Рішення № 78155328, 05.11.2018, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/5569/18

Провадження №2-о/333/356/18

РІШЕННЯ

Іменем України

05 листопада 2018 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Холода Р.С., за участю секретаря судового засідання Єрохіної А.Б, заявника ОСОБА_1, розглянувши цивільну справу в окремому провадженні за заявою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, заінтересована особа: Шевченківське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (м. Запоріжжя, вул. Карпенко-Карого, буд.25-А, ЄДРПОУ 41248959) про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, -

ВСТАНОВИВ:

12.10.2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі заявою про встановлення факту перебування особи на утриманні, мотивуючи свої вимоги тим, що з 17.08.1963 року по 10.06.2018 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2. 10.06.2018 року ОСОБА_2 помер. Після смерті чоловіка, 18.07.2018 року заявниця звернулась до Шевченківського об’єднання управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника. Однак, 25.07.2018 року рішенням Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя було відмовлено у призначенні пенсії, через то що ОСОБА_1 не має документу, що підтверджує факт її перебування на утриманні чоловіка. Просила суд встановити факт її перебування на утриманні ОСОБА_2, померлого 10.06.2018 року.

Ухвалою суду від 16.10.2018 року відкрито провадження у справі.

30.10.2018 року до суду від Шевченківського об’єднання управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя надійшли пояснення, згідно яких ОСОБА_1 звернулась до управління із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, але їй було відмовлено посилаючись на те, що заявниця при зверненні не надала документ, який би підтверджував факт перебування на утриманні померлого годувальника відповідно до чинного законодавства. Згідно п. 2.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій, затвердженого Постановою правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, у якості документа, який засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім’ї, приймаються довідки житлово-експлуатаційних або інших організацій з місця проживання (реєстрації), або довідки органів місцевого самоврядування, або довідки про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), видані згідно із вимогами ст. 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні встановлюється у судовому порядку. Якщо факт проживання однією сім’єю та перебування на утриманні померлого годувальника буде підтверджено відповідними документами, то пенсія буде призначена за умови звернення із заявою встановленого зразка відповідно до п. 4.1 Порядку № 22-1. Представник Пенсійного фонду України просить розглянути справу за відсутності їх представника.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала, суду пояснила, що вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 1963 року і по день смерті останнього. З 2014 року проживали разом з чоловіком за адресою: м. Запоріжжя, вул. Культурна, буд. 201 А, до цього часу мешкали у місті Донецьк, вели спільне господарство. ОСОБА_2 отримував пенсію близько 12 000 грн., як заслужений шахтар, а вона лише 3000 грн., тому основою для їх проживання була пенсія чоловіка, яку вони витрачали на покупку продуктів, ліків та оплату житлово-комунальних послуг. У зв’язку з тимчасовою окупацією частини території Донецької та Луганської областей з червня 2014 року вона з чоловіком вимушені були переїхати до міста Запоріжжя, де фактично і мешкали, як особи, переміщені з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Після смерті чоловіка звернулась до Пенсійного фонду із заявою про перехід на пенсію чоловіка, проте їй було відмовлено, так як наданих документів недостатньо.

Представник Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без участі представника управління за наявними у справі матеріалами.

Допитана в якості свідка ОСОБА_3 повідомила, що ОСОБА_1 є її двоюрідною бабусею. З липня 2014 року ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком – ОСОБА_2 переїхали в місто Запоріжжя. Вона запропонувала їм тимчасово жити у кімнаті № 1 в будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Культурна, буд. 201 А, який належить її чоловіку. У будинку подружжя ОСОБА_2 мешкали спільно, вели домашнє господарство, тобто мешкали однією сім’єю.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_1, тобто мешкає за адресою: м. Запоріжжя, вул. Культурна, 201 вже більше 14 років. У червні 2014 року до будинку № 201 А в’їхали сім’я – ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які переїхали з м. Донецьк, з ними вона одразу ж потоваришувала. ОСОБА_1 мешкала зі своїм чоловіком, вони вели спільне домашнє господарство, завжди усюди були разом.

Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

З 17.08.1963 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, що підтверджується копією Свідоцтва про одруження, серії VI-УР № 570962, виданим 17.08.1963 року Куйбишевським РАЦС м. Донецьк (а.с. 6).

10.06.2018 року ОСОБА_2 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть (а.с. 9).

Зареєстрованим місцем проживання заявника є Донецька область, м. Донецьк, Київський проспект, буд. 5 Б, кв. 143 (а.с. 12).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були взяті на облік, як внутрішньо переміщені особи з листопада 2014 року (а.с. 11-13).

З 1998 року заявник отримує пенсію за віком, з 26.02.2015 року ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності безстроково (а.с. 16).

Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у місті Донецьк підтверджено банківською випискою по рахунку № 2625050083330395 від 09.02.2012 року (а.с. 22), довідкою № 444 від 16.05.2006 року (а.с. 23), довідкою № 532 від 13.11.2002 року (а.с. 23), свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, серія ЯНВ № 761123 від 02.09.2003 року (а.с. 24).

З червня 2014 року подружжя ОСОБА_2 проживало разом за адресою:м. Запоріжжя, вул. Культурна, 201 А, що підтверджується актом № 2 про фактичне проживання від 08.10.2018 року та довідкою № 10, виданою головою квартального комітету № 9 Комунарського району м. Запоріжжя (а.с. 17)

18.07.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського об’єднання управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника, та рішенням № 25 від 25.07.2018 року їй було відмовлено через відсутність документу, що засвідчує факт перебування на утриманні.

Таким чином, судом встановлено, що подружжя ОСОБА_1 мешкали разом, вели спільне господарство, та враховуючи розміри пенсій, саме пенсія покійного чоловіка була основним джерелом засобів для існування та проживання сім'ї.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 2 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

При вирішенні питання щодо встановлення вищевказаного факту суд приймає до уваги п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де передбачено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

На підставі статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається: непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Враховуючи викладене, а також значення, яке має встановлення даного юридичного факту для реалізації прав заявника, суд, оцінюючи докази у їх сукупності, приходить до висновку, що факт, про встановлення якого просить заявник, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні. Встановлення факту перебування на утриманні має для заявниці юридичне значення і необхідне для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, томусуд вважає за можливе встановити факт перебування ОСОБА_1 на утримані її чоловіка ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 76, 258, 259, 263-265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, заінтересована особа: Шевченківське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (м. Запоріжжя, вул. Карпенко-Карого, буд.25-А, ЄДРПОУ 41248959) про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні– задовольнити.

Встановити факт перебування ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на утриманні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2, померлого 10.06.2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 14.11.2018 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Р.С. Холод