Вирок № 78122023, 20.11.2018, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/5657/18

1-кп/264/501/2018

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.11.2018 р. місто Маріуполь

Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

Головуючої - судді Литвиненко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мащенко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі кримінальне провадження за № за №12018050800001322 від 05 вересня 2018 року відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Усть-Кут Іркутської області РФ, особа без громадянства, паспорт не отримано, з середньою освітою, не одружений, не працює, не судимий, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.1, 3, ст.15, ст.185 ч.3 КК України,

за участю: прокурора Нуждіна С.В., обвинуваченого ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 05.09.2018 року приблизно о 01год.05хв., діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, переслідуючи мету таємного викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу через вікно проник на територію цеху №117 ПрАТ «Азовзагальмаш», де пройшов до підземного колодязю, який веде до складського приміщення цеху №423 ПАТ «Азовзагальмаш», через який проник до вказанного приміщення, звідки таємно викрав чуже майно, яке належить ПрАТ «Азовзагальмаш», а саме: щітки графітні для електордвигуна в кількості 183шт., вартістю 800грн. за 1шт., загальною вартістю 146400 грн., після чого сховавши це майно в рюкзак, намагався винести його з цеху, однак з причин, що не залежали від його волі, не вчинив всіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, тому що був затриманий працівниками охорони підприємства.

Кримінальна відповідальність за вказаний злочин передбачена ч.ч.1, 3, ст.15, ст.185 ч.3 КК України, а саме за незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у сховище.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вказав, що обвинувачення йому зрозуміле, вину у вчиненні крадіжки визнає повністю. Зазначав, що обставини вчинення кримінального правопорушення в обвинувальному акті викладені вірно. Пояснив, що проживає за зазначеною в обвинувальному акті адресою разом із батьками. Паспорт громадянина не отримано, оскільки ним втрачено свідоцтво про народження, працює не офіційно, скоїв злочин при встановлених судом обставинах із-за тяжкого матеріального стану в родині. Спосіб та час скоєння злочину не оспорює. Викрадене майно бажав продати, але його затримали на заводі охоронці та викликали наряд поліції. Щиро розкаювався, шкоду потерпілій відшкодував.

Потерпілий ОСОБА_2, який представляє інтереси ПрАТ «Азовзагальмаш» в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином у спосіб, що відповідає вимогам ст. 135 КПК України - за номером телефону, наявним в матеріалах кримінального провадження, надав суду заяву про розгляд кримінального провадження за його відсутності.

Суд у порядку ст. 325 КПК України вирішив провести судовий розгляд у відсутності представника потерпілого.

На підтвердження встановлених судом обставин, під час судового розгляду судом були безпосередньо досліджені в порядку ст.94 КПК України подані сторонами кримінального провадження докази, а саме:

- протокол огляду місця події від 05.09.2018 року за участю представника заводу та понятих, в ході якого було встановлено місце відкіля обвинувачений намагався скоїти крадіжку. Також було оглянуто та вилучено рюкзак обвинуваченого з тканини чорного кольору, в якому були 3шт відкрутки, пасатіжі 2шт., щітки 183шт., металеві пластинки 5шт., розвідний ключ, ріжкові ключі 3 шт. На дане майно накладено арешт згідно ухвали слідчого судді від 07.09.2018 року.

Зауважень щодо достовірності та допустимості наданих доказів з боку учасників судового розгляду висунуто не було.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину визнав повністю, висунуте проти нього обвинувачення він розуміє та не оспорює, суд, розцінюючи досліджені докази як об'єктивні та такі, що відповідають фактичним обставинам справи, вважає їх достатніми для винесення вироку.

Оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднаного з проникненням у сховище, при встановлених судом фактичних обставинах, поза розумним сумнівом. Дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ч.ч.1,3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.

Призначаючи міру покарання, суд відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 відповідно до ст.12 КК України вчинив тяжкий злочин, раніше не судимий, працює не офіційно, має родину, за місцем проживання дільничим інспектором характеризується задовільно, спиртні напої не вживає, громадський порядок не порушує, скарг на поведінку в побуті не надходило. Вину у скоєному злочині визнавав на протязі всього розгляду справи, засуджував себе за скоєне діяння, не намагався уникнути відповідальності, активно сприяв розкриттю злочину, мав належну процесуальну поведінку. Матеріальної шкоди не заподіяно, позов відсутній.

Обставиною, що помякшує покарання обвинуваченому у відповідності до вимог ст.66 КК України суд визнає щире каяття.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому у відповідності до вимог ст.67 КК України судом не встановлені.

За таких даних про особу обвинуваченого, з урахуванням обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого та відсутність обтяжуючих, а також з врахуванням сукупності всіх обставин, які характеризують особу винного, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті кримінального закону з випробуванням виходячи з такого.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до вимог ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином, вирішення судом питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання ґрунтується на наведених вище вимогах.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також зваживши на другорядну роль кари як мети покарання, суд приходе до висновку про те, що виправлення обвинуваченого є можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку, який буде достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

На думку суду, такий захід примусу відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого діяння, його наслідкам та особі винного.

Натомість судом не встановлено обставин, які свідчили б про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі.

Запобіжний захід не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до вимог ст.100 КПК України.

Арешт, накладений на майно слід скасувати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд ,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.1, 3, ст.15, ст.185 ч.3 КК України та призначити йому покарання за ч.ч.1, 3, ст.15, ст.185 ч.3 КК України у вигляді трьох років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на один рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов'язки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_1 в період іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, не виїзжати за межі України без дозволу уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Речові докази по справі: рюкзак обвинуваченого з тканини чорного кольору, 3 шт. відкрутки, пасатижі - 2шт., металеві пластинки - 5шт., розвідний ключ, ріжкові ключі 3 шт., які зберігаються в камері схову Кальміуського ВП, згідно квитанції №004689 від 18.09.2018 року, порядковій номер 256 - знищити; щітки 183шт. - повернути в ПрАТ «Азовзагальмаш».

Арешт, накладений на вищевказане майно згідно ухвали слідчого судді від 07.09.2018 року - скасувати.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Донецького апеляційного суду через Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя : Литвиненко Н. В.