафу, то п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що при порушенні Клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов’язань, передбачених цим Договором, більш ніж на 30 днів Клієнт зобов’язаний сплатити Банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору. Штраф нараховується на окремий рахунок і підлягає оплаті в зазначені банком терміни. /а.с.19/.

Згідно витягу з тарифів, штраф нараховується в розмірі 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій /а.с.9/.

Разом з тим, на думку суду, позивач помилився при розрахунку розміру штрафу в частині процентної складової, так як до складу заборгованості, від якої слід розрахувати 5%, врахував не лише заборгованість за відсотками, як передбачено договором, а і заборгованість за пенею, що договором не передбачено.

Тому процентна складова штрафу підлягає стягненню в розмірі 110 грн. (2200,08 грн. х 5%), а позов в частині стягнення штрафу – частковому задоволенню.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, складає 6810,08 грн. (з них: заборгованість за процентами за користування кредитом – 2200,08 грн.; заборгованість за пенею – 4000 грн.; штраф /фіксована частина/ - 500 грн.; штраф /процентна складова/ - 110 грн.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог позивачу слід відмовити.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на занадто великий розмір заборгованості, що стало наслідком неповідомлення її позивачем про наявність заборгованості протягом тривалого часу, так як повідомлення відповідача про наявність заборгованості, як і звернення до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитом є правом, а не обов’язком позивача, натомість отримання виписок про стан карткових рахунків та проведених операцій по рахункам є обов’язком відповідача (п.2.1.1.5.3 Умов та правил надання банківських послуг).

Також не приймаються до уваги посилання відповідача на подвійну відповідальність щодо стягнення штрафу та пені одночасно.

Так, за положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у справі №6-2003цс15, штраф і пеня згідно зі ст.549 ЦК України є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те ж порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне і теж порушення.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги, судом встановлено, що зазначені види неустойки за умовами договору нараховуються за різні порушення: пеня нараховується при виникненні прострочених зобов’язань на суму від 100 грн. та на строк понад 90 днів, а штраф – при порушенні строків платежів більш, ніж на 30 днів. Тому в даному випадку положення ст.61 Конституції України не порушено.

Також помилковими є посилання відповідача на невірний розрахунок пені позивачем, так як пеня за порушення виконання зобов’язань за договором відповідно до п. п.2.1.1.12.2.2, п.2.1.1.12.6.1 Умов та правил, що і виконано позивачем, а п.1.1.5.25 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено порядок та розмір стягнення пені «за несвоєчасну оплату послуг», а не при порушенні зобов’язань за договором.

Що стосується розстрочення виконання рішення суду, то відповідачем не доведено наявність обставин, які можуть бути для цього підставою згідно з ч.4 ст.435 ЦПК України. Тому в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення слід відмовити.

При цьому, відповідачу слід роз’яснити, що вона має право звернутися до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду з долученням до неї відповідних доказів в порядку, передбаченому ст.435 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 526, 549, 612, 615 ЦК України, ст.ст. 10, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 435 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного Товариства Комерційного Банку “Приватбанк” задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, с.м.т. Окни Одеської області, на користь Акціонерного Товариства Комерційного Банку “Приватбанк” (р/р 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Грушевського буд.1д) заборгованість за кредитним договором в сумі 6810,08 грн. (з них: заборгованість за процентами за користування кредитом – 2200,08 грн.; заборгованість за пенею – 4000 грн.; штраф /фіксована частина/ - 500 грн.; штраф /процентна складова/ - 110 грн.) та судовий збір в сумі 343,24 грн., а всього стягнути – 7153,32 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

В задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення на 8 місяців ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до п.п.15.5) п.1 Перехідних положень ЦПК України, на рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Одеської області через Красноокнянський районний суд або безпосередньо до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 листопада 2018 року.

СуддяОСОБА_2