Рішення № 78154445, 27.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2018 р. Справа№200/9769/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

02 жовтня 2018 року на адресу суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком, має статус внутрішньо переміщеної особи та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області. Відповідач з 01.03.2016 припинив виплату пенсії з підстав не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що відповідач грубо порушив охоронювані ОСОБА_2 та законами України права позивача на отримання пенсії, тим самим позбавив останнього єдиного джерела для існування.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, 09.11.2018 надав відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що відповідно до Протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №121 від 13.10.2017, відмовлено у відновленні соціальних виплат, оскільки позивач фактично не проживає за адресою зазначеною у заяві. Пенсійний орган зазначив, що Рішення Комісії про відмову в призначенні (відновленні) виплати пенсії ОСОБА_1 не оскаржувала, жодного рішення про відмову в поновленні виплати пенсії позивачу управлінням не приймалось. Крім того відповідач зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом.

Стосовно вимоги позивача сплатити заборгованість за весь період, відповідач зазначив, що Постановою ОСОБА_3 Міністрів України №365, передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного ОСОБА_3 Міністрів України. Проте, окремий порядок ОСОБА_3 Міністрів України не визначено. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

12.11.2018 засобами електронного зв’язку представник позивача надав відповідь на відзив в якому зазначив, що у відзиві відповідач не спростував твердження позивача та аргументи стосовно суті позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 27.11.2018.

У судове засідання сторони не з’явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області, що сторонами не заперечується.

Відповідно до довідки від 26.09.2017 № НОМЕР_1 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Фактичне місце проживання/перебування: Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Академічна, б. 7, кв. 87.

Довідка не скасована і вона є чинною.

Протоколом Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №121 від 13.10.2017, відмовлено у відновленні соціальних виплат ОСОБА_1

В матеріалах справи наявна копія Розпорядження управління Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області від 11.01.2018 про призупинення виплати пенсії,згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, проте зазначене розпорядження не містить посилання на номер пенсійної справи або прізвище позивача, тому не може бути взято до уваги.

З довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 від 02.11.2018 №464/02-25/7 встановлено, що з березня 2016 року по жовтень 2018 року пенсійні виплати нараховувалися, але фактично не виплачувалися.

Із встановлених обставин убачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано ОСОБА_2 України та чинними нормативно-правовими актами України.

Положеннями статті 46 ОСОБА_2 України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено підстави припинення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Згідно статті 19 ОСОБА_2 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

Положеннями статті 64 ОСОБА_2 України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_2 України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд звертає увагу, що воєнний та надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Відповідно до части другої статті 14 Закону України від 20.03.2003 «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому ОСОБА_3 Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014.

Розпорядженням ОСОБА_3 Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включено м. Макіївка.

Статтею 92 ОСОБА_2 України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Слід зазначити, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Положеннями статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Преамбулою та положеннями частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV передбачено, що призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, регулюються зазначеним Законом. За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно частини першої статті 47 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення та поновлення виплати пенсії передбачені у статті 49 цього Закону. Зокрема, частиною першою цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 49 цього Закону передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених Законом № 1058.

З огляду на наведене, суд вказує на те, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з березня 2018 року не приймалось.

Суд вважає за необхідне відмітити, що припинення виплати пенсії на підставі положень постанов ОСОБА_3 Міністрів України, без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення, не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких, припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину України.

Суд звертає увагу, що постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 року “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, постанова КМУ № 595 від 07.11.2014 року “Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей”, постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 року “Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ”, постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 року “Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, постанова КМУ від 18.02.2016 року № 136 “Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації…” не є законами, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_4 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй.

Верховна ОСОБА_4 України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти ОСОБА_3 Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян ОСОБА_3 Міністрів України Верховною ОСОБА_4 України не надано.

Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов ОСОБА_3 Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину ОСОБА_2 України.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень ОСОБА_2 України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 ОСОБА_2 України).

Статтею 24 ОСОБА_2 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 19 ОСОБА_2 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи, створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з інвалідністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення.

За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З урахуванням викладеного, суд вважає позов в частині визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання поновити виплату пенсії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Оскільки судом встановлено припинення виплати пенсії позивачу з березня 2016 року, поновленню виплата пенсії підлягає саме з березня 2016 року.

Стосовно тверджень відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Дійсно, цим кодексом, зокрема частиною 2 статті 122 встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

В той час, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені йому суми пенсії, починаючи з березня 2016 року, не отримані ним з вини відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату йому призначеної пенсії, з березня 2016 року, тобто за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу про призупинення виплати пенсії позивачу суд зазначає, що оскільки рішення про припинення виплати пенсії органом Пенсійного фонду України не приймалося, тому позовні вимоги в частині, що стосуються такого рішення, задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про утримання відповідача від подальшого призупинення виплати пенсії, суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні, зважаючи на наступне.

Згідно з вимогами статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодування або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду від 25.10.2018 сплату судового збору в сумі 704,80 грн. за подання до суду позовної заяви позивачу відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

У зв’язку з тим, що сплату судового збору, що підлягав оплаті відповідно до положень цього Кодексу, відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, і судовий збір не оплачено, враховуючи факт часткового задоволення позову немайнового характеру відповідно до наведених вимог процесуального законодавства судовий збір підлягає стягненню з позивача у розмірі 352,40 грн. та за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача – суб’єкта владних повноважень у сумі 352,40 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) пенсії з березня 2016 року.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787; 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2; місце реєстрації: Луганська обл., Антрацитівський район, с. Іванівка, вул. Вокзальна, б. 74) та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з березня 2016 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2; місце реєстрації: Луганська обл., Антрацитівський район, с. Іванівка, вул. Вокзальна, б. 74) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) грн. 40 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787; 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі, коли справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення складено та підписано 27.11.2018.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Галатіна О.О.