Рішення № 78152507, 21.11.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/6108/17

2/212/381/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Пустовіта О.Г., секретаря судового засідання Гавеля Ю.О., за участі: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулися в суд із позовною заявою до відповідача ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 98637, 01 грн. та судового збору в розмірі 1600,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що відповідно до укладеного договору б/н від 25.09.2006 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 13 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором. Однак в порушення взятих на себе зобов’язань за вказаним договором відповідач не виконав умови договору, в зв’язку з чим станом на 31.07.2017р. утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 98637,01 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 12327,78 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 78136,04 грн.; нараховано пені – 3000,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процента складова) –4673,19 грн. В добровільному порядку спір вирішити не надалося можливим, у зв’язку з чим позивач змушений звернутись до суду.

26 жовтня 2018 року ухвалою суду було прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі.

11 грудня 2017 року ухвалою суду розгляд справи відкладено, у зв’язку із неявкою сторін.

29 січня 2018 року ухвалою суду клопотання представника відповідача про витребування доказів задоволено.

22.03.2018 року за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено.

23.04.2018 року розгляд справи відкладено, у зв’язку із знаходження судді в нарадчій кімнаті по іншій справі.

07.06.2018 року розгляд справи відкладено, у зв’язку із знаходження судді в нарадчій кімнаті по іншій справі.

30 липня 2018 року ухвалою суду відкладено розгляд справи, у зв’язку із неявкою представника позивача.

04.09.2018 року розгляд справи відкладено, у зв’язку із зайнятості судді в в іншій справі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з’явився, його представник ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на підстави, викладені в відзиві на позов. Також просив застосувати строки позовної давності.

Заслухавши сторони, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до укладеного договору б/н від 25.09.2006 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 13500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Умовами і правилами надання банківських послуг передбачено, що відповідач зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, по перевитратам платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Крім того, при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених вказаним договором більше ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих процентів і комісії.

Відповідачем не оскаржувався розрахунок заборгованості по тілу кредиту у розмірі 12327,78 грн., як і не оскаржувалась та обставина, що при підписанні заяви позичальника 25.09.2006 року, остання складалася з Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, Правил користування платіжною картою.

У відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що боржник ОСОБА_4 не виконав взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, в результаті чого станом на 31.07.2017р. виникла заборгованість по тілу кредиту у розмірі 12327,78 грн., яка підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» виходячи з наступних обставин.

У відповідності до вимог ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

У відповідності до вимог ст.ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вирішуючи позов в частині стягнення заборгованості по відсоткам у розмірі 78136,04 грн., суд дійшов до наступного висновку.

Так, при укладенні кредитного договору, базова відсоткова ставка в місяць складала 36,00%, що не заперечувалось також учасниками справи.

У розрахунку заборгованості позивачем зазначено, що з 01.09.2014 року відсотки за користування кредитом були збільшені до 34,80%, а з 01.04.2015 року - до 43,20%.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку.

З аналізу зазначених норм можна дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності Законом № 661-VІ.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15 та є обов’язковою до застосування судами згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу) за винятком випадків, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи ПАТ КБ "ПриватБанк" з 01.09.2014 року підвищено розмір процентної ставки з 30 % до 34,8 % та з 01.04.2015 року з 34,8 % до 43,2%.

Як закріплено у тексті укладеної між сторонами заяви на отримання кредиту відповідач ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

Суду не надано достатніх та допустимих доказів того, що збільшення фіксованої процентної ставки відбувалося за погодженням з відповідачем ОСОБА_4, як і не надано доказів того, з якими саме Умовами та правилами надання банківського кредиту (в якій редакції, з якими змінами) відповідач ОСОБА_4 ознайомлювався при укладенні кредитного договору.

Згідно пункту 2.1.1.5.4 Умов і правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний при незгоді із змінами правил і/або тарифів надати банку письмову заяву про розірвання договору і погасити виниклу перед банком заборгованість.

Таким чином, в даному випадку позичальник позбавлений права не погодитися на зміну умов договору, і у випадку незгоди із запропонованими змінами зобов'язаний ініціювати розірвання договору.

Отже, така умова договору про право банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи зазначене, проценти за період користування кредитом ОСОБА_4 мають нараховуватися в розмірі 30,00 % річних.

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. . Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд відхиляє як доказ розрахунок заборгованості за договором, що укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем станом на 31.07.2017 року наданий позивачем. Зокрема, в такому розрахунку застосовані збільшені розміри процентної ставки. Суд вважає таке збільшення розміру процентної ставки протиправними, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

У своїй заяві відповідач просив застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, яка свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку 27.09.2015 року відповідач вніс останній платіж в розмірі 779,68 грн. на погашення кредитних коштів. Наведене у свою чергу свідчить про те, що відповідач вчинив дії, які свідчить про визнання ним боргу, що у свою чергу свідчить про переривання перебігу позовної давності.

При цьому суд не знаходить підстав для застосування строку позовної давності щодо боргу за тілом кредиту, так як сплата відповідачем платежу за кредитом перервала перебіг позовної давності, його перебіг почався заново і банк звернувся до суду з позовом в межах трирічного строку.

Вирішуючи позов в частині стягнення пені, комісії та штрафу за кредитом, суд дійшов до наступного висновку.

За змістом частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків, як заходу цивільно-правової відповідальності, має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже вбачається, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача лише штраф (фіксована частина) та відмовити в задоволенні вимоги про стягнення пені та штрафу (процентна складова).

Таким чином, на підставі наведеного, виходячи із принципів об'єктивності, реальності і справедливості суд вважає за необхідне стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованість за кредитом в сумі 12827,78 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 12327,78 грн.; штраф ( фіксована частина) – 500,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений при подачі позову, в розмірі 1600 грн.00 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК», місце знаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО 305299, заборгованість за кредитним договором № б/н від 25.09.2006 року в сумі 12827 грн. 78 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 12327,78 грн., штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК», місце знаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО 305299,судовий збір в сумі 1600 гривні 00 копійок.

В інші частині вимог ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено 28 листопада 2018 року.

Суддя: О. Г. Пустовіт