Рішення № 7812365, 19.01.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2010 р. Справа № 60/221-09

вх. № 8304/1-60

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 5820 від 09.11.2009 р. відповідача - Стеценко О.В., довіреність від 21.12.2009 р.

розглянувши справу за позовом Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УТН-Восток", м. Харків

про стягнення 252246,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 (позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "УТН-Восток" заборгованості у розмірі 252246,22 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач здійснив оплату пального за договором № 81 від 31.07.2007 року на суму 536400 грн., однак відповідач частково виконав свої зобов'язання по поставці пального на суму 359505,84 грн., у зв'язку з чим позивачем не було отримано пального на суму 176894,16 грн., що надає позивачу право вимагати повернення, сплаченої грошової суми у розмірі 176894,16 грн., а також, нарахованих за період з 01.02.2008 року по 01.10.2009 року інфляційних в сумі 47053,84 грн., 3% річних в сумі 8854,40 грн. та пені в сумі 19443,82 грн., нарахованої за період з 01.02.2008 року по 31.07.2008 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2009 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 17 листопада 2009 року о 12:00 годині.

У судовому засіданні 17 листопада 2009 року судом було оголошено перерву до 09 грудня 2009 року о 14:00, у зв`язку з ненаданням сторонами витребуваних судом документів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 грудня 2009 року за згодою сторін було продовжено строк вирішення спору до 22 січня 2010 року та розгляд справи було відкладено на 19 січня 2010 року о 14:30.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві. Надав 13 січня 2009 року клопотання (вх. №278) про залучення до матеріалів справи копії довідки АКБ "Золоті ворота" за вих. №46 від 11 січня 2010 року, копії постанови Вищого господарського суду України від 02 грудня 2009 року по справі №21/239-08 та копію листа за вих. №036610 від 23 грудня 2009 року.

Суд, розглянувши дане клопотання, визнав його таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та задовольнив його, надані документи долучив до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, з підстав, викладених у наданому відзиві на позовну заяву (вх. №777 від 19 січня 2010 року), в якому вказує на наявність правовідносин між позивачем та відповідачем у період з 31.01.2007р. по 31.07.2007р. щодо поставки нафтопродуктів, на підтвердження чого надав відповідні видаткові накладні та довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей, з урахуванням чого відповідачем було здійснено поставку за вищенаведений період на загальну суму 319224,70 грн., тому твердження позивача про виникнення заборгованості є безпідставними, оскільки позивачем не враховано поставлені нафтопродукти у період з 31.01.2007р. по 31.07.2007р.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 31 липня 2007 року було укладено договір №81 купівлі - продажу пального та його відпуску за електронною карткою.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1. Продавець (відповідач) зобов`язався передати певну кількість пального у власність Покупця (позивача), а позивач зобов`язався прийняти пальне і сплатити за нього певну грошову суму на умовах договору.

Ціна на вартість пального зазначається у рахунках, що надаються продавцем покупцю, а також відображається, у видаткових документах на товар. Сторони встановили в п.п. 4.1, 4.2 договору, що оплата вартості пального за стандартною схемою здійснюється на умовах 100% попередньої оплати. Сплата вартості товару за лімітною схемою (у випадках передбачених у п.8.3., 8.4. договору) здійснюється на підставі наданих продавцем рахунків на оплату товару, протягом двох календарних днів з моменту надання рахунку покупцеві, відповідно до п.8.5. договору.

Лімітна схема відпуску пального передбачає остаточний розрахунок протягом десяти календарних днів місяця, що йде наступним за розрахунковим, відповідно до вартості пального , що зазначені у видаткових документах або у рахунках на оплату та у чеках терміналів.

Сторони встановили в розділі шість договору, що ЕК є документом на носії електронної інформації на якій обліковується сума на яку користувач ЕК має право отримати пальне з АЗС, добовий ліміт отримання пального. ЕК присвоюється персональній ідентифікаційний номер та персональний код доступу ЕК передається покупцю за актом приймання - передачі, після оплати покупцем її вартості згідно умов договору.

Відповідно до п.5.1. договору сторони встановили, що договір вступає в дію з моменту його підписання та є чинним до 31 липня 2008 року.

29 липня 2009 року господарським судом Харківської області було прийнято рішення по справі № 21/239-08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УТН - Восток", м. Харків до Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м. Харків про стягнення 35369,69 грн. Зазначеним рішенням відмовлено в задоволенні позову повністю.

В рішенні господарського суду Харківської області від 29 липня 2009 року по справі № 21/239-08 судом було встановлено, що на підставі договору №81 від 31.07.2007р. купівлі - продажу пального та його відпуску за електронною карткою суб`єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_3 було передано пального по видатковим документам на загальну суму 352005,84 грн. згідно видаткових накладних №Z05 -000854 від 31.12.2007р. на суму 63348,28грн., №Z05 - 021272 від 30.11.2007р. на суму 58116,66грн., №Z05 -019252 від 31.10.2007р. на суму 62483,71грн., №Z05 -017195 від 29.09.2007р. на суму 52884,41грн., № Z05 -015586 від 31.08.2007р. на суму 61375,18грн., № Z05 -002426 від 31.01.2008р. на суму 53797,60грн. В підтвердження оплати пального Товариство з обмеженою відповідальністю "УТН-Восток" надало до матеріалів справи ( № 21/239-08) довідку АКІБ "Укрсиббанк", відділення № 848 м.Харкова, яка підтверджує оплату суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 коштів в період з 31.01.2007 р. по 31.07.2008 р. на суму 536400,00 грн. Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "УТН-Восток" надано копії прибуткових касових ордерів № 50 від 29.04.2008 р. на суму 3000 грн. та № 7 від 24.04.2008 р. на суму 4500 грн., що підтверджують прийняття від СПДФО ОСОБА_3 грошових коштів на загальну суму 7500 грн. Таким чином, судом встановлено, що сума оплати суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 перевищує вартість пального, що передано їй по видатковим накладним, які знаходяться в матеріалах справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "УТН-Восток" не погодившись з вищезазначеним рішенням подало касаційну скаргу, яка постановою Вищого господарського суду України від 02 грудня 2009 року по справі № 21/239-08 залишена без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 29 липня 2009 року по справі № 21/239-08 залишено без змін.

Отже, рішення господарського суду Харківської області від 29 липня 2009 року по справі № 21/239-08 набрало законної сили та на час вирішення даного спору не скасовано.

Згідно ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що здійснена позивачем оплата, згідно довідки АКІБ "Укрсиббанк", відділення № 848 м.Харкова та прибуткових касових ордерів № 50 від 29.04.2008 р., № 7 від 24.04.2008 р. перевищує вартість отриманого за вищезазначеним договором пального на суму 191894,16 грн.

Договір №81 купівлі - продажу пального та його відпуску за електронною карткою від 31 липня 2007 року припинив свою дію 31 липня 2008 року.

П. 9.3.7. вищезазначеного договору встановлено, що позивач має право отримати залишок суми, за умови його наявності, в разі припинення договору.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Твердження відповідача стосовного того, що до укладення вищезазначеного договору між сторонами існували правовідносини щодо поставки пального та оплата здійснена позивачем згідно довідки АКІБ "Укрсиббанк", відділення № 848 м.Харкова була здійснена позивачем за пальне поставлене за видатковими накладними №Z05-005028 від 31.01.2007р., №Z05-006029 від 28.02.2007р., №Z05-007703 від 30.03.2007р., №Z05-008981 від 28.04.2007р., №Z05-010076 від 31.05.2007р., №Z05-011942 від 30.06.2007р., суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обгрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідач не надав доказів того, що частина здійсненої позивачем оплати згідно довідки "Укрсиббанка" була зарахована відповідачем або здійснена позивачем в рахунок оплати поставленого пального у період з 31.01.2007р. по 31.07.2007р. Відповідачем не доведено, що саме ці кошти були перераховані в рахунок погашення заборгованості за поставлене пальне згідно наданих відповідачем видаткових накладних, хоча відповідач мав можливість надати такі докази як банківськи виписки, прибутково-касові ордери, довідку АКІБ "Укрсиббанк", відділення № 848 м.Харкова, тощо.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів віднесення перерахованих та сплачених позивачем коштів в рахунок поставленого пального за період з 31.01.2007р. по 31.07.2007р., хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 176894,16 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 47053,84 грн., 3% річних у розмірі 8854,40 грн. та пеню у розмірі 19443,82 грн.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення пені у сумі 19443,82 грн. не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", на який позивач посилається у позовній заяві як на правову підставу, заявленого позову в частині стягнення пені, цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Оскільки зобов`язання відповідача відповідно до умов вищезазначеного договору не мали характеру грошового, то позовні вимоги позивача в частині стягнення пені заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 47053,84 грн. та 3% річних у розмірі 8854,40 грн. також не підлягають задоволенню, оскільки в силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовими є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, що зобов`язання відповідача не мали характеру грошового, так як відповідач повинен був передати за вищезазначеним договором товар у власність позивача, то відповідно застосування наслідків передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України є неможливим.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 1768,94 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 165,50 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 694, 712, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 176894,16 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УТН - Восток" (61200, м. Харків, пр. Московський, 199-А, к. 502, ідентифікаційний код 32183378) на користь Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 (61124, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму основного боргу - 176894,16 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1768,94 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 165,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Врешті частині позову в сумі 75352,06 грн. - відмовити.

Повний текст рішення підписано 25 січня 2010 року.

Суддя

справа №60/221-09