Рішення № 78153785, 06.11.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 листопада 2018 року о/об 13 год. 40 хв.Справа № 0840/3841/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція – 103» (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний 151 - А, код ЄДРПОУ 35421566)

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 25, код ЄДРПОУ 39833546)

про визнання протиправним та скасування постанови,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

(діє на підставі довіреності б/н від 14.09.2018 року)

від відповідача - ОСОБА_2

(діє на підставі довіреності № 017 від 06.06.2018 року)

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція – 103» (надалі – позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП1436/565/АВ/П/ТД-ФС, винесену 16 серпня 2018 року заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області ОСОБА_3 щодо накладення штрафу у Товариство з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція – 103».

24 вересня 2018 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а перше судове засідання призначено на 17 жовтня 2018 року.

17 жовтня 2018 року судом в судовому засіданні протокольною ухвалою у розгляді справи оголошено перерву до 06 листопада 2018 року для забезпечення явки свідків в наступне судове засідання.

Відповідно до статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 06 листопада 2018 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що матеріали справи не містить достатніх беззаперечних доказів, які доводять, що договір підряду, укладений між позивачем ОСОБА_4, є саме трудовим договором, адже відповідачем не були досліджені правовідносини, що виникли між позивачем та ОСОБА_4, в тому числі не перевірено, чи підпорядковувався ОСОБА_4 внутрішньому трудовому розпорядку позивача, чи мав він робоче місце у позивача, чи виконував він в дійсності функції начальника дільниці механізації, не опитано співробітників позивача з приводу роботи ОСОБА_4, систематичності виконання ним трудових обов'язків. Вказує, що після свого звільнення, ОСОБА_4 самостійно організовував процес виконання своїх обов'язків за договором підряду, робочого місця у позивача не мав, робочий час ОСОБА_4 з моменту звільнення в табелі обліку використання робочого часу за червень 2018 року не обліковувався, заробітну плату ОСОБА_4 не одержував, трудову книжку у позивача забрав, ніяких інших взаємовідносин з позивачем, крім тих, що випливають з договору підряду, не мав. Таким чином, позивач вказує про те, що наведені інспектором в акті твердження не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між Позивачем та ОСОБА_4 згідно договору підряду не є відносинами цивільно-правового характеру, а дії позивача щодо укладення договору підряду не можуть бути розцінені як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення частини 3 статті 24 КЗпП України.

В судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція – 103» в судовому засіданні адміністративний позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Головного управління ДФС у Запорізькій області та Державної фіскальної служби України в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві (вх.№32126 від 10 жовтня 2018 року), відповідно до яких зазначено, що цивільно-правова угода від 19 червня 2018 року не містить ані переліку робіт, ані строку їх виконання, ані вартості робіт, а також суми винагороди, яка повинна бути виплачена виконавцю, строк та порядок її виплати. Більш того, за поясненнями посадових осіб підприємством акти виконаних робіт за зазначеними угодами не підписувались, доказів, що спростувало б дане твердження підприємство не надало. Таким чином, відповідач вказує на те, що діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством. Проведене невиїзне інспектування позивача здійснено відповідно до вимог чинного трудового законодавства та з належним дотриманням прав позивача, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні представник Головного управління Держпраці у Запорізькій області просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області (далі - Відповідач) з 30 липня 2018 року по 01 серпня 2018 року було проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція-103».

За наслідками вказаного заходу контролю, інспектором праці складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ЗП1436/565/АВ від 31 серпня 2018 року.

За наслідками проведеного інспекційного відвідування контролюючим органом зроблено висновок про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція-103» порушено вимоги частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, оскільки у червні 2018 року одна особа (ОСОБА_4О.) був допущений до роботи без укладання трудового договору та повідомлення органів фіскальної служби про прийняття його на роботу.

16 серпня 2018 року заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області, за наслідками розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 01 серпня 2018 року №ЗП 436/565/АВ винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП1436/565/АВ/П/ТД-ФС, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмірі 111 690 грн.

Вважаючи винесену постанову протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Суд зазначає, що Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частини 1 статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Статтею 628 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

За предметом договору підряду № 196/18-1 визначено виконання робіт по керівництву ділянки механізації, що узгоджується з наведеними судом висновками.

Судом в судовому засіданні досліджено пояснювальну записку до акту перевірки (вих. №03/08-1 від 03 серпня 2018 року), відповідно до якої зазначено, що ОСОБА_5 щодо виконання роботи покладеної на нього трудовим договором по демонтажу крану СКГ63/100 на території Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс» та подальшого перебазування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція – 103» вказав що виконає таку роботу після звільнення, оскільки йому потрібна трудова книжка.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що самим підприємством в пояснювальній записці зазначено що ОСОБА_5 виконає всі покладені на нього трудовим договором обов’язки по демонтажу крану СКГ63/100 на території Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс» після його звільнення з підприємства.

Суд не приймає до уваги договір №196/18-1 від 19 червня 2018 року укладений ТОВ «Стальконструкція – 103» з громадянином ОСОБА_5, як договір підряду (цивільно-правову угоду), оскільки він відображає трудові обов’язки останнього на ТОВ «Стальконструкція – 103».

Щодо підтвердження трудових взаємовідносин свідчить також наказ №13-к від 26 червня 2018 року, за яким директором ТОВ «Стальконструкція – 103» призначено ОСОБА_5 керівником роботи по демонтажу крану СКГ63/100 на території Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс».

Крім того, для виконання завдань по демонтажу крану СКГ63/100 на території Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс» ОСОБА_5 повинен був мати дозвіл на виконання робіт з підвищеною небезпекою, що не відповідає статті 837 Цивільного кодексу України.

В свою чергу дозвіл стосовно виконання робіт з підвищеною небезпекою наявний у підприємства позивача. Тому, враховуючи в сукупності: дозвіл на виконання робіт з підвищеною небезпекою, наказу № 13-к від 26 червня 2018 року, порушення вимог статті 837 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку про допущення позивачем працівника ОСОБА_4 дол. Роботи без укладення трудового договору.

В судовому засіданні допитані свідки, які зазначили про те, що ОСОБА_5 був звільнений з ТОВ «Стальконструкція – 103», однак повинен був виконати роботу по демонтажу крану СКГ63/100 на території Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс». Кожному із допитаних свідків було запропоновано керівництвом позивача посаду яку займав ОСОБА_5

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи не ставиться під сумнів звільнення ОСОБА_5 з ТОВ «Стальконструкція – 103», це не заперечується відповідачем. Однак при розгляді справи вбачається що ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з позивачем без укладення трудового договору.

Згідно частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Посилання представника позивача стосовно прийняття спірної постанови з порушення порядку встановленого законодавством не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки відповідачем до відзиву надано докази правомірності проведення інспектування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

За приписами частини 2статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 КАС України).

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено правомірність оскаржуваної постанови, та надано на таке обґрунтування всі необхідні для цього докази.

Із системного аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки спірна постанова винесена відповідачем на підставі та у межах наданих повноважень з дотриманням процедури, визначеної нормативно-правовими актами.

Достатніх та переконливих доказів протилежного позивачем до суду не надано.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція – 103» (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний 151 - А, код ЄДРПОУ 35421566) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправним та скасування постанови №ЗП1436/565/АВ/П/ТД-ФС від 16 серпня 2018 року – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі 11 листопада 2018 року.

Суддя Д.В. Татаринов