Рішення № 78121045, 27.11.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2018 року Чернігів Справа № 2540/3250/18

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючої судді - Кашпур О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління поліції охорони в Чернігівській області і просить:

визнати незаконним рішення відповідача, викладене в листі від 14.09.2018 № 1781/43/45/-2018 щодо не проведення розрахунку і виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області провести ОСОБА_1 нарахування і виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Свої вимоги мотивує тим, що ані Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ані постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 р. № 393 не ставить у залежність отримання одноразової грошової допомоги при звільненні із набуттям права на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». За наведених обставин позивач вважає, що відмова відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні є протиправною, позивач наполягає, що умови для отримання цієї допомоги ним дотримано. Також позивач вважає, що, ця грошова допомога повинна була бути випалена йому під час звільнення, що не відбулося на час звернення його до суду, а тому відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України на відповідач зобов'язаний сплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Ухвалою суду від 02.10.2018 провадження у справі відкрито, слухання справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Судом надано відповідачу п'ятнадцятиденний термін з дня вручення ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву.

Управлінням поліції охорони в Чернігівській області у встановлений судом строк було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби мають лише ті особи, які мають право на пенсію за цим Законом. Оскільки ОСОБА_1 не має відповідної вислуги років, він не має право на призначення пенсії та не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що старший сержант ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні поліції охорони в Чернігівській області на посаді поліцейського взводу охорони об'єктів та публічної безпеки батальйону.

Відповідно до наказу В.о. начальника Управління поліції охорони в Чернігівській області від 06.08.2018 № 188 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням з 07.08.2018.

На час звільнення вислуга років ОСОБА_1 складала 15 років 03 місяці та 13 днів. Під час звільнення ОСОБА_1 не була виплачена одноразова грошова допомога, про що свідчить довідка Управління поліції охорони в Чернігівській області .

Позивач 29.08.2018 звернувся до Управління поліції охорони в Чернігівській області із заявою з приводу невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні (а.с. 7).

Відповідач листом від 14.09.2018 № 1781/43-45/-2018 відмовив ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, пославшись на те, що відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на виплату цієї допомоги мають лише ті особи, які мають право на призначення пенсії, а оскільки позивач не набув права на пенсію, він не має права на отримання цієї допомоги.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічне положення закріплено в абзаці четвертому пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393), згідно з яким військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Наведені положення пункту 10 Постанови № 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що частиною першою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин за наявності вислуги 10 років і більше.

Отже, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні не може бути пов'язане з набуттям права на пенсію, а реалізується за наявності відповідного строку вислуги та за умови звільнення за власним бажанням через сімейні обставини, або інші поважні причини.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 18.04.2018 по справі справа №804/16182/15

Відповідно до п. «б» ч.1 ст.1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", особи, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону, окрім інших, - особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські.

Позивач, як поліцейський, відповідає критерію «б» ч.1 ст.1-2 Закону і є особою, які має право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону.

Крім того, вислуга років ОСОБА_1 складає 15 років 03 місяці та 13 днів, що не заперечується відповідачем.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку про те, що позивач відповідає критеріям обов'язкової виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейському, а тому відмова Управління поліції охорони в Чернігівській області, викладена в листі від 14.09.2018 № 1781/43/45/-2018 щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні є протиправною та суперечить вимогам Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". З огляду на це позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Користуючись повноваженнями, наданими ст.. 245 КАС України, суд вважає за необхідне більш точно сформулювати резолютивну частину рішення суду та визнати протиправними дії щодо відмови Управління поліції охорони в Чернігівській області, викладеної в листі від 14.09.2018 № 1781/43/45/-2018, виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача провести ОСОБА_1 нарахування і виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то суд вважає, що вони також підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Так, згідно Рішення Конституційного суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до приписів ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на корить працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП.

Таким чином, встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз'яснення вказаної норми права надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Вказана правова позиція також висловлена і Верховним судом України у постанові від 21.01.2015 № 6-195цс14.

Проаналізувавши вищевказані норми законодавства та приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду України, суд приходить до висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

В свою чергу, суд звертає увагу на те, що про необхідність застосування нормКЗпП в даному випадку зазначено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 у справі № 21-384во10, від 06.11.2013 у справі № 21-389а1, від 25.05.2016 у справі № 6-511цс16.

Судом встановлено, що на час розгляду справи позивачу не була виплачена грошова допомога при звільненні, тобто відповідач не виконав обов'язку щодо повного розрахунку з ОСОБА_1, а тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем підлягає відшкодуванню по день постановлення рішення суду по справі.

Отже, враховуючи, що позивач був звільнений зі служби в поліції з 07.08.2018, за період з цієї дати до постановлення цього судового рішення 27.11.2018 Управління поліції охорони в Чернігівській області зобов'язане самостійно нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки.

При цьому суд зауважує, що розрахунок середнього заробітку повинен бути проведений за формулою, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", тобто обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середньоденний заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана дана виплата.

З огляду на зазначене суд вважає. що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Управління поліції охорони в Чернігівській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з дати звільнення 07.08.2018 по день постановлення рішення по справі - 27.11.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що Управління поліції охорони в Чернігівській області протиправно відмовило ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та не здійснила виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказу понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії Управління поліції охорони в Чернігівській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", викладеної в листі від 14.09.2018 № 1781/43/45/-2018.

Зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Зобов'язати Управління поліції охорони в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку з 07.08.2018 по 27.11.2018.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Відповідач: Управління поліції охорони в Чернігівській області (вул. І. Франка 4-А, м. Чернігів, 14021, код ЄДРПОУ 40109021).

Повне судове рішення складено 27.11.2018.

Суддя О.В. Кашпур