Рішення № 78168496, 28.11.2018, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"28" листопада 2018 р.

Справа № 642/2975/17

Провадження 2/642/165/18

РІШЕННЯ

Іменем України

27 листопада 2018 р. м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Гримайло А.М.

секретаря судового засідання Сорокіній Ю.В.

за участю представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2

представника позивача- Харківської місцевої

прокуратури №1 - Мельничук О.А.

представника 3-ої особи - обслуговуючого кооперативу

«Житлово-будівельний кооператив «Зеленоград» Бикової О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі: Українського ордена «Знак Пошани» Науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 з позовною заявою про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 та зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Керівника Харківської місцевої прокуратури №, що діє в інтересах держави: в особі Українського ордена «Знак Пошани» Науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», 3-я особа: Обслуговуючий кооператив «Житлово будівельний кооператив «Зеленоград», Харківська міська рада про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі: Українського ордена «Знак Пошани» Науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернулися до Ленінського районного суду м. Харкова з позовною заявою про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/291/13-г від 02.07.2015р. визнано частково недійсним та скасовано рішення №13/10 ХLІ сесії V скликання Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року, зокрема пункту 7 додатку №1 до вищевказаного рішення; визнано недійсним Державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 1 га. (кадастровий номер НОМЕР_3), зареєстрований 02 червня 2010 року за №52107050002, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; зобов'язано Управління Держкомзему у м. Харків скасувати запис про державну реєстрацію державного акту серії НОМЕР_2 (кадастровий номер НОМЕР_3), зареєстрованого 02 червня 2010 року за №52107050002; визнання недійсним державного акту серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га. (кадастровий номер НОМЕР_5), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000029, розташовану за адресою АДРЕСА_2 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; визнано недійсним Державний акт серії НОМЕР_6 на право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га. (кадастровий номер НОМЕР_7), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000026, розташовану за адресою АДРЕСА_2 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; зобов'язано Управління Держкомзему у м. Харків скасувати запис про державну реєстрацію державних актів серії НОМЕР_6 (кадастровий номер НОМЕР_7), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000026.

Зазначив, що земельна ділянка площею 0,2000 га. (кадастровий номер НОМЕР_7) перебуває у власності відповідача - ОСОБА_1 - і повинна бути витребувана та повернута у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» як земельна ділянка лісогосподарського призначення.

Ухвалою суду від 14 серпня 2017 року відкрито провадження по справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Згідно підпункту 9 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31.05.2018 року ухвалою суду було прийнято рішення про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

27.06.2018 року представник ОСОБА_1 подала через канцелярію суду заяву про слухання справи в порядку звичайного позовного провадження в зв'язку зі складністю справи по суті, вона потребує ретельного вивчення та аналізу матеріалів справи, в справі велика кількість сторін.

10.07.2018 року до канцелярії суду, надійшла зустрічна позовна заява представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Керівника Харківської місцевої прокуратури №, що діє в інтересах держави: в особі Українського ордена «Знак Пошани» Науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», 3-я особа: Обслуговуючий кооператив «Житлово будівельний кооператив «Зеленоград», Харківська міська рада про визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2000 га з кадастровим номером НОМЕР_7, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 та визнати за ним право власності на зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі - продажу від 23.04.2011 року, посвідченого ПН ХМНО Маслак Н.В. реєстр. № 923. Просили відмовити в задоволені первісного позову з зазначених підстав в зустрічному позові та у зв'язку з пропуском строків позовної давності, про що подана окрема процесуальна зава 10.07.2018 року.

В обґрунтування зустрічного позову зазначається, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га з кадастровим номером НОМЕР_8 за договором купівлі - продажу від 23.04.2011 року, посвідченого ПН ХМНО Маслак Н.В. за реєстровим № 923. Протягом 2011-2012 років збудував на вказаній земельній ділянці житловий будинок, право власності на який в порядку введення в експлуатацію зареєстровано 29.12.2012р. В будівництво житла для себе та своєї сім`ї ОСОБА_1 вклав усі особисті накопичення, в тому числі від продажу квартири за адресою АДРЕСА_1. Іншого житла у ОСОБА_1 немає. Разом із ним мешкає його батько - військовий пенсіонер ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, та двоє дітей. Право власності на житловий будинок з надвірними будівлями на спірній земельній ділянці по теперішній час належить ОСОБА_1, не оскаржено та не скасовано. В 2016 році йому стало відомо про відкриття провадження у справі №642/7502/16ц за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі: Харківської міської ради до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Зеленоград», ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, визнання права власності на земельну ділянку, який обґрунтовано наявністю постанови Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/291/13-г від 02.07.2015р. Вказує, що про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та житловий будинок з надвірними будівлями на ній станом на день подачі позову до господарського суду в січні 2013 році прокуратурі було відомо, але ОСОБА_1 до судового процесу залучено не було, як наслідок, суд вирішив питання про інтереси особи без її участі. Подача позову до Ленінського районного суду м. Харкова та навмисне неповідомлення господарського суду про права третіх осіб на предмет спору при розгляді справи № 922/291/13-г свідчить на невизнання прокуратурою ОСОБА_1 добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2000 га з кадастровим номером НОМЕР_7.

Ухвалою суду від 16.07.2018 року суд повернувся в підготовче засідання по справі та прийняв в провадження до одночасного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_1.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 10.09.2018 року закрите підготовче провадження у зазначеній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті .

В судовому засіданні представник Харківської місцевої прокуратури № 1 позовні вимоги підтримала, проти зустрічного позову заперечувала.

У судове засідання представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 з'явилась, проти задоволення первісного позову заперечувала, зустрічний позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на викладені обставини та надані докази.

Український ордена «Знак Пошани» Науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в підготовчому провадженні участь не брали, про дату, час і місце повідомлені належним чином.

Представник Харківської міської ради в судове засідання з'явився. Позов ОСОБА_1 визнала в повному обсязі. Проти основного позову заперечувала, та просила в позові прокурати відмовити.

Представник ОК «ЖБК «Зеленоград» проти задоволення первісного позову заперечувала, зустрічний позов підтримала, надала письмову правову позицію про визнання обставин, викладених в зустрічному позові.

Дослідивши усі обставини справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград" було видано Державний акт серії НОМЕР_6, зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000026, про право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га, кадастровий номер НОМЕР_7, розташовану за адресою АДРЕСА_2 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/291/13-г від 02.07.2015р. визнано частково недійсним та скасовано рішення №13/10 ХLІ сесії V скликання Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року, зокрема пункту 7 додатку №1 до вищевказаного рішення; визнано недійсним Державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 1 га. (кадастровий номер НОМЕР_3), зареєстрований 02 червня 2010 року за №52107050002, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; зобов'язано Управління Держкомзему у м. Харків скасувати запис про державну реєстрацію державного акту серії НОМЕР_2 (кадастровий номер НОМЕР_3), зареєстрованого 02 червня 2010 року за №52107050002; визнання недійсним державного акту серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га. (кадастровий номер НОМЕР_5), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000029, розташовану за адресою АДРЕСА_2 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; визнано недійсним Державний акт серії НОМЕР_6 на право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га. (кадастровий номер НОМЕР_7), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000026, розташовану за адресою АДРЕСА_2 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; зобов'язано Управління Держкомзему у м. Харків скасувати запис про державну реєстрацію державних актів серії НОМЕР_6 (кадастровий номер НОМЕР_7), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000026.

Набрання законної сили вказаним судовим рішенням стало підставою для звернення до суду керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі: Українського ордена «Знак Пошани» Науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Згідно з договором купівлі - продажу від 23.04.2011 року, посвідченого ПН ХМНО Маслак Н.В. реєстр. № 923, ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНОГРАД» продав, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку площею 0,2000 га, кадастровий номер НОМЕР_7, розташовану за адресою АДРЕСА_2, надану для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови. Ціна продажу складала 55 785 грн. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 в Поземельній книзі за НОМЕР_9 від 04.07.2011р. Станом на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки будь-які заборони відчуження були відсутні. Договір сторонами виконаний.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №571 від 26.09.2012р. встановлено, що Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 24.02.2012р. №ХК18012029180 та присвоєно індивідуальному житловому будинку літ. «А-2» по АДРЕСА_2.

На підставі вказаного рішення Виконавчим комітетом Харківської міської ради 29.12.2012р. видано свідоцтво та зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований АДРЕСА_2. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 283893963101.

Рішенням Харківської міської ради №1662/14 від 29.10.2014р. «Про зміну та впорядкування адрес земельних ділянок» (п.224) земельній ділянці, розташованій за адресою АДРЕСА_2 присвоєно адресу АДРЕСА_2.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №62 від 04.02.2015р. внесено зміни до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №571 від 26.09.2012р., замінивши «АДРЕСА_2» на «АДРЕСА_2».

Реєстрація права власності на земельну ділянку та житловий будинок підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 16.03.2017 року.

Іншої житлової нерухомості за ОСОБА_1 не зареєстровано.

Згідно з довідкою про склад сім`ї в житловому будинку з 23.06.2015р. зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.5 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до ч.7 ст.82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Позивач ОСОБА_1 участі у справі №922/291/13-г не брав, справу розглянуто за правилами господарського судочинства. Тому він не позбавлений можливості спростовувати у загальному порядку факти, встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/291/13-г від 02.07.2015р.

Як на доказ належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 посилався на обставини, встановлені Постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/291/13-г від 02.07.2015р. Інші докази встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки суду не надані. Тому суд надає оцінку встановленим фактам на підставі наявних у справі доказів.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_1 просив визнати його добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2000 га з кадастровим номером НОМЕР_7, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та визнати за ним право власності на зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі - продажу від 23.04.2011 року, посвідченого ПН ХМНО Маслак Н.В. реєстр. № 923.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до частин 1-3 статті 78 ЗК право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 80 ЗК суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК державою гарантується непорушність права власності. Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ідеологія ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод фактично відображена як у Конституції, так і в Цивільному кодексі, національним судам варто враховувати такі правові позиції ЄСПЛ під час вирішення спорів про захист права власності, посилатися на висновки Євросуду як на безпосереднє джерело права.

З огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2016 року № 3477-ІV, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановою від 12 липня 2017 року у справі № 3-109гс17 визначила, що при витребуванні майна із володіння особи на користь держави не існує універсального критерію оцінки «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес АД» проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України погоджуються з тим, що при розгляді справи № 911/2351/15, яка розглядається, може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим, у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Європейський суд з прав людини в рішенні в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р. зазначив, що для з'ясування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини [2].

У рішенні в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»» від 28 липня 1999 р. Європейський суд з прав людини знову наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті ч. 2 ст. 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини, має забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою. Держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і в з'ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі публічних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом. У таких сферах, як житлова, що відіграє центральну роль у забезпеченні добробуту й економічної політики в сучасному суспільстві, ЄСПЛ поважатиме законодавчі рішення, якщо вони відповідають публічним інтересам і ґрунтуються на чітко сформульованому розумному вмотивуванні.

У рішенні в справі «Святі чоловічі монастирі проти Греції», від 9 грудня 1994р., Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання в мирне володіння майном має забезпечувати справедливий баланс між вимогами загальних інтересів громади та вимогами захисту основних прав особи. Занепокоєння щодо досягнення цього балансу відображено в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини загалом, зокрема в другому реченні, яке треба читати з урахуванням загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, повинно бути розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, якої прагнуть досягти в будь-який спосіб, позбавляючи особу її володіння.

У рішенні в справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 р. Європейський суд з прав людини повторює, що позбавлення майна може бути виправданим лише тоді, коли буде показаний, іпіег аііа, «інтерес суспільства» й «умови, передбачені законом». Навіть більше, будь-яке втручання в право власності обов'язково має відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошуком такого справедливого балансу відзначена вся Європейська конвенція з прав людини. Далі ЄСПЛ зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» [9].

Згідно п.25 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

У справі, що розглядається, предметом спору є добросовісність набуття фізичною особою права власності на земельну ділянку за наявності діяльності державних органів з виправлення помилок, допущених у минулому. При цьому впливу на допущення чи недопущення помилок позивач не мав і мати не міг.

Позивач придбав спірну земельну ділянку за оплатним договором у ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНОГРАД». Взаємні зобов'язання сторін за договором виконані належним чином.

Станом на час укладання договору купівлі-продажу за усієї розумної обачності позивач не міг передбачити, що в майбутньому державний акт про право власності не земельну ділянку буде визнаний недійсним. Дані обставини додатково підтверджені показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Згідно ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 334 ЦК України якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст.373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до цільового призначення, чим і скористався ОСОБА_1 побудувавши на придбаній земельній ділянці житловий будинок з надвірними будівлями, право власності на який в установленому законом порядку зареєстрував 29.12.2012 року.

Відповідно до ч.1 ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За змістом ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Підстави вибуття майна з володіння власника не з їхньої волі іншим шляхом підлягають доказуванню на загальних підставах.

Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. В якості доказу доведення підстав вибуття майна з володіння власника прокурор посилається на постанову Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/291/13-г від 02.07.2015р.

В матеріалах справи наявна постанова Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 2-а-1489/07/2070 від 25.09.2013р., якою визначено відсутність доказів факту віднесення до земель лісогосподарського призначення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 орієнтовною площею 0,99 га.

Цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_7 - землі громадської та житлової забудови. Доказів зміни цільового призначення або скасування заборони зміни цільового призначення суду не надано.

Доказів вчинення порушень з боку ОСОБА_1 під час укладання договору купівлі - продажу від 23.04.2011 року суду не надано.

Матеріали цивільної справи не містять жодного доказу, які б спростовували дані обставини.

Власник майна не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи за сукупності трьох умов: а) набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника; б) майно має бути придбане набувачем за гроші, тобто повинно бути саме купленим; в) власник має втратити володіння цим майном з власної волі.

Правочин, укладений між ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Зеленоград» щодо купівлі-продажу спірної земельної ділянки повністю відповідає даним критеріям.

Відповідно до ст.140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Жодної з наведених у ст.140 ЗК обставин у спірній ситуації не існує, а отже, припинення права власності ОСОБА_1 на землю та на житловий будинок є неприпустимим.

Посилання керівника Харківської місцевої прокуратури №1 на норми матеріального права, які регулюють правовий статус земельних ділянок лісогосподарського призначення, суд до уваги не бере з огляду на наявний зареєстрований статус земельної ділянки як землі житлової та громадської забудови, наявність зареєстрованого права на житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці.

Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Правова позиція Верховного Суду України від 17 грудня 2014р. у справі № №6-140цс: За положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Для вирішення питання щодо дотримання розумного балансу між державними та приватними інтересами суд враховує, що спірна земельна ділянка має цільове призначення - для житлової та громадської забудови, з часу набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки до подання позову про її витребування пройшло 5 років, на земельній ділянці розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 у 2012 році.

Доказів на спростування цих фактів відповідачем та третьою особою не надано.

Крім того, прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі Українського ордена «Знак Пошани» Науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Третьою особою - ОК «ЖБК «Зеленоград» до матеріалів справи надано копію акту погодження меж земельної ділянки від 03.09.2007р.

Державний акт серії НОМЕР_6 на право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га. (кадастровий номер НОМЕР_7), який визнано недійсним Постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/291/13-г від 02.07.2015р., було зареєстровано 23 березня 2011 року за №631010002000026.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України з урахуванням тієї обставини, що у даній справі прокурор не обґрунтував правових підстав для захисту інтересів Українського ордена «Знак Пошани» Науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», зважаючи на те, що власником спірної земельної ділянки до її передання ОК «ЖБК Зеленоград» була Харківська міська рада. Прокурор не довів за допомогою належних та допустимих доказів момент виникнення права на звернення до суду в інтересах держави, що нерозривно пов'язано з моментом, коли саме відповідному суб'єкту, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Крім того, в матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази необхідності судового захисту прав Українського ордена «Знак Пошани» Науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» у спосіб, зазначений прокуром.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 18, 19, 293, 315, 316, 317, 318, 319, 352, 430 ЦПК України, ст. 330,334,377,386,388 ЦК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні первісного позову керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі: Українського ордена «Знак Пошани» Науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» про витребування земельної ділянки - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2000 га з кадастровим номером НОМЕР_7, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 та визнати за ним право власності на зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі - продажу від 23.04.2011 року, посвідченого ПН ХМНО Маслак Н.В. реєстр. № 923.

Стягнути з прокуратури Харківської області (прокуратура Харківської області, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017р., до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Головуючий суддя А.М. Гримайло