Рішення № 78164815, 24.05.2018, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/4206/17

Провадження №2/405/1006/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2018 року Ленінський районний суд м.Кіровограда у складі:

головуючого судді Іванової Л.А.

при секретарі Береді Я.І.

за участю учасників справи:

позивача ОСОБА_1

та представника відповідача виконавчого комітету

міської ради міста Кропивницького ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кропивницькому цивільну справу №405/4206/17 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького про стягнення інфляційних та трьох процентів річних, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, в якому просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні витрати в сумі 66 870, 00 грн. та три проценти річних в сумі 6 178, 37 грн., а всього 73 049, 37 грн., зазначивши на обґрунтування позовних вимог, що 17.06.2014 року Ленінським районним судом м.Кіровограда по справі №405/12295/13-а за його (позивача) адміністративним позовом до Кіровоградської міської ради, виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною і виплату середнього заробітку за час затримки виконання постанови суду, частково задоволено даний позов та стягнуто з виконавчого комітету Кіровоградської міської ради за рахунок міського бюджету міста Кіровограда середній заробіток за час затримки виконання постанови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 18.05.2011 року по справі №2а-3127/11 та постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 року по справі №2а-3127/11 про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови міста Кіровограда з 20.07.2012 року по 09.04.2013 року в розмірі 67 540, 88 грн. 22.07.2014 року постанова Ленінського районного суду міста Кіровограда від 17.06.2014 року у справі №4505/12295/13-а набрала законної сили. 10.02.2015 року Ленінським районним судом м.Кіровограда було видано виконавчий лист про стягнення з виконавчого комітету Кіровоградської міської ради на його користь 67 540, 88 грн., та листом за №02-08/490 від 13.02.2015 року управління Державної казначейської служби України у місті Кіровограді Кіровоградської області повідомило його (позивача) про те, що управлінням розпочато процедуру виконання постанови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 17.06.2014 року, разом з тим, на час подачі позову до суду (08.08.2017 року) постанова Ленінського районного суду міста Кіровограда від 17.06.2014 року не виконана, з відповідача не стягнуті на його (позивача) користь кошти в сумі 67 540, 88 грн., на підставі чого позивач вважає, що до зазначених правовідносин слід застосувати положення ч.2 ст.625 ЦК України та стягнути з відповідача у зв’язку з неналежним виконанням останнім зобов’язання індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої суми, при цьому, інфляційні втрати із-за невиконання відповідачем зобов’язань, покладених на нього постановою суду від 17.06.2014 року в період з 22.07.2014 року по 07.08.2017 року складають 66 870, 00 грн., три проценти річних від суми заборгованості складають 6 178, 60 грн. за період з 22.07.2014 року по 07.08.2017 року.

Відповідно до рішення Кіровоградської міської ради «Про перейменування» від 27 листопада 2017 року №1236 у зв’язку з перейменуванням міста Кіровограда Кіровоградської області на місто Кропивницький Кіровоградська міська рада є міською радою міста Кропивницького, а виконавчий комітет Кіровоградської міської ради відповідно є виконавчим комітетом міської ради міста Кропивницького, на підставі чого слід вважати правильним найменування відповідача як виконавчий комітет міської ради міста Кропивницького.

Ухвалою суду від 10 серпня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до п. 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності 15.12.2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, та, враховуючи, що провадження у справі відкрито до набрання чинності редакцією Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, суд продовжив розгляд даної справи за правилами Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, які набрали чинності з 15.12.2017 року.

Позивачем ОСОБА_1 в порядку п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України подана заява про збільшення розміру позовних вимог від 27.04.2018 року (зареєстрована в суді 27.04.2018 року за вх.№10927), за якою позивач просив стягнути з виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького інфляційні втрати в сумі 85 878, 68 грн. та три проценти річних в сумі 8 904, 29 грн., а всього 94 782, 97 грн., зазначивши на обґрунтування заяви, що постановою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 17.06.2014 року задоволено його (позивача ) вимоги в частині затримки стягнення середнього заробітку за період з 20.07.2012 року по 09.04.2013 року (184 робочі дні) у розмірі 67 540, 88 грн., тим самим станом на 09.04.2013 року відповідач мав сплатити йому середній заробіток в розмірі 67 540, 88 грн., разом з тим, зобов’язання відповідачем було виконано лише 30.08.2017 року шляхом безспірного списання Управлінням державної казначейської служби у м.Кропивницькому Кіровоградської області на його користь коштів в сумі 54 370, 41 грн. та утримання податків в сумі 13 170, 47 грн., у зв’язку з чим інфляційні втрати із-за невиконання відповідачем зобов’язань за період з 09.04.2013 року по 29.08.2017 року складають 85 878, 68 грн., три проценти річних від суми заборгованості за вказаний період становить 8 904, 29 грн., а всього 94 782, 97 грн.

У запереченнях (відзиві) на позов, які подані 13.12.2017 року, 05.02.2018 року, а також відзиві на позов від 24.05.2018 року з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідач виконавчий комітет міської ради міста Кропивницького позов не визнав,вважаючи вимоги позивача незаконними, безпідставними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогам законодавства України, не доведені належними та допустимими доказами, просив відмовити позивачу в їх задоволенні. При цьому в зазначених заявах по суті справи представник відповідача на обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що при розгляді справ із застосуванням правил ст.625 ЦК України про відповідальність за порушення грошового зобов’язання слід з’ясувати: чи існує зобов’язання між сторонами, чи це зобов’язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення виконання зобов’язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті. Крім того, зазначив, що правила ст.625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зазначив, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов’язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, тим самим, грошовим слід вважати зобов’язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Також зазначив, що позивач ОСОБА_1 в період з 20.07.2012 року по 09.04.2013 року не виконував свої трудові обов’язки на посаді першого заступника міського голови, що ним і не оспорюється, на підставі чого виконавчим комітетом міської ради міста Кропивницького заробітна плата за цей період позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 відхилив заперечення відповідача проти позову, зазначивши на обгрунтування відповіді на відзив, що даний спір виник у зв’язку з невиконанням відповідачем грошових зобов’язань. Зазначив, що в даному випадку судове рішення забезпечує примусове виконання зобов’язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов’язання. Правова природа виникнення грошових зобов’язань грунтується на обов’язку відповідача своєчасно і в повному обсязі виплатити йому (позивачу) середній заробіток і даний обов’язок передбачений нормами матеріального права, і, зокрема, ст.43 Конституції України, ст.9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.47, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.ст.21, 22, 24 Закону України «Про оплату праці», що дає можливість дійти висновку щодо наявності між сторонами грошових зобов’язань, які відповідач належним чином не виконує, що дає підстави для стягнення на його (позивача) користь інфляційних витрат за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов’язання, оскільки боржник зобов’язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми. Крім того, зазначив, що Верховний Суд України, розглядаючи аналогічні справи неодноразово наголошував, що, зважаючи на відсутність в зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов’язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредиторів, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. Верховний Суд України вказував, що правильною є позиція судів, які здійснюють нарахування коштів відповідно до ст.625 ЦК України незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог Закону України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження». Верховний Суд України, розглядаючи справи щодо виплати заробітної плати неодноразово формулював правові висновки згідно з якими чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Такий висновок, зокрема, викладено в постанові ВСУ від 27 січня 2016 року у справі №6-771цс15 за позовом про стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних. У постанові ВСУ від 02 березня 2016 року у справі №6-2491цс15 викладено наступні висновки: стаття 625 ЦК України поширюється на грошове зобов’язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а отже за своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб. Зазначив, що постановою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 17.06.2014 року встановлено, що його (позивача) вимоги в частині затримки стягнення середнього заробітку за період з 20.07.2012 року по 09.04.2013 року (184 робочі дні) у розмірі 67 540, 88 грн. підлягають задоволенню, таким чином, станом на 09.04.2013 року відповідач мав сплатити йому (позивачу) середній заробіток у розмірі 67 540, 88 грн. зобов’язання відповідачем було виконано лише 29.08.2017 року шляхом списання на його (позивача) користь коштів в сумі 54 370, 41 грн. та утримання податків в сумі 13 170, 47 грн. інфляційні втрати із-за невиконання відповідачем зобов’язань за період з 09.04.2013 року по 29.08.2016 року складають 85 878, 68 грн., три проценти річних від суми заборгованості складає 8 904, 29 грн. всього з відповідача мають бути стягнуті кошти в сумі 94 782, 97 грн.

Відповідачем виконавчим комітетом міської ради міста Кропивницького подано заперечення на відповідь на відзив, за якими відповідач зазначив, що пояснення позивача, які викладені у відповіді на відзив ідуть в протиріччя з обгрунтуванням обставин справи, які викладені в позовній заяві, так як мають діаметрально протилежну позицію, оскільки, як вказує позивач в позовній заяві, відповідачем не виконана постанова Ленінського районного суду м.Кіровограда, строк виконання якої, на думку позивача, встановлений 22.07.2017 року, що є підставами для застосування ч.2 ст.625 ЦК України, в свою чергу, у відповіді на відзив, позивач вказує на те, що судове рішення забезпечує виконання зобов’язання, яке виникло з підстав, що існувало до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов’язання. Зазначив, що, на думку позивача ОСОБА_1, обов’язок щодо виплати йому (позивачу) середнього заробітку у розмірі 67 540, 88 грн. у відповідача виник на підставі ст.43 Конституції України, ст.9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які регулюють право працівника – посадової особи місцевого самоврядування на заробітну плату, ст.ст.47, 94, 115, 117 КЗпП України, ст.ст.1, 21, 22, 24 Закону України «Про оплату праці», які визначають визначення поняття «заробітна плата» та порядок виплати заробітної плати в залежності від певних обставин, про що позивачем вказано у відповіді на відзив. Разом з тим, кошти в розмірі 67 540, 88 грн. , про які йдеться мова в позовній заяві, за своєю правовою природою не являються заробітною платою ОСОБА_1 за період з 20.07.2012 року по 09.04.2013 року, а є середнім заробітком за час невиконання рішення суду про поновлення, тобто мірою відповідальності роботодавця за затягування прийняття рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови. В свою чергу, станом на 09.04.2013 року у виконавчого комітету Кіровоградської міської ради був відсутній обов’язок сплати ОСОБА_1 67 540,88 грн., оскільки такий обов’язок не встановлений ні договором та іншим правочином, майнову (матеріальну) та моральної шкоду ОСОБА_1 виконавчий комітет не завдавав; відсутні інші юридичні факти, які вказують на виникнення обов’язку та відсутній акт цивільного законодавства, який встановлює такий обов’язок. У виконавчого комітету Кіровоградської міської ради зобов'язання відносно виплати середнього заробітку в розмірі 67540,88 грн. виникло виключно після прийняття Ленінським районним судом міста Кіровограда рішення про їх стягнення та набрання ним (рішенням) законної сили. Оскільки кошти в розмірі 67 540,88 грн., про які йдеться мова в позовній заяві, є середнім заробітком за час невиконання рішення суду про поновлення, тобто мірою відповідальності роботодавця за невчасне прийняття рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови, отже ст. 43 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; ст.ст. 47, 94, 115, 117 Кодексу законів про працю України, ст.ст.1, 21, 22, 24 Закону України «Про оплату праці», які регулюють право працівника – посадової особи місцевого самоврядування на заробітну плату, визначення поняття «заробітна плата», порядок виплати заробітної плати та строків її виплати в залежності від певних обставин, - не регулюють відносин, які виникли між виконавчим комітетом Міської ради міста Кропивницького та ОСОБА_1 та не встановлюють обов’язку у роботодавця на виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду щодо поновлення в порядку і строки для заробітної плати, а отже і грошове зобов’язання стосовно виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення в розмірі 67 540,88 грн. до винесення постанови Ленінського районного суду міста Кіровограда та набрання нею чинності не виникло та не могло виникнути. Тим самим, доводи позивача ОСОБА_1 стосовно того, що судове рішення забезпечує виконання зобов’язання, яке виникло з підстав, що існувало до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов’язання, - не грунтуються на нормах законодавства України, що регулюють виникнення зобов’язань та прямо суперечать статті 236 Кодексу законів про працю України.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників справи, зокрема, позивача ОСОБА_1, який підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив позов задовольнити, представника відповідача виконавчого комітету міської ради м.Кропивницького ОСОБА_2, який заперечив щодо позовних вимог та просив відмовити позивачу в їх задоволенні, зваживши доводи, викладені в заявах учасників справи по суті справи, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з’ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, виходячи з положень ст. 12 та ст. 13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося учасниками справи, що постановою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 17 червня 2014 року (Справа №405/12295/13-а) задоволено частково позов ОСОБА_1 Стягнуто з виконавчого комітету Кіровоградської міської ради за рахунок міського бюджету м.Кіровограда середній заробіток за час затримки виконання постанови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 18.05.2011 року по справі №2а-3127/11 та постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 року по справі №2а-3127/11 про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови м.Кіровограда з 20.07.2012 року по 09.04.2013 року в розмірі 67 540, 88 грн.

При цьому, питання щодо наявності підстав допустити негайне виконання постанови у відповідності до п.6 ч.1 ст.161 КАС України в редакції Кодексу, чинного на час винесення постанови, судом не вирішувалося.

Крім того, із змісту зазначеного судового рішення судом встановлено, що постановою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 09.02.2010 року визнано протиправним та скасовано абзац 1 пункту 1 рішення Кіровоградської міської ради від 28 березня 2008 року №494 «Про звільнення та затвердження на посадах першого заступника міського голови, директорів департаментів – заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради»; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови м. Кіровограда з 28 березня 2008 року; стягнуто з виконавчого комітету Кіровоградської міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету м. Кіровограда на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 98 711,17 грн., різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи за період з 23.12.2008 р. по 08.02.2010 р. в розмірі 61 585, 31 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 31 982, 21 грн. Крім того, цим же рішенням стягнуто з Кіровоградської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. Постанова в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в розмірі 8 548, 98 грн. підлягала негайному виконанню.

Також встановлено, що постановою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 18.05.2011 року по справі №2а-3127/11 визнано бездіяльність Кіровоградської міської ради, виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, міського голови щодо невиконання постанови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 09.02.2010 року по справі №2а-20/10 та постанови Дніпропетровського апеляційного суду від 14.07.2010 року. Цим же рішенням з виконавчого комітету Кіровоградської міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету – міського бюджету м.Кіровограда на користь ОСОБА_4 стягнуто середній заробіток за час затримки виконання постанов суду в сумі 124 110, 11 грн. Постанову в частині стягнення середнього заробітку в межах місячного платежу в сумі 8 075, 66 грн. допущено до негайного виконання.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 року зазначене рішення суду першої інстанції (справа №2а-3127/11)змінено в частині стягнення з виконавчого комітету Кіровоградської міської ради середнього заробітку та викладено в наступній редакції: зобов’язати виконавчий комітет Кіровоградської міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету – міського бюджету м.Кіровограда виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання постанов суду з врахуванням різниці в середніх заробітках за час роботи ОСОБА_1 на посаді в Кіровоградській РДА в період з 22.12.2008 року по 11.08.2010 року. В іншій частині постанову суду залишено без змін.

Крім того, 28 травня 2013 року Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом у справі №2-3127/11 винесено додаткове рішення, згідно з яким заяву ОСОБА_5 про винесення додаткового рішення задоволено частково, а саме: з виконавчого комітету Кіровоградської міської ради за рахунок місцевого бюджету – міського бюджету м.Кіровограда за час затримки виконання постанови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 09.02.2010 року та постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010 року по справі №2а-20/10 про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови м.Кіровограда за період з 09.02.2010 року по 18.05.2011 року кошти в розмірі 102 208, 28 грн.

Судом також встановлено, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року (по справі №405/12295/13-а), апеляційну скаргу виконавчого комітету Кіровоградської міської ради залишено без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м.Кіровограда від 17 червня 2014 року у справі №405/12295/13-а (2-а/405/822/13), - без змін.

Таким чином, після апеляційного розгляду постанова Ленінського районного суду м.Кіровограда від 17 червня 2014 року у справі №405/12295/13-а (2-а/405/822/13) набрала законної сили.

В подальшому, ухвалами судді Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2015 року (справа №К/800/5716/15) відкрито касаційне провадження в справі за касаційною скаргою виконавчого комітету Кіровоградської міської ради на постанову Ленінського районного суду міста Кіровограда від 17 червня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року та до закінчення касаційного провадження в адміністративній справі зупинено виконання постанови Ленінського районного суду м.Кіровогралда від 17 червня 2014 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року в частині стягнення 67 540, 88 грн. середнього заробітку за час затримки виконання судових рішень з 20 липня 2012 року по 09 квітня 2013 року за виключенням заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Окрім того, встановлено, що ухвалою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 25 березня 2015 року (справа №405/12295/13-а) за заявою ОСОБА_1 про роз’яснення порядку виконання постанови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 17.06.2014 року, роз’яснено, що постанова Ленінського районного суду м.Кіровограда від 17.06.2014 року підлягає негайному виконанню в частині виплати ОСОБА_1 заробітної плати в сумі 8 075, 66 грн., яка складала суму стягнення за один місяць.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року зазначену ухвалу Ленінського районного суду м.Кіровограда від 25 березня 2015 року по справі №405/12295/13-а, - скасовано.

За наслідками касаційного перегляду зазначених рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Вищим адміністративним судом України 29 березня 2017 року винесено рішення, яким постанову Ленінського районного суду міста Кіровограда від 17 червня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року, залишено без змін.

Управлінням Державної казначейської служби України у м.Кропивницькому Кіровоградської області (лист за вих.№04-08/1605) від 31.08.2017 року) повідомлено на адресу міського голови ОСОБА_6 про те, що на виконання п.34.1 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, 30 серпня 2017 року з реєстраційного рахунку №35410001030412, відкритого на ім’я виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, проведено безспірне списання на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду по КПКВКМБ 0310170, КЕКВ 2111 в сумі 54 370, 41 грн., а також проведено оплату утриманих податків на підставі наданих платіжних доручень в сумі 13 170, 47 грн.

Крім того, за інформацією Управління Державної казначейської служби України у м.Кропивницькому Кіровоградської області (лист за вих.№04-08/945) від 25.05.2018 року) механізм виконання судових рішень про стягнення коштів із державного та місцевого бюджетів або боржників визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03 серпня 2011 року №845.

Відповідно до листа від 29.08.2017 року №04-08/1588 управлінням Казначейства повідомлено виконавчий комітет Кіровоградської міської ради про прийняття на виконання постанови Ленінського районного суду м.Кіровограда по справі №405/12295/13-а від 17.06.2014 року, враховуючи надану стягувачем копію ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2017 року №405/12295/13-а (2-ар/405/2/17).

Листом від 29.08.2017 року №163/38 «Про безспірне списання» виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради надано згоду на безспірне списання коштів в сумі 54 370, 41 грн., а також утримання податків в сумі 13 170, 47 грн. з виконавчого комітету Кіровоградської міської ради по справі №405/12295/13-а від 17.06.2014 року.

30 серпня 2017 року відповідно до вищезазначеного листа управлінням Казначейства було проведено безспірне списання коштів на користь стягувача в сумі 54 370, 41 грн., а також проведено оплату утриманих податків на підставі наданих платіжних доручень в сумі 13 170, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України ).

Стаття ст.15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із обранням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст.16 ЦК України.

Крім того, позивач,який вважає, що його суб’єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову (ч.3 ст.13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з визначеним предметом позову про стягнення інфляційних втрат та 3% процентів річних, позивач ОСОБА_1, вважаючи, що даний спір виник у зв’язку з невиконанням відповідачем грошових зобов’язань, як на підстави позовних вимог послався на те, що постанова Ленінського районного суду м.Кіровограда від 17.06.2014 року, яка набрала законної сили 22 січня 2015 року, та за якою з відповідача на його (позивача) користь було стягнуто середній заробіток за час затримки виконання постанови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 18.05.2011 року по справі №2а-3127/11 та постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 року по справі №2а-3127/11 про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови м.Кіровограда з 20.07.2012 року по 09.04.2013 року в розмірі 67 540, 88 грн., відповідачем була виконана лише 31.08.2017 року, що, в свою чергу, має наслідком стягнення з відповідача в порядку ч.2 ст.625 ЦК України встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% проценти річних від простроченої суми.

Також позивач зазначив, що станом на 09.04.2013 року відповідач мав сплатити йому (позивачу) середній заробіток у розмірі 67 540, 88 грн. Зобов’язання відповідача було виконано лише 31.08.2017 року шляхом списання на його (позивача) користь коштів в сумі 54 370, 41 грн. та утримання податків в сумі 13 170, 47 грн.

При цьому, судом відзначається, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України, на яку, як на правову підставу позову послався позивач, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, при розгляді справ із застосуванням правил ст. 625 ЦК України про відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

В свою чергу, правила ст.625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, і така позиція підтверджується висновками Верховного суду України, зокрема в постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-43цс14, від 20 січня 2016 року № 6-2759цс-15.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або не настання певної події.

Згідно зі ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

В свою чергу, грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України,- є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.3 ст.510 ЦК України якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Таким чином, грошовим слід вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора, і саме до такого правового висновку дійшла ОСОБА_4 палата Верховного суду в постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.

В свою чергу, позивач ОСОБА_1 в період часу з 20.07.2012 року по 09.04.2013 року не виконував свої трудові обов’язки на посаді першого заступника міського голови, що ним і не оспорюється, на підставі чого виконавчим комітетом Міської ради міста Кропивницького заробітна плати за цей період позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, що встановлено судовими рішеннями у справі №405/12295/13-а.

Не приймається судом до уваги, у зв’язку з його безпідставністю твердження позивача про те, що Ленінський районний суд міста Кіровограда у справі № 405/12295/13-а встановив, що його (позивача) вимоги в частині затримки стягнення середнього заробітку за період з 20.07.2012 року по 09.04.2013 року підлягають задоволенню, оскільки судом питання затримки стягнення середнього заробітку позивачу не вирішувалась, та, відповідно в порядку ст.236 КЗпП України вирішувалося питання про виплату позивачу середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі позивача.

При цьому, кошти в розмірі 67 540, 88 грн. стягнуті з виконавчого комітету Кіровоградської міської ради за рахунок міського бюджету м.Кіровогшрада за рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 17 червня 2014 року за своєю правової природою не є заробітною платою позивача ОСОБА_1 за період з 20.07.2012 року по 09.04.2013 року, а є середнім заробітком за час невиконання рішення суду про поновлення, тобто є мірою відповідальності роботодавця, яка передбачена ст.236 Кодексу законів про працю України, за неприйняття рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови.

Згідно зі ст. 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З огляду на зазначене та приймаючи до уваги, що кошти в розмірі 67 540, 88 грн. є середнім заробітком за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, тобто мірою відповідальності роботодавця за невчасне прийняття рішення про поновлення позивача ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови, тим самим положення ст.43 Конституції України, ст.9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; ст.ст.47, 94, 115, 117 Кодексу законів про працю України, ст.ст.1, 21, 22, 24 Закону України «Про оплату праці», які регулюють право працівника – посадової особи місцевого самоврядування на заробітну плату, визначення поняття «заробітна плата», порядок виплати заробітної плати та строків її виплати в залежності від певних обставин, на які послався позивач, не регулюють відносин, які виникли між позивачем та відповідачем, а так само не встановлюють обов’язку роботодавця на виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду щодо поновлення в порядку і строки для заробітної плати, а отже, і грошове зобов’язання стосовно виплати позивачу ОСОБА_1 середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення в розмірі 67 540, 88 грн. до винесення постанови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 17 червня 2014 року та набрання нею законної сили не виникло, та не могло виникнути, тим самим, доводи позивача ОСОБА_1 стосовно того, що судове рішення забезпечує виконання зобов’язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов’язання, - не ґрунтуються на нормах законодавства України, що регулюють виникнення зобов’язань та прямо суперечать статті 236 Кодексу законів про працю України.

Крім того, судом відзначається, що процедура стягнення коштів у розмірі 67 540, 88 грн. була проведена на підставі Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2011 р. №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Відповідно до 1, 2, 3, 4 Порядку, цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Безспірне списання-операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів; боржники-визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання; виконавчі документи-оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України “Про виконавче провадження”; стягувані - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів-з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників-у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів.

Пунктами 6, 8, 24, 25 Порядку передбачений порядок звернення стягувача до органів казначейства та регламентуються дії органів Казначейства після отримання такої заяви та безпосереднього виконання рішення суду.

Зокрема, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягував подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності-довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування-для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв’язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім’я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку: 1) приймають їх до розгляду та реєструють відповідно до вимог організації діловодства. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер; 2) здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; 3) повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.

Стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

Крім того, з листа Управління Державної казначейської служби України у м. Кропивницькому Кіровоградської області від 15.05.2018 року № 04-08/945 «Про надання інформації» на запит виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького вбачається, що механізм виконання судових рішень про стягнення коштів із державного та місцевих бюджетів або боржників визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845 (зі змінами).

Відповідно до листа від 29.08.2017 року № 04-08/1588 управлінням Казначейства повідомлено виконавчий комітет Кіровоградської міської ради про прийняття на виконання постанови Ленінського районного суду міста Кіровограда по справі № 405/12295/13-а від 17.06.2014 року, враховуючи надану стягувачем копію ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2017 року №405/12295/13-а (2-ар/405/2/17).

Листом від 29.08.2017 року №163/38 «Про безспірне списання» виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради було надано згоду на безспірне списання коштів в сумі 54 370, 41 грн., а також утримання податків в сумі 13 170, 47 грн. з виконавчого комітету Кіровоградської міської ради по справі №405/12295/13-а від 17.06.2014 року.

30 серпня 2017 року відповідно до вищезазначеного листа управлінням Казначейства було проведено безспірне списання коштів на користь стягувача в сумі 54 370, 41 грн., а також проведено оплату утриманих податків на підставі наданих платіжних доручень в сумі 13 170, 00 грн.

Тим самим, судом відзначається, що з виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького Управлінням Державної казначейської служби України у м. Кропивницькому Кіровоградської області безспірно списано 67 540, 88 грн., в тому числі проведено оплату утриманих податків в сумі 13 170,47 грн. на виконання постанови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 17 червня 2014 року по справі №405/12295/13-а, на підставі виконавчого документу, поданого позивачем ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Кропивницькому Кіровоградської області.

Таким чином, аналізуючи викладене вище, на підставі ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.47, 94, 115, 117 Кодексу законів про працю України, ст.ст.1, 21, 22, 24 Закону України «Про оплату праці» у позивача ОСОБА_1 не виникало право вимагати від виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького сплатити грошові кошти в розмірі 67 540, 88 грн., а у виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького відповідно не виникало кореспондуючого обов'язку сплатити зазначені кошти на користь позивача ОСОБА_1, на підставі чого посилання позивача на ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.47, 94, 115, 117 Кодексу законів про працю України, ст.стю1, 21, 22, 24 Закону України «Про оплату праці», як на підставу виникнення грошового зобов’язання щодо сплати коштів у розмірі 67 540,88 грн., - не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Крім того, судом не приймаються до уваги посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-711цс15 та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 за якими, за твердженням позивача, розглянуто аналогічні справи, та за якими Верховний Суд прийшов до висновків про те, що зважаючи на відсутність в зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов’язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, - не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, з тих підстав, що в постанові Верховного суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-711цс15 зроблено правовий висновок про те, що норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях, та будь-яких інших правових висновків зазначена постанова не містить.

Також, як зазначено в постанові Верховного суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 між сторонами у цій справі виникло грошове зобов’язання на підставі договору купівлі-продажу від 19 лютого 2009 року та Верховний суд України у цій справі дійшов наступного правового висновку: у разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу, при цьому в даній справі судовими органами встановлено факт виникнення між сторонами грошових зобов’язань, наявність прострочення у виконанні зобов'язання.

З огляду на викладене вище, розглянувши справу на підставі положень ч.1 ст.13 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що заявлені позивачем ОСОБА_5 позовні вимоги про стягнення з виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького на підставі ч.2 ст.625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 85 878, 68 грн. та 3% річних в сумі 8 904, 29 грн., а всього 94 782, 97 грн. у зв’язку з простроченням виконання відповідачем виплати середнього заробітку в розмірі 67 540 , 88 грн. - не ґрунтуються на Законі, на підставі чого позивачу ОСОБА_5 в задоволенні таких позовних вимог слід відмовити .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького про стягнення інфляційних витрат в сумі 85 878 грн. 68 коп. та три проценти річних в сумі 8 904 грн. 29 коп., а всього 94 782 грн. 97 коп., - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його оголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м.Кіровограда.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда ОСОБА_7