Постанова № 78128494, 16.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2005/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Макаренко Я.М.

суддів: Мінаєвої О.М. , Бартош Н.С.

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018р., головуючий суддя першої інстанції Зінченко А.В., повний текст складено 26.04.2018 р., по справі № 820/2005/18

за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, звернулись до суду з позовом, в якому просили суд скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №39 від 16.02.2018 року "Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право на які підлягає продажу на земельних торгах" в частині включення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 18 га на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району, Харківської області до переліку земельних ділянок сільськогоспродарського призначення державної власності, право на які підлягає продажу на земельних торгах.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018р. зазначений позов залишено без задоволення.

Позивачі, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, просять суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачі зазначають доводи щодо протиправності оскаржуваного рішення відповідача

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 29 вересня 2017 року представником ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2 за довіреністю - ОСОБА_7 та 23 листопада 2017 року представником ОСОБА_1, ОСОБА_6 за довіреністю - ОСОБА_7 щодо кожного громадянина окремо було подано до Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовно площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок запасу земель сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населеного пункту на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області для подальшого надання у власність.

19 жовтня 2017 року та відповідно 21 грудня 2017 року позивачами було отримано листи ГУ Держгеокадастру в Харківській області (№К-28097/0/6-23970/0/21-11, Ш-28097/ 0/ 6-2397 0/ 0/21-17, №К-28097/0/6-23970/0/21-17,№Г-31032/0/6/- 26124/0/21-17, №Г-31031/0/6/-26122/0/21-17 №К-28097/0/6-23970/0/21-17 ) «Про розгляд заяви», в яких відповідач зазначив, що відмовляє в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовно площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування відмови відповідач послався на положення п.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до яких учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, тобто даною статтею не передбачено право на першочергове відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Також, відповідач зазначив, що вказані земельні ділянки не входить до переліку земельних ділянок, які плануються передати учасникам АТО.

19 січня 2018 року надані відповіді були оскаржені позивачами до Харківського окружного адміністративного суду, за поданими позовними заявами були відкриті провадження у справах: №820/297/18 (за позовом ОСОБА_5), №820/295/18 (за позовом ОСОБА_2.), №820/294/18(за позовом ОСОБА_3.), №820/293/18 (за позовом ОСОБА_1) №820/298/18 ( за позовом ОСОБА_6), №820/296/18 ( за позовом ОСОБА_4.).

Судом встановлено, що судові рішення у вказаних судових справах на момент прийняття оскаржуваного наказу, не набрали законної сили.

16 лютого 2018 року Головним Управлінням Держгеокадастру у Харківській області було винесено наказ №39 "Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право на які підлягає продажу на земельних торгах", яким земельні ділянки щодо яких відповідачем прийнято рішення про відмову позивачам надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою включено до переліку земельних ділянок сільськогоспродарського призначення державної власності, право на які підлягає продажу на земельних торгах.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачами протиправності оскаржуваного наказу.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачі є учасниками бойових дій та звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з заявами про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею 2 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області.

Питання щодо одержання громадянами безоплатно у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства врегульовано ч. 6 ст. 118, п. в ч. 3 ст. 116, п. б ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України.

Так, ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до п. в ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. б ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Таким чином, приписами вказаних норм встановлено право громадян на отримання в межах норм безоплатної приватизації безоплатно у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

З матеріалів справи встановлено, що даний спір виник у зв'язку з тим, що відповідачем прийнято оскаржуваний наказ «Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право на які підлягає продажу на земельних торгах», в той час, як позивачі розпочали процедуру реалізації їх права на отримання безоплатно у власність земельних ділянок, включених до переліку, для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації.

Статтею 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За приписами ч. 3 ст. 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Таким чином, особи, які мають статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (особи, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення), мають право на безоплатну передачу земельних ділянок без проведення земельних торгів.

Позивачі, які мають статус учасника бойових дій відповідно до вказаних норм, звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з заявою про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею 2 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області.

Між тим, відповідачем рішення про надання дозволу або відмову в його наданні прийнято не було, лише надано з цих питань інформаційні листи.

Вказані обставини встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року у справі №820/295/18 за позовом ОСОБА_2, рішеннями Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року у справі №820/297/18 за позовом ОСОБА_5, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року, від 01 березня 2018 року у справі №820/294/18 за позовом ОСОБА_3, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року.

Зазначеними рішеннями суду встановлено протиправність бездіяльності відповідача з розгляду заяв позивачів про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою у зв'язку з неналежним їх розглядом всупереч приписам чинного законодавства, оскільки за наслідками розгляду звернень позивачів, рішення прийнято не було, та зобов'язано повторно їх розглянути.

Разом з цим, вказаними рішеннями встановлено, що у зв'язку з відсутністю відповідного рішення про надання або відмову в наданні дозволу у встановлені ст. 118 Земельного кодексу України строки, позивачі мають право реалізувати своє право на розроблення проектів землеустрою, без отримання такого дозволу органу Держгеокадастру.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року у справі №820/296/18 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 з тих підстав, що ненадання відповідачем позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою за відсутності вмотивованої відмови у його наданні не порушують прав позивача, та вказані обставини не є для позивача перешкодою для виготовлення такого проекту. При цьому, судом встановлено, що відповідач, на належним чином оформлену заяву позивача, не надав дозвіл або вмотивовану відмову в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою, чим допустив бездіяльність щодо розгляду заяви.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року у справі №820/293/18 за позовом ОСОБА_1, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2018 року, та рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2018 року №820/298/18 за позовом ОСОБА_6, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, визнано протиправною відмову органу Держгеокадастру в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою та зобов'язано повторно розглянути заяви позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_6 Рішенням у справі № 820/298/18 встановлено відсутність чіткого та однозначного рішення за результатом розгляду заяви позивача, при цьому, лист не може бути рішенням, прийнятим за результатом розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Рішенням у справі № 820/293/18 судом було встановлено, що надана органом Держгеокадастру відповідь на заяву не може вважатися відмовою у наданні такого дозволу.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи встановлено, що існує низка судових рішень, які мають преюдиційне значення, і повинні бути враховані при вирішенні цього спору. Зазначеними судовими рішеннями підтверджено факти неналежного розгляду заяв позивачів щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою з відведення земельних ділянок, а також встановлено відсутність будь-яких законних рішень відповідача за результатами розгляду таких заяв, відтак колегія суддів приходить до висновку, що позивачі мають право на реалізацію їх прав з вирішення питання безоплатної передачі земельних ділянок у власність в порядку та у спосіб визначений діючим законодавством.

При цьому, як зазначено вище, відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України, позивачі мають право на передачу земельних ділянок без проведення земельних торгів.

Частиною 3 ст. 136 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Отже, за наявності у позивачів права на реалізацію їх прав з вирішення питання безоплатної передачі земельних ділянок у власність без проведення земельних торгів, відповідач, не прийнявши відповідних рішень з приводу надання дозволу або відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, включив ці земельні ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право на які підлягає продажу на земельних торгах. Вказані дії відповідача фактично позбавили позивачів можливості реалізувати їх законне право на вирішення питання з безоплатної передачі земельних ділянок без проведення земельних торгів.

Колегія суддів зазначає, що факт наявності судових рішень, які набрали законної сили та якими відповідача зобов'язано розглянути заяви про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, породжує у позивачів «законне очікування» на розгляд таких заяв та передачу їм земельних ділянок у власність без проведення земельних торгів, як це встановлено ч. 6 ст. 118, п. в ч. 3 ст. 116, п. б ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 134 Земельного кодексу України.

Передбачуваність (очікуваність) суб'єктом відносин правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам, є принципом правової визначеності, і відображена в численній практиці Європейського суду з прав людини, що визначається в Україні джерелом права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

«Законні очікування» є не тільки елементом верховенства права та юридичної визначеності, але й об'єктом правового захисту (охорони).

Умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Тобто, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» зазначено, що Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).

Концепція законних очікувань, у взаємозв'язку із застосуванням ст. 1 Протоколу № 1, використовується у справах про порушення ст. 6. Так, у рішенні у справі Рukiж v. Bosnia and Herzegovina Європейський суд з прав людини зазначив, що «невиконання кінцевого судового рішення (національного суду) створило втручання у право заявника мирно володіти своїм майном», а також, що кінцеве рішення на користь заявника «безсумнівно створило в нього законі очікування, охоронювані ст. 1 Протоколу № 1, що воно буде виконане».

Колегія суддів зазначає, що судовими рішеннями, які набрали законної сили та підлягають безумовному виконанню, підтверджено право позивачів на вирішення відповідачем питання про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Натомість відповідач, не вирішивши вказані питання про надання позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з дотриманням процедури їх розгляду встановленою законом, передчасно включив такі земельні ділянки до переліку земель, право на які підлягає продажу на земельних торгах.

Колегія суддів зазначає, що позивачі мали право, принаймні, очікувати на законних підставах, що вони зможуть реалізувати своє право на вирішення питання про безоплатну передачу цих земель у власність у порядку та у спосіб встановлений законодавством.

Як встановлено колегією суддів за матеріалами справи листами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 19 червня 2018 року на виконання вищенаведених судових рішень повторно розглянуто заяви ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з мотивів того, що вказані земельні ділянки включені до переліку земельних ділянок, які виставлені на земельні торги, а тому за приписами ч. 3 ст. 136 ЗК України не можуть відчужуватися.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що при прийнятті спірного наказу відповідач порушив надане ч. 3 ст. 134 ЗК України право позивачів на безоплатне отримання у власність земельних ділянок без проведення земельних торгів.

Посилання відповідача та суду першої інстанції про правомірність оспорюваного наказу, оскільки наявність судових спорів між позивачами та відповідачем не свідчить про наявність у позивачів будь-яких прав на земельні ділянки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обов'язок відповідача щодо розгляду заяв позивачів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до законодавчо визначеної процедури передував факту включення таких ділянок до переліку тих, які підлягають продажу на земельних торгах. Невиконання такого обов'язку позбавило позивачів можливості реалізувати їх право на отримання вказаних земельних ділянок, оскільки такі ділянки вже були включені відповідачем до переліку тих, право на які підлягає продажу на земельних торгах. Вказані дії відповідача не тільки призвели до порушення прав позивачів на розгляд їх заяв відповідно до процедури, встановленої законом, але й унеможливили такий розгляд у майбутньому, так само як і виконання судових рішень, що набрали законної сили.

ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» висловив правову позицію, відповідно до якої за певних обставин «законне сподівання на отрмання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу, а право позивачів на належний розгляд їх заяв підтверджено судовими рішеннями.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, колегія суддів перевіривши оскаржуваний наказ на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України дійшла висновку, що оскаржуваний наказ прийнято незаконно, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання принципів рівності перед законом та пропорційності, зокрема, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав позивачів і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), недобросовісно, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Разом з цим, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі, оскільки апеляційна скарга підписана представником позивачів ОСОБА_9, яка не є адвокатом, в той час як згідно з приписами підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України з 01 січня 2018 року у судах апеляційної інстанції представництво відповідно до статті 131-2 цієї Конституції здійснюється виключно адвокатами, виходячи з наступного.

Так, статтею 131- 2 Конституції України встановлено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Приписи зазначеної норми Конституції України повністю кореспондуються з приписами ч. 2 ст. 57 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Таким чином, відповідно до ст. 131-2 Конституції України та ч. 2 ст. 57 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах незначної складності здійснювати представництво може не лише адвокат, представником може бути фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.

Частиною 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:

1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище;

2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;

3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;

5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;

6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;

8) типові справи;

9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;

10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;

11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Отже, згідно п. 10 вказаної норми, перелік справ незначної складності не є вичерпним і суд, за наявності для цього підстав, може дійти висновку про незначну складність справи.

Оскільки приписами ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України до справ незначної складності віднесено такі справи як щодо прийняття громадян на публічну службу, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат та інші, колегія суддів, враховуючи, що предметом оскарження у даній справі є лише наказ суб'єкта владних повноважень «Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право на які підлягає продажу на земельних торгах», при цьому, земельні відносин чітко врегульовано Земельним кодексом України, дійшла висновку про незначну складність справи, що розглядається.

Таким чином, представником у даній може бути фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу підписано представником позивачів, за відповідними довіреностями, ОСОБА_10, яка згідно наявного в матеріалах справи наказу № 3-К від 28.04.2017 року, працює юристом адвокатського бюро «Оріщенко», з яким позивачами укладено договори про консультування та надання правової допомоги від 19.03.2018 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі у зв'язку з підписанням апеляційної скарги особою, яка не є адвокатом.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018р. по справі № 820/2005/18 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування наказу - задовольнити.

Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 39 від 16.02.2018 року "Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право на які підлягає продажу на земельних торгах" в частині включення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 18 га на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області до переліку земельних ділянок сільськогоспродарського призначення державної власності, право на які підлягає продажу на земельних торгах.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. МакаренкоСудді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 27.11.2018.