Рішення № 78121043, 26.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2018 року № 826/9092/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2018 року №2048651-1305,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №2048651-1305 від 28 квітня 2017 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 13 178 гривень 27 копійок.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1, будучи власником нежитлового приміщення площею 247,1 кв.м. у будинку АДРЕСА_2, зареєстрованим як фізична особа-підприємець та являючись платником єдиного податку третьої групи, вказане нежитлове приміщення здає в оренду, чим провадить господарську діяльність, визначену за свідоцтвом платника єдиного податку як здавання в оренду власного нерухомого майна (КВЕД 72.20.0), а відтак є достатні законні підстави стверджувати, що і пропорційна частина земельної ділянки прибудинкової території як приналежність також використовується у господарській діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. При цьому, представник позивача стверджує, що виокремлення земельної ділянки в пропорційному розмірі як об'єкта, що можна використовувати по-іншому, з-під нежитлового приміщення, суперечить визначеному Кодексом підходу до адміністрування самого земельного податку.

Також представник позивача стверджує, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не наведено детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначене в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, а також не надано дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під належними позивачеві приміщеннями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на адміністративний позов повідомив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно та з урахуванням фактичних обставин справи, адже ОСОБА_1 як власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_2 є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду), їх частину у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок. Додатково представник податкового органу зазначив, що з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку. Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване. При цьому, додані до позовної заяви податкова декларація, договори оренди, не є доказами отримання доходу від використання земельної ділянки, а відтак ОСОБА_1 не підлягає звільненню від сплати земельного податку на підставі підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України як платник єдиного податку, адже земельна ділянка, яка є об'єктом оподаткування, не використовується позивачем для провадження господарської діяльності.

Крім того, представником відповідача надана інформація, яка врахована при визначенні податкового зобов'язання по земельному податку на 2017 рік.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив відповідача, у якій, посилаючись на наказ Міністерства фінансів України від 06 липня 2018 року №602, яким затверджено узагальнюючі податкові консультації з деяких питань оподаткування платою за землю, стверджує, що за земельну ділянку під багатоповерховим будинком сплачує особа, на яку така земельна ділянка оформлена (як правило ОСББ або управляюча компанія), які в подальшому мають право вимагати від фізичної особи-підприємця, що перебуває на спрощеній системі оподаткування та являється власником нежитлового приміщенні у такому будинку, компенсацію земельного податку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, площею 247,10 кв.м. на підставі договору дарування нежилого приміщення від 31 травня 2012 року.

З 02 грудня 2012 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 за даними Реєстру платників єдиного податку (доступ до якого наданий на офіційному сайті Державної фіскальної служби України: http://sfs.gov.ua) та згідно свідоцтва платника єдиного податку від 20 квітня 2012 року є платником єдиного податку третьої групи з 01 січня 2012 року, ставка єдиного податку 5%; за видами господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна (код КВЕД 70.20.0).

Позивач зазначає, що належне йому нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2, використовуються ним виключно для здійснення господарської діяльності.

При цьому, 28 квітня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №2048651-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 13 178,27 грн.

Примірник вказаного податкового повідомлення-рішення надіслано відповідачем на адресу ОСОБА_1 листом від 24 квітня 2018 року №19408/Х/26-15-13-05-19.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Статтею 206 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з статтями 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

За змістом норм пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Також, відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Поряд з цим, у частині 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

За результатами аналізу вищенаведених норм у сукупності, з урахуванням пріоритету норм Податкового кодексу України, можна дійти висновку про наступне.

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

При цьому, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Як уже зазначалось вище, представник позивача у позовній заяві стверджував, що належне позивачу нежиле приміщення є частиною багатоквартирного жилого будинку. При цьому, право власності на земельну ділянку, на якій розташовані зазначені нежилі приміщення, позивачем не оформлено.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач є власником нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку, то виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (відповідні нежилі приміщення).

Суд звертає увагу на те, що обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.

Відповідно до Земельного кодексу України, Закону України «Про оцінку земель», Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213, спільним наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 року №18/15/21/11 затверджений Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2006 року за №388/12262 (який був чинний у період отримання відповідачем інформації, на підставі якої здійснено розрахунок податкового зобов'язання).

Пунктом 1.7 вказаного Порядку встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться суб'єктами оціночної діяльності, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року №1378-IV технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (зокрема, з 01 липня 2015 року рішенням Київської міської ради від 10 грудня 2014 року №565/565 введено в дію нову нормативну грошову оцінку земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» та визнано такою, що втратила чинності: технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 26 липня 2007 року№43/1877).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07липня 2011 року №3613-VІ та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-ІV, з 01 січня 2013 року ведення державного земельного кадастру покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадстр), який здійснює свої функції, втому числі через свої територіальні органи.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року №194/9251 «Про ведення міського земельного кадастру» ведення міського земельного кадастру та надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

З системного аналізу викладеного слідує, що надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок із зазначенням коефіцієнту індексації та коефіцієнту на функціональне використання землі покладено, у даному випадку, виключно на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Відповідачем надано суду копію листа від 18 червня 2012 року №761 про надання інформації ОСОБА_1 про розрахунок грошової оцінки 1 кв. м. земельної ділянки (кадастровий квартал №75:321:083).

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що розрахунок земельного податку за 2017 рік було проведено наступним чином: 318,2*727,65*2*1,5*1,249*1,433*1,06*1%=13 178,27 грн., де:

- 318,2 м2 - площа, на яку нараховано податок;

- 727,65 - базова вартість 1 кв.м. землі;

- 2 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки;

- 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт;

- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року №6-28-0.22-215/2-15 та статті 289 Податкового кодексу України;

- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року №6-28-0.22-201/2-16 та статті 289 Податкового кодексу України;

- 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12 січня 2017 року №22-28-0.22-443/2-16 та статті 289 Податкового кодексу України;

- 1% - ставка земельного податку.

Суд звертає увагу, що представником відповідача не надано до суду копії вказаних листів Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року №6-28-0.22-215/2-15, а також Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року №6-28-0.22-201/2-16 та від 12 січня 2017 року №22-28-0.22-443/2-16.

Також, проаналізувавши наданий відповідачем розрахунок земельного податку позивача на 2017 рік у сукупності з іншими матеріалами справи, суд дійшов висновку про неможливість встановлення правильності та достовірності визначення площі земельної ділянки, з якої проведено нарахування позивачу земельного податку у розмірі 13 178, 27 грн., оскільки в такому розрахунку відсутні: дані щодо площі всієї земельної ділянки, яку займає багатоквартирний жилий будинок з урахуванням прибудинкової території, а також дані щодо площі земельної ділянки, яка розташована під нежитловим приміщенням саме позивача, дані щодо площі приміщень будинку з урахуванням частки позивача, та відповідно вирахуваної пропорційної частки прибудинкової території, яка припадає на позивача, що не дає можливості суду перевірити дотримання відповідачем вимог пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України та правильність обрахунку суми податкового зобов'язання по земельному податку.

Пунктом 9 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28 грудня 2015 року №1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за №124/28254, визначено, що до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Суд звертає увагу, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні також вказано, що розрахунок податкового зобов'язання додається, однак матеріали справи такого розрахунку не містять, а представник позивача стверджує, що розрахунок податкового зобов'язання податковим органом не надсилався, що додатково свідчить про невиконання відповідачем свого обов'язку доказування правомірності розрахунку суми податкового зобов'язання, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №2048651-1305 від 28 квітня 2017 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 13 178 гривень 27 копійок.

3.Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко