Рішення № 78155553, 21.11.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/2994/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Клочка К.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Вязун К.Ю.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу та припису. Під час розгляду справи суд,-

В С Т А Н О В И В:

29 серпня 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови від 25.07.2018 №ПЛ1529/783/АН/П/ПТ/МГ-ФС про накладення штрафу у розмірі 37230,00 грн та припису про усунення виявлених порушень № ПЛ/1529/783/АН/П від 16.07.2018 в частині пункту 3.

24 вересня 2018 року до суду надійшов уточнений позов, в якому позивач просила визнати протиправною та скасування лише постанову Управління Держпраці у Полтавській області від 25.07.2018 №ПЛ1529/783/АН/П/ПТ/МГ-ФС.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що порушення у вигляді не проведення індексації заробітної плати ОСОБА_4 за 2017 рік було усунуто ще 13.07.2018, тобто до складення акту та винесення оскаржених постанови та припису. Крім того, на думку позивача, взагалі не було підстав для проведення індексації заробітної плати ОСОБА_4 за грудень 2017 рік, позаяк рівень інфляції у зазначеному місяці не перевищив поріг 103%. Несвоєчасне нарахування індексації заробітної плати позивач вважає порушенням порядку, а не мінімальних державних гарантій в оплаті праці, керуючись листом Державної служби України з питань праці від 07.05.2018 № 3570/4.1/4.1-ДП-18.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов від 24.10.2018, а саме: Управління Держпраці у Полтавській області під час перевірки ФОП ОСОБА_3 діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлені законодавством України.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

13.07.2018 Управлінням Держпраці у Полтавській області видано наказ № 115 про проведення заходів державного контролю, зокрема, інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3 щодо відповідності вимог законодавства про працю у зв'язку з надходженням звернення ОСОБА_5 від 02.07.2018 № 16-К674/01.

На підставі зазначеного наказу інспектором Козубенко Б.В. було здійснено невиїзне інспектування, за результатами якого складений акт від 16.07.2018 № ПЛ 1529/783/АН, яким, зокрема, зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_3 вимог частини 6 статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України "Про оплату праці".

Так, наказом № 2 від 03.02.2017 ОСОБА_6 прийнято на посаду менеджера з 06.02.2017 з посадовим окладом 3205,00 грн. 06.02.2017 між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено трудовий договір у письмовій формі. В грудні 2017 ОСОБА_4 нараховано посадовий оклад в сумі 3205 грн. Вказаний оклад встановлений при прийомі ОСОБА_4 на роботу, тобто лютий 2017 року є базовим місяцем. На підставі цього у грудні 2017 року зазначеній працівниці повинна була нараховуватися індексація у розмірі 8%. Проте, як свідчить розрахункова відомість за грудень 2017 року індексація не нараховувалася.

За наслідками невиїзного інспектування Управлінням Держпраці у Полтавській області складено акт № ПЛ 1529/783/АН від 16.07.2018, припис № ПЛ 1529/783/АН/П від 16.07.2018 та постанову про накладення штрафу № ПЛ 1529/783/АН/П/ПТ/МГ-ФГ від 25.07.2018.

Позивач не погодилася із застосуванням до неї штрафних санкцій та оскаржила постанову до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"" від 26.04.2017 №295.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці /далі - Положення №96/, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі - Порядок № 295).

Відповідно до пункту 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 295 зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю проводяться інспекційні відвідування чи невиїзні інспектування.

Інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку, інших документів законодавством не передбачено.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю припис про їх усунення /пункт 19 Порядку №295/.

Відповідно до пункту 20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Враховуючи наявність у відповідача звернення ОСОБА_5 та беручи до уваги вищезазначені норми суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень позивача про відсутність підстав проведення невиїзного інспектування.

Вирішуючи питання про наявність факту порушення ФОП ОСОБА_3 вимог частини 6 статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України "Про оплату праці" суд виходить з наступного.

Поняття мінімальних державних гарантій в оплаті праці міститься у статті 12 Закону України "Про оплату праці", частиною першою якої передбачено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про оплату праці" норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості /стаття 9 Закону України "Про оплату праці"/.

Статтею 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою /стаття 11 Закону України "Про оплату праці"/.

Отже, індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей.

Водночас, статтею 95 КЗпП України визначено, що мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Індексація заробітної плати працівникам нараховується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" №1078 від 17.07.2003 /далі – Порядок №1078/.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають разового характеру. До індексованих доходів належить оплата праці працівників установ, організацій, що включає оплату праці за виконану роботу відповідно до тарифних розцінок (окладів), доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №816/2325/16 (номер в ЄДРСР 73355617).

Як встановлено судом, ще до початку проведення невиїзного інспектування, 12.07.2018 ФОП ОСОБА_3 видано наказ № 5 про нарахування та видачу індексації ОСОБА_4 за 2017 рік в сумі 543,56 грн. (а.с. 31). Індексацію проведено згідно розрахунку (а.с. 32) та виплачено на наступний день 13.07.2018 згідно видаткового касового ордеру (а.с. 30).

Таким чином, на день прийняття Управлінням Держпраці припису № ПЛ 1529/783/АН/П від 16.07.2018 та постанови про накладення штрафу № ПЛ 1529/783/АН/П/ПТ/МГ-ФГ від 25.07.2018 вищезазначені порушення частини 6 статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України "Про оплату праці" позивачем були усунуті.

Разом з тим, відповідач при прийнятті оскарженої постанови не взяв до уваги цього факту.

Стосовно порушення строків нарахування та виплати індексації ОСОБА_4 позивач посилався на лист Держпраці України від 07.05.2018 № 3570/4.1/4.1-ДП-18 "Щодо відповідальності за ненарахування індексації зарплати та нарахування у меншому розмірі» згідно якого ненарахування індексації заробітної плати за наявності підстав є порушенням статті 95 КЗпП та, відповідно, мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Порушення правил обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації є порушенням Порядку індексації, не підпадає під визначення мінімальних державних гарантій в оплаті праці, наведене у статті 12 Закону України «Про оплату праці», та належить до категорії інших порушень.

У разі виявлення такого порушення заходи притягнення до відповідальності будуть застосовані у разі невиконання внесеного припису про усунення виявлених порушень.

Керуючись зазначеним листом Держпраці України ФОП ОСОБА_3 мала правомірні очікування щодо застосування до неї штрафних санкцій лише в разі невиконання нею припису.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суд застосовує Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «ОСОБА_5 проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Враховуючи те, що в день прийняття Управлінням Держпраці припису № ПЛ 1529/783/АН/П від 16.07.2018 та постанови про накладення штрафу № ПЛ 1529/783/АН/П/ПТ/МГ-ФГ від 25.07.2018 вищезазначені порушення частини 6 статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України "Про оплату праці" ФОП ОСОБА_3 були усунуті та беручи до уваги те, що порушення строків проведення індексації не є порушенням мінімальних державних гарантій в оплаті праці, суд вважає неправомірним застосування Управлінням Держпраці штрафних санкцій до позивача оскаржуваною постановою № ПЛ 1529/783/АН/П/ПТ/МГ-ФГ від 25.07.2018.

Фактично, актом невиїзного інспектування Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ 1529/783/АН від 16.07.2018 зафіксовано порушення, якого вже не існувало. Як і приписом № ПЛ 1529/783/АН/П від 16.07.2018 (пунктом 3) зобов'язано ФОП ОСОБА_3 виконати те, що вже виконано.

За викладених обставин оскаржена постанова Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ 1529/783/АН від 16.07.2018 є протиправною та підлягає скасуванню, позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 38713) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області від 25.07.2018 №ПЛ1529/783/АН/П/ПТ/МГ-ФС про накладення штрафу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, код ЄДРПОУ 39777136) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26 листопада 2018 року.

Суддя ОСОБА_7