Рішення № 78164301, 29.10.2018, Вишгородський районний суд Київської області

29.10.2018 Справа № 363/1537/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Клименко В.В.,

прокурора Кривошея С.В.,

представник відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в загальному провадженні цивільну справу за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» до Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянки та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянки та витребування земельних ділянок. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що Києво-Святошинською місцевою прокуратурою в ході досудового розслідування кримінального провадження №42016111200000360 встановлено, що рішенням Новопетрівської сільської ради №305/1 від 30.03.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок» передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,2401 га на масиві «Лазарів Сад» с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області для ведення особистого селянського господарства. На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_3 отримав державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,2401 га з кадастровим номером НОМЕР_2 для ведення особистого селянського господарства. Згідно інформації наданої Українським державним проектним виробничим об'єднанням «Укрдержліспроект» №299 від 22.04.2016 року та наданого фрагментом публічної кадастрової карти України, межі земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» - квартал 164 Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Прокурору стало відомо про порушене право лише при проведення прокуратурою розслідування у кримінальному провадженні №42016111200000360, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05.06.2016 року, крім того ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» та Державному агентству лісових ресурсів України не було відомо про прийняття Новопетрівськю сільською радою спірного рішення та видання державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим строк позовної давності не сплинув.

Під час розгляду справи прокурором подано заяву про залучення у справі як співвідповідача ОСОБА_4, оскільки на підставі договору дарування земельної ділянки №3793 від 26.12.2012 року та державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 про перехід права власності, земельна ділянка площею 0,0323 га з кадастровим номером НОМЕР_4 для ведення особистого селянського господарства, перебуває у власності ОСОБА_4 Крім того, прокурор уточнив позовні вимоги та просив визнати незаконним та скасувати рішення Новопетрівської сільської ради №305/1 від 30.03.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок»; визнати недійсними державні акти серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,0323 га з кадастровим номером НОМЕР_4, серії НОМЕР_5 на право власності на земельну ділянку площею 0,2078 га з кадастровим номером НОМЕР_6 видані ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства та скасувати їх державну реєстрацію; витребувати у постійне користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» земельні ділянки з незаконного володіння: ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2078 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_6, яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0323 га для ведення садівництва з кадастровим номером НОМЕР_4, яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Ухвалою суду від 11.07.2017 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду.

18.04.2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив їх задовольнити в повному обсязі, з урахуванням уточненої заяви.

Представник Кабінету Міністрів України в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Представник ДП «Київська лісова науково-дослідна» станція в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Представник відповідача Новопетрівської сільської ради в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, при цьому через канцелярію суду подано клопотання, в якому представник просив проводити розгляд справи у його відсутність, в задоволенні позову відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомленій належним чином, через канцелярію суду подав заяво про застосування строку давності, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог. Пояснивши, що на момент розгляду справи відсутній спір, оскільки відповідно до генерального плану села Нові Петрівці затвердженого в 2013 року, спірні ділянки входять в межі села.

Заслухавши прокурора, представника відповідачів, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.

Рішенням Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки» від 15.04.2011 року №102.1-VI-VI, надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,24 га на масиві «Лазарів сад» села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області для ведення особистого селянського господарства на умовах власності.

Статті 125, 126 Земельного Кодексу України передбачають, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, виданого на підставі рішення Новопетрівської сільської ради №304/1 від 30.03.2012 року, ОСОБА_3 являється власником земельної ділянки площею 0,2401 га, яка розташована Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, масив «Лазарів сад», цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Як вбачається, з фрагменту публічної кадастрової карти за даними лісовпорядкування 2003 року з нанесеними межами кварталу 163 та кварталу 164 і межами земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_2, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_20, НОМЕР_21, вбачається, що вищезазначені земельні ділянки повністю або частково накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 21.12.2016 року №04-36/2701, за матеріалами лісовпорядкування 2003 року земельних ділянок, які знаходяться в постійному користуванні ДП «Київська ЛНДС» та розташовані на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погодження на зміну цільового призначення на земельні лісові ділянки для їх використання в цілях не пов'язаних з веденням лісового господарства, а саме ОСОБА_3 з кадастровим номером НОМЕР_2.

ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» в 2012 року почав розробляти технічну документацію із інвентаризації земель території адміністративно територіальної одиниці села Нові Петрівці Новопетрівської сільської ради Вишгородського району. Відповідно до викопіювання з проекту формування території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області межі села Нові Петрівці розширено.

Крім того, рішенням Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25.04.2013 року №502-22-6 «Про затвердження технічної документації з інвентаризації земель території адміністративно-територіальної одиниці села Нові Петрівці Новопетрівської сільської ради», затверджено технічну документацію з інвентаризації земель території адміністративно-територіальної одиниці села Нові Петрівці Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 на підставі заяви №3305 від 29.11.2012 року до Новопетрівської сільської ради, став власником двох земельних ділянок площею 0,0323 га, кадастровий номер НОМЕР_22, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3, та земельної ділянки площею 0,2078 га, кадастровий номер НОМЕР_23, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_5. Вказані земельні ділянки розташовані Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, масив «Лазарів сад», цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 26.12.2012 року, засвідчено приватним нотаріусом Кравцовою О.В. зареєстрованого в реєстрі №3793, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровуваний), дарувальник подарував, а обдаровуваний прийняв у дар належну дарувальнику на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0323 га на масиві «Лазарів сад» в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_22.

Згідно листа, ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» від 14.11.2017 року №238, вбачається, що межі кварталу 164 Старопетрівського лісництва ДП «Київська ЛНДС» відображені на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування. Винесення меж в натуру здійснюється під час проведення землевпорядних робіт з виготовлення документації на оформлення права постійного користування земельними лісовими ділянками. Державний акт на право постійного користування земельною лісовою ділянкою у кварталі 164 Старопетрівського лісництва підприємство в установленому порядку не оформлено, право постійного користування в Державному земельному кадастрі не зареєстроване. У відповідності до матеріалів лісовпорядкування 2014 року земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 на землі лісового фонду «Київська ЛНДС» не накладається, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4 у публічній карті відсутні. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року вищевказана земельна ділянка накладалася на землі лісового фонду ДП «Київська ЛНДС». Під час останнього лісовпорядкування у 2014 році межі кварталів 163 та 164 Старопетрівського лісництва були зкореговані із урахуванням існуючих землеволодінь відповідно до даних органів Держкомзему, згідно яких вказані земельні ділянки не відносилися до земель лісового фонду ДП «Київська ЛНДС».

Відповідно до ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Згідно до частин 1, 2, 4 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Статтею 21 Земельного кодексу України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання,надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Крім того, відповідно до п.2 ст.5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно зі ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст.8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 13 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га., що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, що визначено ст.27 ЛК України, в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно до ч.2 ст.149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України встановлено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га. для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Крім того, частинами 1, 2 ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Прокурор вказує, що підставною для звернення до суду стало розслідування кримінального провадження №42016111200000360, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05.06.2016 року, під час якого встановлено, що рішенням Новопетрівської сільської ради №305/1 від 30.03.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянко» передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,2401 га на масиві «Лазарів сад» села Нові Пертівці, для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, прокурор зазначає, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 22.04.2016 року №299, надана земельна ділянка ОСОБА_3, повністю накладається на землі лісового фонду, які перебувають в користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», Однак, в матеріалах справи відсутні докази, що на момент винесення оспорюваного рішення Новопетрівської сільської ради, у ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», виникло право постійного користування земельною ділянкою, відповідно до вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України, а саме, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Отже, позиція прокурора про належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не знайшла свого підтвердження в суді і є недоведеною.

Крім того, враховуючи приписи встановлені ст.125 ЗК України, відповідачі по справі у встановленому законом порядку реєстрували право власності на спірні земельні ділянки. Питання про скасування такої реєстрації перед судом не ставиться. Тому вимога позивача про витребування земельних ділянок на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірних земельних ділянок, не ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, у даному випадку, первісне безвідплатне відчуження майна здійснено державою шляхом прийняття рішень державними органами, тобто внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державною власністю.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із положеннями ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із частиною другою (далі - Закон № 1906-ІУ). Статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-ІУ «Про міжнародне приватне право» застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, зі змінами, внесеними Протоколом № 11, питання тлумачення й застосування цієї Конвенції та протоколів до неї підпадають під юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Обов'язковість цієї юрисдикції визнана Україною під час ратифікації Конвенції, що закріплено в «Законі України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Законом України від 22 лютого 2000 року №1484-ІП «Про ратифікацію Протоколу №6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари» було ратифіковано відповідний Протокол №6 до Конвенції, який набрав чинності для України 01 травня 2000 року; Законом України від 09 лютого 2006 року №3435-ІУ «Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» було ратифіковано згадані протоколи. При цьому Протокол №14 змінює контрольну систему Конвенції і вносить до неї відповідні зміни і зазначені протоколи набрали чинності для України 01 липня 2006 року та 01 червня 2010 року відповідно.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Враховуючи, що Україна визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, то застосування судами цієї Конвенції має здійснюватися з обов'язковим урахуванням практики Європейського суду з прав людини не тільки щодо України, а й щодо інших держав.

Таку позицію висловив Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ в постанові пленуму від 19.12.2014 № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року, заява №29979/04 ЄЄПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, зокрема державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року, на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовував рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

В матеріалах справи відсутні докази неправомірної поведінки відповідачів - фізичних осіб, під час приватизації земельних ділянок та укладення договору дарування.

Тому, вимога прокурора про витребування на підставі статей 387 - 388 ЦК України на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки, що знаходяться у власності фізичних осіб-співвідповідачів по справі (із збереженням за ними зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності на земельні ділянки) не ґрунтується на вимогах закону, є не обґрунтованим і не підкріплене належними доказами.

Крім того, відповідно до положення ст.256 та ст.257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Виходячи зі змісту статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, п.5 Перехідних положень вищевказаного Закону передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, на час звернення заступника прокурора Київської області з вказаним позовом до суду строк позовної давності сплив, що фактично не заперечує прокурор ставлячи питання перед судом про поновлення строку з поважних причин.

Тому, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

Разом із тим, уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Отже, Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, міг довідатися про порушене право з моменту прийняття Новопетрівською сільською радою оспорюваного рішення.

Частинами 1, 2, 3 та 4 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, приймаючи рішення «Про передачу у власність земельних ділянок» Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області, а саме земельної ділянка кадастровий номер НОМЕР_25 га площею 0,2401, яка в подальшому поділена на дві земельні ділянки з кадастровим номером НОМЕР_24 площею 0,2078 га та НОМЕР_26 площею 0,0323 га, що розташовані в с. Нові Петрівці масив «Лазарів сад», діяла в межах своїх повноважень.

Крім того, позовні вимоги про визнання недійсними державні акти серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,0323 га з кадастровим номером НОМЕР_4, серії НОМЕР_5 на право власності на земельну ділянку площею 0,2078 га з кадастровим номером НОМЕР_6 видані ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства та скасувати їх державну реєстрацію не підлягає задоволенню, оскільки право власності на дані земельні ділянки виникло на підставі рішення компетентного на те органу, а також зареєстроване відповідно до вимог чинного законодавства.

Разом з тим, позовні вимоги прокурора про витребувати у постійне користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» земельні ділянки з незаконного володіння: ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2078 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_6, яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0323 га для ведення садівництва з кадастровим номером НОМЕР_4, яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, є безпідставною, оскільки вказані земельні ділянки відповідно до матеріалів лісовпорядкування від 2014 року, не входять до земель лісового фонду ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

За таких обставин, оскільки позов не доведено суд з цих підстав відмовляє у позові, не застосовуючи як підставу для відмови у позові, як пропуску строку позовної давності.

З урахуванням положення ст.141 ЦПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись статтею 317 ЦК України, статтями 3, 19, 20, 21, 125, 152, 155 ЗК України, 4, 12, 13, 77, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.Д. Рудюк