Постанова № 78167051, 28.11.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 28.11.2018 Справа № 545/1769/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 листопада 2018 року суддя Октябрського районного суду м. Полтави Савченко А.Г., при секретарі Гречка Є. В., за участю прокурора Колос В.О., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві у залі суду протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 Кодексу

України про адміністративні правопорушення і матеріали справи додані до нього щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, працюючого суддею Полтавського районного суду Полтавської області, до адміністративної відповідальності не притягувався

в с т а н о в и в :

І. Опис обставин, установлених під час розгляду справи

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 168 від 16 липня 2018 року, складеного оперуповноваженим сектору протидії корупції УЗЕ в Полтавській області ДЗЕ Національної поліції України лейтенантом поліції ОСОБА_2, ОСОБА_1, обіймаючи посаду судді Полтавського районного суду Полтавської області і відповідно до статей 1, 45 та ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон), будучи суб’єктом декларування, примітки до ст. 172-6 КУпАП, а отже суб’єктом правопорушення, в порушення ч. 2 ст. 52 Закону після отримання 25 березня 2017 року доходу в сумі 174161,42 грн, що перевищує 50 прожиткових мінімуму, встановлених для працездатних осіб на 1 січня 2017 року, в порушення десятиденного строку з моменту отримання доходу, на час складання протоколу, умисно не повідомив НАЗК про суттєві зміни у майновому стані суб’єкта декларування.

ІІ. Нормативний акт, що передбачає відповідальність за інкриміноване особі адміністративне правопорушення

Дії ОСОБА_1 ініціатором складення протоколу кваліфіковані за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, яка передбачає відповідальність за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані, що тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ІІІ. Ставлення особи, що притягається до адміністративної відповідальності до вчинення інкримінованого йому правопорушення

Після роз’яснення відповідно до ст. 268 КУпАП прав особі, що притягується до адміністративної відповідальності, в тому числі права на захист, тобто користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, в судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушення не визнав, зазначивши, що грошові кошти, які підлягали декларуванню, йому перераховано на банківську картку на виконання судового рішення про поновлення порушених його прав. Про наявність вказаних коштів на картці дізнався 28 березня 2017 року у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк». В той же день ним отримано 150000 грн, що підтверджується роздруківкою про баланс на картці, наданою ПАТ КБ «ПриватБанк». В протоколі невірно зазначено, що сума в розмірі 174161,42 грн ним отримана 25 березня 2018 року, а тому отримана ним грошова сума підлягала декларуванню до 6, а не до 4 квітня 2017 року, як про це зазначено у протоколі. Він також зазначив, що декларацію про доходи подає на робочому місці в Полтавському районному суді і в даному випадку мав бажання її подати. Однак, 4 квітня 2017 року помер його батько. У з в’язку з похоронами 5 квітня 2017 року він знаходився у відпустці, а 6 квітня 2017 року захворів та по 21 квітня 2017 року включно перебував на лікарняному, і на роботі був відсутній. Таким чином, він з поважних причин не зміг у встановлений законом строк подати відповідну декларацію. Зробив це не умисно, як зазначено в протоколі. До того, ж нарахована йому сума складалась з недоплаченої пенсії за 18 місяців та за березень 2017 року, а тому для отримання детальної інформації про кошти, які підлягали декларування він мав намір звернутись до органу Пенсійного фонду України, однак у в зв’язку із вказаними обставинами не встиг цього зробити.

Наголосив, що нараховані на його пенсійну картку грошові кошти, фактично є недоплаченими грошовими сумами в порушення вимог чинного законодавства, які він повинен був отримувати щомісяця і продовжує отримувати в сумі 14879,65 грн, а тому вказане не зобов’язує його подавати декларацію про суттєві зміни у майновому стані. І тільки внаслідок відновлення порушених прав грошові кошти за період з 1 червня 2015 року по березень 2017 року, тобто майже за два роки, йому були одноразово, а не помісячно, як повинно бути, нараховані на пенсійну картку в березні 2017 року.

Вказав, що в підтвердження відсутності умислу неподання декларації про суттєві зміни у майновому стані, ним 28 березня 2018 року подана декларація за 2017 рік, в якій відображена отримана ним за судовим рішенням грошова сума та зазначено номер справи. Вказана інформація використана працівниками поліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення, про що свідчать матеріали даної справи, і ніяка перевірка ними фактично не проводилась.

Вважає, що в даному випадку відсутня подія та склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, а тому просив суд закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього у зв’язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

IV. Релевантні джерела права й акти їх застосування

4. Закон України «Про запобігання корупції».

4.1. Підпункт ґ) пункту 1 частини 1 статті 3. Суб’єкти, на яких поширюється дія цього Закону.

Суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в тому числі і судді.

4.2. Частина 1 статті 45. Подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

4.3. Частина 2 статті 52. Додаткові заходи здійснення фінансового контролю.

У разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Національного агентства.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

5.1. Стаття 7. Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення

Ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

5.2. Стаття 245. Завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

5.3. Стаття 251. Докази.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

5.4. Стаття 254.Складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше 24 годин з моменту виявлення особи, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених ст.258 цього Кодексу.

5.5. Стаття 256. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків, потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснюються його права і обов’язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

5.6. Стаття 38. Строки накладення адміністративного стягнення.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніше як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу над відомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частині третій цієї статті.

Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 164-14, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

5.7. Стаття 247. Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

V. Мотиви суду та оцінка наданих сторонами доказів

6. Заслухавши пояснення ОСОБА_1, думку прокурора Колоса В.О., який вважав доведеною вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушення та пропонував накласти адміністративне стягнення в межах санкції ч.2 ст.172 КУпАП, дослідивши матеріали, додані до протоколу, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є суддею Полтавського районного суду Полтавської області, що підтверджується наказом по Управлінню державної судової адміністрації в Полтавській області № 178/к від 12 жовтня 2011 року про зарахування на посаду судді Полтавського районного суду Полтавської області безстроково відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 22 вересня 2011 року № 3780-VI.

Відповідно до п. п. ґ) п.1 ч.1 ст. 3, ч.1 ст. 45 Закону посада судді віднесена до суб’єкта, на якого поширюється дія вказаного Закону.

ОСОБА_1 28 березня 2018 року подав щорічну декларацію за 2017 рік, чим дотримався вимог ч. 1 ст. 45 Закону.

З рапорту оперуповноваженого сектору протидії корупції УЗЕ в Полтавській області ОСОБА_2 від 16 липня 2018 року на ім’я начальника УЗЕ в Полтавській області вбачається, що працівниками УЗЕ в Полтавській області під час виконання службових обов’язків, спрямованих на попередження, виявлення та документування фактів вчинення працівниками органів суду адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією, встановлено порушення антикорупційного законодавства суддею Полтавського районного суду Полтавської області Шелудяковим (а. с. 7, 8).

16 липня 2018 року за наслідками вказаної перевірки складено протокол № 161 стосовно ОСОБА_1 про вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.

Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків, що встановлено ст. 10 КУпАП.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, що встановлено ст. 252 КУпАП.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, при розгляді даної категорії справ обов’язково має встановлюватися умисний характер вчиненого діяння, а також наявність відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи чи інтересу третіх осіб, яким суб’єкт правопорушення мав керуватись при вчиненні відповідного правопорушення.

Частиною другої статті 172-6 КУпАП передбачена відповідальність за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані.

Згідно ст. 1 Закону суб’єкти декларування - особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов’язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що правопорушення, пов’язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до п. 65-1 Роз’яснень щодо застосування окремих положень Закону стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 11 серпня 2016 року № 3 (із внесеними змінами) роз’яснено поняття «одноразовий дохід», який застосовується при повідомленні суб’єктами декларування про суттєві зміни в майновому стані.

Зобов’язання частини другої статті 52 Закону є додатковим заходом здійснення фінансового контролю, спрямованого на з’ясування фактичної зміни у майновому стані суб’єкта декларування. Тобто повинна виникати реальна суттєва зміна у майновому стані, яка полягає у можливості використання відповідного доходу для задоволення власних потреб суб’єктом декларування.

Під поняттям «одноразовий дохід» слід розуміти отримання суб’єктом декларування доходу, що перевищує суму в розмірі 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, який нарахований та виплачений одним джерелом доходу, має певну ознаку доходу та визначену дату набуття права власності на такий дохід (дату отримання доходу).

При цьому для обчислення суми, яка створює у суб’єкта декларування обов’язок подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, необхідно брати нарахований розмір «одноразового доходу», оскільки відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу, податковий агент, який нараховує, виплачує або надає оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб.

Крім того, згідно п. 2 роз’яснень Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов’язані з корупцією вих...№ 223-943/0/4-17 від 22 травня 2017 року, суб’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність, виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Адміністративне правопорушення може бути вчинене, як умисно, так і з необережності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, котра його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, котра його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Отже, тільки за наявності складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.

Між тим, суб’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, яке інкримінується ОСОБА_1, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, тобто, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх, або свідомо допускала настання цих наслідків, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Так, з пояснень особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та з досліджених судом матеріалів адміністративного провадження, вбачається, що ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Оскільки з 1 червня 2015 року органом Пенсійного фонду України ОСОБА_1 зупинено виплату пенсії, а у задоволенні заяви останнього про здійснення перерахунку пенсії за вислугою років відповідно до довідки прокуратури Полтавської області від 30 червня 2016 року відмовлено, на захист своїх прав він звернувся до суду з адміністративним позовом до Полтавського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, і постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2016 року у справі № 554/6884/16-а дії відповідача визнано неправомірними та зобов’язано відновити йому виплату пенсії за вислугою років, яку призначено відповідно до Закону України «Про прокуратуру», починаючи з 1 червня 2015 року та провести перерахунок пенсії з 1 січня 2016 року.

У зв’язку з вказаним, Полтавським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області ОСОБА_1 нараховано недоплачені грошові кошти разом з пенсією за березень 2017 року в загальній сумі 174161,42 грн. Нарахування вказаної суми проведено помісячно, тобто за 21 місяць, виходячи з недоплаченої пенсії, однак на пенсійну картку ПАТ КБ «ПриватБанк» вони надійшли ОСОБА_1 в березні 2017 року одноразово.

В судовому рішенні конкретно не зазначено про суму, яка підлягала виплаті ОСОБА_1, а тільки зобов’язано відповідача відновити виплату пенсії за вислугою років та провести перерахунок призначеної пенсії.

Про те, що вказані грошові кошти перераховані на пенсійну картку 25 березня 2017 року особисто ОСОБА_1 не повідомлялось та про їх наявність на картці він дізнався у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» 28 березня 2018 року, в той же день – ним знято 150000 грн, що підтверджується роздруківкою про баланс на картці, наданою ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 131).

Враховуючи дату отримання одноразової грошової виплати, якщо ця сума підлягала декларуванню, він повинен був про це повідомити НАЗК до 6 квітня 2017 року.

Електронна декларація ОСОБА_1 подається на робочому місці.

У зв’язку із смертю 4 квітня 2017 року батька, ОСОБА_1 згідно наказу №17/вс від 4 квітня 2017 року голови Полтавського районного суду з 5 квітня 2017 року перебував у відпустці, а з 6 квітня 2017 року по 21 квітня 2017 року включно перебував на лікуванні у лікарів 4-ї Полтавської міської клінічної поліклініки з оформленням листка непрацездатності, що підтверджується копіями листків непрацездатності (а. с. 135) .

Таким чином, ОСОБА_1 з поважних причин не зміг у встановлений законом строк подати відповідну декларацію, однак зробив це не умисно, але це не було враховано ініціатором складення протоколу, який в порушення вимог статті 256 КУпАП пояснення від нього не відбирав і надати його останньому не пропонував, про що свідчать обставини його складення встановлені судом.

Так, протокол був складений 16 липня 2018 року об 11 год. 45 хв., про що свідчать пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були присутні при його складанні та які заявили, що нібито ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з протоколом та отриманням його копії, а також зачинився у власному кабінеті (а. с. 10, 11).

У вказаний час ОСОБА_1 не міг давати особі, яка складала протокол будь-які пояснення та отримати копію протоколу, оскільки за місцем роботи у Полтавському районному суді Полтавської області розглядав справи, і після розгляду чергової справи за № 545/1064/18 з 10 год. 23 хв. по 15 год. 19 хв. 16 липня 2018 року перебував у нарадчій кімнаті та не міг будь з ким спілкуватись (а. с. 133-134).

Виключаючи відсутність умислу на неподання декларації про суттєві зміни в майновому стані, суд враховує, що ОСОБА_1 28 березня 2018 року направлена декларація до НАЗК за 2017 рік, в якій відображена отримана ним за судовим рішенням грошова сума та зазначено номер судової справи, згідно рішення у якій відбулось нарахування та отримання ним грошових коштів.

Як свідчать матеріали, додані до протоколу, більш ніж через три місяці після повідомлення ОСОБА_5 в щорічній декларації про отримані доходи, працівниками УЗЕ в Полтавській області була розпочата перевірка.

Згідно положень ст. 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», корупційним правопорушенням є тільки умисне діяння, а відтак, за діяння, передбачені ст. 172-6 КУпАП, вчинені через необережність, відповідальність особи за цією статтею настати не може.

Таким чином, у даному випадку в діях ОСОБА_1 відсутній, по-перше, умисел, а виходячи з диспозиції вказаної статті – подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.172-6 КУпАП.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права».

Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року, заява №4465/04). Правова визначеність вимагає, щоб норми актів були зрозумілими, точними й гарантували, що ситуації та правовідносини будуть передбачуваними. Адже інакше не можна забезпечити однакового застосування положень законів, що уможливлює необмежене їх трактування в правозастосовній практиці й неминуче призводить до сваволі.

Європейський суд неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права. Адже, це є гарантією визнання правомірності чи неправомірності дій як державних службовців, так і окремих громадян (рішення у справах «Рябих проти Росії», заява від 2003 р., №52854/99, п.52; «Савінський проти України», заява від 28.02.2006, №6965/02, п.23).

Такий підхід випливає також із змісту рішення Європейського суду з прав людини, постановленого 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», у якому суд зазначив, що відповідальність за порушення встановленого порядку не може наступати, якщо зазначений порядок не було достатньо чітко встановлено внутрішнім законодавством. Суд констатував, що за браком чітких та передбачуваних законів, що встановлюють певні правила, покарання осіб за порушення неіснуючого порядку суперечить ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності. Вказане ЄСПЛ, зокрема висловлює у рішеннях «Єлоєв проти України» від 6 листопада 2008 року, «Фельдман проти України» від 8 квітня 2010 року, «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, тощо.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, з вимогою, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого питання, порушує вимогу «якості закону». В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні органи зобов’язані застосовувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Норма закону (ч.2 ст.172-6 КУпАП), якою передбачено відповідальність за неповідомлення або не своєчасне повідомлення про відкриття рахунку в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані є не конкретною і не містить бланкетних норм, а її застосування здійснюється за «звичкою» розуміння статті і за тлумаченням не на користь особи, які притягається до адміністративної відповідальності.

Корупційне правопорушення характеризується умисною формою вини, а саме, прямим умислом, а також наявністю відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи чи інтересу третіх осіб, яким суб’єкт правопорушення мав керуватись при його вчиненні, на що звернено увагу в Рішенні Конституційного Суду України від 6 жовтня 2010 року (справа №1-27/2010). Викладене стосується й диспозиції ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.

Аналізуючи протокол № 168 від 16 липня 2018 року про адміністративне правопорушення, слід зазначити, що в протоколі відсутні посилання, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про умисність або корисливий мотив діяння або бездіяльності ОСОБА_1 Отже, відсутня суб’єктивна сторона даного правопорушення, яка є обов’язковою складовою будь-якого правопорушення.

Таким чином, вирішуючи питання про наявність в діях конкретної особи складу адміністративного корупційного правопорушення, крім іншого, необхідно враховувати наявність суб’єктивної сторони даного правопорушення, яка, виходячи із визначення поняття корупційного правопорушення, викладеного в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», завжди характеризується умисною формою вини, тобто, з врахуванням положень ст. 1 цього Закону, сутність порушення фінансового контролю полягає в тому, що особа, яка за законом зобов’язана задекларувати свої доходи та своєчасно подати декларацію, прагне уникнути цього і таким чином досягти певної мети.

Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_1 мав намір подати електронну декларацію та вчинив всі дії, щоб її подати до Єдиного державного реєстру декларацій, однак з поважних причин вказане у встановлений строк не зробив. Разом з тим, отриманий дохід показав в щорічній декларації, яка була подана задовго до складення протоколу про адміністративне правопорушення, а тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП через відсутність умислу на неповідомлення про суттєві зміни у майновому стані

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Крім того, суд констатує, що як на момент складення протоколу, так і розгляду його в суді закінчилися строки для накладення адміністративного стягнення, встановлені статтею 38 КУпАП.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині третій цієї статті.

Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 164-14, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Відповідно до п. 7 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в зв’язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на момент розгляду справи минуло більше трьох місяців з моменту вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення та його виявлення уповноваженими на те органами, а тому закінчилися строки для накладення адміністративного стягнення, передбачені статтею 38 КУпАП, а тому й з цих підстав справа підлягає закриттю відповідно до п. 7 статті 247 КУпАП.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 не міг бути присутнім при складенні протоколу та відмовлятись від його підписання і отримання копії у той час, коли він нібито був складений відносно нього (16 липня 2018 року об 11 год. 45 хв.), так як в цей час (з 10 год. 23 хв. до 15 год. 19 хв.) він, як суддя, перебував у нарадчій кімнаті і постановляв рішення по розглядуваній ним справі, в зв’язку з чим доступ до нього сторонніх осіб був недопустимий, а спілкування з ним неможливе. Тому констатація ініціатором складення протоколу факту відмови від дачі пояснень ОСОБА_1 та підписання і отримання ним копії протоколу є вигаданою та не відповідає дійсності.

На цій підставі суд зазначає, що протокол щодо ОСОБА_1 було складено з грубим порушенням вимог статті 256 КУпАП, тобто за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

В зв’язку з цим суд вважає, що протокол про вчинення адміністративного правопорушення щодо ОСОБА_1 не складався, процесуальні права, в тому числі і право на захист, йому не роз’яснювались, що, на переконання суду, свідчить про відсутність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. З цих підстав суд вважає, що докази обвинувачення особи, що притягається до адміністративної відповідальності, одержані незаконним шляхом.

Відповідно ж до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З цих підстав суд приходить до висновку про відсутність доказів, зібраних у визначеному законом порядку, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, а отже до висновку про необхідність закриття справи за відсутністю події та складу правопорушення.

Керуючись статтями 247, 283 та 284 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-6 КУпАП.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п’ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Суддя А. Г. Савченко