Рішення № 78115970, 07.11.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року Справа № 160/7332/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №160/7332/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири в розмірі 6 888, 68 грн.;

зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернутись із поданням відповідно до вимог чинного законодавства України до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області щодо повернення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна від 04.10.2017р. у розмірі 6888, 60 грн., відповідно до квитанції №16717.8288 від 04.10.2017р.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/7332/18.

Ухвалою суду від 05.10.2018р. відкрито провадження в адміністративній справі №160/7332/18 за вищезазначеним позовом та ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження згідно ч. 2 ст. 257 та ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України у письмовому провадженні.

Крім того, ухвалою суду від 05.10.2018р. задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи та ухвалено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області.

Згідно ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи №160/7332/18 у спрощеному провадженні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.10.2017р. ОСОБА_2 на підставі укладеного із ОСОБА_4 і ОСОБА_5 договору купівлі-продажу квартири придбав житло вперше, іншого житла у нього немає, однак при придбанні відповідного нерухомого майно позивачем було сплачено збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі продажу нерухомого майна у розмірі 1 відсотка від вартості об'єкта нерухомості в сумі 6888, 60 грн. 21.08.2018р. ОСОБА_2 звернувся до відповідача із досудовою вимогою, у якій просив пенсійний орган повернути сплачений ним збір, однак Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у листі №22152/05-05/26 від 11.09.2018р. було відмовлено. Позивач вважає таку відмову протиправною і такою, що порушує права позивача, оскільки, на його думку, помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу на підставі п.9 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», підлягає поверненню.

Позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відображена у відзиві на позов та полягає у безпідставності заявлених позивачем вимог. Так, відповідач зазначає, що процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначається Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013р. Відповідач зауважує, що з огляду на те, що діючим законодавством України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не передбачено порядок повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, та з наведеного, на думку відповідача, слідує, що до органу Казначейства надати подання разом з іншими документами повинен безпосередньо позивач, а не орган Пенсійного фонду України, у зв'язку з чим відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Станом на 07.11.2018р. до суду не надійшло від Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області письмових пояснень щодо позову та/або відзиву, в той час як ухвала суду від 05.10.2018р. разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами була отримана третьою особою - 23.10.2018р.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

04.10.2017р. між ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_4) (далі - Покупець) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2) і ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_3) (далі - Продавці) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі - договір).

Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Барабаш Ю.В. та відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України, право власності на квартиру зареєстровано в реєстрі за №2797.

Згідно п.1.1 Договору, Продавці передали у власність, а Покупець в особі представника прийняв у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

За умовами договору продаж квартири вчинено за 688 860, 00 грн., що еквівалентно 25 800, 00 доларів США.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про нотаріат» однією з підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії є невнесення встановлених законодавством платежів пов'язаних з її вчиненням особою, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, позивач був змушений сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 6888, 60 грн.

Так, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у день укладання договору - 04.10.2017р., позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості придбаного житла у розмірі 6888, 60 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією квитанції №16717.8288 від 04.10.2017р. на суму 6888, 60 грн.

Вважаючи, що такий збір сплачено помилково, ОСОБА_2 20.08.2018р. звернувся до відповідача із заявою (досудова вимога) про повернення безпідставно сплачених коштів.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви (досудова вимога), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь, викладену в листі за вих. №22152/05-05/26 від 11.09.2018р., у якій відповідач відмовив позивачу у поверненні запитуваних коштів, мотивуючи свою відмову тим, що із поданих документів не вбачається, що такою особою вперше придбано житло, а органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями щодо визнання дійсності правочину операцій купівлі-продажу нерухомого майна (а саме: згідно законодавства відповідач не визначає в котрий раз придбавається нерухоме майно), у зв'язку з чим відсутні законні підстави для повернення коштів у розмірі 6888, 60 грн.

Не погодившись із вищенаведеною позицією пенсійного органу та з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 ч. 1 ст.2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1740 від 03.11.1998р. (далі - Порядок).

Згідно з абз. 1 п. 15-1 Порядку. збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до п. 15-3 Порядку - нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

З аналізу наведених норм слідує, що громадяни, які придбавають нерухоме майно вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1% від вартості нерухомого майна (житлового будинку), зазначеної в договорі купівлі-продажу майна.

Судом встановлено, що факт придбання позивачкою нерухомого майна вперше підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №99315325 від 04.10.2017р., зі змісту якого слідує, що об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1369656712101; квартира загальною площею 69 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1) зареєстрований за позивачем.

Позивач на підтвердження обставин придбання житла вперше, надав до суду Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 134738278 від 17.08.2018р.) щодо суб'єкта (фізична особа, ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_5) відомості про інші права власності на нерухоме майно - відсутні.

Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №787 03.09.2013р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013р. за №1650/24182 (далі - Порядок №787).

Пунктом 5 вказаного Порядку №787 визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Відповідно до пункту 10 розділу 1 Порядку №787, подання подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.

Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 Порядку №787.

Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.

Вказане свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:

- заяви платника;

- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;

- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

Отже, аналізуючи викладені положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то в даному випадку саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом у випадку контролю за справлянням надходжень збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є Пенсійний фонд України, то саме на нього та його територіальні органи покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно, вже безпосередньо для стягнення помилково сплачених позивачем коштів відповідач має звернутися з відповідним поданням до відповідного органу Державної казначейської служби України.

Згідно із ч. 2 статті 45 Бюджетного кодексу України - Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до п.п. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015р., Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011р. за № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна», покладений на Пенсійний фонд України.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФ України покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України №29-у/2000 від 23.03.2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію.

В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, згідно з п.п. 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява №29979/04, у якому проаналізовано поняття «належне урядування».

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).

Отже, враховуючи те, що саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, покликання на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.

З огляду на наведене, суд зазначає про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача звернутися з відповідним поданням до органу Державної казначейської служби України щодо повернення помилково сплаченого позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 6888, 60 грн.

Суд при вирішенні справи враховує аналогічну правову позицію, викладену Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.01.2018р. у справі №819/1498/17 (адміністративне провадження №К/9901/412/17), від 31.01.2018р. у справі №819/1667/17 (адміністративне провадження №К/9901/400/17), від 20.03.2018р. у справі №819/1249/17 (адміністративне провадження №К/9901/396/17), від 19.06.2018р. у справі №607/14722/16-а (адміністративне провадження №К/9901/45763/18).

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався із заявою (досудова вимога) про повернення помилково зарахованих до бюджету коштів, яка містить усі обов'язкові реквізити, визначені абз. 8 п.5 Порядку №787, однак йому було відмовлено.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 (позивач) дійсно 04.10.2017р. вперше придбав житло за договором купівлі-продажу квартири від 04.10.2018р., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та при оформленні документів безпідставно сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 6888, 60 грн. згідно з квитанцією №16717.8288 від 04.10.2017р.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно відмовлено у листі за вих. №22152/05-05/26 від 11.09.2018р. у повернені позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості в сумі 6888, 60 грн.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими,

З огляду на викладене, позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (зазначене позивачем у позовній заяві місце проживання/перебування: АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, вул.Челюскіна, буд.1; код ЄДРПОУ 37988155) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) у поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири в розмірі 6888, 60 грн. (шість тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень шістдесят копійок).

Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернутись із поданням відповідно до вимог чинного законодавства України до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області щодо повернення ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна від 04.10.2017р. у розмірі 6888, 60 грн. (шість тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень шістдесят копійок), відповідно до квитанції №16717.8288 від 04.10.2017р.

Копію рішення суду направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.А. Барановський