Рішення № 78117010, 22.11.2018, Царичанський районний суд Дніпропетровської області

УКРАЇНА

Справа № 196/1080/18

№ провадження 2/196/430/2018

Р ІШ ЕН НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року смт.Царичанка

Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої - судді Гудим О.М.

за участю секретаря - Шевченко Т.І.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в смт.Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус лізинг" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1звернувся зпозовом доТОВ "Максус лізинг" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що на початку квітня 2018 року в мережі Інтернет він дізнався про можливість придбання автомобіля марки Renault Duster, 2014 року випуску, вартістю 180000 грн. в офісі ТОВ "Максус лізинг", що розташований в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Зв'язавшись із вказаною в оголошенні особою позивачу було повідомлено, що дійсно є така можливість та запропоновано приїхати до м.Кривий Ріг Дніпропетровської області для укладення договору лізингу.

Під час перебування в офісі ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області запропонували в разі згоди придбати вказаний автомобіль, написати заяву до адміністрації ТОВ "Максус лізинг", сплатити 40000 грн. авансового внеску і він автомобіль отримає одразу. Проте, в зв'язку з тим, що він виявив бажання встановити додаткове обладнання - Газобалонне обладнання (ГБО), то він зможе отримати вказаний автомобіль в повній комплектації згідно поданої ним заявки тільки 23 квітня 2018 року.

Він погодився на запропоновані йому умови, отримав бланк заяви, де було зазначено, що він просить надати йому транспортний засіб марки Renault Duster, 2014 року випуску, колір чорний, додаткове обладнання зимові шини, додаткові умови ГБО 4-го покоління, місто постачання Кривий Ріг, поточна ціна 180000 грн., авансовий внесок 40000 грн., дія договору фінансового лізингу та додатків до нього припиняють свою дію з моменту підписання Акту прийому-передачі транспортного засобу власнику. Після отримання Акту прийому-передачі договір лізингу та всі додатки до договору втрачають свою силу. Покупець отримує договір купівлі-продажу транспортного засобу і набуває право власності на вищевказаний автомобіль.

Того ж дня, він підписав бланк заяви та ознайомившись з договором фінансового лізингу №01135 підписав його, отримавши від ТОВ "Максус лізинг" розрахунок з реквізитами для сплати авансового внеску, сплатив зазначений авансовий внесок у розмірі 40000 грн. у відділенні "Центральний ринок" Криворізької філії ПАТ КБ "Приватбанк", вказавши при цьому, що призначення платежу є авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №01135 та комісію банку за проведення здійсненого платежу в сумі 400 грн. Після чого, надавши квитанцію про сплату авансового внеску товариству, отримав договір фінансового лізингу №01135 з проставленими на ньому печатками.

23 квітня 2018 року він мав намір їхати та забирати автомобіль, але йому зателефонував представник ТОВ "Максус лізинг" і повідомив, що автомобіль з технічними поломками, а тому потрібно почекати місяць.

З часом, переглядаючи договір фінансового лізингу, він виявив, що за умовами договору він погодився, що вартість предмета договору становить 14821,56 доларів США, що на дату укладення договору згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент предмета Лізингу становить 389807 грн. з ПДВ, та був здивований, оскільки такого запису кульковою ручкою при підписанні ним договору не було і цей запис суперечить попередній домовленості та поданій ним 20.04.2018 року заявці. Також, йому не було надано і додатку 1 про вартість предмета лізингу на момент укладення договору, що передбачено п.1.2 Договору. Після чого, він зателефонував до ТОВ "Максус лізинг" за відомими йому номерами телефонів, проте ніхто йому не відповів.

В кінці травня 2018 року він прибув до офісу в м.Кривий Ріг, де зустрівся з менеджером та на його запитання щодо ціни в договорі, придбання автомобіля та повернення коштів, останній надав йому номер телефону головного офісу в м.Київ. Зателефонувавши за наданим номером телефону, йому було повідомлено, що це головний офіс ТОВ "Максус лізинг" і запропоновано з усіх питань що стосуються договору лізингу, предмету лізингу звертатися до офісу в м.Кривий Ріг. Потім, менеджером в м.Кривий Ріг йому були запропоновані інші умови договору, зокрема щодо ціни автомобіля та запропоновано доплатити 60000 грн., на що він не погодився. Після чого, він зрозумів, що його було введено в оману. 11 червня 2018 року він надіслав ТОВ "Максус лізинг" заяву про розірвання Договору №01135 та вимогу повернути сплачені ним грошові кошти в сумі 40000 грн. 04 липня 2018 року він повторно з кур'єрською доставкою надіслав заяву про розірвання Договору №01135 з вимогою повернути сплачені ним кошти в сумі 40000 грн., які ТОВ "Максус лізинг" не отримав, про що Укрпошта надала довідку про причину повернення листа за закінченням встановленого строку зберігання.

Вважає, що Договір фінансового лізингу не чинний, умови Договору не відповідають вимогам чинного законодавства, є несправедливими та внесені в договір шляхом омани. При цьому, в Договорі №01135 виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача щодо лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця та одночасно значно розширені його права, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на норми ст.ст.203, 215, 220, 799, 806, 808 ЦК України, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", прохає суд визнати недійсним договір фінансового лізингу та стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 40400 грн. та судові витрати в сумі 1409,60 грн.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, надіславши до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримують повністю та прохають їх задовольнити.

Представник відповідача ТОВ "Максус лізинг" в судове засідання не зявився, повідомлявся про дату, час і місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надав. В матеріалах справи маються поштові повідомлення з «закінченням строків зберігання».

Відповідно до п.1 ч.7 ст.128 ЦПК України судова повістка була направлена за адресою місцезнаходження юридичної особи, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомлені відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи вищевикладене у суду є підстави вважати, що відповідач повідомлений належним чином.

Суд, перевіривши матеріали справи, вивчивши всі надані по справі докази, даючи їм оцінку у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню за слідуючих підстав.

Згідно ст.13 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

За правилами ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В даному випадку в судовому засіданні відповідно до норм ч.1 ст.81 ЦПК України встановлено наступне.

20 квітня 2018 року позивачем на ім'я адміністрації ТОВ "Максус лізинг" була написана заява з проханням на підставі п.9.6 ст.9 Договору №01135 від 20.04.2018 року надати йому транспортний засіб марки "Renault Duster", 2014 року випуску, колір чорний, додаткове обладнання зимові шини, додаткові умови ГБО 4-го покоління, місто постачання Кривий Ріг, поточна ціна 180000 грн., авансовий внесок 40000 грн. (а.с.9).

20 квітня 2018 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» укладено договір № 01135 фінансового лізингу, відповідно до якого предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб «Renault Duster», згідно п. 8.2 статті вищевказаного договору вартість предмету лізингу становить 14821,56 доларів США, на фактичну дату укладення договору згідно обмінного курсу долара США до української гривні, еквівалент вартості предмета становить 389 807 гривень (а.с. 10-17).

Позивач 20 квітня 2018 року вніс на рахунок Відповідача авансовий платіж за Договором в сумі 40000 гривень, що підтверджується квитанцією (а.с.18).

Відповідно до п.1.3 ст.1 Договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Згідно з п.1.7 ст.1 Договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.5. ст.9 даного договору.

Пунктом 9.1 ст.9 Договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку № 1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Згідно п.9.2 ст.9 Договору авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.

Крім того, п.12.1 ст.12 Договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та /або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

Відносини, які виникли у зв'язку із укладенням договору лізингу для придбання транспортного засобу, а тому вказані правовідносини між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законами України «Про фінансовий лізинг», «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Так, стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина 1 статті 220 ЦК України регламентує, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб «Renault Duster», а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст.799 ЦК не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст.220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами Договору позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.1.4, п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Водночас судом встановлено, що згідно з оспорюваним Договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Також стаття 12 спірного Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності Відповідача, як Лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2,4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відвовідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, аналізу матеріалів справи та враховуючи викладене вище, суд вважає, що вимоги позивача про визнання договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів є підставними та обґрунтованими, доведені матеріалами справи і підлягають до задоволення у повному обсязі.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача належить стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 1409,60 грн.

На підставі ст.ст.23,215, 216,220, 628, 638, 799, 806, 807 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансовий лізинг», керуючись ст.ст.12, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354, п.п.15 п.15 ч.1 Перехідних положень Розділ ХІІІ ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю"Максуслізинг"про захистправ споживача,визнання договоруфінансового лізингунедійсним тастягнення грошовихкоштів, задовольнити в повному обсязі.

Визнати Договір фінансового лізингу №01135, укладений 20 квітня 2018 року між ОСОБА_1 Анатолійовчем (смт.Царичанка вул.Лісна, 21 Царичанського району Дніпропетровської області, ідентифікаційний номер1882315315) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, місто Київ, вул.Бориспільська, буд.11-А, оф.404-3, ЄДРПОУ: 41597671) - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (код ЄДРПОУ 41597671, р/р 26003012722001 в ПАТ «РВС Банк» МФО 339072, вул. Бориспільська, буд.11-А, оф.404-3, м.Київ, 02093) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер1882315315) сплачені за Договором фінансового лізингу №01135 від 20 квітня 2018 року грошові кошти в сумі 40000 (сорок тисяч) грн., витрати на комісію банку в сумі 400 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1409, 60 грн., а всього 41809 (сорок одна тисяча вісімсот дев'ять) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Царичанський районний суд Дніпропетровської області.

Головуюча: О.М.ГУДИМ