Рішення № 78163740, 08.11.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 461/3226/18

пр.№ 2/464/1241/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.10.2018 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Тімченко О.В.,

секретар судового засідання Бондар Н.С.

учасники справи: представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 461/3226/18 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

у с т а н о в и в :

4 травня 2018 року (поштове відправлення від 27 квітня 2018 року а.с. 80) позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Галицького районного суду м.Львова із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову покликається на те, що відповідач відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 24 грудня 2014 року отримав кредит у розмірі 22973,52 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 0,001% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку починаючи з “1” по “25” число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом. Загальна сума заборгованості після підписання договору реструктуризації складала 22973,52 грн. Укладеною генеральною угодою сторони погодили новий строк погашення заборгованості, а саме з 24 грудня 2014 року по 30 червня 2015 року, розмір заборгованості, розмір відсоткової ставки, порядок і способи внесення платежів на погашення заборгованості, а саме шляхом відкриття картрахунку та встановлення кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі загальної суми заборгованості. Однак, відповідач свої зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв’язку з чим прострочена заборгованість станом на 14 квітня 2018 року становить 61843,89 грн. Тому просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість, що станом на 14 квітня 2018 року становить: по тілу кредиту - 17 143,74 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 5,60 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 22816,38 грн.; 21878,17 грн — штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди, а також стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762,00 грн.

23 травня 2018 року ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова цивільну справу за вище зазначеним позовом було передано за підсудністю до Сихівського районного суду м. Львова.

Ухвалою судді від 12 червня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 31 липня 2018 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

11 липня 2018 року представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, згідно з яким позов вважає необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стягнути на користь відповідача понесені ним судові витрати. Зазначає, що згідно з Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості № б/н від 24 грудня 2014 року банк розстрочує до 30 червня 2015 року сплату заборгованості по кредитному договору від 14 липня 2008 року в сумі 2682,28 грн., по кредитному договорі від 27 липня 2008 року - в сумі 17008,45 грн, по кредитному договорі від 13 липня 2008 року - в сумі 5543,79 грн. Натомість вважає, що банком доказів наявності у відповідача зобов’язання по кредиту надається лише заява відповідача від 13 липня 2006 року про надання кредитної картки терміном дії до червня 2008 року з кредитним лімітом 3000 грн. та з базовою відсотковою ставкою 2,5 %. Окрім того позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів, дату отримання кредиту, наявність заборгованості у відповідача перед банком, оригіналу кредитного договору за 2008 рік, оригіналу Генеральної угоди від 24 грудня 2014 року. Окрім того зазначає, що генеральна угода, на яку позивач посилається як на підставу позову, є нечинною, оскільки вчинена в неналежній формі, а саме на угоді відсутній оригінальний підпис голови правління Банку, відтак проставлене факсимільне відтворення його підпису, без наявності на то письмової власноручної згоди обох сторін, у якій повинні міститися зразки відповідного аналога його власноручного підпису, що свідчить про нікчемність даної угоди. Також звертає увагу на те, що позивачем долучено копію заяви від 13 липня 2006 року про надання кредитної картки терміном дії до червня 2008 року, а відтак пред’явлення позову у 2018 році свідчить про сплив позовної давності. Вказує, що укладення Генеральної угоди 24 грудня 2014 році не можна розцінювати як переривання строку позовної давності, оскільки переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Також даною угодою встановлено як строк дії договору протягом строку дії Договорів 1,2,3 (п.1.9 Угоди), кінцевий строк повернення кредиту — до 30 червня 2015 року (п.п.1.1.3,1.2.3.,1.3.3), так і строки виконання зобов’язань із щомісячним погашенням платежів основного зобов’язання і процентів — щомісяця з 1 до 25 числа включно кожного календарного місяця в сумі 3828,92 грн. Тому позовні вимоги щодо стягнення щомісячних платежів за межами трирічного строку позовної давності стягнутими бути не можуть. Позовні вимоги щодо стягнення пені та штрафу, на думку відповідача, також заявлені поза межами строку річної позовної давності, оскільки згідно умов Генеральної угоди зобов’язання з повернення кредиту мали бути виконанні до 30 червня 2015 року, а штраф застосовується у разі порушення позичальником своїх зобов’язань більш як на 31 день. Відтак позивач, пред’явивши позов у травні 2018 року, пропустив строк звернення до суду.

26 липня 2018 року представником позивача до суду надано відповідь на відзив № 20180716/4557 від 25 липня 2018 року, у якому зокрема, зазначає, що ним надано до суду копію Генеральної угоди від 24 грудня 2014 року, з якої вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії заяви чітко вбачається, що відповідачем погоджено, що генеральна угода разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить кредитний договір. З умовами, тарифами та правилами надання банківських послуг відповідач також ознайомлений, що підтверджується його підписом. З генеральної угоди також чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 0,01% на рік, вказано розмірі комісії та штрафів. Звертає суду увагу на те, що при укладенні Генеральної угоди кредитні договори, по яким була проведена реструктуризація, втрачають свою чинність з моменту підписання Генеральної угоди. Таким чином посилання Відповідача на кредитні договори від 14 липня 2008 року, 27 липня 2008 року, 13 липня 2008 року, за якими проведена реструктуризація, втратили чинність а отже таке посилання відповідача необґрунтованими. Отже сторонами при укладенні договору було обговорені всі істотні умови укладеного договору.

31 липня 2018 року представник відповідача надав суду заперечення на відповідь на відзив. Зокрема, відповідач вказав, також що для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів, вчинення інших господарських операцій, необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджується використання факсиміле і зразки справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу. Саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства. Оскільки вищезазначених умов позивачем не було дотримано при укладенні генеральної угоди, а тому була порушена письмова форма укладення даної угоди, що свідчить про нікчемність даної угоди.

Представником позивача було надано суду відповідь на заперечення № 20180807/3433 від 8 серпня 2018 року, яка по своїй суті аналогічна відповіді на відзив.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та відповіді на відзив. Просив позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив, поданих позивачем. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, письмові докази у справі, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. У тому числі суд враховує вимоги ст.80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Виходячи з приписів ч.1 ст.ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що 24 грудня 2014 року між ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”, як кредитодавцем, та ОСОБА_2, як позичальником, укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карток (Генеральное соглашение о реструктуризации задолженности и присоеденении к Условиям и правилам предоставления продукта кредитних карт), з метою створення сприятливих умов для виконання зобов’язань за кредитним договором № SAMDN44000022722188 від 14 липня 2008 року (надалі - Договір 1), № SAMDN20000003321149 від 27 липня 2005 року (надалі - Договір 2), № SAMDN12000008237543 від 13 липня 2006 року (надалі — Договір 3), а також приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карток, відповідно до умов якої ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 22973,52 грн. терміном на 6 місяців з 24 грудня 2014 року по 30 червня 2015 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на споживчі цілі, в обмін на зобов’язання позичальника з повернення кредиту, сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,001 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, зазначену в заяві.

Згідно з п.2.1 Генеральної угоди погашення заборгованості за кредитом, що складається з заборгованості по кредиту, відсотки за користування кредитом та інші витрати згідно з Умовами і правилами, здійснюється з 1 по 25 число кожного місяця шляхом щомісячного платежу в сумі 3828,92 грн. Дата останнього погашення заборгованості не пізніше 30 червня 2015 року.

Відповідно до п.1.1 Генеральної угоди реструктуризація заборгованості за Договором 1 здійснюється шляхом зменшення розміру заборгованості за договором до 2682,28 грн., реструктуризація заборгованості за Договором 2 здійснюється шляхом зменшення розміру заборгованості за договором до 17008,45 грн., реструктуризація заборгованості за Договором 3 здійснюється шляхом зменшення розміру заборгованості за договором до 5643,79 грн. Дата останнього погашення заборгованості за даними договорами не пізніше 30 червня 2015 року.

Згідно з п.1.4 вищезазначеної угоди з метою забезпечення виконання зобов’язання за договором позичальник повинен мати в день підписання Генеральної угоди залишок на будь-якому відкритому в банку рахунку в розмірі 2361,00 грн. У випадку порушення позичальником своїх зобов’язань, передбачених договорами і Генеральною угодою більше ніж 1 день строком повернення вважається 2-ий день з моменту такого порушення. Вся заборгованість за кредитом починаючи з дня наступного за днем повернення кредиту (2-ий день) рахується простроченою, а позичальник сплачує банку штраф за Договором 1 в розмірі 4949,01 грн., за Договором 2 в розмірі 11548,14 грн, за Договором 3 в розмірі 5381,02 грн.

Пунктом 2.2 Генеральної угоди передбачено, що в разі порушення позичальником строків погашення заборгованості більше чим на 31 день по зобов’язаннях, строк яких не настав, сторони погодили, що строк повернення кредиту рахується 31-ий день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту починаючи з 32-го дня порушення рахується простроченою, а позичальник оплачує банку штраф в розмірі 21878,17 грн.

Згідно з п.2.5 Генеральної угоди позичальник зобов’язується повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до даної угоди, Умовам і правилам.

Відповідно до п.2.7 Угоди датою заключення кредитного договору є дата підписання даної Генеральної угоди.

Пунктом 2.8. зазначеної угоди передбачено, що при порушені позичальником зобовязань з погашенням кредиту він оплачує банку пеню розмір якої вказаний в умовах і правилах за кожний день прострочення.

При укладені Генеральної угоди банк використовує факсимільне відтворення підпису представника банка, а також відтворення відтиску печатку банку технічними печатними пристроями (п.1.10 угоди).

Зі сторони позичальника Генеральна угода підписана ОСОБА_2

Згідно з наданим банком розрахунку у відповідача наявна заборгованість за договором від 24 грудня 2014 року, що станом на 14 квітня 2018 року становить 61843,89 грн., а саме: по тілу кредиту - 17 143,74 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 5,60 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 22816,38 грн.; 21878,17 грн - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди.

Відповідно до виписки з рахунку за період з 1 грудня 2014 року по 25 липня 2018 року, наданої банком, яка містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача — баланс станом на дату укладення договору (надання суми кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначення дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після операції) вбачається, часткове здійснення погашення вищезазначеного кредиту.

Виходячи з аналізу вищезазначеного, Генеральною угодою сторони погодили новий строк погашення заборгованості за кредитними договорами, а саме з 24 грудня 2014 року по 30 червня 2015 року. При цьому ОСОБА_2 зобов’язався щомісяця сплачувати грошові кошти у розмірі 3828,92 грн. на погашення заборгованості за кредитом.

Посилання представника відповідача на відсутність в матеріалах справи оригіналів Договорів від 14 липня 2008 року, 27 липня 2008 року, 13 липня 2008 року, за якими проведена реструктуризація на висновки суду не впливають, оскільки із тексту Генеральної угоди вбачається, що вона була підписана у зв’язку з заборгованістю за вищезазначеними Договорами, щодо розміру якої відповідач погодився, що підтверджується підписом відповідача на Генеральній угоді. Тому в порядку ч.2 ст.77 ЦПК України обставини щодо укладення та виконання вказаних договорів не входять до предмету доказування у даній справі.

Твердження представника відповідача про те, що анкета-заява від 24 грудня 2014 року про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг не є кредитним договором та доводи щодо відсутності доказів укладення договору спростовуються матеріалами справи з огляду на таке.

Згідно з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 24 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_2 ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанка та погодився що дана заява з зазначеними Умовами і правилами надання банківських послуг та ОСОБА_1 складають укладений між ним та банком договір банківських послуг. З умовами даного договору відповідач також погодився про що свідчить його підпис, як клієнта на даній анкеті-заяві.

Беручи до уваги ч.1 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, суд звертає увагу, що в такому випадку відсутність підпису відповідача в Умовах, при наявності його письмового свідчення про те, що він ознайомлений у письмовому вигляді та згідний з Умовами та Тарифами, що заява разом із Умовами та Тарифами складають договір про надання банківських послуг, не є підставою вважати, що Умова укладені поза межами договору та є не допустимими доказами.

Відповідач підписанням Генеральної угоди приєднався до умов та Правилами надання банківських послуг та погодився, що Угода разом з умовами та тарифами є кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. На підставі ч.1 ст.634 ЦК України, підписавши заяву, фізична особа приєднується до запропонованих банком умов та правил надання банківських послуг, що підтверджується його особистим підписом.

Пунктом 21 Пленуму ВССУ № 5 від 30 березня 2012 року “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” роз’яснено, що договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача та погашення кредиту кількома частинами. Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов’язання з надання кредиту є дійсним з моменту укладення кредитного договору — договору про відкриття кредитної лінії.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст.204 ЦК України, якою передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання представника відповідача на нікчемність договору не ґрунтується на законі, оскільки за правилами ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відхиляючи доводи представника відповідача щодо на його думку неправомірного використання факсимільного підпису представника банку під генеральною угодою про реструктуризації, форми договору та визнання правочину не дійсним з цих підстав, варто зазначити, що використання факсимільного підпису передбачено п.1.10 Генеральної угоди “При оформлені генеральної угоди банк використовує факсимільне відтворення підпису та печаті представника правління банку”. З умовами даної генеральної угоди відповідач був ознайомлений та надав свою згоду на використання факсимільного відтворення. А підписанням заяви позичальник приєднався до запропонованих банком умов та правил.

У судовому засіданні встановлено, що з позовами про визнання Генеральної угоди недійсною відповідач не звертався.

Як вбачається з вищезазначеного розрахунку, наданого банком, у відповідача наявна заборгованість, що станом на 14 квітня 2018 року становить 61843,89 грн. Даний розрахунок заборгованості представником відповідача не спростований, будь-який інший розрахунок суду відповідачем не надано, клопотання про проведення експертизи від сторін суду також не надходило.

Окрім того відповідно до вищенаведеної виписки з рахунку за період з 1 грудня 2014 по 25 липня 2018 року вбачається, що відповідачем частково здійснювалось погашення вищезазначеного кредиту.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач після підписання Генеральної угоди сплачував чергові платежі по кредиту відповідно до графіку погашення заборгованості, відсотки. Відповідач не оспорив погашення заборгованості з його інших карткових рахунків, не заперечив отримання картки.

З урахуванням наведеного суд вважає, що оскільки відповідач взяті на себе перед позивачем зобов’язання, встановлені Генеральною угодою № б/н від 24 грудня 2014 року не виконав належним чином, з нього необхідно стягнути на користь банку заборгованість в розмірі 17 149,34 грн, а саме: 17 143,74 грн. - заборгованість за кредитом; 5,60 грн — заборгованість по процентам за користування кредитом.

Разом із тим, на переконання суду не підлягають задоволенню позовні вимоги банку у частині стягнення заборгованість за пенею і комісією у розмірі 22816,38 грн. та штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди у розмірі 21878,17 грн. у зв'язку зі зверненням банком з цією вимогою з пропуском річного строку звернення до суду за захистом порушеного права та поданням відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відмовляючи в цій частині позовних вимог, суд виходить із наступного.

Із поданого представником відповідача відзиву вбачається звернення до суду з заявою про застосування строку позовної давності, в якій відповідач звертає увагу суду, що банк пропустив строк позовної давності, оскільки позивачем долучено копію заяви від 13 липня 2006 року про надання кредитної картки терміном дії до червня 2008 року, а відтак пред’явлення позову у 2018 році свідчить про сплив позовної давності. Зазначає, що укладення Генеральної угоди 24 грудня 2014 році не можна розцінювати як переривання строку позовної давності, оскільки переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Також даною угодою встановлено як строк дії договору протягом строку дії Договорів 1, 2, 3 (п. 1.9. Угоди), кінцевий строк повернення кредиту — до 30 червня 2015 року (п.п.1.1.3, 1.2.3.,1.3.3) так і строки виконання зобов’язань із щомісячним погашенням платежів основного зобов’язання і процентів — щомісяця з 1 до 25 числа включно кожного календарного місяця в сумі 3828,92 грн. Враховуючи зазначене позовні вимоги щодо стягнення щомісячних платежів за межами трирічного строку позовної давності стягнутими бути не можуть. Щодо стягнення пені та штрафу, на думку представника відповідача, вони також заявлені поза межами строку річної позовної давності, оскільки згідно умов Генеральної угоди зобов’язання з повернення кредиту мали бути виконанні до 30 червня 2015 року, а штраф застосовується у разі порушення позичальником своїх зобов’язань більш як на 31 день. Відтак позивач, пред’явивши позов у травні 2018 року, пропустив строк звернення до суду.

У свою чергу, представник позивача у наданих суду поясненнях стверджує, що згідно з умовами договору строк виконання зобов’язань спливає 30 червня 2015 року, а позивач звернувся з позовом до суду 27 квітня 2018 року — до спливу позовної давності. З приводу строків позовної давності по стягненню пені зазначає, що з огляду на те, що генеральна угода не була виконана достроково, розірвана чи змінена, а також на те, що генеральна угода не виконувалася належним чином до 30 червня 2015 року, вона продовжує діяти і до сьогодні, оскільки не була виконана належним чином, а також враховуючи те, що кредитний договір може бути припинений виключно з однієї з підстав передбачених Главою 50 Цивільного кодексу України дана Генеральна угода продовжує свою дію після 30 червня 2015 року, правовідносини між сторонами тривають, оскільки грошові кошти не були повністю повернуті банку. Зазначає, що порушення відповідачем умов договору по поверненню кредитних коштів мало місце ще до настання дати сплати останніх щомісячних платежів. Враховуючи зазначене, на думку позивача, оскільки порушення зобов’язання триває, підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За умовами ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).

Частина 4 ст.267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з умовами договору строк виконаня зобов’язання спливає 30.06.2015 року.

Судом встановлено, що банк звернувся до суду у травні 2018 року, а право на стягнення штрафу в сумі 21878,17 грн. згідно з п. 2.2. Генеральної угоди виникло у позивача на 32-й день з моменту виникнення порушення боржником строків погашення заборгованості - 30.06.2015 року.

Право ж на стягнення пені згідно з умовами та правилами надання банківських послуг пп.1.1.5.21, 1.1.5.25 починається з наступного дня настання строку погашення заборгованості.

Отже, враховуючи зазначене та те, що позивач звернувся до суду 27 квітня 2018 року заява представника відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності в частині стягнення штрафу в сумі 21878,17 грн., пені та комісії в сумі 22816,38 грн. є обґрунтованою, а позовні вимоги в цій частині заявлені з пропущенням встановленого річного строку позовної давності.

Причини пропуску позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки позивачем не наведені.

При цьому суд не має правових підстав для застосування наслідків спливу строку звернення банком до суду з вимогою про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17 143,74 грн. та заборгованість по процентам за користування в розмірі - 5,60 грн. за заявою представника відповідача, оскільки позивач з цією вимогою звернувся в межах трирічного строку з дня порушення відповідачем кредитних зобов'язань за Генеральною угодою.

Розподіляючи судові витрати в порядку ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають до сплати судові витрати – 488,60 грн. судового збору, що є пропорційним задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України,

у х в а л и в :

позовзадоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 24 грудня 2014 року в розмірі 17 149,34 грн., а саме: 17 143,74 грн. – заборгованість за кредитом; 5,60 грн. – заборгованість по процентам за користування.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 488,60 грн. судового збору.

Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКППФО НОМЕР_1.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.354 ЦПК України). Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

За умовами ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 8 листопада 2018 року.

Головуючий О.В.Тімченко