Рішення № 78121329, 26.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2018 року № 826/6804/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомДержавного підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва»доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 вересня 2017 року №0063201209,-

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0063201209 від 29 вересня 2017 року, складене Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відносно Державного підприємства «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» (код ЄДРПОУ 38283024).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що оскільки нормативну грошову оцінку земельних ділянок було проведено, а позивачем вжито необхідних заходів для оформлення права постійного користування земельними ділянками, останній правомірно керувався пунктом пунктом 5.1 Положення про плату за землю в місті Києві, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві».

На думку представника позивача, пункт 5.4 Положення про плату за землю в місті Києві, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» не може бути застосовано до позивача, оскільки відповідно до статей 92, 123 Земельного кодексу України державне підприємство може отримати ділянку із земель державної та комунальної власності виключно на праві постійного користування, в той час як пункт 5.4 Положення стосується лише випадків не оформлення особою права власності чи права оренди.

Додатково представник позивача повідомив, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення набрало законної сили судове рішення в адміністративній справі №826/10434/16, яким визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення №242/5629.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву повідомив, що вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що посилання відповідача у відзиві на пункт 5.2 Положення №242/5629 є безпідставним, оскільки Державне підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» відноситься до державної форми власності. При цьому, в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні зазначений пункту 5.2 Положення №242/5629 взагалі не застосовувався.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

15 вересня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75, згідно порядку, встановленого статтею 76 Податкового кодексу України, проведена камеральна перевірка звітної податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за липень 2017 року Державного підприємства «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» (код ЄДРПОУ 38283024), за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 15 вересня 2017 року №7865/26-15-12-09-19/38283024.

При перевірці використано електронну форму звітної податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) реєстраційний номер 9160126322 від 11 серпня 2017 року за липень 2017 року.

Камеральною перевіркою встановлено, що сума податкового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб (КБК 18010500) зазначена Державним підприємством «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» (код ЄДРПОУ 38283024) у звітній податковій декларації з плати за землю за липень 2017 року (реєстраційний номер 9160126322 від 11 серпня 2017 року), є нижча, ніж визначено за результатами камеральної перевірки, оскільки відсоткова ставка податку, застосована платником, не відповідає вимогам пункту 5.4 Положення про плату за землю в місті Києві, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923).

В ході проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку про необхідність збільшення суми податкового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 63 090,40 грн.

На підставі вказаних висновків акта перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0063201209 від 29 вересня 2017 року, яким Державному підприємству «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» збільшено суму грошового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб у сумі 68 863,00 грн., в т.ч. за основним платежем у розмірі 63 090,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 15 772,60 грн.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно до статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно із пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок (дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки) відповідно до Указу Президента України «Про Державне агентство земельних ресурсів України» від 08 квітня 2011 року №445/2011 видає Держземагентство України, яке здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи.

Згідно із пункту 7.1 статті 7 Податкового кодексу України, під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дані державного земельного кадастру це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, власники (користувачі) земельних ділянок зобов'язані сплачувати земельний податок, розрахований згідно із нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, отриманої в установленому порядку. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок та землекористувачі.

Землекористування згідно з вимогами Земельного кодексу України може бути постійним та на умовах оренди. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянку податкову декларацію на поточний рік за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України №560 від 16 червня 2015 року, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Разом з декларацією подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі якої розраховується земельний податок.

Як вбачається з матеріалів акта перевірки, позивачем подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) реєстраційний номер 9160126322 від 18 серпня 2017 року за липень 2017 року, у якій вказано розмір ставки земельного податку на рівні 1% та сплачено позивачем 31 545,20 грн. земельного податку.

Водночас, на думку контролюючого органу, позивачем, всупереч приписам пункту 5.4 Положення про плату за землю в місті Києві №242/5629 застосовано 1% ставки земельного податку.

Аналізуючи вказані твердження контролюючого органу, суд зазначає наступне.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» засновано на основі державної власності, відноситься до сфери управління Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Ставки земельного податку визначаються рішеннями органів місцевого самоврядування, оскільки з 1 січня 2015 року плату за землю віднесено до місцевих податків як одну із складових податку на майно.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, прийняті в межах наданих їх повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Крім того, рішенням місцевої ради встановлюються ставки податку у розрізі категорій земельних ділянок та користувачів (власників), але граничний розмір ставок земельного податку передбачено Кодексом. При цьому місцевим радам не надано права встановлювати індивідуальні пільгові ставки для окремих юридичних осіб або звільняти їх від сплати податків.

Рішення місцевої ради оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування ставок податків та пільг. Копія прийнятого рішення надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники податку. Граничним терміном надання копії рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного відповідно до статті 284 Кодексу є 25 грудня року, що передує звітному.

Так, рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923) «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» затверджено Положення про плату за землю в місті Києві (далі по тексту - Положення № 242/5629).

Згідно із пунктом 5.1 вказаного Положення ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

Відповідно до частини 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»;

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Так, пунктом 5.6 Положення №242/5629 визначено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

За визначенням наведеної норми, ставка податку у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлюється у випадку, якщо на вказану земельну ділянку не оформлено право власності або право оренди.

При цьому, як вказано вище, право користування є відмінним за своєю юридичною природою та колом суб'єктів від права оренди, що в даному випадку не може ототожнюватись, як не здійснено відповідачем.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія рішення Київської міської ради від 04 вересня 2014 року №70/70, яким за результатами розгляду звернення позивача останньому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Максима Кривоноса, 2-б в постійне користування для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд підприємства.

На підставі рішення Київської міської ради від 04 вересня 2014 року №83/83 надано дозвіл Державному підприємству «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки по просп. Червонозоряному, 51.

Відповідно до вказаних рішень позивачем замовлено роботи з виготовлення проектів землеустрою щодо відведення даних земельних ділянок в постійне користування.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 27 червня 2017 року представником позивача до Центру надання адміністративних послуг подано проект землеустрою про відведення земельної ділянки по вул. Максима Кривоноса, 2-б, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та заяву про затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки в постійне користування Державному підприємству «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва».

Аналогічний пакет документів позивачем подано 14 вересня 2017 року відносно земельної ділянки, розташованої по просп. Валерія Лобановського, 51.

Наведені обставини свідчать про дотримання позивачем вимог статті 123 Земельного кодексу України та вжиття необхідних заходів щодо оформлення права постійного користування на земельні ділянки, однак відповідачем дані факти не враховані та їм не надано оцінки при проведенні камеральної перевірки.

Водночас, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2017 року в справі №826/10434/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 «Положення про плату за землю в місті Києві», яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629»:

« 5.6. Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку».

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на 27 червня 2017 року) постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Тобто, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року у справі № 826/10434/16 набрала законної сили - 27 червня 2017 року.

Судом враховано, що рішенням Київської міської ради від 23 лютого 2017 року №1005/2009 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» внесено зміни до Положення про плату за землю в м. Києві та пункти 5.4 та 5.5 виключені; у зв'язку з чим пункт 5.6 вважати пунктом 5.4, тобто зміст пункту 5.6 викладений в пункті 5.4.

Водночас, зміна порядкового номера пункту 5.6, який в межах адміністративної справи №826/10434/16 визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, на пункт 5.4, який за змістом є ідентичним, не може свідчити про правомірність та обґрунтованість його застосування як підстави для збільшення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб у розмірі 63 090,40 грн.

У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Державного підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0063201209 від 29 вересня 2017 року.

3.Стягнути на користь Державного підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» (03110, м. Київ, просп. Валерія Лобановського, буд. 51, код ЄДРПОУ 38283024) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко