Рішення № 78148647, 22.11.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2018м. ДніпроСправа № 904/4284/18за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатех", м. Дніпро

до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання у розмірі 36 417, 96 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 06.11.2018;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність №1688/0/112-18 від 17.04.18.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатех" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання № 01/09 від 01.09.2016 у розмірі 36 417, 96 грн., яких: 540, 00 грн. основний борг, 27 027, 00 грн. штраф, 386, 10 грн. пеня, 1 646, 75 грн. 3% річних, 6 818, 20 грн. інфляційні.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем зобовязань за договором № 01/09 від 01.09.2016 в частині оплати послуг за зберігання техніки відповідача.

Ухвалою суду від 28.09.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатех" призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 25.10.2018.

У звязку з перебуванням судді Суховарова А.В. на лікарняному, судове засідання, призначене на 25.10.2018, не відбулось, ухвалою суду від 16.10.2018 судове засідання з розгляду справи №904/4284/18 призначено на 08.11.2018

17.10.2018 відповідач надав відзив на позов, згідно якого підтверджує у повному обсязі обставини, відображені у позовній заяві щодо приймання-передачі техніки, проте зазначає, що вказана техніка перебувала на відповідальному зберіганні у позивача менше місяця, у звязку з чим у відповідача відсутній обовязок щодо сплати визначеної в позовній заяві заборгованості. Разом з тим, відповідач вказує, що умовами Договору не передбачено стягнення з відповідача нарахувань 3% річних, інфляційних, штрафу та пені. Крім того, у випадку неприйняття судом факту відсутності правових підстав щодо сплати відповідачем 27 027 грн. штрафу, 386, 10 грн. пені, 1 646,75 грн. 3% річних; 6 818,20 грн. інфляційних, відповідач просить суд застосувати до цих вимог спеціальну позовну давність.

В судовому засіданні 08.11.2018 оголошено перерву до 22.11.2018.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.11.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

01.09.2016 між позивачем (зберігачем) та відповідачем (поклажодавцем) укладено договір відповідального зберігання №01/09 (далі - Договір), в порядку та умовах якого зберігач зобов'язався прийняти від відповідача і зберігати майно останнього, а також повернути поклажодавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений Договором строк (п.1.1 Договору).

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.1 ст. 936 ЦК України).

Згідно п.1.2 Договору докладний перелік майна, що передається на зберігання, його кількість і оцінка мають бути визначені в акті прийому-передачі, який укладається поклажодавцем та зберігачем в момент передачі майна на зберігання і є невід'ємною частиною цього договору.

Строк зберігання: до 31.12.2016 (п.1.3 Договору).

Місце зберігання: Дніпропетровський район, територія Підгородненьської міської ради, смуга автошляху, М04 Знамянка Луганськ - Ізварине, 227км.+580м. (п.1.4 Договору)

Умови зберігання: майданчик для зберігання (п.1.6 Договору).

Порядок повернення майна зі зберігання: передача майна зі зберігання оформляється шляхом підписання акту приймання - здачі майна зі зберігання. Даний акт підписується уповноваженими представниками обох сторін. Прийом-передача здійснюється на складі зберігача або за місцем, зазначеним поклажодавцем у вимозі (вимогах) про повернення майна (п.1.6 Договору).

За умовами пункту 3.7 Договору зберігач зобовязаний на першу письмову(факсову) вимогу поклажодавця повернути майно, прийняте на зберігання, навіть коли передбачений Договором строк його зберігання не закінчився.

Згідно п.3.7.1 Договору зберігач здійснює повернення майна протягом 1 (одного) робочого дня з моменту отримання письмової (факсової) вимоги від поклажодавця.

За змістом частини 1 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до п.5.1 Договору плата за зберігання становить 10,00 грн. на місяць та підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На виконання умов Договору 02.09.2016 відповідачем передано на відповідальне зберігання позивачу бульдозери ShantuiSD16R у кількості 4 шт. загальною вартістю 19 116 878,40 грн. та компактори ShantuiSD28МR.-3 у кількості 4 шт. загальною вартістю 28 180 339, 84 грн., про що сторонами складено відповідний Акт приймання-передачі №1.

Між тим, датування 01.09.2016 року Акту приймання-передачі на відповідальне зберігання №1 до Договору, відбулось у звязку з технічною помилкою.

Листом за вих.№3218/0/112-16 від 02.09.2016 відповідач звернувся до позивача з проханням підписати додаткову угоду та внести зміни до Договору у зв'язку з механічною помилкою, допущеною при складанні Акті приймання-передачі №1 в частині зазначення дати його складання.

Листом за вих. №02/09-16-1 від 02.09.2016 позивач повідомив відповідача, щодо наявності технічної (механічної) помилки при укладенні Акту приймання-передачі №1, який є невід'ємною частиною Договору, у звязку з чим ТОВ «Альфатех» підтверджує та вважає вірною датою складання та підписання Акту приймання-передачі №1 02.09.2016 року.

За викладених обставин, в ході листування позивач та відповідач дійшли згоди щодо фактичного підписання Акту приймання-передачі №1 02.09.2016 року, а датування вказаного акту 01.09.2016 року треба вважати механічною помилкою.

23.09.2016 за заявою Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації позивачем повернуто, а відповідачем прийнято з відповідального зберігання таке майно: бульдозери ShantuiSD16R у кількості 4шт. загальною вартістю 19 116 878,40 грн., про що сторонами складено відповідний Акт приймання-передачі № 2 від 23.09.2016.

26.09.2016 за заявою Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації позивачем повернуто, а відповідачем прийнято з відповідального зберігання таке майно: компактори ShantuiSD28МR.-3 у кількості 4 шт. загальною вартістю 28 180 339, 84 грн., про що сторонами складено відповідний Акт приймання-передачі № 3 від 26.09.2016.

Позивач вказує, що відповідальне зберігання бульдозерів ShantuiSD16R у кількості 4шт. мало місце у період з 02.09.2016 по 23.09.2016, відповідальне зберігання компакторів ShantuiSD28МR-3 у кількості 4 шт. мало місце у період з 02.09.2016 по 26.09.2016.

З огляду на те, що відповідачем не сплачено вартість зберігання техніки, за ним рахується заборгованість за зберігання техніки відповідно до умов Договору у розмірі 540,00 грн., у звязку з чим позивач звернувся з даним позовом до господарського суду.

На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати решти спірної суми заборгованості, обставин, наведених позивачем в обґрунтування позовних вимог, не спростував.

Положеннями ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526 ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобовязання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Між тим, умовами укладеного між сторонами Договору не визначено повернення товару окремими партіями (одиницями), а тому термін зберігання техніки відповідача становить 24 дні - з 02.09.2016 по 25.09.2016.

За викладених обставин, суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідача вартості зберігання техніки за вказаний період, що розраховується наступним чином:

10,00 грн. (вартість зберігання згідно п.5.1 Договору) : 30 дні = 0,333 грн. - вартість зберігання техніки відповідача за 1 день

0, 333 грн. х 24 дні = 8,00 грн. - вартість зберігання техніки відповідача за 24 дні.

За викладених обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 8,00 грн., в той час як в решті позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу відмовляється судом, оскільки фактично умови Договору зі зберігання майна, виконувались позивачем у період з 02.09.2016 по 25.09.2016.

Разом з тим, посилаючись на приписи ч.2 ст. 625 ЦК України, п.4.1 Договору, п.2 ч.2 ст.231 ГК України, позивач нарахував до сплати відповідачу пеню у розмірі 386, 10 грн., штраф у розмірі 27 027, 00 грн., 3% річних за період з 04.10.2016 по 20.09.2018 у розмірі 1 646, 75 грн., а також інфляційні за період з 04.10.2016 по 20.09.2018 у розмірі 6 818, 20 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи викладене, з урахуванням приписів пункту 5.1 Договору, суд зазначає, що кінцевим терміном оплати послуг зберігання є 06.10.2016, а тому прострочення починається з 07.10.2016 року, і саме з цієї дати позивач має право здійснювати відповідні нарахування.

За викладених обставин, перевіривши здійснені позивачем нарахування інфляційних та 3% річних, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за період з 07.10.2016 по 20.09.2018 на суму 0, 47 грн., а також інфляційні за період з жовтня 2016 по вересень 2018 року на суму 2, 14 грн., тоді як в решті нарахувань 3% річних та інфляційних відмовляє за безпідставністю.

Щодо здійснених позивачем нарахувань штрафу та пені, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 4.1 Договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену Договором та чинним в Україні законодавством.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Між тим, згідно пункту 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013р. господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

За викладених обставин, суд вважає відсутніми підстави для стягнення з відповідача штрафу та пені, а тому у задоволенні позовних вимог в частині позовних вимог на суму 386, 10 грн. пені та 27 027, 00 грн. штрафу відмовляється судом.

Заперечення відповідача щодо відсутності у нього зобовязання з оплати послуг зберігання з посиланням на те, що техніка перебувала на відповідальному зберіганні у позивача менше місяця, відхиляються судом, з наступних підстав.

За змістом частини 1 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до п.5.1 Договору плата за зберігання становить 10,00 грн. на місяць.

Приписами частини 1 статті 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Матеріалами справи підтверджується фактичне зберігання позивачем техніки відповідача в період з 02.09.2016 по 25.09.2016.

З урахуванням викладеного, та з огляду на те, що умовами Договору не визначено будь-яких застережень щодо можливості нарахування позивачем плати за зберігання техніки відповідача у випадку її зберігання у термін, менше місяця, заперечення відповідача відхиляються судом.

Заперечення відповідача в частині застосування до спірних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних спеціальної позовної давності, відхиляються судом з наступних підстав.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини другої статті 9 Цивільного кодексу України та частини першої статті 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 Господарського кодексу України.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п1 ч.2 ст. 258 ЦК України)

В розумінні пункту 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

За викладених обставин, у суду відсутні підстави для застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних.

Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається крім випадків, передбачених законом.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі та застосування штрафних санкцій.

Наведене є підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91,129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49004, м.Дніпро, пр. О.Поля, буд.2; код 38598277) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатех" (49083, м.Дніпро, вул. Собінова-1, код 35203852) суму 8, 00 грн. основного боргу, 0, 47 грн. 3% річних, 2, 14 грн. інфляційні, 0, 51 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ ГПК України

Повне рішення складено 27.11.2018

Суддя А.В. Суховаров