Ухвала суду № 78120110, 22.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4215/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року м.Одеса

У залі судових засідань № 31

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Балан Я.В.,

при секретарі судового засідання - Ходжаяна А.В.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - не з'явився

третьої особи ОСОБА_3 - не з'явилась

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, про закриття провадження у адміністративній справі № 1540/4215/18, за позовом ОСОБА_4 до Татарбунарської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, про визнання рішення нечинним, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_4 до Татарбунарської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, про:

визнання рішення Татарбунарської міської ради №803-V від 23 вересня 2010 року стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1 - не чинним;

визнання рішення Татарбунарської міської ради, 23 сесії VII скликання від 12 квітня 2018 року стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1 - незаконним;

зобов'язання Татарбунарську міську раду розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, та винесення рішення про його задоволення.

Ухвалою суду від 26 вересня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження по справі.

19 листопада 2018 року, через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду, від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі №1540/4215/18.

В обґрунтування вищезазначеного клопотання, представник відповідача зазначив, що спір у справі, що розглядається, стосується відведення земельної ділянки у власність позивачці із земель комунальної власності, яка належить Татарбунарській міській раді Одеської області, тобто цивільного права, а тому, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного права. Таким чином, виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права позивача не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей вирішувати питання порушеного цивільного права.

У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 22 листопада 2018 року, представник позивача проти закриття провадження заперечувала. Стверджувала, що нею було вірно визначено підсудність спору та подано даний адміністративний позов до належного суду. Заперечувала той факт, що даний адміністративний позов потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства.

Суд, дослідивши матеріали справи. в частині заявленого клопотання про закриття провадження у справі, встановив таке.

Відповідно до ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень», означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Татарбунарської міської ради №803-V від 23 вересня 2010 року та рішення Татарбунарської міської ради, 23 сесії VII скликання від 12 квітня 2018 стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1. Зобов'язання Татарбунарську міську раду розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, та винесення рішення про його задоволення.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Суд зазначає, що пред'явлений позов жодним чином не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування.

Спір за пред'явленим позовом має очевидний цивільно-правовий характер, оскільки виник з приводу правомірності набуття права на земельну ділянку, яке на підставі спірного рішення було передано третій особі по справі, ОСОБА_3.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року по справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року по справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст.55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Конституційний Суд України в рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.

Статтею 80 Земельного кодексу України установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом ст. 2 та 5 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Верховний Суд України неодноразово звертав увагу, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у користування чи власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право (постанови від 11.11.2014 № 21-493а14, від 09.12.2014 №21-308а14).

Крім того, про правову позицію щодо порядку розгляду справи даної категорії визначена й у постановах Великої Палати Верховного Суду у справа № № 363/2449/14-а, № 583/2715/16-ц та № 761/33504/14-а.

Відповідно до ч. 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також зазначає, що відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 183 КАС України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. Як вбачається п. 2 ч. 2 ст. 183 КАС України, за результатами підготовчого засідання суд може постановити ухвалу про закриття провадження у справі. Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад її учасників, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Тобто, у даному конкретному випадку суд зобов'язаний роз'яснити, що розгляд даної категорії справ віднесено до юрисдикції загальних судів, цей позов належить розглядати в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом за правилами підсудності, визначеними статтями 26-30 ЦПК України.

Згідно ч.2. ст.238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011р., передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір», у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Судом встановлено, що під час подання позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2114,80 (дві тисячі сто чотирнадцять) гривень, (вісімдесят) копійок, згідно з квитанціями №92 від 01.08.2018 року та №29 від 03.09.2018 року - - який підлягає поверненню, у зв'язку з закриттям провадження по справі.

Керуючись ст.ст.5, 19, 44, 79, 94, 238,243, 248, 256 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі №1540/4215/18, за позовом ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Татарбунарської міської ради (68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Лесі Українки, 18, код ЄДРПОУ 04527371), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 (68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Лиманська 5), про визнання рішення Татарбунарської міської ради №803-V від 23 вересня 2010 року стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1 - не чинним; визнання рішення Татарбунарської міської ради, 23 сесії VII скликання від 12 квітня 2018 року стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1 - незаконним; зобов'язання Татарбунарську міську раду розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, та винесення рішення про його задоволення - закрити.

Повернути ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України, судовий збір у розмірі 2114,80 (дві тисячі сто чотирнадцять) гривень, (вісімдесят) копійок, сплачений згідно з квитанціями №92 від 01.08.2018 року та №29 від 03.09.2018 року.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала відповідно до статті 256 КАС України набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Згідно статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду у справі подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд.

Повний текст ухвали складено та підписано 26 листопада 2018 року.

Суддя Балан Я.В.